Епізоотологія ЛР 15 Фока К

Лабораторна робота 15

Туляремія

Туляремія (Tularaemia) — природно-осередкове захворювання диких гризунів, хутрових звірів, сільськогосподарських і свійських тварин, що супроводжується геморагічною септицемією та паралічами у молодняку, абортами у дорослих тварин. На туляремію хворіють люди.

Патогенні мікроорганізми вражають насамперед лімфатичну систему і шкіру, селезінку, характеризується утворенням множинних гранулематозно -некротичних вогнищ у різних органах, лихоманкою і загальною інтоксикацією.

Після перенесеного захворювання виробляється довічний імунітет!

Збудник туляремії — бактерія франсіселла (Francisella tularensis), або туляремійна паличка. Основне джерело інфекції для людини — гризуни (ондатри, щури, миші, ховрахи, зайці). Досить часто заражаються мисливці, фермери, заготівельники хутра, м’ясники — після контакту із зараженими тваринами, під час оброблення туш.

Збудник хвороби — Francisella tularensis із роду Francisella Dorofeev — дуже маленька (0,3…0,7) (0,2…0,6) мкм, нерухома поліморфна грамнегативна бактерія, яка часто набуває кокоподібної форми. Має ніжну капсулу, спор не утворює. Забарвлюється усіма аніліновими фарбами, а також за Романовським — Гімза при тривалій експозиції (1 – 1,5 год). Культивують францісели тільки на елективних живильних середовищах — середовищі Мак-Коя, Френсіса, м’ясо-пептонному агарі з цистином та кров’ю, на яєчно-жовтковому середовищі. Ріст мікроба виявляється через 2 – 7 діб після посіву патологічного матеріалу, спостерігається у вигляді вологих, блискучих, ніжнозернистих слизових краплинок.

Від людини до людини захворювання малоймовірне.

Шляхи інфекції:

• контактний — унаслідок контакту з хворими гризунами або їхніми виділеннями;

• аліментарний — через уживання харчових продуктів і води, інфікованих виділеннями гризунів;

• аерогенний (повітряно-пиловий) — під час обробки інфікованих зернових продуктів, фуражу;

• трансмісивний — інокуляція збудника комахами (іксодові та гамазові кліщі, ґедзі, комарі, блохи).

Спалахи хвороби у свійських тварин спостерігаються переважно у весняно-літньо-осінні пори року. Це пов’язано зі значною міграційною активністю в цей час гризунів та забезпеченістю трансмісійного шляху передавання збудника хвороби.

Патогенез: Вивчений недостатньо. З місця проникнення збудник хвороби гематогенним і лімфогенним шляхами поширюється по всьому організму і розмножується. Хвороба проходить за типом бактеріємії, з ураженням судинної, лімфатичної й нервової систем, утворенням некрозів у легенях, печінці, селезінці, мозку. У вагітних тварин може розвиватися метрит з наступним зараженням плоду.

Туляремія у свійських тварин проходить у вигляді спорадичних випадків або невеликих ензоотій і визначається кількістю голів, що опинились у природному осередку диких гризунів. Весняні епідемії серед людей пов’язані із заготівлею шкурок промислових гризунів, осінні та зимові — із запізнілим обмолотом хліба та міграцією інфікованих гризунів у житла людини.

У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, у молодняку — гострий. У ягнят на початку хвороби спостерігається гарячка (40,5 – 41 °С), прискорені пульс і дихання, хворі тварини відстають від отари, стоять з опущеною головою. Через 2 – 3 доби температура знижується, розвиваються ознаки ураження центральної нервової системи — судоми, парези й паралічі задніх кінцівок. Слизові оболонки анемічні, заглоткові, шийні й передлопаткові лімфатичні вузли збільшені. Іноді туляремія супроводжується ознаками катарального кон’юнктивіту, риніту, профузного проносу й сильного виснаження. Хворі ягнята здебільшого гинуть у перші 3 – 7 діб хвороби.

• У великої рогатої худоби перебіг хвороби латентний, інфікованість виявляється лише під час серологічних досліджень. Іноді спостерігається збільшення поверхневих лімфатичних вузлів, мастити,паралічі задніх кінцівок.

• У свиней хвороба проявляється лише в молодому віці. Серед відлучених поросят спостерігається гарячка, пригнічення, втрата апетиту, кашель.

• У коней перебіг хвороби латентний, іноді трапляються аборти.

• У кролів захворювання супроводжується ознаками риніту, утворенням абсцесів у підшкірних лімфатичних вузлах.

• У котів спостерігаються сильне виснаження, відсутність апетиту, пригніченість, блювання, розлад травлення.

• У хутрових звірів перебіг туляремії злоякісний, летальність може досягати 50 %.

Інкубаційний період захворювання триває від 1 до 30 днів (найчастіше 3–7 днів). Інфекція починається гостро: температура тіла швидко підвищується до 38–40 °С, виникає озноб. При цьому можуть збільшуватися лімфовузли, сильний головний біль, загальна слабкість, може бути запаморочення, порушення свідомості, біль у м’язах, нудота, блювання, почервоніння обличчя та очей, висип, який на 8–12-й день хвороби лущиться та може призвести до пігментації шкіри.

Діагноз: Ґрунтується на епізоотологічних та епідеміологічних даних (наявність епізоотії серед мишоподібних гризунів, захворювання людей), а також на результатах лабораторних досліджень патологічного матеріалу від хворих та загиблих тварин. Для діагностики овець проводять алергічні дослідження.

Лабораторна діагностика: Для зажиттєвого діагнозу здійснюють бактеріологічні дослідження крові хворих тварин, яку відбирають у період підвищення температури тіла, і пунктатів з уражених лімфатичних вузлів. При розтині трупів відбирають кров, шматочки внутрішніх органів та лімфатичних вузлів. Слід зазначити, що виділення культури збудника туляремії пов’язане зі значними труднощами через високі вимоги францісел до живильних середовищ.

Найчутливішою і найнадійнішою для виявлення туляремійних бактерій є біопроба на білих мишах, які після парентерального введення інфікованого патологічного матеріалу гинуть через 3 – 4 доби, або на морських свинках, загибель яких настає через 4 – 6 діб після зараження. Серологічні дослідження передбачають проведення РА з сироваткою крові, відібраною на 8 – 13-ту добу від початку захворювання. Серологічні дослідження дають можливість не лише діагностувати септичну форму інфекції, а й установити латентний перебігтуляремії. Для алергічної діагностики туляремії у овець застосовують тулярин, який вводять внутрішньошкірно у підхвостову складку в дозі 0,3 мл. Результати реакції обліковують через 24 і 48 год після введення препарату. Позитивною алергічною реакцією вважають утворення на місці введення тулярину запального болючого тістоподібного набряку та збільшення товщини шкірної складки.

Без лікування хвороба триває довго, супроводжується лихоманкою, нагноєнням уражених лімфовузлів і розвитком ускладнень, небезпечних для життя людини, зокрема, артриту, менінгіту, енцефаліту, пневмонії та інфекційно-токсичного шоку.

Лікують туляремію виключно в умовах стаціонару. Пацієнтам призначають антибактеріальну терапію. У жодному разі не займайтеся самолікуванням!

Основним засобом боротьби з цим тяжким захворюванням є проведення дератизаційних та дезінсекційних заходів, тобто знищення гризунів та комах. Особливо ефективним є метод суцільної дератизації, коли знищення гризунів проводиться одночасно на території всіх населених пунктів.

З метою особистої профілактики, слід пам’ятати, що в осінньо – зимовий період гризуни масово заселяють скирти соломи, тому під час виконання робіт необхідно користуватися респіраторами, рукавицями та окулярами -консервами. Не можна вживати сиру воду з відкритих водойм та купатися у невпорядкованих водоймах. Продукти харчування необхідно ретельно оберігати від гризунів.