6 Див.: Ботвина н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілку­вання. - к., 2000. - с. 44.

Подальший розвиток української ділової мови проходить у радян­ську і пострадянську добу. Виділяють три періоди в історії формування сучасної української ділової мови: 20-30-ті роки; 40-80-ті роки і 90-ті роки⁶. Кожний із них пов'язаний з певною мовною політикою держави.

Зокрема, перший - із українізацією. Добрим наслідком цього процесу була поява нових спеціальних словників. Вони свідчили про намагання протистояти російському впливові на українську ділову мову, напр.:

Короткий російсько-український технічний словник фінансових термінів (на правах рукопису). —К., 1924 (надруковано на склографі);

Бузинний О., Щепотьєв В. Короткий російсько-український слов­ник. Практичний підручник діловодства українською мовою. -К, 1924;

Російсько-український словник банкового діловодства / За ред. В.1. Орловського, ЇМ. Шелудька. -К., 1925;

Російсько-український словничок реместв, професій та підпри­ємств/Уклад. ЇМ. Жигадло. - Харків, 1925;

Лінкевич Е., Михайлович Б., Скрипник. П., Степаненко І. Практич­ний російсько-український словник ділової мови. - К.; Харків, 1926;

Осипів М. Російсько-український словник щонайпотрібнішиху діло­водстві слів: Практичний порадник. - Харків, 1926;

Фразеологія ділової мови / Улож. В. Підмогильний та С. Плужник. -К, 1927.

Усе ж за цей короткий час не вдалося подолати суперечностей між потенційними можливостями структури української мови і викорис­танням цієї мови в офіційно-діловій практиці. Життя ділової мови було неповноцінним, неповнокровним.

Уже 50-ті роки активна політика русифікації призвела до змін у ді­ловій мові, штучно наблизивши її до російської. Якщо офіційно-діло­вий стиль існував у посібниках, то про інше свідчила практика ділово­го спілкування, лексикографічні джерела та живе мовлення. Активно наступав на ділову сферу і суржик, напр.: міроприємства, співпада­ти, приймати участь, заключати договір та ін.

У 90-ті роки спостерігаємо бурхливий розвиток офіційно-ділового сти­лю, спричинений новими політичними умовами - здобуттям Україною незалежності. Процеси демократизації української літературної мови, перегляд лексико-стилістичних і правописних норм, боротьба із засмі­ченням мови з проекцією на важливі сфери суспільної діяльності торкну­лися й ділової мови. З'являється велика кількість словників, довідників, посібників з українського ділового мовлення. Багато з них присвячені струк­турним та мовним правилам оформлення сучасних документів, напр.:

Молдованов М.І., Сидорова ГМ. Сучасний діловий документ: Зраз­ки найважливіших документів українською мовою. — К., 1992;

Паламар JIM., Кацавець ГМ. Мова ділових паперів: Практ. посібн. - К., 1995;

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібн. - К., 1997;

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С.П. Бибик, І.Л. Михно, Л.О. Пустовіт, ГМ. Сюта. - К., 1999 та ін.

Розширення соціальних функцій української мови, самих сфер ужи­вання зумовило потребу унормувати терміносистеми багатьох галузей життєдіяльності, проаналізувати частотні російські кальки, потік за­позичень, що заполонив україномовний простір, піднести культуру мов­лення, що впливає на якість ділової мови.

Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законо­давстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначе­них вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вжива­ють у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

Загальні позамовні ознаки офіційно-ділового стилю. Основни­ми загальними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є:

• офіційний характер - характер і зміст інформаційних зв'язків між учасниками ділового спілкування (установами, організаціями, за­кладами, підприємствами, посадовими особами, працівниками) рег­ламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності.

• адресність - специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інфор­мації і кому безпосередньо вона адресована, офіційний автор та адре­сат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація.

• повторність дій і ситуацій - це суттєвий чинник ділового спіл­кування. Управлінська діяльність - це завжди „гра за правилами". Вна­слідок цього повторність управлінської інформації приводить до регу­лярності використання однакових мовних засобів.

• тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

• смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лако­нічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів.

• висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти).

• документальність - кожний офіційний папір мусить мати ха­рактер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати ста­більні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).

Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме:

• широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

• уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій, напр.: Повідомлення про одержання директив­ного листа Міністерства освіти та науки від (дата,) за №...;

• специфічний характер фразеології - компоненти стійких фразео­логічних сполучень функціонують здебільшого в прямому значенні, напр.: ставити питання, підбивати підсумки, виступати з ініціати­вою, брати участь, доводити до відома;

• відсутність емоційно забарвленої лексики;

• синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності;

• наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням по­стійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора;

• широке використання простих поширених речень, часто усклад­нених однорідними, відокремленими, вставними членами речення.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовують у законотворчій сфері, регламен­тує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою та службовими і приватними особами. Реалізується в зако­нах, указах, статутах, постановах тощо.

Зразок законодавчого підстилю: