78 велес

За Велесовою книгою, історія слов’ян починається не у Європі, а в Індії. Там є давні вожді-прародителі, які перебувають між собою у різних родинних стосунках. Трапляються серед них і відомі нам імена: Кий, Щек, Хорив. Згадано слов’янських богів Велеса та Сварога, деякі релігійні обряди. Вступивши в низку конфліктів на Індостані, слов’яни полишили батьківщину й рушили на захід. Вони минули Іран, сягнули Месопотамії і лише потім потрапили до околиць Києва. В інших версіях у межах самої “Книги” існують й інші маршрути цієї трансконтинентальної подорожі.

Паралельна назва слов’ян – “русичі”. Оселившись десь між Карпатами та Дніпром, русичі деякий час жили мирно. Вони поділялись на племена, назви яких згадано й у літописах: поляни, дуліби, сіверяни. Проте країна русичів називалась Руськолань і поступово охоплювала землі до Кавказу. Організовували далекі походи до Єгипту та Месопотамії.

У подальші часи супротивниками русичів стали візантійці та готи. Виринула ще одна назва русичів – анти. Блимали такі реальні персонажі, як цар понтійський Мітридат чи король готів Германаріх. Але їхні життєписи не збігаються з описами грецьких та римських авторів. Наприкінці цієї історії відбувалася боротьба за Руськолань між хозарами та варягами. Закінчилася вона тим, що Аскольд захопив владу в Києві.

Ве́лесова кни́га (також Влес-Книга) — літературний фальсифікат, створений в 19 або ймовірніше 20 ст. Текст імітує праслов'янську мову та містить опис історії, міфології та релігії слов'янських племен «русів». Імовірно, автором тексту є історик-аматор Юрій Миролюбов. Згідно з його твердженнями, він був лиш перекладачем, а оригіналом були дерев'яні дощечки знайдені у 1919 році, на Харківщині художником Федором Ізенбеком і втрачені під час Другої світової війни.

Наукова спільнота спеціалістів у галузі слов'янської філології та історії вважає Велесову книгу безумовною пізньою підробкою, а мову тексту — вигаданою дилетантами

Підробленість доводиться аналізом мови, якою вона написана, безліччю історичних анахронізмів, великою кількістю суперечностей у розповідях про історію знахідки та обставинами її публікації. Утім, існують окремі науковці та ентузіасти, які відмовляються брати до уваги численні факти та обстоюють її давньослов'янське походження. Деякі неоязичники розглядають Велесову книгу як священне писання слов'ян, проте інші це заперечують

Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження, що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар Мітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізньослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), у текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли пізніше. Географія представлена в розпливчастих межах, сполучаючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії.

Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців і готів, перераховуються язичницькі боги, поверхово описуються обряди русів.

«Релігія ВК» не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною, а сприймає «слов'янських богів» як «єдину групу богів, які нерозривно об'єднані в Сварозі-небі»; тобто забороняється й «улещувати» = «підвищувати в статусі» окремих богів, і відділяти їх від Сварога-неба

Зрозуміло, що походження українського народу треба розглядати в тісному зв'язку з проблемою походження слов'янства. «Велес книга» містить унікальний матеріал, який через уважний і по-науковому коректний підхід здатний збагатити існуючі уявлення про наші першовитоки.

Впадає в око, що автори «ВК» часто використовують «ми», «наші», і не лише тоді, коли говориться про період імовірно сучасний їм, а й про час Виходу. Тобто вже тоді слов'яни мислилися як єдиний народ, племінна єдність, зі спільною культурою, світоглядом, релігією. Та й Щек був «од оріян», – не просто сином Ора, а представником оріян (оріїв, аріїв).

Одна з найбільш поширених історичних гіпотез твердить, що арії розселилися з Індії.

«Велесова книга» поки що залишається чи не єдиним документом, який дає нам не просто свідчення, а й образне уявлення про вихід аріїв з Індії. У «ВК» висловлено кілька версій, що саме змусило оріїв покинути свою прабатьківщину.

За першою версією, плем'я оріїв було витіснене з насиджених місць злим племенем дасуво

буцімто виникла десь на Близькому Сході в післяпотопні часи біблійного Ноя — а потім розійшлась по світу під проводом його синів Сіма, Хама, Яфета?

Від старшого сина, мовляв, пішли семітські народи (євреї, араби та ін.), від молодшого — яфетичні (індоєвропейські: індуси, іранці, греки, германці, прибалти, слов`яни та ін.).