Рідкісні інфекційні хвороби

Виконала студентка І курсу ГЗ-11 кафедри «Громадське здоров’я» Алла Бережна

Рідкісними хворобами вважать ті, кількість яких не перевищує 5 випадків на 10 тис. населення

захворювань, 80% з яких є генетично зумовленими. Основною метою заходу є поширення знань про рідкісні хвороби серед населення, та особлива увага приділяється проблемі «орфанних ліків», адже рідкісні хвороби можуть вимагати особливих рідкісних препаратів, випуск яких фармацевтичними компаніями може бути економічно невигідний, не кажучи вже про розробку нових методів лікування.

Окрему частину рідкісних захворювань займають інфекційні хворобі. Слід зазначити, що одні і ті самі захворювання можуть бути звичними для однієї місцевості і рідкісними для іншої. Проте існують хвороби, які залишаються рідкісними у всьому світі.

Содоку і стриптобацельоз

Однією з таких є група гарячок від укусу пацюків, які поєднують содоку і стрептобацильоз. Частота даних захворювань залишається точно невідома, оскільки дані про нього не фіксуються епідеміологами, проте найчастіше вони зустрічаються в Японії та інших країнах Азії. Заразитися можна від пацюків та інших тварин: мишей, білок, кроликів та інших гризунів, а також при вживанні їжі та води, що містять заражені фекалії чи сечу цих тварин.

Содоку і стрептобацильоз мають окремі специфічні ознаки

Зазвичай ознаки захворювання є різними, залежно від виду інфекції, якою була заражена людина. Содоку і стрептобацильоз мають окремі специфічні ознаки, однак більшість симптомів перехрещуються. У більшості випадків содоку спочатку візуально спостерігається запалення місця укусу, що супроводжується болем, нагноєнням, припухлістю. Поступово розвивається збільшення лімфатичних вузлів. Через тиждень гарячка спадає, відмічається рясне потовиділення, проте після декількох днів напад гарячки поновлюється. Кількість таких нападів без відповідного лікування може сягати 20, а власне захворювання тривати до декількох місяців. Характерним для содоку є поява червоної плямистої висипки біля місця ураження то по всьому тілу. Напади також супроводжуються болем у м’язах та суглобах. У важких випадках содоку може ускладнюватись абсцедуванням, ураженням головного мозку, серця тощо.

На відміну від содоку, при стрептобацильозі місцеві зміни є досить рідкісним явищем, так само як і збільшення лімфовузлів. Тому захворювання починається різко з високої температури, ознобу, болю у м’язах та суглобах. Характерним є висип на тулубі та кінцівках. Специфічною ознакою є висип у вигляді пухирців з червоною облямівкою на стопах, який зберігається до 7-10 днів і може завершуватись лущенням шкіри. Часто спостерігається біль у суглобах, що заважає при ходьбі та може турбувати ще довго навіть після одужання. Окремою формою стрептобацильозу є Хейврільська гарячка, при який інфекція проникає з їжею чи водою і призводить до важкості при ковтанні, болю у горлі, нудоти, блюванню. Ураження суглобів при цьому є більш виразним.

Слід пам’ятати, що стрептобацильоз також не є безпечним захворюванням, і смертність при відсутності своєчасного лікування може сягати 13%.

Для того щоб уникнути цих хвороб перш за все необхідно провести заходи направлені по боротьбі з гризунами. Відповідна обробка рани після укусів тварин також дозволить запобігти і іншим захворюванням.

Бабезіоз

Бабезіоз (англ. Babesiosis; також відома як техаська гарячка великої рогатої

худоби, червоноводна хвороба та піроплазмоз, англ. Texas cattle fever, redwater, or piroplasmosis) — трансмісивний зооноз, паразитарне захворювання, яке нагадує малярію. Хвороба може мати як безсимптомний перебіг, так і тяжкий прогресуючий з летальними наслідками. Маніфестні тяжкі форми захворювання розвиваються тільки в осіб з різкими порушеннями імунної системи, зокрема після спленектомії (видалення селезінки). У людей з нормально функціонуючою імунною системою бабезіоз перебігає безсимптомно, незважаючи на наявність паразитемії, при якій ураження досягає 1- 2 % еритроцитів організму.

Бабезіоз. Епідемічні особливості

Джерелами є миші-полівки та інші гризуни, собаки, котячі та велика рогата худоба. Щорічно тільки в Європі реєструються десятки тисяч випадків захворювання домашніх тварин. Переносники захворювання — пасовищний кліщ Ixodes ricinus (в США — Ixodes scapularis / dammini) і аргасові кліщі[8]. Усі 3 стадії розвитку кліщів — личинка, німфа, і дорослі особини потребують кров'яної їжі для розвитку наступного етапу. У США личинки і німфи кліщів харчуються на гризунах, однак дорослі особини віддають перевагу годуватися на рогатій худобі. Самиці кліщів при отриманні крові відкладають до 20 000 яєць. У Європі, навпаки, велика рогата худоба є головним резервуаром кліщів. Збудник мешкає в організмі кліщів довічно і може передаватися трансоваріально. Ixodes — це той самий переносник, який ще передає збудника хвороби Лайма. Хворіють туристи, сільськогосподарські робітники, пастухи в період активності кліщів (весняно-літній та літньо-осінній сезони). Можлива передача інфекції шляхом гемотрансфузій від інфікованих осіб, у яких є безсимптомна паразитемія. Задокументовано кілька випадків інфікування через переливання крові від донорів, які живуть або подорожували до ендемічної області. переважна більшість їх відбулася в США. Інкубаційний період при цьому становить 6-9 тижнів. Спостережено випадки трансплацентарної та перинатальної передачі, які також були нечисленними. Через те, що кліщі, які переносять бабезій, здатні переносити борелій — збудників хвороби Лайма, вважається, що близько 20 % заражених бабезіями, хворіють на лайм-бореліоз.

Гонгілонематоз

Гонгілонематоз (англ. gongylonematosis, іноді Gongylonema pulchrum infections) — гельмінтоз

із групи нематодозів, який спричинює Gongiloma pulchrum і

характеризується утворенням невеликих папул та ерозій на слизовій оболонці ротової порожнини і стравоходу, ознаками стоматиту та фарингіту.

Хоча інвазія є відносно рідкісною, але зустрічається у значній кількості країн (США, Німеччина, Іран, Японія, Лаос, Марокко, Китай, Італія, Нова Зеландія, Єгипет тощо).

Збудник — нематода Gongilonema pulchrum. Самець завдовжки 47–62 мм, завширшки 0,17–0,195 мм; самка завдовжки 120—145 мм, завширшки 0,350 мм.

Патогенез та клінічні ознаки

Паразитування G. pulchrum спричинює гіперемію, кровоточивість, утворення папул, ерозій і виразок на слизових оболонках. При біопсії фрагменту ураженої слизової оболонки виявляють яйця гельмінту. На відміну від перебігу у тварин у людей гельмінт не йде далі ротової порожнини.

У людини інкубаційний період до повного розвитку гельмінтів триває до 6 тижнів. Ознаки можуть не проявлятися до другої линьки хробака, при якому молоді дорослі черви починають міграцію зі

стравоходу до щічної та ротової слизової піднебіння. Саме цей рух по слизовій оболонці рота та губ змушує пацієнтів скаржитися. Gongylonema pulchrum закопується в слизову оболонку

стравоходу та інших відділів ротової порожнини. Там самки завдовжки 14 см відкладають свої яйця, що містять личинок першої стадії. Усі личинки мають головний гачок і ряди крихітних колючок навколо тупого переднього кінця, тож, вилупившись, вони можуть ще більше уражати своїх господарів. Хвороба характеризується розладами травлення, зниженням апетиту, болючістю і свербежем уражених ділянок слизових оболонок. На слизових ротової порожнини помітні подряпини, оточені гіперемією, зигзагоподібні ходи. Характерні ознаки стоматиту, фарингіту, ларингіту, глоситу, гастродуоденіту. Із загальних проявів у хворих відмічається дратівливість, безсоння, головний біль. Нерідко хворі самі витягують гельмінтів зі своїх ясен, язика, губ та внутрішньої поверхні щік через дні та навіть тижні від початку проявів.

дракункульоз

Дракункульоз належить до забутих тропічних інфекцій.1986 року ВООЗ прийняла програму з ліквідації дракункульозу в світі. У 2013 році було повідомлено про 148 випадків захворювання на дракункульоз у світі. Для порівняння: у 1986 році було зареєстровано 3,5 млн випадків.Хвороба на той час зустрічалася лише в чотирьох країнах Африки, хоча у 1980-х роках її реєстрували в 20-ти країнах. Можливо, дракункульоз стане першою паразитарною хворобою, яку буде повністю знищено. У 2017 році зареєстровано хворобу лише в 2-х країнах Африки: 15 випадків у людей в Ефіопії (в регіоні Ороміа) і у тварин — 11 собак і в 4 бабуїнів; в Чаді також 15 випадків у людей і 830 у тварин (817 у собак і 13 у котів). Кенія сертифікована як країна, яка звільнилась від циркуляції ришти, як і Малі; у Південному Судані йде відлік часу, коли не зафіксовано циркуляції ришти, і Малі пройшла сертифікацію. Якщо у 1980-ті роки ХХ століття у 21 країні світу було зареєстровано 3,5 млн випадків захворювання, то у 2018 році зареєстровано хворобу лише в 3-х країнах Африки: Анголі, Чаді та Південному Судані, загалом всього 28 випадків.