Добавил:

And3 ... Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Национальный университет кораблестроения им. адм. Макарова

Предмет:

Основы психотерапии

Файл:

Основи психології_К4С1(7) / Лекції / Інше / ОП2009.pdf

Скачиваний:

Добавлен:

28.06.2024

Размер:

8.19 Mб

Скачать

☆

1 / 1331 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 > Следующая >>>

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

М. Й. Варій

ЗАГАЛЬНА

ПСИХОЛОГІЯ

3-є видання, виправлене та доповнене

ПІДРУЧНИК

Затвердженно Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Київ “Центр учбової літератури”

2009

УДК 159.9(075.8) ББК 88я73

В 18

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18–Г–1001 від 02.11.2006)

Рецензенти:

Москалець В. П. – доктор психологічних наук, професор; Рибалка В. В. – доктор психологічних наук, професор.

Варій М. Й. Загальна психологія.: підр. [для студ. вищ. навч. закл.]/

В18 М. Й. Варій – [3-тє вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 1007 с.– ISBN 978-966-364-817-0

Упідручнику висвітлено всі головні аспекти загальної психології в обсязі, необхідному для підготовки професіональних психологів і педагогів.

Викладення навчального матеріалу має проблемно-дослідницький характер, що дає студентові змогу не лише розширити свої уявлення про психологічну науку, а й активізувати свою пізнавальну діяльність. Водночас у написанні підручника автор дотримувався власної психоенергетичної концепції психіки та психічного і побудованої на її основі психологічної структури особистості.

УДК 159.9 (075.8) ББК 88я73

ISBN 978-966-364-817-0	© Варій М. Й. 2009.
	© Центр учбової літератури, 2009.

ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА............................................................................................................................	9
Глава1 .............................................................................................................................................................	12
РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ......................................................................................................	12
1.1. Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки. 12
1.2. Психологія як наука про душу.......................................................................................	13
1.3. Психологія як наука про свідомість.............................................................................	19
1.4. Психологія як наука про поведінку...............................................................................	29
1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і
внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом ..................................................	34
Глава2 .............................................................................................................................................................	41
ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ...........................................................	41
2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія...........................................	41
Структуралізм.....................................................................................................................	41
Функціоналізм........................................................................................................................	42
Гештальтпсихологія...........................................................................................................	43
2.2. Фройдизм, психоаналіз..................................................................................................	45
Неофройдизм........................................................................................................................	48
2.3. Трансперсональна психологія......................................................................................	49
2.4. Біхевіоризм.....................................................................................................................	60
Необіхевіоризм......................................................................................................................	66
Оперантний біхевіоризм......................................................................................................	67
2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія.......................................................................	68
2.6. Гуманістична психологія..............................................................................................	70
2.7. Психологічні концепції...................................................................................................	73
Концепція Піаже: стадії розвитку інтелекту...................................................................	73
Концепція Л.С. Виготського: теорія вищих психічних функцій......................................	75
Глава3 .............................................................................................................................................................	80
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ ............................................................................................	80
3.1. Предмет і завдання сучасної психології.....................................................................	80
3.2. Місце психології в системі наук...................................................................................	87
3.3. Галузі психології.............................................................................................................	91
Глава4 .............................................................................................................................................................	98
ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ У СВОЇЙ
ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ............................................................................................	98
4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини...................	98
4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу..................................................	106
4.3. Розвиток психіки в онтогенезі..................................................................................	108
Глава5 ...........................................................................................................................................................	119
ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ...............................................................................	119
5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії.............................................	119
5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку.................................	122
5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку.............................................................	124
Глава6 ...........................................................................................................................................................	134
МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ...............................................	134
6.1. Методологічний простір психології..........................................................................	134
6.2. Принципи психології....................................................................................................	138

6.3. Методи психології.......................................................................................................	140
Глава7 ...........................................................................................................................................................	150
ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ...................................................	150
7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі............	150
7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології......................................	170
7.3. Жіночі теорії особистості.........................................................................................	177
7.4. Факторні теорії особистості....................................................................................	179
7.5. Теорії особистості В. Райха, Дж. Келлі, Г. Стек Саллівана, К. Левіна,	181
Р. Мей, А.Бандури, Дж. Роттера, Е. Дюркгейма, В. Франкла, В. Джемса...................	181
7.6. Особистість у психології Сходу................................................................................	197
7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського.............................................................	204
7.8. Особистість у радянській та українській психології .............................................	206
7.9. Людина як багатосистемне явище...........................................................................	215
7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості.........................................	217
Глава8 ...........................................................................................................................................................	221
ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ......................................................................................	221
8.1. Сутність людської психіки і психічного....................................................................	221
8.2. Багаторівневість психіки...........................................................................................	225
8.3. Багатосистемність психіки......................................................................................	231
Глава9 ...........................................................................................................................................................	235
БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ..............................................................	235
9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості....................	235
9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості.........................................	235
9.3. Темперамент...............................................................................................................	242
Глава10 .........................................................................................................................................................	252
МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ............................................	252
Глава11 .........................................................................................................................................................	259
ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА	259
ХАРАКТЕРИСТИКА.............................................................................................................	259
11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості..................................	259

11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості 260

Глава12 .........................................................................................................................................................	265
ВІДЧУТТЯ.............................................................................................................................	265
12.1. Відчуття як явище....................................................................................................	265
12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів.............................................................................	267
12.3. Класифікація та різновиди відчуттів......................................................................	272
12.4. Загальні властивості відчуттів.............................................................................	275
Глава13 .........................................................................................................................................................	287
СПРИЙНЯТТЯ......................................................................................................................	287
13.1. Поняття сприйняття..............................................................................................	287
13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність.........	288
13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття..............................................................	292
13.4. Властивості та види сприйняття.........................................................................	300
Глава14 .........................................................................................................................................................	309
ПАМ’ЯТЬ...............................................................................................................................	309
14.1. Поняття пам’яті та її теорії..................................................................................	309
14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті.................................................................................	312
14.3. Процеси пам’яті.........................................................................................................	313
14.4. Різновиди пам’яті......................................................................................................	320
4

14.5. Пам’ять та організація знань..................................................................................	328
14.6. Індивідуальні особливості пам’яті...........................................................................	342
14.7. Шляхи розвитку пам’яті...........................................................................................	344
Глава15 .........................................................................................................................................................	352
МИСЛЕННЯ..........................................................................................................................	352
15.1. Поняття мислення ...................................................................................................	352
15.2. Теорії мислення..........................................................................................................	355
15.3. Розумові дії та операції мислення...........................................................................	361
15.4. Форми мислення та його різновиди ........................................................................	362
15.5. Процес мислення і розуміння....................................................................................	367
15.6. Індивідуальні особливості мислення .......................................................................	373
Глава16 .........................................................................................................................................................	377
МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ..................................................................................................	377
16.1. Види мислення і репрезентації................................................................................	381
16.2. Індивідуальні особливості інтелекту.....................................................................	387
16.3. Теорії інтелекту........................................................................................................	394
Глава17 .........................................................................................................................................................	405
УЯВА.....................................................................................................................................	405
17.1. Поняття уяви............................................................................................................	405
17.2. Види уяви....................................................................................................................	407
17.3. Процеси уяви..............................................................................................................	410
Глава18 .........................................................................................................................................................	415
ПСИХОСЕМАНТИКА............................................................................................................	415
18.1. Поняття психосемантики.......................................................................................	415
18.2. Сутність психосемантики.......................................................................................	416
18.3. Основні психосемантичні методи...........................................................................	420
18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки..............................	424
18.5. Суб’єктивна психосемантика..................................................................................	431
Глава19 .........................................................................................................................................................	437
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ...............................................	437
19.1. Розуміння емоцій та почуттів................................................................................	437
19.2. Класифікація емоцій та почуттів...........................................................................	445
19.3. Експресивний компонент емоційного реагування................................................	453
19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування.........................................	458
19.5. Теорії емоцій...............................................................................................................	465
19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю..............................	480
19.7. Прикладна роль емоцій..............................................................................................	485
Глава20 .........................................................................................................................................................	491
ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ................................................................................	491
20.1. Емоції очікування й прогнозу....................................................................................	491
20.2. Фрустраційні емоції...................................................................................................	500
20.3. Комунікативні емоції.................................................................................................	506
20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси...........................	509
20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності..........	511
20.6. Емоційні властивості людини..................................................................................	515
Глава21 .........................................................................................................................................................	523
РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ..........	523
21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність.......................................	523
21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою..............................................	527
5

21.3. Керування емоціями...................................................................................................	532
Глава22 .........................................................................................................................................................	543
ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ............................................................................	543
Глава23 .........................................................................................................................................................	560
ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ.........................................	560
23.1. Емоційна поведінка....................................................................................................	560
23.2. Емоційні типи.............................................................................................................	566
Глава24 .........................................................................................................................................................	576
ПРОФЕСІЙНІ, ВІКОВІ, СТАТЕВІ ТА ПАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНО-	576
ПОЧУТТЄВОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ ...........................................................	576
24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій........................	576
24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості.............................	578
24.3. Емоції при патології..................................................................................................	589
Глава25 .........................................................................................................................................................	602
ВОЛЯ.....................................................................................................................................	602
25.1. Поняття волі та її функцій......................................................................................	602
25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії............................................	605
25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання....................................................	607
25.4. Вольові якості............................................................................................................	612
Глава26 .........................................................................................................................................................	616
ЗДІБНОСТІ............................................................................................................................	616
26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку............................................................	616
26.2. Види здібностей ........................................................................................................	616
26.3 Розвиток здібностей.................................................................................................	619
Глава27 .........................................................................................................................................................	621
СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ........................................................	621
27.1. Досвід..........................................................................................................................	621
27.2. Характер....................................................................................................................	622
27.3. Акцентуації характеру.............................................................................................	627
27.4. Спрямованість...........................................................................................................	629
27.4.1. Поняття спрямованості особистості................................................................	629
27.4.2. Теорії мотивації......................................................................................................	634
27.4.3. Мотивація і мотивування та їх компоненти. Полімотивованість мети......	646
28.4.4. Види мотивів...........................................................................................................	649
27.4.5. Ієрархія і зміна мотивів..........................................................................................	658
27.4.6. Зовнішня і внутрішня мотивація..........................................................................	659
Глава28 .........................................................................................................................................................	666
ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ» .........................	666
28.1. Свідомість особистості...........................................................................................	666
28.2. Самосвідомість особистості..................................................................................	668
28.3. «Я-концепція».............................................................................................................	669
28.4. Самоповага і комплекс меншовартості особистості.........................................	674
28.5. Самореалізація особистості....................................................................................	676
Глава29 .........................................................................................................................................................	681
ПСИХІЧНІ СТАНИ................................................................................................................	681
29.1. Сутність психічних станів.......................................................................................	681
29.2. Класифікація психічних станів.................................................................................	682
29.3. Особливості психічних станів .................................................................................	684
29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів...........................................	685
6

29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності....................	686
29.6. Стан страху та шляхи його подолання.................................................................	692
Глава30 .........................................................................................................................................................	699
УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ............................................	699
30.1. Поняття уваги..........................................................................................................	699
30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги....................................................................................	702
30.3. Теорії уваги.................................................................................................................	703
30.4. Методи дослідження уваги.......................................................................................	705
30.5. Моделі уваги...............................................................................................................	708
30.6. Основні властивості та види уваги.......................................................................	712
Глава31 .........................................................................................................................................................	718
ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ................................................................................	718
31.1. Поняття діяльності .................................................................................................	718
31.2. Психологічна структура діяльності.......................................................................	718
31.3. Рухи і дії ......................................................................................................................	720
31.4. Знання, навички і вміння............................................................................................	721
31.5. Перенесення та інтерференція..............................................................................	724
31.6.Основні види діяльності.............................................................................................	727
Глава32 .........................................................................................................................................................	735
ПСИХОМОТОРИКА..............................................................................................................	735
32.1. Підходи до розуміння психомоторики.....................................................................	735
32.2. Сутність психомоторики ........................................................................................	740
32.3. Функціональна будова психомоторики....................................................................	745
32.4. Рухи, дії та їх регулювання в психомоториці.........................................................	749
32.5. Функції психомоторики.............................................................................................	756
Глава33 .........................................................................................................................................................	765
ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ...................................................................................	765
33.1. Поняття научання, навчання та учіння.................................................................	765
33.2. Научання і розвиток..................................................................................................	770
33.3. Класичні концепції научання.....................................................................................	773
33.4. Моделі научання.........................................................................................................	776
33.5. Типологія научання....................................................................................................	779
Глава34 .........................................................................................................................................................	784
МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА.....................................................................	784
34.1. Предметна сфера.....................................................................................................	784
34.2. Мова та її функції......................................................................................................	791
34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності................................................................	794
34.4. Різновиди мовлення...................................................................................................	796
Глава35 .........................................................................................................................................................	801
СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ.........................................................................................	801
35.1. Поняття соціалізації.................................................................................................	801
35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації.........................................................	802
35.3. Процес соціалізації.....................................................................................................	804
Глава36 .........................................................................................................................................................	814
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ....................................................................	814
36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції ...........................	814
36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика..............................	817
36.3. Особливості психологічного захисту в дітей......................................................	828
36.4. Використання захисту в життєдіяльності...........................................................	833
7

Глава37 .........................................................................................................................................................	846
ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ.........................................................................	846
37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки........................................................	846
37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою...........................................	851
37.3. Депривація..................................................................................................................	855
Глава38 .........................................................................................................................................................	861
ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ.............................................................................	861
38.1. Розуміння психічного здоров’я..................................................................................	861
38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості.............................	865
Глава39 .........................................................................................................................................................	872
ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ................................................................................................	872
39.1. Поняття гармонії особистості..............................................................................	872
39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода.................	876
39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів.........................................	879
39.4. Психічна стійкість ....................................................................................................	883
39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості.............................	891
39.6. Самоуправління і саморегулювання ........................................................................	901
Глава40 .........................................................................................................................................................	909
САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ...	909
40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості..................................................	909
40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості.....................	910
40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах.....................	913
Глава41 .........................................................................................................................................................	919
КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ..................................................	919
41.1. Розуміння криз особистості у психології ...............................................................	919
41.2. Типи криз особистості.............................................................................................	920
41.3. Ставлення до кризи та її подолання ......................................................................	933
Глава42 .........................................................................................................................................................	939
КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ.............................................	939
42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки..........................	939
42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії.......................................	940
42.3. Вплив мети на поведінковий акт............................................................................	944
42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії..............................................	950
Глава43 .........................................................................................................................................................	956
РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ..................................................................	956
43.1. Підходи і теорії розвитку особистості..................................................................	956
43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості.........................................	967
43.3. Формування змісту особистості ............................................................................	969
Глава44 .........................................................................................................................................................	974
РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ
СУСПІЛЬСТВІ.......................................................................................................................	974
44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість» ...............................	974
44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості........................................	976
44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик
конкурентоспроможної особистості...............................................................................	978
Словникпсихологічнихпонять..............................................................................................................	988

Загальна психологія

ПЕРЕДМОВА

Психологія – одна з наук про людину, людські спільноти, їхнє життя й діяльність. Вона вивчає закономірності, механізми, умови, чинники та особливості розвитку й функціонування психіки, її взаємодію з внутрішнім і зовнішнім психічним, а також сутність і зміст останніх.

У наш час психологія одержала змогу для подальшого наукового продуктивного розвитку в різних напрямах. Які особливості психології як науки?

По-перше, психологія – наука про найскладніше явище – психіку, яке людство ще до кінця не вивчило й не усвідомило, про внутрішнє і зовнішнє психічне та їхню взаємодію.

По-друге, психологія є однією з наймолодших наук. Умовно її наукове становлення пов’язують з 1879 роком, коли німецький психолог В. Вундт у Лейпцизі створив першу у світі Лабораторію експериментальної психології. Однак у практичній площині психологія є однією із найдавніших, оскільки її застосовували ще в сиву давнину, коли наші предки готувалися до полювання, війн тощо. У кожному племені, фактично, були свої практичні психологи – це заклинателі, шамани, пророки, чаклуни, ясновидці та ін.

По-третє, наукова психологія відрізняється від побутової, народної і релігійної, тому що використовує більш фундаментальний і різноманітний інструментарій для здобування знання, прагне до узагальнень, дає змогу побачити загальні закономірності розвитку особистості й групи. Наукові знання не мають інтуїтивного характеру, а є більш раціональними й усвідомленими. Отже, наукова психологія володіє унікальним фактичним матеріалом, недоступним жодному іншому носію.

По-четверте, психологія є наукою розгалуженою, оскільки має десятки галузей.

По-п’яте, психологія має унікальне практичне значення для будь-якої людини та діяльності, у тому числі й психолога-практика.

На жаль, нині досягнення психологічної науки дуже повільно, з певним острахом запроваджують у життя українського суспільства, а часом і зовсім ігнорують. Важливі рішення, і навіть закони, по-перше, приймають без попередньо проведеної психологічної експертизи, унаслідок чого вони «не спрацьовують», оскільки або суперечать психологічним закономірностям, або не враховують психологічних особливостей індивідуальної психіки окремих громадян і соціальної психіки різних людських спільнот, або ігнорують їх, або, навпаки, зумовлюють психологічне неприйняття. По-друге, фактично нема психологічного супроводу їхнього впровадження в життя й діяльність суспільства.

Щоб докорінно змінити наше суспільство, мобілізувати його потенціал на розбудову правової, заможної держави, необхідно змінити світовідчуття, світосприймання і світорозуміння всіх її громадян, наповнити їхню свідомість і самосвідомість відповідним змістом. А це під силу лише тим, хто добре озброєний психологічними знаннями, навичками і вміннями.

Тепер створюють різні психологічні, психотерапевтичні, соціально-психологічні служби, центри, лабораторії тощо, але ефективність їхньої діяльності ще не досягла необхідного рівня, оскільки не змінено підходи до підготовки психологів-професіоналів.

Здійснюючи свої функціональні обов’язки, психологи мають активно брати участь у навчанні та вихованні молоді, в управлінні різнобічними соціальними, соціально-правовими, соціально- економічними і політичними процесами, в оптимізації всієї системи різноманітних соціальних зв’язків – у родині, колективі, школі, організаціях, партіях, підприємствах, установах, закладах, суспільстві тощо. Психолог має забезпечувати психічне здоров’я людей, їхній соціальній оптимізм, розвиток, віру в майбутнє, допомагати в життєвих, службових, сімейних і професійних труднощах, сприяти тому, щоб вони отримували задоволення від життя і діяльності.

Серед усіх галузей психології особливе місце належить загальній психології, оскільки вона пов’язана з усіма іншими. Це галузь психологічної науки, предметом дослідження якої є загальні закономірності, тенденції, особливості розвитку психіки у філо- та онтогенезі, а також теоретичні методи й принципи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Загальну психологію іноді називають теоретичною та експериментальною психологією. В її завдання входить розроблення проблем методології та історії психології, теорії і методів дослідження найбільш загальних законів виникнення, розвитку і буття психічних явищ. Вона вивчає пізнавальну і практичну діяльність; загальні закономірності відчуттів, сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, психологічну саморегуляцію; диференціально-психологічні особливості особистості; характер і темперамент, провідні мотиви поведінки тощо. Отож результати досліджень у галузі загальної психології – фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки.

Методологічну основу психології становить учення про психіку і світ психічних явищ людини, про принципи психології, про найбільш загальні підходи до пізнання людини з метою її навчання, виховання, розвитку, підготовки до життєдіяльності, здійснення психологічного впливу на неї тощо.

На цьому етапі розвитку українського суспільства, коли відбуваються глобальні зрушення у свідомості громадян, зростає значення вищої школи. Тому цей навчальний посібник щодо змісту і структури побудовано таким чином, щоб спонукати студентів до оволодіння науковими психологічними знаннями, навичками і вміннями.

Углавах навчального посібника розкрито загальні теоретичні аспекти, принципи і найважливіші методи психології, охарактеризовано основні наукові поняття психології, під час аналізу яких виявлено її найважливіші закономірності.

Викладення матеріалу підручника має проблемний і дослідницький характер. У ньому розкрито різні підходи, погляди й позиції вчених на те чи інше питання, явище, проблему. Отже, студенти одержують змогу не тільки осмислити їх, а й сформувати широкий психологічний кругозір. Водночас у написанні навчального посібника автор дотримується власної психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її основі психологічної структури особистості.

Така постановка питання зумовлена тим, що психологічні проблеми в сучасних умовах здобувають нового звучання. Фактично, нині немає таких сфер і галузей, які не потребували б втручання психологів. У нинішніх умовах психологія стає продуктивною силою діяльності та невід’ємною частиною соціального, економічного, політичного, громадського, сімейного та особистого життя. Це все вимагає серйозної підготовки професіональних психологів.

Здійсненню саме такого підходу сприяють структура і логіка вивчення навчальної дисципліни. Вони передбачають систематичність

іпослідовність освоєння навчального матеріалу, оптимальність переходу від простих проблем до складніших.

Для досягнення кінцевих цілей навчання можна використовувати різноманітні види занять. Їхній перелік, співвідношення і логіку розкриття навчальних питань визначають наукові рекомендації, вимоги Держстандарту і практична доцільність. Як засвідчує досвід, потрібно поєднувати лекції й семінари, індивідуальні контрольні співбесіди і теоретичні конференції, практичні заняття і самостійну роботу студентів під керівництвом викладачів, тренінги, практикуми, заліки, іспити та інші види і форми активної навчальної роботи.

Важливу роль у своєму професійному становленні мають відіграти самі студенти. Цьому сприятимуть курсові й дипломні роботи, реферати, практичні завдання, практику й активна участь у громадському житті факультету, вищого навчального закладу і країни загалом.

Уцьому підручнику при написанні багатьох глав,

особливо „Психомоторика”, „Мова і мовлення, психолінгвістика”, „Основи психології научання”, „Основи психологічної діяльності” та інших використано наукові досягнення відомого вченого далеко за межами

України академіка Сергія Дмтровича Максименка.

Загальна психологія

Глава 1

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки

Вживання слова «психологія» (від давньогрецьких слів «psyche» (душа) і «logia» (розуміння, знання) уперше зафіксовано в західноєвропейських текстах XVI ст. Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного вжитку.

Психологами тоді називали знавців душі, людських пристрастей і характерів. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Наукове знання відрізняється від життєвого тим, що воно, спираючись на силу абстракції і загальнолюдського досвіду, відкриває закони. Психологія за своїми теоретичними досягненнями і практичними спробами змінити життя поступається, зокрема, точним наукам. Адже психологічні явища набагато складніші ніж, наприклад, фізичні, їх важче пізнати. Недаремно великий фізик Альберт Ейнштейн, ознайомившись із дослідами великого психолога Жана Піаже, зазначив, що вивчення фізичних проблем – це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

Психологія на шляху до самостійної науки пройшла тривалий шлях, і лише всередині XIX ст. з розрізнених знань вона стала самостійною наукою. Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково- психологічна думка дедалі більше набувала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет.

В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.

Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини ХІХ ст. (Г. Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини ХІХ ст.) та історія (з другої половини ХІХ ст.).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап – донаукова (міфологічна) психологія – коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап – філософська психологія – коли психологія була частиною філософії, об’єднана з нею спільним методом (від античності до ХІХ ст.);

Глава 1

3-й етап – власне наукова психологія, з другої половини ХІХ ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов’язують із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Третій підхід – культурологічний – розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами:

психологія Міфологічного періоду, психологія Античності,

психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи,

що бере початок у ХІХ ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» – наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).

Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва – на мотиваційних, а у ХІХ – ХХ ст. – на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий – як науку про свідомість; третій – як науку про поведінку; четвертий – як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.

1.2. Психологія як наука про душу

Розуміння психології як науки про душу охоплює найбільший її період.

Найперші з відомих нам уявлень про душу належать до архаїчного суспільства (Міфологічний період) і їх можна позначити терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов’язували з матерією. Душею, подібною до повітря, згідно з анімістичними уявленнями, були наділені не тільки люди й тварини, а й рослини, і навіть камені. Стародавні уявлення про навколишній світ були пов’язані з анімізмом (від лат. «anima» – душа, дух) – вірою в прихований за видимими речами сонм духів (душ) як

Розвиток психології

особливих «агентів» або «примар», які покидають людське тіло з останнім подихом, а за деякими вченнями (наприклад, знаменитого філософа і математика Піфагора), вони безсмертні і вічно мандрують у тілах тварин і рослин. Стародавні греки називали душу словом «психе», що й дало назву науці «психологія».

Міфологічне уявлення про душу було цілком підпорядковане уявленню про фатум, невідворотність наперед визначеної долі, протистояти якій було марно. Магію, яка нібито протистояла фатуму, насправді вважали також фатально запрограмованим способом практичного діяння. Від людини в ситуації її життя нічого не залежало, і вона навіть не намагалася протистояти цій фатальній ситуації. Вирішальною характеристикою свідомості людини того періоду був синкретизм – первісне злиття людини зі світом та суспільним оточенням.

Міфологічна картина світу, згідно з якою тіла заселяють душі (їхні «двійники» або «примари»), а життя залежить від свавілля богів, століттями панувала в суспільній свідомості.

Згодом відбувся перехід від анімізму до гілозоїзму (від грец. «hyle», що означає речовину, матерію і «zое» – життя), який розглядав увесь світ як універсум, де космос вважали живим. Межі між живим, неживим і психічним не робили. Усе це розглядали як породження єдиної первинної матерії (праматерії). Однак нове філософське вчення стало значним кроком на шляху пізнання природи психічного, стало альтернативою анімізму (хоча він і після цього впродовж сторіч, аж до наших днів, знаходив безліч прихильників, які вважають душу зовнішньою для тіла сутністю). Гілозоїзм уперше розглянув душу

(психіку) з погляду загальних законів єства, усталив непорушний і для сучасної науки постулат про початкову залученість психічних явищ у кругообіг природи.

Гілозоїст Геракліт душу («психею») вбачав в образі іскри космосу – «вічно живого вогню», тому він говорив: «Пізнай самого себе». Але в устах філософа це зовсім не означало, що пізнати себе – значить зануритися вглиб власних думок і переживань, які відволікають від усього зовнішнього. «Якими б дорогами не йшов, не знайдеш меж душі, такий глибокий її Логос», – учив Геракліт.

Термін «логос», який увів Геракліт і який вживають донині, має тепер чимало значень. Але для древнього філософа він означав закон, за яким «усе тече», явища переходять одне в одне. Малий світ

(мікрокосм) окремої душі подібний до макрокосму всього світоустрою. Тому осягати себе (свою психею) – значить заглиблюватися в закон (Логос), який додає вселенському перебігу речей виткану із суперечностей і катаклізмів динамічної гармонії.

Згідно з поглядами Демокріта, самі боги – ніщо інше як сферичні скупчення вогненних атомів. Людину також було створено з різного сорту атомів. Найрухоміші з них – атоми вогню. Вони утворюють душу.

Глава 1

Єдиним і для душі, і для космосу він визнав закон, згідно з яким немає безпричинних явищ, усі вони – невідворотний результат зіткнення атомів, що безперервно рухаються. Випадковими здаються події, причин яких ми не знаємо. Так з’явився принцип причинності, який потім назвали детермінізмом. Саме завдяки йому розвивалося наукове знання про психіку.

Для медика Гіппократа важливо було знати будову живого організму, причини, від яких залежать здоров’я і хвороба. Такою причиною Гіппократ вважав пропорцію, у якій змішані в організмі різні «соки» (кров, жовч, слиз). Різну пропорцію цих соків в організмі було названо темпераментом. Тому з ім’ям Гіппократа пов’язують назви чотирьох темпераментів, що дійшли до наших днів: сангвінічний (переважає кров), холеричний (переважає жовта жовч),

меланхолійний (переважає чорна жовч), флегматичний (слиз). Для подальшої психології цей пояснювальний принцип, попри всю його наївність, мав важливе значення. Недаремно назви темпераментів збереглися дотепер. По-перше, було висунуто гіпотезу, відповідно до якої численні відмінності між людьми можна вмістити в дещо загальну картину поведінки. Тим самим Гіппократ поклав початок науковій типології, без якої не виникли б сучасні вчення про індивідуальні відмінності між людьми. По-друге, джерело і причину відмінностей Гіппократ шукав усередині організму. Душевні якості було поставлено в залежність від тілесних. Про роль нервової системи в ту епоху ще не знали, тому типологію Гіппократа називають гуморальною (від лат. «humor» – рідина).

Афінський філософ Анаксагор вважав, що природа складається з безлічі найдрібніших частинок. Однак виникало запитання: якими є ці частинки? Що вони собою становлять? І загалом, що є початком,

завдяки якому з безладного скупчення і руху цих частинок виникають цілісні речі, а загалом з хаосу – організований космос. Він визнав таким початком «якнайтоншу річ», якій дав назву «нус» (розум). Від того, яка частка його є в різних тілах, залежить їхня досконалість. Однак «людина, – говорив Анаксагор, – є найрозумнішою з тварин унаслідок того, що має руки». Виходило, що не розум, а тілесна організація людини визначає її переваги.

Отже, Геракліт, Демокріт та Анаксагор створили інструмент майбутнього наукового способу осмислення світу. В основі наукового пізнання психічних явищ було три ідеї: закономірного розвитку,

причинності, організації (системності). Відкриті дві з половиною тисячі років тому пояснювальні принципи стали на всі часи основою пояснення душевних явищ.

Свій внесок у розуміння психіки зробили філософи, яких називали софістами («учителями мудрості», хоча згодом софістами стали називати лжемудреців, які за допомогою різних прийомів видають уявні докази за істинні). Їх цікавила не природа з її незалежними від людини законами, а сама людина, яку софіст Протагор назвав «мірою всіх речей». Софісти на перше місце

Розвиток психології

ставили не пошуки природної «матерії» (вогненної, атомної тощо), а мову і мислення, як засіб маніпулювання людьми. У зв’язку з цим було докладно обговорено прийоми логічних міркувань, будову мови, характер відношень між словом, думкою і предметами. Відповідно до цих поглядів, з уявлень про душу зникали ознаки її підпорядкованості суворим законам і невідворотним причинам, які є у фізичній природі. Мова і думка були позбавлені такої невідворотності. Вони сповнені умовностей і залежності від людських інтересів і пристрастей, тобто дії душі набували хиткості й невизначеності. Але в історії психологічного пізнання діяльність софістів відкрила новий об’єкт: взаємини між людьми, які пояснювали за допомогою засобів, що мали довести і навіяти будь-яке твердження, незалежно від його достовірності.

Давньогрецький філософ Сократ радив звернутися до внутрішнього світу людини, її переконань і цінностей, до вміння діяти згідно з розумінням кращого. Сократ довів нероздільність мислення і спілкування (діалогу). Він був майстром усного спілкування. З кожною людиною, яку зустрічав, розпочинав бесіду, щоб змусити її замислитися над тим, як безтурботно вона вживає слова. Згодом почали говорити, що тим самим він став піонером психотерапії, мета якої – за допомогою слова оголити те, що приховано за покривом свідомості.

Уйого методиці таїлися ідеї, які відіграли через багато сторіч ключову роль у психологічних дослідженнях мислення. По-перше, роботу думки було поставлено в залежність від завдання, яке створює перешкоду в її звичайному перебігу. По-друге, робота розуму спочатку мала характер діалогу. Обидві ознаки: а) детермінуюча тенденція,

створювана завданням, і б) діалогізм, який припускає, що пізнання спочатку соціальне, оскільки міститься в спілкуванні суб’єктів, – стали у XX столітті головними орієнтирами експериментальної психології мислення.

Уцентр Сократ ставив розумову діяльність індивідуального суб’єкта (його продукти і цінності), уявлення про душу наповнилося новим наочним змістом. Його становили абсолютно особливі реалії, яких фізична природа не знає. Світ цих реалій став серцевиною філософії головного учня Сократа Платона, який з нового погляду оцінив процес мислення, відійшовши від сократівського зовнішнього діалогу. На думку Платона, процес мислення замінює діалог внутрішній. «Душа, роздумуючи, нічого іншого не робить, як розмовляє, питаючи сама себе, відповідаючи, стверджуючи і заперечуючи».

Феномен, який описав Платон, відомий сучасній психології як внутрішня мова, а процес її породження з мови зовнішньої (соціальної) одержав назву «інтеріоризації» (від лат. «interior» — внутрішній). У самого Платона цих термінів немає.

Однак у всіх об’єктах Платон бачив сферу вічних ідеальних форм, прихованих за небосхилом в образі царства ідей. Усе, що чуттєво сприймається, від нерухомих зірок до предметів, що

Глава 1

безпосередньо відчуваються, – це лише затемнені ідеї, їхні недосконалі слабкі копії. Стверджуючи принцип первинності надміцних загальних ідей щодо всього того, що відбувається в тлінному тілесному світі, Платон став родоначальником філософії ідеалізму.

А душа, що осіла в тлінній плоті, залучається до вічних ідей через згадування, оскільки згадка є знанням. Душа згадує (для цього потрібні спеціальні зусилля) те, що їй довелося споглядати до свого земного народження.

Подальший розвиток поняття душі відбувався через виокремлення в ній різних «частин» і функцій. До сфери вивчення душі вводили такі найважливіші аспекти, як конфлікт мотивів, що мають різну етичну цінність, і роль розуму в його подоланні. У Платона їхнє розмежування набуло етичного значення. Його пояснював платонівський міф про візника, який править колісницею, у яку запряжено двох коней: дикий, що рветься йти власним шляхом за всяку ціну, і породистий, благородний, яким можна керувати. Візник символізував розумну частину душі, коні – два типи мотивів: низькі та вищі. Розум, який має погоджувати ці два мотиви, переборює, на думку Платона, значні труднощі через несумісність низьких і благородних потягів.

Через багато сторіч версія про взаємодію трьох компонентів,

які утворюють особистість як динамічну, яку роздирають конфлікти, сповнену суперечностей структуру, відновиться в психоаналізі З. Фройда.

Отже, філософи до Сократа, роздумуючи над психічними явищами, орієнтувалися на природу. Вони шукали як еквівалент цих явищ одну з її стихій, створюючи єдиний світ, яким правлять природні закони. Велика вибухова сила цього напряму думки в тому, що він завдав нищівного удару по древній вірі в душу як особливого двійника тіла.

Після софістів і Сократа в поясненнях душі позначився поворот до розуміння її діяльності як феномену культури. Бо абстрактні поняття й етичні ідеали, які входять до складу душі, не походять із сутності природи. Вони – породження духовної культури.

В обох орієнтаціях – і на природу, і на культуру – душу сприймали як зовнішню щодо організму реалію, або тілесну (вогонь, повітря тощо), або безтілесну (осередок понять, загальнозначущих норм тощо). Йшлося про атоми (Демокріт) чи про ідеальні форми (Платон) – передбачали, що і одне, й інше потрапляє в організм ззовні.

Іншого погляду дотримувався Арістотель, який пояснював, що тілесне й духовне творять нероздільну цілісність. Душа, за Арістотелем, – це не самостійне єство, а форма, спосіб організації живого тіла. Підсумок роздумів Арістотеля («Душу від тіла відділити не можна») відразу заперечував ідеї, що перебували в

Розвиток психології

центрі вчення Платона про минуле й майбутнє душі. Переживає, мислить, вчиться не душа, а цілісний організм. «Сказати, що душа гнівається, – писав філософ, – рівнозначне тому, начебто хтось сказав, що душа шиє або споруджує будинок».

За Арістотелем, ідейне багатство світу приховане в чуттєвих земних речах, які сприймаємо й розкриваємо в безпосередньому спілкуванні з ними, спілкуванні, яке спирається на досвід. Душа організму – це його функція, робота. Розуміючи організм як систему,

Арістотель виокремив у ній різні рівні здатності до діяльності.

Поняття здатності, яке ввів Арістотель, було важливою новацією, що назавжди увійшла до основної бази психологічних знань. Це поняття розділяло можливості організму (закладений у ньому психологічний ресурс) і його реалізацію. При цьому було окреслено схему ієрархії здібностей як функцій душі: а) вегетативна (вона є і в рослин); б) чуттєво-рухова (у тварин і людини); в) розумна (властива тільки людині). Функції душі ставали рівнями її розвитку.

У психологію введено ідею розвитку як найважливіший пояснювальний принцип. Функції душі розташовано у вигляді «драбини форм», де з низької і на її основі виникає функція вищого рівня (після вегетативної (рослинної) формується здатність відчувати,

зякої розвивається здатність мислити). При цьому кожна людина під час перетворення з немовляти на зрілу істоту проходить ті ступені, які подолав за свою історію весь органічний світ (згодом це було названо біогенетичним законом).

Відмінність між чуттєвим сприйняттям і мисленням була однією

зперших психологічних істин, які відкрили древні. Арістотель, наслідуючи принцип розвитку, прагнув знайти ланки, що ведуть від одного ступеня до іншого. У цих пошуках він відкрив особливу галузь психічних образів, які виникають без прямої дії речей на органи чуття. Нині їх заведено називати образами пам’яті та уяви (Арістотель говорив про фантазію). Ці образи підпорядковані, знову-таки, механізму асоціації (зв’язкам уявлень), що його відкрив Арістотель. Пояснюючи розвиток характеру, він стверджував, що людина стає такою, якою вона є, здійснюючи ті чи інші вчинки.

Вчення про формування характеру в реальних учинках, які в людей, як істот «політичних», завжди припускають етичне ставлення до інших, ставило психічний розвиток людини в причинну, закономірну залежність від її діяльності.

Арістотель розвинув принцип причинності – цільову причину або «те, заради чого відбувається дія». Кінцевий результат процесу (мета) наперед впливає на його перебіг. Психічне життя цієї миті залежить не тільки від минулого, а й від потрібного майбутнього. Це було новим словом у розумінні її причин (детермінації). Арістотель запровадив ключові пояснювальні принципи психології: системності, розвитку, детермінізму.

1 / 1331 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 > Следующая >>>

Соседние файлы в папке Інше

#
28.06.20242.91 Mб6Maksimenko_S.D._-_Zagal'na_psihologiya.pdf
#
28.06.202411.97 Mб6Psykhologia_MV.pdf
#
28.06.202429.64 Mб6sk676290.pdf
#
28.06.20248.19 Mб8ОП2009.pdf