42 62 130 Мономах

Рік написання: точно не встановлено, найбільш ймовірна дата – 1109 рік.

Вперше опубліковано графом О. Мусіним-Пушкіним у 1893 році.

Жанр: автобіографічне сказання, послання, повчання.

в першій частині послання можна виділити такі основні тематичні блоки:

– звернення до Бога і слідування усім Божим настановам;

– завжди треба надіятись на Бога і Його ласку;

– потрібно дотримуватись усіх Божих заповідей і частіше звертатись до Псалтиря;

– потрібно остерігатись Лукавого (диявола), проти нього є три діла;

– потрібно дякувати Богу за ті блага, які Він дає;

– завжди потрібно дотримуватись клятви і ніколи не брехати.

Друга частина твору містить відомості про:

– початок і зміни в князюванні Володимира Мономаха;

– численні походи і взяття міст;

– суперечки з родичами за престоли;

– війни і мир з половцями.

Композиційно “Повчання” поділяється на дві частини: перша – власне послання нащадкам з численними включеннями з Псалтиря; друга – сказання про життя князя Володимира Мономаха подане від його ж імені.

сюжет:

Мономах звертається до нащадків, до всіх хто серйозно сприйме його слова. Він вважає, що початок всього хорошого – це любов до Бога і добре серце. І якщо комусь не сподобаються ці настанови, то не варто його засуджувати.

Князь розповідає, як рішення написати послання нащадкам наштовхнула його зустріч із послами на шляху до Волги. Брати пропонували йому разом із ними піти на Ростиславовичів, але він відмовив. У пошуках душевного спокою почав читати Псалтир, і ця священна книга спонукала його написати послання до нащадків.

По-перше, князь просит «мати душу чисту” дотримуватися слова Господнього. Кожен має шанувати мудрість, слухати старших, освічених людей. З ровесниками та молодшими слід спілкуватися доброзичливо, без зарозумілості. Хлопцям варто уникати поганих компаній, любителів марнувати життя. Потрібно прагнути приносити користь ближнім, допомагати нужденниму.

На думку князя Володимира, дуже важливо мати чисті помисли, робити тільки добрі, чесні вчинки. Варто пам’ятати заповіді Божі: не мстити тому хто образив, любити навіть тих, хто тебе не любить, покірно терпіти всі незгоди. Князь нагадує, що всі люди грішні і неможливо прожити життя, не здійснивши жодного поганого вчинку, але потрібно прагнути завжди поводитися гідно.

У своєму повчанні князь Володимир ще раз нагадує про шкоду лінощів. Він наголошує на тому, що домогтися милості Божої, можна тільки працею. Князь закликає дякувати Господові, молитися і в церкві, і вдома.

Князь Володимир просить тих, хто буде мати владу не вбивати і не віддавати наказів про страту винних, не губити жодної християнської душі.

Ніколи не варто забувати про те, що всі ми смертні, тому потрібно турбуватися лише про свою безсмертну душу, роблячи добрі вчинки.

Єдиний список цього повчання зберігся в Лаврентіївському літописі. В основу лягло 3 джерела: псалми Давидові, нагорна проповідь Христа та слово святителя Василя Великого. Складається з 3-х частин: релігійно-моралізаторська, світські поради, а також приклади з його власного життя. У 1-й частині – настанова на дух. Дисципліну людини, про контроль духу над плоттю (смиренність розуму, чистота думки, знищення гніву і загалом дбання про добрі вчинки. Друга частина написана в дусі христ. гуманізму. Вол. Мономах тут говорить про пошану до старших, піклування про хворих, відсутність гордощів, пам’ять про смерть, ставлення до христ. цінностей. У 3-й переважає розповідь про його походи, наводить 83 випадки зі свого життя.

Повчання – це середньовічний літ-ний жанр із виразною морально-дидактичною метою, який розгортається у формі риторичн. постанов. Повчання були одним з найбільш древніх і популярних жанрів, які служили виховним цілям. Вони зазвичай писалися досвідченими людьми на заході життя, адресувалися молодому поколінню і служили своєрідним заповітом духовно-морального характеру. У них автор найчастіше розповідав про побачене і почуте, ділився власним досвідом, давав поради, викладав кодекс моралі свого часу.