Розділ 3. Удосконалення кадрової структуриорганізації крізь призму зарубіжного досвіду

Удосконалення організаційної структури є безперервним процесом, який диктується як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, зокрема ринковими відносинами в народному господарстві, умовами та розширенням міжгалузевих зв’язків усередині країни та міждержавних економічних контактів, розвитком спеціалізації та кооперація виробництва, розвиток науки і техніки. Ця проблема особливо актуальна на промисловому підприємстві, оскільки від прийнятих рішень та ефективності організаційної структури управління залежить якість продукції[41].

Ефективність виробничо-господарської діяльності промислового підприємства насамперед залежить від його системи управління, досконалість якої визначається багатьма факторами, серед яких можна виділити: форму організаційної структури підприємства та її відповідність умови функціонування та специфіка виробництва, рівень злагодженості системи управління та ступінь узгодженості цілей окремих ланок управління між собою, оптимальність складу працівників за чисельністю та професійними вимогами, зацікавленість персоналу в результати їх роботи, рівень організаційної культури. Під структурою управління розуміється впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які забезпечують функціонування і розвиток організації в цілому.

До структури управління висувається ряд вимог, які відображають її ключове значення для управління. Основні з цих принципів можна сформулювати так:

1) Організаційна структура управління повинна відповідати стратегії компанії, її масштабам і специфіці діяльності.

2) Повинен бути забезпечений оптимальний розподіл праці між органами управління та окремими працівниками, що забезпечує творчий характер праці та нормальне навантаження, а також належну спеціалізацію.

3) Формування структури управління повинно бути пов'язане з визначенням повноважень і відповідальності кожного працівника і органу управління, з налагодженням системи вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними.

4) Між функціями і обов'язками, з одного боку, і повноваженнями і відповідальністю, з іншого, необхідно підтримувати баланс, порушення якого призводить до дисфункції системи управління в цілому.

5) Організаційна структура управління повинна бути адекватною соціокультурним умовам організації, що має істотний вплив на прийняття рішень щодо рівня централізації та деталізації, розподілу повноважень і відповідальності, ступеня незалежності та обсягу контроль керівників і менеджерів. Важливу роль у розвитку організаційної структури підприємства відіграє життєвий цикл і розмір підприємства [4, 5].

Ефективність організаційної структури управління, яка в кінцевому підсумку проявляється в успішному функціонуванні підприємства, може бути досягнута за умови дотримання при її формуванні таких вимог:

• Мета підприємства чітко сформульована;

• Досягається максимальна простота конструкції. Чим простіше і чіткіше побудована структура, тим легше персоналу зрозуміти своє місце в ній, адаптуватися до цієї форми управління: і брати активну участь у реалізації цілей компанії;

• Забезпечується чітка передача інформації та відповідний зворотний зв'язок;

• Встановлюється єдине підпорядкування. Отримання наказу або розпорядження тільки від одного начальника є необхідною умовою єдності дій, координації сил, об'єднання зусиль. Подвійна команда не тільки зайва, але й шкідлива;

• Кількість підлеглих обмежена. Норма контролю визначається діапазоном контролю, який залежить від; тип виробництва, його складність;

• Кількість керуючих зв'язків обмежена: чим їх більше, чим довше інформація йде знизу вгору, а накази - зверху вниз, тим більше можливостей спотворювати їх у процесі передачі;

• Функції лінійного керівництва та функціональних служб чітко розмежовані та скоординовані[28].

Кожна ОСУ має відповідати вимогам зовнішнього середовища та особливостям функціонування підприємства, а також забезпечувати певні реакції на зміни, не втрачаючи при цьому керованості підприємства. Фактори опосередкованого і прямого впливу пов'язані з окремими елементами зовнішнього середовища, які впливають на формування фірмою відповідних підрозділів, які стежать за зміною цих елементів і запобігають конфліктам між ними та організацією. Ці основні елементи:

• Споживачі товарів, поведінка яких повинна бути проаналізована маркетинговими підрозділами;

• Постачальники сировини і матеріалів, відносини з якими підтримуються підрозділами матеріально-технічного постачання;

• Акціонери, для обслуговування яких необхідно створити групу спеціалістів для підготовки річної або квартальної звітності;

• Державні установи, які зобов'язують кожну організацію створювати підрозділи для статистичної звітності, здійснення платежів до податкових органів тощо;

• Місцева влада, яка часто залучає організації до реалізації місцевих проектів;

• суспільство, а саме засоби масової інформації, населення, політичні партії, релігійні організації та громадські рухи, які потребують створення підрозділів по роботі з громадськістю;

• Технологічне середовище, яке змушує компанії завжди обирати один із альтернативних варіантів організаційних рішень, створювати власні науково-дослідні підрозділи або залучати інші організації до реалізації таких розробок;

• Економічне середовище, що змушує фірму створювати підрозділи для вивчення конкурентів, зміни курсів цінних паперів і валют, прогнозування криз;

• Правове середовище, яке змушує кожну організацію створювати юридичні служби для вивчення та дотримання законів;

• Екологічне середовище, що вимагає створення підрозділів у багатьох організаціях, які забезпечують дотримання екологічних вимог на виробництві;

• Міжнародне середовище, для реалізації вимог якого необхідно переорієнтуватися на міжнародні стандарти ведення бізнесу[29].

Серед внутрішніх факторів побудови організаційної структури визначальними є виробничі процеси, що зумовлюють горизонтальний поділ праці, і сама структура виробництва. Якщо випускається один вид продукції, то це спрощує організаційну структуру, оскільки можна створити систему управління, засновану на логіці виробничого процесу з дотриманням таких вимог, як послідовність, пропорційність, паралельність, економічність. Якщо виробляється кілька видів продукції, то необхідно використовувати кілька технологій, що ускладнює структуру управління. При цьому структура управління може бути побудована за технологічними стадіями або на основі поділу виробництва на основне і допоміжне. Серед інших внутрішніх факторів можна виділити: обсяг виробництва. Із зростанням обсягів виробництва доцільно переходити від універсальних підрозділів до спеціалізованих; чисельність і професійний склад працівників; щодо цих показників керівництво має обмеження у вигляді нормативів підпорядкованості. При великій чисельності співробітників іноді виникає необхідність створення додаткових паралельних підрозділів; територіальне розташування [6, 7].

Метою вдосконалення організаційної структури системи управління промисловим підприємством є забезпечення прийняття та реалізації ефективних управлінських рішень, спрямованих на забезпечення економічного та соціального розвитку підприємства. Це передбачає необхідність вирішення:

• Забезпечення дотримання в організаційній структурі управління прав розпорядження всіма видами ресурсів та відповідальності за їх раціональне використання;

• Закріплення відповідальності за якість управлінських рішень за окремим органом чи суб’єктом управління, а за їх виконання – за конкретним відповідальним виконавцем;

• Зменшення кількості суб'єктів регіонального управління, які вирішують питання вирішення конкретної регіональної проблеми;

• Виключення можливості (необхідності) виконання одних і тих самих функцій різними органами (суб’єктами) регіональної адміністрації;

• Надання прав прийняття рішень (відповідних повноважень) органам регіонального управління з покладенням відповідальності за контроль за їх виконанням;

• Здійснення спеціалізації підрозділів з урахуванням максимального здійснення однорідних видів управлінської діяльності;

• Забезпечення єдності цілей та інтересів взаємопов’язаних підрозділів у структурі управління[29].