77 літописи

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Літописці прагнули показати історію Русі в зв'язку з історією сусідніх племен і народів неслов'янського походження

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про по­дії 12 століття) та Галицько-Волинський літописи (про події 13 сто­ліття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Русі у світовому контексті до 13 століття.

Хронологічно Київський літопис охоплює 1119— 1199 pp. і подає виклад подій, що відбулися здебільшого на київській землі. Текст пам'ятки створював не 1 автор.

Київський літопис називають «військовим епосом», оскільки у творі переважно йдеться про війни.

Київський літопис, як і інші твори давньоукраїнсь­кого літописання, доніс не лише історичні відомості, а й передав історичну атмосферу 12 ст., в художніх обра­зах зафіксував думки, враження, почуття та уявлення давньої епохи

Характерним різновидом руської літератури були хроніки (літописи), з яких найважливішим є «Повість временних літ». Хоча їх авторами були, як правило, ченці, ці тексти мають скоріше історичний, ніж релігійний характер; вони яскраво показують найважливіші політичні проблеми Русі, подають багато деталей, реалістично відображають описані події.

Основою пам'ятки „ Повість минулих літ" є ідея про богообраність слов'янського народу та включення слов'янства в контекст християнської історії. Тут закладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з князями.

Тема: висвітлення історії східних слов'ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов'янської писемності. Ідея: возвеличення давності слов'янського роду, уславлення загальноруського патріотизму.

Як ми знаємо, на той час тривала 11 феодальна роздрібненість, тому автори «Київського літопису» захищали вже не стільки загальноруські, скільки місцеві інтереси. Тут значну частину займають оповіді про тривалу боротьбу за київський престол, особливо між Мономаховичами і Ольговичами. У цей час князі часто закликали на допомогу кочівників, які Київ руйнували і палили, а населення грабували. Тому літописці, що реалістично змальовували всі ці чвари, на сторінках «Київського літопису» підносять ідею єдності Русі, миру, добросусідства, взаємодопомоги князів. Але не тільки особи князів постають перед нами: автори знайомлять нас з тогочасним життям простого народу, який виступає як сила, що впливає на результати подій (повстання київського населення проти бояр і купців). Щодо мистецтва оповіді, то «Київський літопис» перевершує «Повість минулих літ», а це дає підставу стверджувати, що його автори стояли на вищому щаблі літературного осмислення дійсності, на вищій сходинці майстерності.

На думку дослідників, Київський літопис — це зведення трьох втрачених літописів — київського, чернігівського і переяславського, зроблене в Києві у Видубецькому монастирі близько 1200 р.