119 повість мотиви

"Повість минулих літ" помітно вплинула на подальший розвиток давньоруської літератури і літописання. Зокрема цей вплив простежується у "Слові о полку Ігоревім", де чимало виразів і думок автора збігаються з літописними

була й залишається невичерпним джерелом для створення історичної літератури (поема для дітей О. Олеся «Княжа Україна», драма Наталі Забіли «Троянові діти» про Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, драматична поема Івана Кочерги «Ярослав Мудрий»).

Під її впливом створили романи про Київську Русь С. Скляренко («Святослав», «Володимир»), П. Загребельний («Диво», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст»), певною мірою Валерій Шевчук — роман «На полі смиренному», що є своєрідною психологічною травестією пам’ятки Київської Русі — «Києво-Печерського патерика».

По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в 11 — на початку 12 ст ченцем Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання. За іншою версією, основним автором був Сильвестр, ігумен Видубицького монастиря.

На сьогодні гіпотеза про Сильвестра, як автора «Повісті временних літ» знаходить нові підтвердження й виглядає досить переконливо.

Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам'ятка української мови. У «Повісті временних літ» зафіксовані риси української мови.

Повість врем'яних літ - перша в Русі пам'ятка, в якій іст держави показано на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов'янських елементів

Оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377 року, що охоплює події до 1110 року, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку 15 ст з доведенням розповіді до 1117 року