2. Автор: Роса Монтеро.

Назва: "La Historia del Rey transparente" («Історія прозорого короля»).

Історико-культурний контекст: Роман "La Historia del Rey transparente" був опублікований в 2005 році. Роса Монтеро є іспанською письменницею сучасності, яка активно досліджує теми самовизначення, ідентичності та ролі жінки в суспільстві. Вона відома своїми феміністичними поглядами та відкритими дискусіями про гендерну рівність.

Специфіка естетики автора: Монтеро відноситься до сучасної літературної течії і використовує різноманітні жанри та стилістику для вираження своїх ідей. У її творах можна помітити поєднання реалістичного письма з елементами магічного реалізму. Вона зосереджується на емоційному багатстві та психологічній глибині персонажів.

Жанр: Роман.

Тема: У романі "La Historia del Rey transparente" висвітлюється історія зв'язку між минулим і сучасністю, використовуючи мотиви фантазії та реальності. Головна тема - пошук істини, самовизначення та визначення власної ідентичності.

Проблематика: Роман досліджує питання про відношення між історією, пам'яттю та самим собою. Він піднімає питання про можливість знаходити своє місце в світі, незважаючи на обставини та спадщину минулого. Монтеро розмірковує про сутність людської існування та пошуку особистої історії.

Поетичні ресурси: У фрагменті можна помітити використання анафори ("Soy mujer y escribo)

bo. Soy plebeya y sé leer. Nací sierva y soy libre."), ритму та музичності за допомогою повторення фраз та звуків ("El cuarto se ilumina con hermosos resplandores de palacio. Yo mojo la pluma en la tinta quieta. Me tiembla tanto la mano que desencadeno una marejada."), а також використання метафор та образів для створення насиченого образного світу ("La tinta retiembla en el tintero con los golpes, también ella asustada. Su superficie se riza como la de un pequeño lago tenebroso.").

Роман "La Historia del Rey transparente" Роси Монтеро відноситься до сучасної іспанської літератури і відображає авторську специфіку, що поєднує реалізм із магічними елементами. Твір покликаний вразити своїми емоційними та філософськими аспектами, а також порушити питання самоідентифікації та пошуку істини.

https://reinaloba.wordpress.com/2016/09/01/historia-del-rey-transparente/

Варіант №6

1. Магічний реалізм є літературним напрямом, який поєднує реалістичний опис реальності з елементами фантазії, міфу та магії. Він походить з Латинської Америки, зокрема з регіону Карибського басейну, і має свої витоки у творчості латиноамериканських письменників 20 століття.

Одним із знакових авторів магічного реалізму є габріель Гарсіа Маркес з його романом "Сто років самотності". У цьому творі Маркес створює світ маленького містечка Макондо, де реальність та фантазія, життя та смерть переплітаються. Він використовує магічні елементи, які стають невід'ємною частиною повсякденного життя персонажів. Реальність і фантазія взаємодіють у такий спосіб, що читачі занурюються у світ містичного та дивовижного.

Інший відомий автор магічного реалізму - Ісабель Альєнде, особливо з її романом "Портрет унесенного часом". У цьому творі Альєнде змальовує сімейну сагу, де реальність переплітається з казкою та магією. Вона використовує фантастичні елементи та міфологічні образи для розкриття глибоких емоційних та соціальних тем.

Інші автори, пов'язані з магічним реалізмом, включають Хуана Рульфо ("Планета Бури"), Алехо Карпентьє ("Волтер Схамі") та Хуліо Кортасар ("Ігра в класики").

Ці тексти ілюструють основні риси магічного реалізму, такі як змішання реальност

і та фантазії, використання міфологічних елементів та магічних образів, а також підкреслення емоційних та соціальних тем. Магічний реалізм дозволяє авторам створювати вигадані світи, де межа між реальністю та фантазією розмивається, що додає глибину інтерпретації та розуміння творів.

2. Ці короткі речення і є весь твір. Його автор (Аугусто Монтерросо Бонілья) був відомий своїми короткими термінами, афоризмами. Він перший хто презентував таку нову форму та вид тексту це пошук нових стилей, що було популярно у той час. Ця міні-історія розкриває тяжкий період в історії Мексики.( Після 1944 року, коли за свою опозицію диктаторському режиму його затримали та вислали з Гондурасу/Гватемали, - політичний емігрант до Мексики, де він і прожив решту життя. Утім, невдовзі після його прибуття до Мехіко до влади в Гватемалі прийшов революційний уряд Хакобо Арбенса, однак Монтерросо не став повертатися, а був призначений працювати в гватемальському посольстві в Мексиці). В історії Мексики Інституційно-революційна партія залишалася при владі понад сім десятиліть. Коментатори та журналісти порівнювали її з "динозавром" через тривалість її перебування при владі; тому вірш "El dinosaurio" часто використовувався для висміювання. На мою думку, геніальність цієї історії розкривається в тому, що кожен може представити її по-своєму. Для когось це життєві проблеми, якесь невирішене питання, яке стояло, було гострим. Мета -

Автор цієї міні-історії назвав її "Динозавр". "Коли він прокинувся, динозавр все ще був там". Стислість Аугусто Монтеррозо, яку він вважає недоліком, оскільки хотів би мати можливість писати довгі твори, тим не менш, деякі критики відзначають як важливий елемент оригінальності та якості.

Той факт, що персонаж спав, лише посилює у читача відчуття, що він щось пропустив. Справді: що більше турбує: поява динозавра чи те, що сталося з героєм, поки він спав? Вражає, скільки роздумів може виникнути (і, звісно, виникало і продовжує виникати) з усього лише семи слів.

Основна увага в оповіданні приділяється невисловленому, що заохочує множинність інтерпретацій. Читач захоплений несподіванкою, двозначністю і часто приголомшений короткою розповіддю. Відчуття, що щось вислизає від нас, змушує нас увімкнути механізм інтерпретації, уяву. "Історія мала б фантастичну якість, якби ми сприймали динозавра як щось реальне, як поєднання доісторичного минулого, де живе ця істота, з теперішнім логічним і раціональним світом, де живе людина. В інших інтерпретаціях ми мали б справу з таємницею або детективною історією, якби динозавр був прізвиськом людини. Це також може бути комедія, або навіть мати політичний зміст, якщо ми надамо такий відтінок терміну "динозавр"". Це пояснює Фаустіно Херардо Сердан Варгас у статті "Аугусто Монтерросо та динозавр". Літературний твір - це завжди робота тих, хто його пише, і робота тих, хто його читає та інтерпретує.

Переступ Монтеррозо вдався на славу. Той, хто досі стверджує, що оповідання чи мікрооповідання - це малий жанр, після публікації "Динозавра" змушений буде навести набагато більше аргументів на свою користь. А той, хто все ще не хоче в це вірити, повинен поглянути на список продовжувачів, від письменника Пабло Урбані (він зробив щось, що є одночасно пародією і даниною поваги: "Коли він прокинувся, він зітхнув з полегшенням: динозавра більше не було") до численних і різноманітних авторів, яких він надихнув, і яких можна знайти в тому ж інтернеті, де тріумфує Твіттер.

Маріусі Сепеда Ідальго, 38 років, соціальний комунікатор:

"Що не має значення ні час, ні те, як розвиваються події. Існування продовжується".

Фернандо Фоллекко, 25 років, комерційний інженер:

"Це означає знову зустрітися з особистою реальністю кожного з нас".

Міріам Моран Діас, 40 років, домогосподарка:

"Динозавр означає щоденні проблеми. Коли ти спиш, ти забуваєш про них, але коли прокидаєшся, то знову їх знаходиш. Життя триває так само.

Марджорі Коельо де Кайседо, 39 років, студентка факультету маркетингу:

"Час іде, ми просунулися в технологіях, але в багатьох речах ми все ще живемо в минулому".

Дієго Армандо Карбо, 14 років, студент Академії Іллінгворта:

"Динозавр означає мету, до якої людина прагне, і в кінці кінців вона буде задоволена тим, заради чого працювала".

Текст складається з серії коротких фраз або речень, що мають поетичну структуру. Ці речення зазвичай приписують особливі характеристики різним об'єктам чи явищам і мають загадковий або парадоксальний характер. Цей тип тексту відомий як "адайо" або "сентенція".

Адайо - це літературний жанр, що характеризується стислістю та лаконічністю. Кожне речення має на меті передати глибоку ідею або думку у потужний спосіб, що запам'ятовується. Ці речення часто відрізняються несподіваним поворотом або грою слів.

Хоча не існує певного літературного напряму, пов'язаного з афоризмами, цей тип письма можна знайти в різних періодах і літературних течіях. Серед видатних представників цього жанру - Рамон Гомес де ла Серна, іспанський письменник, відомий своїми ґреґуєрами, та аргентинський письменник і поет Хуліо Кортасар, який також використовував цей стиль у своїй творчості.

Особливості афоризмів полягають у їхній стислості, здатності передати сенс кількома словами та концентрованому поетичному стилі. Ці речення часто грають з образами та метафорами, можуть спонукати до роздумів та багатозначних інтерпретацій.

Що стосується конкретних речень, які ви згадали, то їх не можна приписати конкретному автору, оскільки деякі з них є популярними афоризмами або приказками, які передавалися протягом століть.

Варіант №7

1. Запропонований фрагмент є початком оповідання "Casa tomada" (Захоплений будинок) від Хуліо Кортасара. Це оповідання було опубліковане в 1946 році, що спадає на період латиноамериканської літератури, відомого як "Бум латиноамериканського роману".

У історико-культурному контексті оповідання відбивається суспільно-політична обстановка Латинської Америки після Другої світової війни, коли почалася модернізація і перетворення великих міст. Це ставить під загрозу збереження старих будинків та культурних спадщин. Оповідання Хуліо Кортасара стає своєрідним протестом проти цього процесу та нагадує про важливість збереження традицій і спогадів.

Авторська естетика Хуліо Кортасара характеризується поєднанням реалістичного опису повсякденного життя з фантастичними елементами. Він створює атмосферу загадковості та несподіваності, що додає оповіданню особливого шарму.

"Casa tomada" належить до жанру короткої прози або оповідання. Темою оповідання є будинок, який відображає життя та спогади героїв, а також символізує родинні зв'язки та культурну спадщину. Основна проблематика полягає у збереженні традицій та боротьбі зі змінами, що накреслює конфлікт між мінливістю сучасного світу і прагненням зберегти стабільність.

У фрагменті автор використовує поетичні засоби, такі як ритм, метафори та образи, для передачі а

тмосфери та посилення емоційного впливу. Він описує ритмичність ранкових рухів, підкреслюючи рутину героїв, а також використовує метафору будинку, який стає символом їхнього життя та сімейного спадку.

Ключовим символом фрагмента є будинок, який відображає стійкість, спогади та родинні зв'язки героїв. Він стає центральним елементом конфлікту, коли герої зіткнуться з загрозою втратити його із-за змін у суспільстві.

Оповідання "Casa tomada" є одним з найвідоміших творів Хуліо Кортасара та вважається яскравим прикладом магічного реалізму, який характеризує латиноамериканську літературу 20 століття.

2. Есперпернто - це художній стиль, який був розроблений іспанським письменником Рамоном Гомесом де ла Серна. Цей термін походить від французького слова "esperpento", що означає "жах" або "гидота". Есперпернто є формою літературного вираження, яка використовується для викривлення реальності та показу гидоти та абсурдності людського життя.

Основні риси есперпернто включають карикатурне зображення персонажів, перекручені фізичні риси та розплутані сюжети. Цей стиль часто використовується для критики соціальних проблем, політичного режиму та моральних аспектів суспільства.

Автор Рамон Гомес де ла Серна був одним з головних представників есперпернто. У своїх творах, таких як "Гротески" («Greguerías») та "Іспанська абетка" («Abecedario»), він використовував гумор, абсурдність та іронію, щоб відображати викривлену реальність і розплутаність сучасного світу.

Одним із прикладів есперпернто в іспанській літературі є твір Федеріко Гарсія Лорки "Гроза" («La casa de Bernarda Alba»). У цьому п'єсі Лорка використовує перекручені персонажі та експресивну мову, щоб показати розпалену гарячку підтримки соціальних норм та підлеглих статусу жінок у суспільстві. Таке використання есперпернто створює глибоку емоційну та сатиричну атмосферу, що підкреслює напруженість та жахливі наслідки цих обмежень.

Ще одним прикладом есперпернто є роман Мігеля де Унамуно "Туман" («Niebla»). У цьому творі автор використовує перекручену структуру сюжету та зламані нитки розповіді, щоб відобразити нестійкість та несистематичність світу. Головний герой розмірковує про своє існування, постійно запитується про сенс життя та самого себе, що створює атмосферу неспокою та відчуженості.

Отже, есперпернто - це художній стиль, який використовується для перекручення реальності та показу гидоти та абсурдності людського життя. Він зустрічається у творах Рамона Гомеса де ла Серна, Федеріко Гарсія Лорки, Мігеля де Унамуно та інших письменників. Есперпернто використовує карикатури, перекручені сюжети та гумор, щоб критикувати соціальні проблеми та показувати абсурдність сучасного світу.

Варіант №8

1. Фрагмент належить роману "Walimai" від авторки Ізабель Альєнде. Ізабель Альєнде - відома чилійська письменниця, відома своїми романами, що поєднують магічний реалізм та соціально-політичну проблематику.

Історико-культурний контекст у фрагменті пов'язаний з часом експансії європейських колонізаторів в Південну Америку та зловживанням носіями влади, які примушували місцевих жителів, таких як головний герой, працювати в тяжких умовах, зокрема, збирати каучук. Це відображає культурні зіткнення, поневолення і зловживання правами індігенних народів.

Естетика Ізабель Альєнде характеризується використанням магічного реалізму, де реальність переплітається з фантастичними елементами. Вона поєднує реалістичний опис соціальних проблем з міфологією, магією та місцевими легендами. Це є характерною рисою латиноамериканської літературної течії магічного реалізму, в яку входить твір.

Фрагмент належить до жанру роману. Тема та проблематика фрагмента стосуються поневолення, втрати свободи та культурного пригнічення. Головний герой, відомий як Walimai, оповідає про своє перебування в полоні та примусовій праці зі збирання каучуку. Його розповідь відтворює жорстокі умови та відчуття обмеженості, а також підкреслює важливість свободи та ідентичності.

Текстові аспекти, які характерні для магічного реалізму, включають змішання реальності та фантастичного, використання символів та метафор, а також розширене використання описів та сенсорних деталей. Це допомагає створити настрій поневолення, відчуття підлеглості та бажання повернутися до свого народу.

Загалом, фрагмент "Walimai" від Ізабель Альєнде пропонує відчуття жорстокості колоніальної епохи та боротьби за свободу та ідентичність. Використання магічного реалізму поглиблює ефект емоційного звороту та додає глибини до повісті.

2. Інтертекстуальність - це поняття, яке використовується для опису взаємодії та посилань між різними текстами. Це означає, що в одному літературному творі можуть бути присутні посилання, цитати або алюзії на інші твори. Це створює зв'язок між текстами та додає додаткові шари значень і розуміння.

Наприклад, у романі "Сто років самотності" Габріеля Гарсіа Маркеса зустрічається інтертекстуальне посилання на вірш Пабло Неруди "Весна та Юлія". У романі сказано: "Він проспав з нею, говорив з нею, їв з нею, згадував разом з нею та проклинав весну з нею, коли був на вершині любові" - це посилання на початок вірша Неруди: "Такий був кінець моєї першої весни: вона любила мене і говорила зі мною, / після вечора ми їли разом і обоє згадували про весну та Юлію".

Ще один приклад інтертекстуальності можна знайти у вірші "П'яний корабель" Луїса Серралонга. Цей вірш містить посилання на роман Мігеля де Сервантеса "Дон Кіхот". Ось фраза з вірша: "Я ходжу, як самотній корабель, загублений у сухій землі, / ненавиджений, смішний, мисливець на боротьбу зі стихією". Це посилання на образ Дон Кіхота, який також боровся з вітряними млинами і прагнув побороти своїх внутрішніх демонів.

Такі інтертекстуальні посилання допомагають письменникам створювати багатогранні та глибші тексти, а читачам - розуміти ці посилання та зв'язки між різними літературними творами.

Варіант №9