2. Поняття і структура діяльності
У людини активність протікає в трьох формах: а) у формі діяльності; б) у формі поведінки, не рівній поведінці тварин і в) у формі споглядання (С. Л. Рубінштейн). Активність людини з самих ранніх років регулюється вимогами суспільства. Ця форма активності, цей тип поведінки називається діяльністю. Діяльність - це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування. Відмінність діяльності людини від активності тварини. 1. Діяльність людини носить продуктивний, а не тільки споживчий характер. У людини використання предмета як знаряддя для досягнення бажаного результату у фазі його створення може бути видалена в часі від використання цього знаряддя, на відміну від тварин. 2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури. 3. Діяльність людини перетворить його самого, його здібності, потреби, умови життя. 4. Людська діяльність є продукт історії, а активність тварин - результат їх біологічної еволюції. 5. Предметна діяльність людей формується і розвивається в навчанні і вихованні. Активність тварини обумовлена генотипически. Психологічні риси діяльності. 1. Зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її породила. Потреба - це поштовх, а форми і зміст діяльності визначаються громадськими умовами. Зміст діяльності людини визначається не потребою, а метою. Мета управляє діяльністю!!! 2. Психіка повинна відбивати власні об'єктивні властивості речей і визначати ними способи досягнення поставленої мети. 3. Діяльність повинна стимулювати і підтримувати активність, яка відразу ж не задовольняє потребу. Отже, діяльність неможлива без пізнавальних і вольових процесів. Щоб говорити про діяльність людини, необхідно виявити у людини наявність усвідомлюваної мети. Сознавание мети - її необхідна ознака. Коли ця ознака відсутня, має місце імпульсивна поведінка, яка управляється безпосередньо потребами і емоціями. Часто носить егоїстичний характер (при афекті, гніві, пристрасті). Імпульсивність поведінки не означає його несвідомості. Тут зізнається тільки особистий мотив, а не його громадський зміст, втілений в цілі. Несвідома поведінка - це імпульсивні реакції, засновані на рефлексах, інстинктах, частіше інстинкті самозбереження. Від поняття "діяльність" необхідно відрізняти поняття "вчинок". Ця дія, виконуючи яке людина усвідомлює його значення для інших людей, тобто його соціальний сенс. Вчинок людини включає три компоненти: 1) само дія, 2) думки, 3) почуття, що випробовуються при виконанні певної дії. Основні характеристики діяльності : мотив, мета, предмет, структура і засоби. Метою діяльності виступає її продукт. Це може бути матеріальний предмет, можуть бути знання, уміння, навички, думка, ідея, теорія, витвір мистецтва. Іноді мотив і мета діяльності можуть співпадати один з одним. Одна і та ж мета може породжуватися різними мотивами, а одні і ті ж мотиви можуть формувати у різних людей різні цілі діяльності. Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Для трудової діяльності - це матеріальний продукт, для пізнавальної - інформація, для учбової - знання і так даліОсновними складовими структури діяльності є дії і операції. Діями називають частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету, що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, характер якої залежить від умов виконання дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії. Приклад: запис інформації - дія одна, а операція у кожної людини своя. Операції, що віддаються перевага людиною, характеризують його індивідуальний стиль діяльності. Структуру діяльності можна представити у вигляді сходів, спускаючись по східцях якої людина цю діяльність і здійснює: мета - приватні завдання - дії - рухи - елементи. І остання характеристика діяльності - засоби. Це ті інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії і операції. Розвиток засобів діяльності веде до підвищення її продуктивності. В ході розвитку діяльності може змінюватися мотивація. Так само може дія виділитися з діяльності і перетворитися на самостійну діяльність.Компоненти діяльності : внутрішні і зовнішні. Внутрішні - анатомо-фізіологічні і психологічні процеси і стани. Зовнішні - рухи. Їх співвідношення не постійне. У міру розвитку і перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішніх. Він супроводжується їх интериоризацией і автоматизацією. При виникненні утруднень в діяльності, коли порушуються які-небудь компоненти, відбувається зворотний перехід - экстериоризация: автоматизовані компоненти діяльності розгортаються, проявляються зовні, внутрішнє знову свідомо контрольованим. поведінка людини- це складний комплекс пристосувань, спрямованих на задоволення потреб її організму (фізіологічних, соціальних, духовних). Вона складається із закріплених спадково рефлекторних реакцій і звичок, навичок, набутих за допомогою навчання. Поведі́нка — родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.У біхевіоризмі поведінкою вважають видимі прояви, які можна спостерігати, необіхевіористи додають також внутрішні стани, пов'язані із зовнішніми проявами, у когнітивній психології поведінка розглядається як мислене представлення, а не зовнішній спостережний акт поведінки. Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядковуються більш складним формам психічного відображення. Таким чином, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до свідомих з відповідною ієрархією. Iнстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо. Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки). Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки.
3. Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання. Пізнавальні процеси (сприйняття, пам'ять, мислення, уява) входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечують ту або іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині намічати наперед мету, плани і зміст майбутньої діяльності, програвати, в думці хід цієї діяльності, свої дії і поведінку, передбачати результати своїх дій і управляти ними по мірі виконання. Коли говорять про загальні здібності людину, то також мають на увазі рівень розвитку і характерні особливості її пізнавальних процесів, бо чим краще розвинуті у людини ці процеси, тим більш здатною вона є, тим більшими можливостями вона володіє.Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Протилежностями, через взаємодію яких реалізується процес пізнання, є не свідомість і не знання саме по собі та зовнішній світ (матерія, природа), а суб'єкт як носій свідомості і знання та об'єкт як те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального та духовного виробництва, певний історичний рівень розвитку культури та науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але люди формуються як суб'єкти пізнання лише в їхній спільній діяльності, зумовленій певною системою суспільних відносин, формами спілкування, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність у своїх суттєвих проявах реалізується лише в суспільстві і через суспільство. Суб'єкт пізнання, таким чином, — це людина, яка включена в суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка використовує суспільно-вироблені форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні (знаряддя праці, прилади, експериментальні установки і т.п.), так і духовні (категорії, логічні форми та правила мислення, зміст мови, правила її структурної побудови та вживання); це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, нарощуючи суспільне необхідне нове знання про дійсність. Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів. Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об'єктивного світу, й ідеальних об'єктів, наприклад, числа, площини і т.п. в математиці, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху в фізиці, тієї чи іншої суспільно-економічної формації в суспільствознавстві і т.д. Ідеальні об'єкти — це ідеальні образи об'єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб'єктом у результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об'єктів. Необхідність виділення ідеальних об'єктів зумовлена прогресуючим розвитком науки, все глибшим її проникненням в сутність дійсності. Об'єкт пізнання, таким чином, — це частина об'єктивної і частина суб'єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись, та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об'єктом інтересів суб'єкта.