2 5 9 13 30 45 біблія мотиви

сукупність текстів різних епох і авторів, яка сприймається всіма християнськими конфесіями як Священне Писання.

Біблія — збірка давніх ідеологічних, історичних і літературних пам'яток, що вважаються Священним писанням у послідовників багатьох течій христ-ва. Вона складається із 2 основних частин — Старого й Нового завітів.

— є пам'яткою найдавнішої писемності людства, що включає юридичні кодекси, міфи, легенди, притчі, хроніки, псалми. — найвідоміша книга в світі, перекладена 1829 мовами.

— вона існує вже понад 3 тисячі років і житиме, мабуть, вічно.

— складається зі Старого Заповіту та Нового Заповіту. В основі назви «Заповіт» (від івр. угода, договір, союз) лежить ідея угоди Бога з усім людством: - у Старому розповідається про ств-ня світу, гріхопадіння і союз Бога з народом Ізраїля;

- у Новому про спасіння людства від гріха через викуплення його Ісусом своєю смертю та новий союз з Богом.

(У юдаїзмі лише Старий Заповіт (Танах) розглядається як священна книга)

Результат складної праці з відбору цих текстів заведено називати каноном, а більш або менш близькі за жанром, але такі, що не увійшли до канону — апокрифами

Старий Завіт — 1 частина Б, що по обсягу становить близько 3/4 усієї Біблії.

- нараховує 50 книг у православних,

45 у католиків, написаних переважно староєврейською мовою.

Структура СЗ склад. з 4 головних груп:

- П'ятикнижжя Мойсеєве

- Історичні книги

- Навчальні (поетичні) книги

- Пророчі книги

Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоб він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними від першого чоловіка Адама та його дружини Єви гріха (про що розповідається у СЗ), воскрес для виправдання людей, що прийняли Його дар прощення, для оновлення їхнього життя через Святого Духа і навчання від живого Слова, воскреслого Спасителя. Бувши на землі і проповідувавши про Небесне Царство Боже, Ісус вибрав

12 апостолів і доручив їм поширювати його вчення по цілому світі

Остання книга Нового Заповіту (Об'явлення) символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю як Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, що правлять над підданими на землі; про небесне місто, збудоване Богом; про знищення Розпусниці, названої «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бг із земними царями (Армагеддон), що провокується Божим ворогом (Дияволом)

Перша, найдавніша частина Біблії — відомий у двох варіантах. Текст (Танах) прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг: П'ятикнижжя, Пророки і Писання. Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону). Тут йдеться про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, про завіт, який Бог заповідав людям, регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях.

Старий завіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50 книг

Загалом історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з 9 ст. по 60-ті рр 2 ст. до н. є.).

Найбiльшою популярнiстю серед укр письменникiв користувалася притча про сiяча (пояснюється просвiтительською функцiєю літри, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя). До неї не раз зверталися:

- Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" i "Кавказ", "Саул", "Не нарiкаю я на Бога")

Пантелеймон Кулiш ("Дума", "Старець", "Неньчина пiсня").

Цю притчу у демократично- просвiтительському дусi тлумачили:

- Юрiй Федькович ("Нива", "Дикi думи", "Думи мої, дiти мої")

- Михайло Старицький ("На новий рiк", "Нива").

Значну популярнiсть в укр письменників мали притчi про таланти, блудного сина, любов, багача i бiдного Лазаря, терен:

Шевченко ("Притча пр блудного сина")

Франко ("Дума про Наума Везумовича", "Притча про терен"),

Леся Українка ("У пущi"),

Павло Грабовський ("До сестри").

Крiм притчових сюжетiв i мотивiв та використання оповiдей про дiяння пророкiв-праведникiв, апостольських проповiдей, українська лiтература осмислює морально-етичний змiст християнського вчення в цiлому, звертається до образу Христа, Богоматерi, їх загальнолюдського подвигу.

"Марiя" Т. Шевченка, де син Божий виступає як син людський

сонети I. Франка, якi порушують проблему вiдповiдальностi людини за свої вчинки,

"На полi кровi" Лесi Українки.

Загалом творiв у Лесi Українки, в яких переосмислюються бiблiйнi сюжети, бiльше 15.

Вершинами художнього переосмислення євангельських сюжетiв в укр поезiї є:

Шевченко "Марiя", "Давидовi псалми", "Пророк", "Неофiти", "Саул",

Франко "Мойсей",

"Вавiлонський полон" Лесi Українки.

Використовували бiблiйнi сюжети в укр поезiї i письменники пізнішої доби:

- Павло Тичина в поезiї "Весна" використовує сюжет з бiблiйної легенди про всесвiтнiй потоп, переосмислюючи його, як катастрофу, стихiйне лихо.

- Максим Рильський у вiршi "Рукам трудящим слава" використовує бiблiйний мiф про маслинову гiлку, що в переносному значеннi означає емблему миру i спокою.

У Миколи Сингаївського зустрiчаємо поезiї, написанi за бiблiйними переказами ("Мечi та струни")

Iдейне спрямування вислову, взятого з Бiблiї в сучаснiй лiтературнiй мовi означає як пересторогу проти насильства i агресiї.

Отже, використовуючи бiблiйнi сюжети в українськiй поезiї, нашi письменники викривали свiт насильства i пророкували народовi свiтле майбутнє.

!!!!

!!!

ДЖЕРЕЛА

Її почали писати древньоєврейською мовою ще у 1513 році до н.е.

Її написанням займалися різні люди (лікарі і пастухи, пророки й царі)

Старий Завіт є першою частиною Священного Писання та склад. із 39-ти книг. Перші 5 написані пророком Мойсеєм і мають назву «Тора». У них описана історія єврейського народу. Далі у Старому Завіті ідуть історичні, повчальні, поетичні книги, а особливу увагу привертають Книги пророків та Книга Псалмів.

Друга частина Біблії – Новий Завіт – включає 27 книг. З’явилися вони після Різдва Христового, і написані учнями самого Ісуса Христа. Сюди зокрема входять 4 Євангелія (від Іоана, Луки, Матвія і Марка)

використання стародавніх релігійних джерел, таких як шумерські тексти (наприклад запозичення епосу про Гільгамеша з приписуванням його історії до долі Мойши-Мойсея-Муси). Навіть 10 заповідей є плагіатом 125 глави «Єгипетської Книги мертвих» (цивільно-кримінальний кодекс).

Загалом науковці визнають Біблію джерелом історичних відомостей; зокрема, історичність вавилонського полону не піддається сумніву.

Історія Стародавнього Ізраїлю та Юдеї X—VII ст. до н. е. залишається предметом палких суперечок в наукових колах. Деякі вчені визнають історичними біблійні події лише періоду VIII—VII ст. до н.

!!!!!

!!!!

ІСТ ДЖЕРЕЛО

Численні докази підтверджують історичну автентичність Біблії, навіть заявляють про божественне походження

Біблію писали 40 авторів протягом 1500 років. На відміну від іншого релігійного письма, Біблія викладає опис реальних подій, у реальних місцях, з реальними людьми. Історики та археологи неодноразово підтверджували її автентичність.

Використовуючи оригінальний стиль та особистість авторів, Бог показує нам Який Він і що означає знати Його.

У всіх 40 авторів Біблії простежується чіткий ценральний мотив: Бог, який створив усіх нас, бажає знати нас і хоче, щоб ми знали Його та довіряли Йому.

Чотири автори виклали свої версії біографії Ісуса Христа. Вони називаються Євангеліями. Це перші чотири книги Нового Завіту.

Євангелія описують точні географічні назви та елементи культури, які були неодноразово підтвердженими істориками та археологами.

згадується ісус:

- Корнелій Тацит (55-120 рр. н.е) – римський історик першого століття, вважається одним із найточніших істориків античності

- Талмуд