1 14 21 29 37 49 57 65 108 127 основні етапи вивчення, періодизація, особливості ДУЛ, історія вивчення,

Давня українська література — частина української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII ст., яка створювалася на українських етнічних землях різними мовами (староукраїнською, латинською, польською, російською та ін.)

. Поділяється на 3 культурно-історичні епохи:

- середньовіччя;

- ренесанс(16ст.);

- бароко(17-18ст.);

Відлік літературного часу починаться з ХІ ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія датований 1056—1057 рр.

Вивчення давньої української літератури почалось у ХІХ ст., і відразу постало питання національної приналежності літератури. Спадщиною українського народу є все те, що було створене на території сучасної України її автохтонним населенням від найдавніших часів до сучасного періоду.

Мих Максимович у своїй праці «История древній русской словесности» вперше репрезентував масштабну картину становлення і розвитку дул у 10-13 ст. він зробив перший переклад Слова о полку Ігоревім на суч укр. Мову. За М.Максимовичем, письменство Київської Русі - це окремий період, який поділяється на три підперіоди:

Періодизація за М. Максимовичем:

1 — із 60-х років ІХ ст. до середини ХІ ст.

2 — із середини ХІ ст. — до 1125 року.

3 — із 1125 р.(від смерті Володимира Мономаха) — до 70-х рр. 13 ст.

На Західній Україні першим дослідником давньої літератури можна назвати представника «Руської Трійці» Івана Вагилевича, який 1848 року у львівській газеті «Дневник руський» надрукував свої «Замітки о руській літературі».

Внесок Івана Франка у вивченні укр. Літератури визначається 2 працями: «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» та «Історія укр.. літ» - своєрідний реєстр авторів, книг і видань. Одним із перших намагався поєднати в одній книзі науковий виклад історії літератури і хрестоматію. Усна і писемна творчість не роз’єднані межею, літ-ру поділяє на наукову і красну.

Періодизація Івана Франка:

1.Давньоруська епоха (К.Р.),

2.Середньоруська епоха (16 18 ст.

Для С.Єфремова предметом дослідження була виключно (писана) творчість. Головним вважав ідею національну, ідею свободності. Періодизація Сергія Єфремова:

За С. Єфремовим:

1) Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою і Польщею. Спроби витворити громадсько-державні форми, в писемності — візантійський вплив. Доба ділиться на 2 періоди: до татарська — доба розвитку, по татарська — занепаду.

2) Доба національно — державної залеглості від кінця 14 до кінця 18 cт.

3) Доба національного відродження від кін. 18 ст.

М. Грушевський вважав, що твір повинен задовольняти естетичну функцію та здатність літератури відображати суспільне життя. Він виділяв чотири цикли книжної літератури:

1) Передярославський( старша редакція «Руської Правди», договори русі з греками 911- 972 рр.)

2) Часи київського розцвіту(Іларіон, Яків, Нестор, Мономах)

3) Золотий вік староруської літератури(«Слово о полку Ігоревім», проповіді Кирила Турівського)

4) Доба галицько - волинська.

Для Чижевського культурна епоха є головною. Він твердить, що історія літератури – це історія стилю. Епоху в літературі визначає стиль. Запропонував схему:

1 Доба монументального стилю(11ст.)

Доба орнаментального стилю(12-13ст.)

3 Переходова доба(14-15ст.)

4 Ренесанс і реформація(16ст.)

5 Бароко(17-18ст.)

1) Здебільшого рукописний характер. Первинний текст (протограф), з якого списували копії частково або повністю, до сучасного читача не завжди доходив. Списки фігурували як варіанти протографа. Створювалися також компіляції — своєрідні комбінації з різних текстів. Книги писалися кирилицею, так званим уставом, пізніше — напівуставом. При переписуванні допускалися зміни, скорочення, розширення тексту. Тому існує багато редакцій відомих творів («Києво-Печерський патерик», «Повість минулих літ» та ін.).

2) Тоді ще не розвинулось почуття авторської власності, тексти багатьох творів не зберегли ні імені їхніх авторів, ні дат написання.

3) Теоцентризм. У тi часи література великою мірою була пов'язана з церквою. Завдяки християнізації Русі Біблія стала важливим джерелом і взірцем для письменства. Це стосується й інших творів ранньовізантійської доби.

4) Символізм та алегоризм. Мистецтво тлумачення символів та алегорій є сферою літературної герменевтики

5) Своєрідність авторської свідомісті, яка формувалася під впливом середньовічних уявлень про те, що книжник є не творцем, а виконавцем волі Божої. Тож середньовічний автор не прагнув до індивідуального самовираження, а орієнтувався на апробовані взірці. Він вишукував цитати у Святому Письмі, використовував готові штампи, кліше, словесні формули. Не мислячи себе організувальним центром написання книг, книжники свої твори здебільшого не підписували.

6) Нові редакції творів з'являлися під впливом змін літературних смаків (редакція літописів, Києво-Печерський патерик).

7) Багатомовність — явище, характерне для середньовічної та барокової літератури різних народів. Давня українська література писана церковнослов'янською, руською, латинською, польською, староукраїнською мовами.