26 58 99 120 слово іларіона

Сло́во про зако́н і благода́ть» — перша пам'ятка давньо-руського (давньо-українського) ораторського мистецтва. Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури Київської Русі, богословський трактат ХІ століття. Написаний в 1037–1050 роках, правдоподібно київським священником (пізніше митрополитом) Іларіоном. У пам'ятці зафіксовані типові риси української мови

Стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої юдейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не гірша від інших країн (Візантії).

Автор «Слова» не тільки представник політичних спрямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило його популярності, часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у 2 п 13 ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона, Саву Сербських і Микиту.

Твір ділиться на 4 частини:

у 1-й світова історія показана як історія Спасіння, яка рухається від обмеженості юдейського Закону до християнської Благодаті — визволительки всього людства;

у 2-й частині стверджується, що й нещодавно охрещений руський народ нарешті долучився до Благодаті Божої;

3-тя частина прославляє «кагана нашого» Володимира Святославича — володаря, котрий хрестив країну і за цей подвиг заслуговує церковного вшанування, яке гарантує йому вічну пам'ять;

4-та частина — це молитва про Благодать Божу та зміцнення у вірі. Деякі дослідники вважають, що назва «Слово про Закон і Благодать» стосується лише перших двох (або перших трьох) частин, а решта — це окремі твори, які згодом були об'єднані.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо панують вони у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу країні. Сам Володимир з потойбічного світу піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом і тиском ззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Про життя і діяльність Іларіона повідомляють руські літописи під 1051 (рідше — під 1050) роком. Митрополит Київський Іларіон походив із родини нижньогородського священика й сам був священиком придворної церкви Св. Апостолів у князівському селі Берестовім (під Києвом). Уже в ті роки Іларіон вів суворий подвижницький спосіб життя. Він викопав собі печеру на березі Дніпра й часто залишався у ній для таємної молитви. Згодом цю печеру зайняв преподобний Антоній Печерський. Від преподоб Антонія Іларіон прийняв чернечий постриг. 1051 року собором руських архієреїв святитель Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі. Він увійшов в історію Руської Церкви як 1ий митрополит, поставлений на Київську кафедру собором руських єпископів. Пізніше святитель Іларіон був затверджений Константинопольським Патріархом.

Святитель Іларіон вирізнявся чудовою для свого часу освітою, був чудовим духовним пастирем і проповідником. Його діяльність припала на період утвердження й зміцнення християнства на Русі. Для досягнення успіху в цій важливій справі Митрополит Іларіон надавав великого значення розвитку писемності. Будучи проповідником християнської віри, митрополит Іларіон писав праці, де прославляв християнство, показував його перевагу над старою вірою. Святителем Руської Церкви він був недовго: 1054 року відійшов від керування митрополією. Помер він 1067 року й прославлений у лику святих.

Точна дата написання «Слова» невідома, але є припущення, що воно було вимовлено 26 березня 1049 р. на честь завершення будівлі оборонних споруд навколо Києва. Існує наукова гіпотеза, за якою Іларіон і Никон Великий, редактор літописного зведення 1073 р.,– одна й та ж особа [9, 61]. Відкрив пам’ятник і вперше опублікував його у 1844 році московський учений Горський. Вважають, що проголошено “Слово…” Іларіона між 1038 і 1050 роками в урочистій обстановці у Софійському соборі в присутності .

Ця книга належить до жанру ораторська-проповідницької прози, стиль її простий, з типовою поетикою: порівняння, протиставлення, гіперболи, риторичні запитання