75 автен слова

Сло́во про І́горів похі́д — пам'ятка києворуського письменства, героїчна поема кінця 12 ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мови. Шедевр світової літератури

В основі сюжету — похід руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 р. «Слово» було написане в кінці 12 ст, невдовзі після описуваної події, датується ж 1187 роком.

Щодо автентичності „Слова”, то дискусія зводиться лише до визнання/невизнання давності і справжності пам'ятки, її оригінальності/фальсифікації, а от щодо авторства, то тут значно все складніше і неоднозначніше, адже щоразу називаються нові імена можливого автора „Слова” і – головне – щоразу в авторів нових гіпотез знаходяться аргументи, близькі до правдоподібності.

Відсутність оригінального списку зумовила на початку XIX ст. появу скептиків, які вважали «Слово о полку Ігоревім» пізнішим фальсифікатом, як от російські історики О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєликов тощо. У XX ст. сумніви щодо автентичності продовжували висловили такі науковці як французькі славісти Луї Леже та Андре Мазон, російський історик Олександр Зімін, американський історик Едвард Кінан, український та американський філолог та літературознавець Джордж Грабович тощо.. Окрім того, серед прихильників версії про давньоруське походження «Слова» є думка про те, що «Плач Ярославни» є пізнішою вставкою

Осмислюючи поетичний шедевр давньої української літератури, Мишанич наголошує на тому, що «Слово о полку Ігоревім» – це оригінальна памятка ХІІ сторіччя, а всі найновіші теоретичні «елюкубрації» навколо цієї проблеми – то не що інше, як намагання позбиткуватися над тисячолітньою культурою нашого народу. Учений

вважав, що українські медієвісти не мають права віддавати шедевр

нашого старого письменства на відкуп аматорам і недоброзичливцям української літератури – слід пильно вивчати «Слово…», щоб глибоко розуміти його, розуміти епоху, коли було створено цей твір

Оригінал твору випадково відкрив граф Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Іоїля 1791 року. З шести вміщених у ньому творів п'ять були вже відомі, шостий — ще не знаний — назви не мав.

Російський дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам'ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же — чернець Вишатич.

Леонід Махновець та Степан Пушик вважають, що автор «Слова…» — брат княгині Ярославни, галицький князь Володимир Ярославович. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря