1. Автор: Роса Монтеро.

Назва: "La Historia del Rey transparente" («Історія прозорого короля»).

Історико-культурний контекст: Роман "La Historia del Rey transparente" був опублікований в 2005 році. Роса Монтеро є іспанською письменницею сучасності, яка активно досліджує теми самовизначення, ідентичності та ролі жінки в суспільстві. Вона відома своїми феміністичними поглядами та відкритими дискусіями про гендерну рівність.

Специфіка естетики автора: Монтеро відноситься до сучасної літературної течії і використовує різноманітні жанри та стилістику для вираження своїх ідей. У її творах можна помітити поєднання реалістичного письма з елементами магічного реалізму. Вона зосереджується на емоційному багатстві та психологічній глибині персонажів.

Жанр: Роман.

Тема: У романі "La Historia del Rey transparente" висвітлюється історія зв'язку між минулим і сучасністю, використовуючи мотиви фантазії та реальності. Головна тема - пошук істини, самовизначення та визначення власної ідентичності.

Проблематика: Роман досліджує питання про відношення між історією, пам'яттю та самим собою. Він піднімає питання про можливість знаходити своє місце в світі, незважаючи на обставини та спадщину минулого. Монтеро розмірковує про сутність людської існування та пошуку особистої історії.

Поетичні ресурси: У фрагменті можна помітити використання анафори ("Soy mujer y escribo)

bo. Soy plebeya y sé leer. Nací sierva y soy libre."), ритму та музичності за допомогою повторення фраз та звуків ("El cuarto se ilumina con hermosos resplandores de palacio. Yo mojo la pluma en la tinta quieta. Me tiembla tanto la mano que desencadeno una marejada."), а також використання метафор та образів для створення насиченого образного світу ("La tinta retiembla en el tintero con los golpes, también ella asustada. Su superficie se riza como la de un pequeño lago tenebroso.").

Роман "La Historia del Rey transparente" Роси Монтеро відноситься до сучасної іспанської літератури і відображає авторську специфіку, що поєднує реалізм із магічними елементами. Твір покликаний вразити своїми емоційними та філософськими аспектами, а також порушити питання самоідентифікації та пошуку істини.

https://reinaloba.wordpress.com/2016/09/01/historia-del-rey-transparente/

2. Ці короткі речення і є весь твір. Його автор (Аугусто Монтерросо Бонілья) був відомий своїми короткими термінами, афоризмами. Він перший хто презентував таку нову форму та вид тексту це пошук нових стилей, що було популярно у той час. Ця міні-історія розкриває тяжкий період в історії Мексики.( Після 1944 року, коли за свою опозицію диктаторському режиму його затримали та вислали з Гондурасу/Гватемали, - політичний емігрант до Мексики, де він і прожив решту життя. Утім, невдовзі після його прибуття до Мехіко до влади в Гватемалі прийшов революційний уряд Хакобо Арбенса, однак Монтерросо не став повертатися, а був призначений працювати в гватемальському посольстві в Мексиці). В історії Мексики Інституційно-революційна партія залишалася при владі понад сім десятиліть. Коментатори та журналісти порівнювали її з "динозавром" через тривалість її перебування при владі; тому вірш "El dinosaurio" часто використовувався для висміювання. На мою думку, геніальність цієї історії розкривається в тому, що кожен може представити її по-своєму. Для когось це життєві проблеми, якесь невирішене питання, яке стояло, було гострим. Мета -

Автор цієї міні-історії назвав її "Динозавр". "Коли він прокинувся, динозавр все ще був там". Стислість Аугусто Монтеррозо, яку він вважає недоліком, оскільки хотів би мати можливість писати довгі твори, тим не менш, деякі критики відзначають як важливий елемент оригінальності та якості.

Той факт, що персонаж спав, лише посилює у читача відчуття, що він щось пропустив. Справді: що більше турбує: поява динозавра чи те, що сталося з героєм, поки він спав? Вражає, скільки роздумів може виникнути (і, звісно, виникало і продовжує виникати) з усього лише семи слів.

Основна увага в оповіданні приділяється невисловленому, що заохочує множинність інтерпретацій. Читач захоплений несподіванкою, двозначністю і часто приголомшений короткою розповіддю. Відчуття, що щось вислизає від нас, змушує нас увімкнути механізм інтерпретації, уяву. "Історія мала б фантастичну якість, якби ми сприймали динозавра як щось реальне, як поєднання доісторичного минулого, де живе ця істота, з теперішнім логічним і раціональним світом, де живе людина. В інших інтерпретаціях ми мали б справу з таємницею або детективною історією, якби динозавр був прізвиськом людини. Це також може бути комедія, або навіть мати політичний зміст, якщо ми надамо такий відтінок терміну "динозавр"". Це пояснює Фаустіно Херардо Сердан Варгас у статті "Аугусто Монтерросо та динозавр". Літературний твір - це завжди робота тих, хто його пише, і робота тих, хто його читає та інтерпретує.

Переступ Монтеррозо вдався на славу. Той, хто досі стверджує, що оповідання чи мікрооповідання - це малий жанр, після публікації "Динозавра" змушений буде навести набагато більше аргументів на свою користь. А той, хто все ще не хоче в це вірити, повинен поглянути на список продовжувачів, від письменника Пабло Урбані (він зробив щось, що є одночасно пародією і даниною поваги: "Коли він прокинувся, він зітхнув з полегшенням: динозавра більше не було") до численних і різноманітних авторів, яких він надихнув, і яких можна знайти в тому ж інтернеті, де тріумфує Твіттер.

Маріусі Сепеда Ідальго, 38 років, соціальний комунікатор:

"Що не має значення ні час, ні те, як розвиваються події. Існування продовжується".

Фернандо Фоллекко, 25 років, комерційний інженер:

"Це означає знову зустрітися з особистою реальністю кожного з нас".

Міріам Моран Діас, 40 років, домогосподарка:

"Динозавр означає щоденні проблеми. Коли ти спиш, ти забуваєш про них, але коли прокидаєшся, то знову їх знаходиш. Життя триває так само.

Марджорі Коельо де Кайседо, 39 років, студентка факультету маркетингу:

"Час іде, ми просунулися в технологіях, але в багатьох речах ми все ще живемо в минулому".

Дієго Армандо Карбо, 14 років, студент Академії Іллінгворта:

"Динозавр означає мету, до якої людина прагне, і в кінці кінців вона буде задоволена тим, заради чого працювала".

Текст складається з серії коротких фраз або речень, що мають поетичну структуру. Ці речення зазвичай приписують особливі характеристики різним об'єктам чи явищам і мають загадковий або парадоксальний характер. Цей тип тексту відомий як "адайо" або "сентенція".

Адайо - це літературний жанр, що характеризується стислістю та лаконічністю. Кожне речення має на меті передати глибоку ідею або думку у потужний спосіб, що запам'ятовується. Ці речення часто відрізняються несподіваним поворотом або грою слів.

Хоча не існує певного літературного напряму, пов'язаного з афоризмами, цей тип письма можна знайти в різних періодах і літературних течіях. Серед видатних представників цього жанру - Рамон Гомес де ла Серна, іспанський письменник, відомий своїми ґреґуєрами, та аргентинський письменник і поет Хуліо Кортасар, який також використовував цей стиль у своїй творчості.

Особливості афоризмів полягають у їхній стислості, здатності передати сенс кількома словами та концентрованому поетичному стилі. Ці речення часто грають з образами та метафорами, можуть спонукати до роздумів та багатозначних інтерпретацій.

Що стосується конкретних речень, які ви згадали, то їх не можна приписати конкретному автору, оскільки деякі з них є популярними афоризмами або приказками, які передавалися протягом століть.

Варіант №19

1. Іронія є однією з провідних ознак постмодернізму, яка використовується авторами з різних метою. Вона може використовуватися для критики суспільства, розкриття суперечностей та парадоксів, підірвання конвенцій та традицій, а також для створення комічних ефектів.

Одним з прикладів іронії в іспанській літературі є роман "Сотня років самотності" (Cien años de soledad) Габріеля Гарсіа Маркеса. Автор використовує іронію для критики політичних та соціальних структур, а також для насмішки з нездійсненних мрій та абсурдних ситуацій. Наприклад, у романі зображено постійне повторення імен у родині Буендія, що є іронічним коментарем до круговороту історії та відсутності прогресу.

Інший приклад іронії можна знайти в романі "Ім'я троянди" (El nombre de la rosa) Умберто Еко. Автор використовує іронію для підірвання стандартних жанрових конвенцій і критики релігійних та філософських уявлень. У романі автор створює казкове середовище монастиря, але в той же час розкриває гнилість та лицемірство церковних ієрархів.

Таким чином, іронія в постмодерністській літературі використовується для підкреслення суперечностей суспільства, створення комічних ефектів та критики традиційних уявлень. Вона допомагає авторам відтворити складність та багатогранність сучасного світу, а також відображення пародійних та абсурдних аспектів життя.