Практичне заняття № 12
ДЕРИВАТОЛОГІЯ
Дериватологія як розділ мовознавства
Словотвір, або дериватологія (лат. derivatio – творення, відведення) – розділ мовознавства, який вивчає способи і засоби творення слів. До завдань словотвору належить також вивчення усього арсеналу словотвірних засобів, словотвірних типів та словотвірних моделей, що існують у мові. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд конкретного способу творення слова з урахуванням частиномовної належності слова, характеру твірної основи, звукових змін, характерних сучасній українській мові. Словотвір пов’язаний практично з усіма лінгвістичними дисциплінами: морфемікою, морфологією, лексикологією, синтаксисом, стилістикою. Однак найтісніший зв’язок він виявляє з морфемікою та лексикологію (саме тому у традиційній чеській граматиці словотвір як система засобів поповнення лексикону вивчається разом із лексикологією). Результати морфемного аналізу (виокремлення й обґрунтування певних морфем у слові) – вихідна умова аналізу словотвірного, у ході якого інвентар морфем далі розглядається з погляду його участі у творенні нового слова.
Типи словотвору.
Синхронний (описовий) словотвір. Вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі розвитку мови.
Основні поняття синхронного словотвору:
– словотвірна мотивація (пояснення похідного слова через вихідне);
– словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншими словами або словосполученнями;
– словотвірні відношення – відношення похідного (вторинного) слова до слова, від якого воно утворилося;
– спосіб словотвору (увесь арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах використовуваних способів словотворення).
Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів функціонування мови.
Словотвірну структуру похідного слова складають:
– твірна (мотивувальна) основа слова, від якого безпосередньо утворене дане;
– словотворчий засіб (формант).
Явище словотвірної мотивації.
Твірна база і похідне слово перебувають між собою у відношеннях дериваційної (словотвірної) мотивації (залежності), що має структурно-семантичний характер і визначає напрям мотивації. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти — переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко).
Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну (дериваційну) пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель, учень — учениця.
Відношення між мотивованим і немотивованим словом — це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотивованим, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.
Кожна лексема, виникаючи в мові, виявляє тенденцію до породження похідних, оскільки в ній закладено потребу і можливість мотивувати семантично і структурно нову лексичну одиницю.
Будь-яке слово може бути твірним. Перелік похідних при ньому залежить насамперед від його семантики: від особових імен утворюються прізвища, топоніми, присвійні прикметники (Іван — Іваненко, Іванівка, Іванів зошит), від топонімів — прикметники, прислівники, назви жителів, назви рік (село Івот — івютський, по-івотському, івотці, річка Івотка), від дієслів — іменники, дієприкметники, дієприслівники (читати — читач, прочитаний, читаючий). Із зміною семантики твірного слова змінюється і набір похідних: пор. антрацит (вид вугілля) — антрацитний, антрацитовий, але Антрацит (місто) — антрацитівський, антрацитівці, по-антрацитівському.
Кожна семантична група слів має свої "комплекти" суфіксів для творення похідних певного значення. Топоніми для творення назв жителів мають суфікси -ц-і, -ець (Херсон — херсонці, херсонець), -ан-и, -анин (Вінниця — вінничани, вінничанин), -ичан-и (Полтава — полтавчани), -ит-и (Одеса — одесити), -ак-и, -як-и (Тула — туляки), -ич-і (Москва — москвичі), не можуть мати суфіксів -ист, -іст, -ик, -ач, -ар, -телъ тощо; назви музичних інструментів для творення назв виконавців мають суфікси -ар (сопілкар), -ист (бандурист), -ач (трубач), -аль (скрипаль), -ник (балалаєчник), а не можуть мати суфіксів -ан-и, -чан-и, -ець, -тель та ін.