Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

43 латиномов поезія

.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
21.06.2024
Размер:
12.25 Кб
Скачать

У середньовічній Європі утворилися дві великі культурно-історичні спільності – латинська і візантійсько-слов’янська. Культурний і літературний розвиток у межах кожної з цих спільностей багато в чому розходився, що було зумовлено специфікою в структурі феодального ладу, церковною і суспільно-державного устрою у відповідних регіонах. Важлива роль належала віросповідному чинникові, розколові християнської церкви на православну і католицьку. Важливим чинником розмежування було також те, що візантійсько-слов’янська культурно-історична спільність спиралась на візантійську традицію і користувалася латинською мовою.

«Латинська» традиція була пов’язана із переходом у ХІУ ст. Західної і Центральної Європи від середньовічної культури до культури Ренесансу. А разом з тим виникає новий світогляд, який дістає назву „гуманізм”.

Гуманісти піддавали критиці систему феодального світогляду, боролися за звільнення культури від церковної гегемонії, захищали свободу людської думки, право людини на земне щастя. Як правило, вони зверталися до античності, в ній шукали норми добропорядності, а також до народної творчості, її мотивів та художніх засобів.

Новолатинські поети творили високохудожню поезію, наснажену гуманістичними ідеями. Новолатинська література була явищем загальноєвропейським, вона творила єдиний західноєвропейський літературний контекст, а латинська мова давала змогу переносити на будь-який національний грунт багатство думки і красу слова, а також була засобом проникнення в глибину віків і спілкування між народами. Зробивши крен у бік європейської освіченості, Україна водночас чіпко трималася консервативного курсу, тобто продовжувала консервувати давню духовність, доки в другій половині ХУІ ст. не дійшла переконання про потребу ренесансу в питомих формах.

Найвидатніше ім’я – Юрій Дрогобич (Котермак, близько 1450-1494). Він став першим з українців, котрий почав писати латиномовні поезії, започаткувавши цим самим цілий підвид її в українській літературі. З найвизначніших індивідуальностей, що користувалися латинською мовою як літературною і впроваджували ренесансні літературні форми, особливо вирізняється Павло Русин із Кросна (близько 1470-1517) – поет, магістр Краківського та Віденського університетів, учитель словесності в Угорщині. У 1509 р. видав у Відні збірку латиномовних поезій.

Юрій Дрогобич (Котермак) (? –1494) – перший серед українців автор друкованої книги «Прогностична оцінка поточного 1483 року …» (Рим, 1483), талановитий астроном, перший українець – доктор медицини і доктор мистецтв, у 1481–1482 роках – ректор Болонського університету. Його книга за змістом і формою належала до поширених у ті часи астрологічних календарів, у яких на підставі розташування небесних тіл прогнозувалися земні події.

У своїй праці Ю. Дрогобич установив дати місячних затемнень, визначив географічне розташування ряду європейських міст, серед них Львова і рідного Дрогобича, згадав про події політичного життя, ймовірність воєн з турками, пошесті в країнах Європи, подав наукові метеорологічні передбачення.

Книга починається віршем-посвятою Папі Римському Сиксту IV, в якому автор запевняє, що свою працю він випускає в світ з єдиним бажанням – принести людям користь, а не розважати їх чи смішити. У традиціях Ренесансу Дрогобич передає думки й почуття, оперуючи образами античного світу (Марс, Мінерва та ін.), виявляючи пошану до людського розуму, здатного протистояти визначеній зірками долі.

Павло Русин народився близько 1470 року в містечку Кросно на Лемківщині (суч Пльща), навч в Грейфсвальдському університеті, де отримав ступінь бакалавра, з 1499 викладав вільні мистецтва. Подальше життя і творчість Павла були пов’язані з університетами Кракова і Відня.

Переїхавши до Кракова, поет викладав в університеті античну літературу, здобув учений ступінь магістра. Захоплювався творами римських поетів Ціцерона, Овідія, Горація та інших. Деякий час вчителював в Угорщині. У 1509 році у Відні була видана його збірка «Пісні Павла Русина з Кросна», вона з’явилася завдяки допомозі й підтримці угорського друга-мецената. У збірці містилося понад чотири тисячі віршових рядків, написаних латинською мовою.

Павло Русин писав вірші про велику роль поетичного слова для людини, для історії («Похвала поезії»), про свою любов до науки, до книги («Промовляє книга, яку добуто із сховища і якій повернено давній блиск», «До книжечки»), до рідної землі («До Севастяна Маді, щоби він, коли залишить Польщу і повернеться до рідного краю, привітав свою батьківщину таким віршем»), до життя, яке стрімко минає («Про прихід зими»).

Лазар Баранович (1620–1693) – відомий церковний діяч, проповідник, педагог і поет. Навчався в Києво-Могилянській колегії, в єзуїтських школах Каліша і Вільно. Прийнявши чернецтво, викладав у Києво-Могилянській колегії, потім став професором, а згодом ректором. Лазар Баранович дуже дбав про зростання авторитету свого навчального закладу, клопотався про допомогу для нього у вельможних, шляхетних людей.

Барановичу належать дві збірки проповідей – «Меч духовний» і «Труби словес проповідних», які він видав у друкарні Києво-Печерської лаври. Він уклав також збірку своїх релігійно-філософських віршів «Лютня Аполлонова», написаних по-польськи, і книжку польською мовою «Нова міра старої віри», яка складалась із віршових та прозових творів релігійно-полемічного характеру. Наприклад, відомі вірші Лазаря Барановича, що входять до «Лютні Аполлонової»: «Веселка ясніє – кожен радіє», «Про сонце», «В полі робота, до неї охота», «Про час для всього – доброго, злого», «Про мир»…

Загалом у 1шій п 16 ст. створюється ціле явище укр латиномовної поезії, яке ми потім фіксуємо до 20-х років 17 ст., після чого латиномовна поезія переходить здебільшого у сфери шкільного вжитку й творення, - останнє велике явище в цьому ряді – творчість закарпатця Василя Довговида, вже в першій чверті 19 ст. У 16 ст. така поезія твориться так званою „латинською Руссю”, тобто українцями і білорусами з європейською освіченістю, католиками за вірою, бо для того, щоб навчатися в європейських університетах вони мали переходити на римо-католицизм.

Виразною індивідуальністю став Григорій Чуй, русин із Самбора.

Писав поеми, панегірики, еклоги латиною, вперше запровадив акровірш. На першу половину 16 ст. припадає діяльність Георгія Тичинського Рутенця, професора поетики й риторики в Краківському університеті. Цікавим поетом заявив себе Іван Туробіній Рутенець (1511-1575) – професор і ректор Краківського університету, за фахом правник, автор кількох правничих трактатів, а також латино мовних поетичних епіграм. Має значення для України поетична творчість білоруса Миколи Гусовського, автора знаменитої „Пісні про зубра” (1523), особливо оспівана ним „Перемога над турками під Теребовлею 2 липня 1524 року”.

- Найцікавішою літературною постаттю з-поміж них у тому періоді був знаменитий публіцист І пол.16 ст. Станіслав Оріховський з Перемишля, який вчився в Кракові, потім у Німеччині, де зійшовся з Мартином Лютером, вчився також у Віденському, Болонському, Падуанському університетах. Твори писав розмислові-публіцистичні: „Зразковий підданий”, „Промова на похоронці Сигізмунда І” та ін., підписувався „Оріховський-Русин/Роксолянин”. Написав ряд полемічних творів „Хрещення русинів”, „Про целібат”, „Розрив з Римом”, його називали „рутенським Демостеном”, слава його поширилася по всій культурній Європі.

Найвидатнішим латиномовним поетом України став Себастьян Кленович

України стосується передусім „Роксоланія”, блискучий поетичний твір, в якому автор виявив свій патріотизм, описав (Україну), її історію, ліси, гори, степи, звичаї народу, його господарчі заняття і проголосив народження у Львові „Руського Парнасу”, привівши сюди грецьких муз, тобто мислив себе вже національним поетом.

Історичний злам у розвитку літератури, науки, всієї культури спричинило виникнення в Україні книгодрукування. Засновником українського друкарства був високоосвічений українець із лемків Святополк Фіоль. У 1491 р в Кракові він видрукував перші п’ять книжок кириличним шрифтом: «Псалтир», «Часословець» та ін.. поширювались в Україні й видання білоруського першодрукаря Франціска Скорини, що заснував свою друкарню у Вільно. Це була допомога українському народові в його боротьбі проти релігійних утисків за рідну мову, за національну школу. Розвитку української культури сприяло книгодрукування видатного московіта Івана Федорова, який в 1574 році у Львові випустив «Апостол», а згодом в Острозі – Біблію. У боротьбі проти унії ці книги були дієвою зброєю. Прогресивна діяльність Івана Федорова, який «друкування книг занедбане відновив» (напис на його надмогильній плиті), стимулювала розвиток української літератури і культури в цілому.

Соседние файлы в предмете Історія української літератури