122 хмель і Мазепа

Трактат невідомого автора кінця XVIII століття є історичною пам’яткою про розвиток України від сивої давнини, про Київську Русь як першодержаву тільки українського народу.

Оскільки у творі “Історія Русів” показано визвольну боротьбу українського народу із зовнішнім ворогом, центральне місце відводиться запорожцям як борцям проти поневолення. Автор оспівує талановитого полководця Богдана Хмельницького, показує його як мудрого дипломата, умілого керівника, який веде за собою народні маси. Він нещадний до ворогів, а особливо до зрадників свого народу.

“Гетьман Мазепа, укомплектувавши й забезпечивши всім потрібним війська свої, що були в армії, а резиденцію свою, місто Батурин, де зберігались усі скарби, запаси та магазини, підкріпивши достатньою залогою… виступив сам з рештою військ із численними урядниками, понад звичайний штат зумисне примноженими, до границь білоруських, ніби щоб добивати ворога.”

А коли переправилися через річку Десну, Мазепа розташував свій табір і звернувся до всіх із промовою:

“Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути… і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самим?”

Невідомий автор показує, що Мазепа підпорядковував владу для особистої наживи і жорстоко розправлявся з рухом народу. Кілька гетьманів (такі, як Мазепа) були або маріонетками в руках ворогів, або ставлениками старшинської верхівки. Унаслідок цього проливалася народна кров у боротьбі як з інтервентами, так і зі зрадницькою панівною верствою.

Мазепа «хитрий лис», «валечний невістюх», «Махієвель».

«Мазепа мав шкідливий задум, спонуканий власною його злобою і помстою, а ніяк не національними інтересами».

У праці не згадані чутки й легенди про амурні пригоди Мазепи, натомість акцентовано на тих рисах характеру гетьмана, за які його цінували в інших країнах і серед запорожців, – на хоробрості, мудрості, військовому таланті. При цьому автор посилається на європейські авторитети, зокрема на славнозвісного французького філософа й письменника Вольтера, котрий захоплено відгукувався про гетьмана. Водночас Мазепа - людина складна й суперечлива.

Образ Мазепи в «Історії русів» зображено в динаміці. Найдокладніше гетьман змальований у його найвеличнішу годину (проголошення прокламації) і в найтрагічнішу: «…Мазепа того ж таки року, вересня, 6 дня з туги помер, перебуваючи останні свої дні великим утішителем королеві шведському, що поважав його за незвичайний розум і здорові міркування про великодушність у нещастях». Героєм в очах автора робить Мазепу його лицарська саможертовна спроба відновити, збудувати самостійну Україну.

характеристика Хмельницького

Автор переконує, що у своїх діях Хмельницький керувався не особистими інтересами (як закидали гетьманові опоненти), а патріотичними, гуманними цілями. Він став до бою, щоб зупинити творені народові українському «од польських військ та начальників нестерпні переслідування, насильства та надмірне його уярмлення, руйнацію».

Він, маючи видатний розум, був досить добродушний і справедливий, у справах національних абсолютний досконалий політик, а у війні безстрашний і винахідливий вождь. Хоробрість його рівна була з байдужістю. Перемоги не робили його марнославним, а від невдач зовсім не втрачав бадьорості. Терпіння його і в найтяжчих трудах і подвигах ніколи не зраджувало його. Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з цілковитим спокоєм. Вітчизну свою і народ так любив, що спочинком своїм, здоров’ям і самим життям завжди жертвував без найменшого нарікання. Словом, був неперевершений у народі верховний начальник, а в війську досконалий вождь»