39 104 вишен

Іва́н Ви́шенський (1550 - 1621) — укр релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник, полеміст консервативного, ортодоксального напрямку.

Виступав на захист православ'я, але критикував православне духовенство, був противником римо- та греко-католицької церков, Берестейської церковної унії 1596 року, західної освіти і філософії, і радив вірникам обмежуватися лише богослужбовими книгами й Святим Писанням. Автор близько 16 полемічно-дидактичних творів. Разом із Йовом Княгиницьким є засновником Манявського монастиря.

Біографічних відомостей про Івана Вишенського дуже мало. Дослідникам до цього часу не вдалося точно встановити , коли він народився : одні називають проміжок часу від 1538 до 1550р., інші – від 1545-1550р. Гадають також, що він походив із убогої міщанської родини містечка Судова Вишня на Львівщині. Початкову освіту майбутній письменник, напевно, здобув у рідному містечку, а потім жив у Луцьку й Острозі, куди його міг запросити, за здогадом І.Франка, князь К.Острозький, що збирав навколо себе талановитих людей для боротьби з католицизмом.

У 70-хрр. 16ст. Іван Вишенський з невідомих причин переселився на Афон (Греція), що був найбільшим православним монашим центром у тогочасному світі, де прожив близько 40 років, аж до своєї смерті. Однак І.Вишенський ніколи не поривав зв’язків зі своїм народом , цікавився подіями , що відбувалися на батьківщині, через ходаків та листування з окремими особами і Львівським братством.

Філософський і літературний світогляд І.Вишенського. І.Франко філософський і літературний світогляд І. Вишенського визначає як релігійний дуалізм : «Поглід сей видимо дуалістичний , і то зі значною песимістичною прекрасою».

Тривалий час дослідники дискутували з того чи є І. Вишенський гуманістом. — дослідники заперечують гуманістичність І. Вишенського.Тому що у письменника на першому місці стоїть Бог, а людину він оцінює наскільки вона релігійна і ввідана Богу. ми можемо спостерігати тільки елементи гуманізму.

Неоднозначним було ставлення Вишенського до укр народу. Він постійно вагався чи віддати своє служіння Богу чи укр народу. Але він робив і те, і інше.

За обсягом спадщина Івана Вишенського не такав же й велика, але цілісна і містка за ідейним і художнім спрямуванням. До нас дійшло 16 творів полеміста в різних рукописних списках. Ще 1550-1600рр. Частину своїх творів письменник переписував у спеціальну «Книжку», яку він готував до друку в Острозькій друкарні.

Спадщину І.Вишенського пийнято поділяти на твори, написані до Брестської унії 1596р. Та після неї, хоча всі вони мають багато спільного. Зважаючи на те, що свої товри полеміст писав поза батьківщиною, вони здебільшого мають форму «послань» чи «писань» , адресованих або до всього народу, або до окремих осіб.

«Книжка» Івана Вишенського була присвячена всім православним християнам. Перша передмова досить досить загальна, написана на зразок усіх передмов тодішніх письменників з обов'язковим силабічним віршем. Друга передмова містить поради, як треба читати твори перед неписьменними слухачами – не повторюючись і не заїкаючись, стежачи за розділовими знаками, звертаючи увагу на ратикуляцію. Нарешті, в третій частині невеликій передмові автор звертається до читачів і радить йому шукати в його творах не красномовство герцьких філософів, а суть гіркої правди реального життя.

Першим у «Книжці» Іван Вишенський вмістив «Викриття диявола світодержця». Використавши євангельську легенду про спокушення в пустелі дияволом Христа, полеміст, з одного боку, створив алегоричний і якоюсь мірою автобіографічний образ «голяка-странника», людини безмежно чесної і самоввіданної , а з другого - образ хвалькуватого і можновладного «диявола-світодержця», що уособлює не тільки феодально-кріпосницький лад польського королівства, а підступну католицьку церкву на чолі з найбільшим «дияволом» - папою римським.

Антиподом образу диявола і в його особі всього суєтного є також «голяк- странник», який від імені всіх, кого спокушає нечестивий, твердо заявляє про непідкупність, вірність православній «старій вірі». Ясна річ, що Вишенський як у цьому так і в інших творах, стаючи на оборону православної церкви, ідеалізує її. Свій твір він будує без «хитрослів'я», просто і ясно – то ставить запитання і дає відповідь.

Найгострішим за соціальною спрямованістю і найдосконалішим з художнього боку твором І.Вишенського є «Послання до єпископів», де полеміст мовби підсумовує усе сказане ним раніше про зрадництво вищої духовної влади, про суспільно-політичне становище на Україна на та конкретних прикладах показав неймовірно тяжке життя уярмленого народу.

Композиційно твір досить стрункий. Починається він коротким вступом, після чого йде розповідь про нечестиве життя єпископів, які не виконують шести заповідей божих. Далі автор подає конкретну характеристику кожного з них, що проголосили унію. Друга частина твору складається з чотирьох тез, у яких він полемізує з єзуїтами та уніатами з приводу зміни церковних обрядів, про можливість контролю простих людей над церквою, про підлеглість патріархам і , нарешті, про брестське «чудо». Закінчується послання своєрідним закликом до боротьби з католицизмом та світською шляхетською владою, де звучить віра у великі потенціальні можливості нескореного народу.

Нагадуючи шість заповідей Христових, І. Вишенський показав, що єпископи та інші уніатські владики не тільки не виконують їх, а й глумляться над ними. Ніхто з владик не привітав подорожніх, не допоміг хворим, не відвідав в’язнів, навпаки, вони самі били, лаяли парафіян, кидали до в’язниць своїх супротивників, катували їх до смерті, як це трапилося з грошовим малярем Пилипом.

Уніатські владики безбожно грабували бідних, відбирали у них коней, волів, овець, здирали грошові податки, посилали на тяжкі роботи. Бідні день і ніч працювали, а владики з їхньої кривавої праці одягалися у дорогий одяг, наповнювали мішки і шкатулки грошима.

До І.Вишенського в укр. літературі ніхто не говорив такої жорстокої правди про життя покріпаченого люду в Речі Посполитій, ніхто так сміливо відверто не розвінчував класову природу феодального суспільства, ніхто не насмілювався показати справжнє єство світських особливо церковних магнатів. Письменник показав, що релігія була засобом не тільки духовного, а й соціального уярмлення людей.

«Послання до Домнікії». У посланні до львівської черниці Домнікії, що, і власне, було відповіддю на листа керівника Львівського братства Юрія Рогатинця, І.Вишенський розповідає про своє перебування у Львові , розкриває причину конфлікту з львівськими братчиками, які дбали не про церкву і віруючих, як про своє власне збагачення, гнівно картає окремих православних владик, як нічим не відрізнялися від уніатів.

«Зачіпка мудрого латинника з дурним русином». Твір було написано у відповідь П.Скарги про єдність божої церкви. Загаловок твору є умовним. Побудований у формі діалогу. Дурний русин і розумний латинник дискутують про православ’я і католицизм. У цьому творі І.Вишенський ставить проблему об'єднання церков.

Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви. Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.