36 елегії

Формування ліричної творчості у 18 ст. відбувалося під впливом таких чинників: секуляризація художньої свідомості українських письменників, проникнення у книжну поезію художніх засобів і жанрових форм усної народної творчості, тонізація силабічного вірша, заміна у словесній тканині творів книжної мови народнорозмовною.

Популярним був жанр елегії, зацікавлення яким зумовлене передусім тим, що активізувалася увага поетів до внутрішнього життя людини будь-якого соціального стану. За сентиментальною тональністю і поетикою тогочасні елегії перегукувалися з фольклором і входили до репертуару кобзарів та лірників.

Елегійна поезія. Елегія (грец. elegos — журлива пісня, скарга) — жанр, популярний в укр поезії 18 ст. Зацікавлення нею зумовлене передусім тим, що сумні настрої та роздуми були близькими людям будь-якого соціального стану, авторські вірші перегукувалися із уснопоетичною творчістю і входили до репертуару кобзарів та лірників. З одного боку, елегійна поезія мала книжні витоки (античні, класичні), наприклад у Феофана Прокоповича, який звертався до спорідненого з елегією жанру — пасторалі (жанр, заснований на зображенні ідилічного сільського життя, без зв’язку із соціальними проблемами):

У вірші Олександр Падальського «Піснь о світі» викладено роздуми про нещасну долю «маленької» («мізерної») людини, котра самотня і беззахисна у світі, тому вражена марнотою життя, вона розгублена, невпевнена у завтрашньому дні, обділена долею та удачею. Інакше кажучи, вона виражає світовідчуття, притаманні людині бароко:

В елегійній ліриці переважають сиротинські мотиви, представлені в анонімних віршах, наприклад «Піснь світська, сиротинська»:

Основна ознака таких текстів — сентиментальність, яку передавали за допомогою відповідної ритміки, лексики («слізоньки», «світонько», «сторононьку», «обмовоньку»), характерних кінцівок:

«Пісня о бідном сироті»

Це акровіршевий твір, кожна з шести строф якого починається черговою літерою імени автора: ВАСИЛІ[Й]. Центральний образ поезії - осиротілий ліричний герой: його батьки померли, він самотньо поневіряється світом, нарікаючи на долю. Мотив сирітства дозволяє гранично увиразнити проблему людської самотности й залежности людини від мінливої долі

В елегійній ліриці переважають сиротинські мотиви, представлені в анонімних віршах, наприклад «Піснь світська, сиротинська»:

Що я кому виноват, за що погибаю?

Основна ознака таких текстів — сентиментальність, яку передавали за допомогою відповідної ритміки, лексики («слізоньки», «світонько», «сторононьку», «обмовоньку»), характерних кінцівок