40 дяки

Студентське життя завжди було багатим на креатив, особливо коли це стосується гумору і сатири. Таким феноменальним явищем в українському студентстві ХУІІ-ХУІІІ століть були «мандрівні дяки». їх ще інакше називали в ту пору бурсаками, школярами, нищими студентами, панами бакалярами, вандрованими пахолками, пиворізами. Йдеться про укра­їнський варіант західноєвропейських вагантів.

Це були здебільшого вихідці з демократичного середовища, які під час канікул (вакацій), щоб прохарчуватися, йшли по селах, шукаючи підробітку (писарями, дячками, учителями). На свята, навчені в Академії і колегіях писати вірші, вони реалізовували свої вміння створенням різних пародій, гумористичних або нищенських віршів. Основним об’єктом їхньої творчості була біблійна історія, зокрема Різдво та Воскресіння Христове. Саме під час святкування Різдва студенти групами йшли колядувати і щедрувати, складали пародії і травестії за мотивами Святого Письма, не обходячи і соціальних проблем. Висміювали вони і прихильників оковитої, свій постійний стан напівголодності. Так само ходили ваганти зі своїми виступами під час Великодня та на рекреаціях (перервах для відпочинку між лекціями). Тоді студентська рекреативна творчість виносилась на площі та зливалася з народною культурою.

Гумористичну спадщину мандрівних дяків можна поділити на 2 групи:

- нищенські вірші-орації (здебільшого святкові, часом об’єднані в діалоги);

- різдвяні, великодні вірші та пісні-травестії.

Ця творчість у стильовому плані належить до українського низового бароко.

Український бурлеск і травестія були продовженням європейської сміхової культури. Вони розвивали і вдосконалювали старі жанри. У середні віки в Європі існував особливий, освячений традицією «пасхальний сміх». Ця література була як латиномовна, так і на народних мовах.

Були вони вихідцями з демократичного середовища, які під час канікул (вакацій), щоб прохарчуватися, йшли по селах, шукаючи підробітку (писарями, дячками, учителями). Деякі спудеї покидали навчання на рік-два і мандрували в пошуках роботи. Заробивши грошей, знову поверталися на навчання. Тому в народі їх називали мандрівними дяками. Це були веселі, дотепні, сповнені оптимізму люди. Більшість мандрівних дяків – філософи і поети, котрі намагалися важку шкільну науку пристосувати до народного розуміння, пов’язуючи тодішню книжність із живою творчістю народу.

Пародійні твори, їхній естетичний зміст. Пародіювання елементів культу: молитов, біблійних текстів, проповідей. Вакхічна тема (“Синаксар, виписан із служби двінадцяти нетлінних братів коропських...”, “Лікарство на болящих немощію п’янства...”, “Правило увіщательноє п’яницям...” та ін.). Характер переосмислення традиційного жанру і руйнування його знакової системи.

Не випадкова навіть така подробиця, що любовна і вакхічна тема у вагантів ніколи не змішується - ніколи, наприклад, ліричний герой не шукає забуття у вині від нещасного кохання, як це стане звичайним в пізнішій європейській поезії: це дві абсолютно ізольовані теми, тому що сходять вони до двох роздільних літературних традицій.