96 вертеп образи

Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси; макет стайні з новонародженим Ісусом Христом. Український вертепний театр — самобутнє явище у розвитку театральної культури

Головна мета вертепу – благовістити про народження Христа, привітати глядачів із Різдвом, новорічними святами.

Ангели, Волхви, Пастухи, Ірод, Смерть, Чорт – ось головні персонажі вертепу. Нерідко у виставу вводили й инших дійових осіб, в залежності від авдиторії, змінювали сюжет.

Вертепники для верхнього поверху не створювали різдвяну виставу самостійно, а користувалися усталеними варіантами, написаними викладачами колегіумів чи академій. Між сюжетами різних авторів відмінності були несуттєвими, тому що в усіх іх було спільне джерело Євангелія від Матвія та Луки. У виставі горішнього ярусу розповідалося, що цар Ірод дізнався від волхвів про народження Ісуса Христа й наказав знищити всіх дітей, тому що Ісус міг забрати його престол. Жінка Рахіль не дає воїнам убити свою дитину. За злочин перед людьми Смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його до пекла. Театралізоване дійство супроводжувалося виконанням колядок і творів релігійного змісту. Мова героїв різдвяної драми була церковнослов'янською.

Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та «мандрівні дяки», згодом – мандрівні групи артистів. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні Церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із народною театрально-видовищною культурою.

Вертепом спочатку вважали таку коробку-хатку, яка, зазвичай, була невеликих розмірів і ще мала назву «шопка». Згодом, вона вже почала нагадувати елементи селянської хатки.

Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.

На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода.

Різьбярі створювали образи, звертаючись до народних уявлень про героя (Запорожець), міфологічних персонажів (Смерть, Чорт), обрядових тварин. Крім того, частина вертепних ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, у царя Ірода голова злітала з плечей. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах.

Український вертеп відомий з 17 століття[1] Світська частина вистави поклала початок української комедії ХІХ століття.[1].

Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII століття) і мав численні регіональні варіанти.

Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинку. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію.