70 паломники взагалі

Паломницька література — жанр давньоруської літератури. В паломницьких «ходіннях» описувалися подорожі до «святих місць» — у Палестину, на Афон, до Константинополя та ін.

(Ходіння) — своєрідні путівники, які містили найнеобхіднішу інформацію про “святі місця”, відомості про природні багатства. їх зміст формувався під впливом релігійних, апокрифічних легенд, доповнювався розповідями проповідників, монахів.

Ігумен Данило на початку XII століття заклав основи жанру ходінь у його давньому руському варіанті, які протягом тривалого часу вважалися майже за канонічні. Упродовж кількох наступних віків "Хоженье" було зразком для інших паломників, які вирушали до Святої Землі і бралися розповісти про свою мандрівку.

Ще в язичницької Русі виникли усно-поетичні перекази про подорожі до священних місцях (домах)

Після хрещення Русі старі традиції були переорієнтовані і пов'язані з новим звичаєм поклоніння біблійним і християнським святиням. Відповідно, вже найраніші оригінальні давньоруські літературні твори містять відгомін цього звичаю. Так, згідно з "Повісті временних літ" преподобний Антоній, майбутній печерський подвижник, бував у Царгороді ще в початку XI століття і двічі відвідував Афон. "Житіє Феодосія Печерського" також повідомляє про прочанам, зокрема про поїздку в Єрусалим ігумена Київського Димитрівського монастиря Варлаама. Інтерес до стародавніх святинь був викликаний різними переказними книжково-письмовими джерелами - перш за все, Біблією, богослужбовими і агіографічні текстами.

Зазвичай збиралися в групи - згідно з духовним віршам, дружини або ватаги на чолі з отаманом. Дуже швидко прагнення вклонитися великим християнським святиням набуло на Русі настільки широкі масштаби, що вже в XII столітті викликало занепокоєння Церкви.

У першій половині XVШ ст. ідеться і про такий жанр давньої української літератури, як паломницька проза. Тут, як в ораторській, літописній, житійній прозі, маємо продовження традицій ще з часів Київської Русі. У Х^ІІ ст. здійснюється переробка старого «Хоженія» ігумена Данила Паломника (ХІІ ст.), виникає немало описів нових мандрівок: Макарія і Сильвестра, Іполита Вишенського, Варлаама Ліницького, Серапіона та Луки Яценка і Василя Григоровича-Барського. Серед них особливо виділяються «Странствованія» Василя Григоровича- Барського (1701-1747 рр). Цей твір досить докладно аналізований відомим сучасним медієвістом П. Білоусом