2.1.1 Підготовчий етап

Основна мета його - включити дитини в цілеспрямований логопедичний процес. Для цього необхідно вирішити ряд загальпедагогічних і спеціальних логопедичних завдань.

Однієї з важливих загальпедагогічних умов є формування установки на

заняття: логопед повинен встановити з дитиною довірчі відносини,

адаптувати до обстановки логопедичного кабінету, викликати в неї інтерес до занять і бажання в них включитися. У дітей нерідко спостерігається скутість, незручність, замкнутість, а іноді й острах зустрічей з незнайомими однолітками і дорослими. Від логопеда потрібно особлива тактовність, доброзичливість; спілкування з дитиною повинна здійснюватися без офіційності і зайвої строгості. Важливою є задача формування довільних форм діяльності й усвідомленого відношення до занять. Дитина повинна засвоїти правила поведінки на заняттях, навчитися виконувати інструкції логопеда, активно включатися в спілкування.

До завдань підготовчого етапу входить розвиток довільної уваги, пам'яті,

розумових операцій, особливо аналітичних операцій, операцій порівняння і

висновку.

До спеціальних логопедичних завдань відносяться: уміння пізнавати

(дізнаватися) і розрізняти фонеми і формування артикуляторних умінь і

навичок.

У залежності від форми дислалії ці задачі можуть вирішуватися

паралельно або послідовно. При артикуляторних формах (фонематичних або фонетичних) у тих випадках, коли немає порушень у сприйнятті, вони вирішуються паралельно. Формування рецептивних умінь може бути зведене до розвитку усвідомленого звукового аналізу і контролю за власною вимовою. При акустико-фонематичній формі дислалії головна задача полягає в тому, щоб навчити дітей розрізняти і дізнаватися фонеми з опорою на збережні функції. Не вирішивши цю задачу, не можна перейти до формування правильної вимови звуків. Щоб робота над правильною вимовою звуку принесла успіх, дитина повинна вміти його чути, тому що регулятором нормованого уживання є слух[41].

При змішаних і комбінованих формах дислалії робота над розвитком

рецептивних умінь випереджає формування артикуляторної бази. Але у випадку грубих порушень фонематичного сприйняття вона проводиться й у процесі формування артикуляторных умінь і навичок. Робота над формуванням сприйняття звуків мови будується з урахуванням характеру дефекту. В одних випадках робота направляється на формування

фонематичного сприйняття і на розвиток слухового фонематичного сприймання і на розвиток слухового контролю. В інших - у її задачу входить розвиток фонематичного сприйняття й операцій звукового аналізу. У третіх - обмежується формуванням слухового контролю як

усвідомленої дії. При цьому потрібно враховувати наступні положення. Уміння пізнавати і розрізняти звуки мови як усвідомлені. Це потребує від дитини перебудови відношення до власної мови, спрямованості її уваги на зовнішню, звукову сторону, що раніше не усвідомлювалася. Дитину потрібно спеціально навчати операціям усвідомленого звукового аналізу, не покладаючись на те, що вона спонтанно ними опанує. Вихідними одиницями мови повинні бути слова, оскільки звуки - фонеми існують лише в складі слова, з якого шляхом спеціальної операції вони виділяються при аналізі. Лише після того ними можна оперувати як самостійними одиницями і проводити спостереження за ними в складі складових ланцюжків і в ізольованому промовлянню. Операції звукового аналізу, на основі яких формуються уміння і навички свідомого упізнання і диференціації , проводяться на початку роботи на матеріалі з правильно вимовними дитиною звуками. Після того як дитина навчиться дізнаватися той або інший звук у слові, визначати його місце серед інших звуків, відрізняти один від іншого, можна перейти до інших видів операцій, спираючи на уміння, що склалися в процесі роботи над правильно вимовними звуками [11]. Роботу з формування сприйняття неправильно вимовних звуків потрібно проводити так, щоб власна неправильна вимова дитини не заважало їй. Для цього в момент здійснення операцій звукового аналізу потрібно дитину максимально обмежити або виключити власне її проказування, перенести все навантаження на слуховое сприйняття матеріалу. Проговорювання дитини бажано підключати на наступних заняттях, коли виникає необхідність порівняння його власної вимови з нормованим.

При функціональних дислаліях необхідно сформувати відсутні рухи органів артикуляції; внести корекцію в неправильно сформуваний рух. У тих випадках, коли звук спотворюється за рахунок порушень у способі або місці його утворення, необхідне сполучення обох прийомів.

Формування артикуляційної бази звуків при функціональної дислалії

здійснюється в більш короткий термін, ніж при механічній дислалії. Перш ніж формувати артикуляційний уклад при механічній дислалії потрібно провести роботу, що допомогла б визначити таке положення органів артикуляції, при якому звучання виявиться ближче усього до акустичного ефекту нормованого звуку.

При дислалії немає необхідності у великій кількості вправ вправ для

органів артикуляції, досить тих, у результаті яких виявляться сформованими

необхідні рухи. Робота ведеться над окремими власне мовними рухами, що не сформувалися в дитини в процесі мовного розвитку.

Вимоги, які необхідно пред'являти до проведення артикуляційних вправ:

1) Виробити уміння приймати необхідну позу, утримувати її, плавно

переключатися з однієї артикуляційної пози на іншу.

2) Система вправ по розвитку артикуляційної моторики повинна включати як статичні вправи, так і вправи, спрямовані на розвиток динамічної координації мовних рухів.

3) Необхідні вправи на сполучення рухів мови і губ, гак як при вимові

звуків ці органи включаються в спільні дії, взаємно пристосовуючи один до

одного.

4) Заняття повинні проводитися короткочасно, але багаторазово, щоб

дитина не стомлювалася. У паузах можна переключити її на інший вид роботи.

5) Приділяти увагу формуванню кінестетичних відчуттів, кінестетичного

аналізу і представлень.

6) У міру оволодіння рухом, необхідним для реалізації звуку, логопед

переходить до відпрацьовування рухів, обов'язкових для інших звуків.