43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.

Лексема є центральною одиницею вивчення у лексикології. Автори різних підручників подають різні визначення цього терміна, найбільш вдалим уважаємо визначення Кодухова В. [Введение в язкозынание. – М., 1987. – С. 160]: «Лексема – це номінативна одиниця, яка вказує на предмети і позначає поняття про них». Отже, двома основними функціями лексеми є: 1) називати предмети, ознаки, процеси і т.д.; 2) виражати поняття про них (тобто, мати здатність виражати лексичне значення)

Однак не всі слова в тезаурусі певної мови є лексемами. Так, власні назви є номінативними одиницями, бо називають предмети, але не виражають понять, тому не виражають лексичних значень. Наприклад, власна назва Вашингтон може позначати американське місто, колишнього американського президента, вулицю в будь-якому куточку земної кулі, а може бути кличкою тварини, якщо господар захоче її так назвати. Займенники теж можуть називати предмети, ознаки, кількості, але не виражають понять, отже не виражають лексичних значень. Наприклад, займенник він називає предмет, але про який предмет ідеться нам не відомо (це може бути хлопець, батько, собака, стіл, простір і т.д.). Звідси випливає, що займенник він не виражає поняття, бо поняття завжди дає нам розуміння про групу однорідних, подібних за ознаками чи за функціями предметів.

44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.

Однак, якщо дотримуватися такого підходу, то в термінологічний обіг лексикології необхідно ще ввести термін слово як більш загальне поняття, яке в певному контексті може в лінгвістичній практиці бути синонімом терміна лексема. Наприклад, у підручнику О. Реформатського визначення слова таке: «Слово – це значима самостійна одиниця мови, основна функція якої – номінація … воно має не тільки матеріальне, а й лексичне значення». Усі основні ознаки лексеми тут вказані. А от у визначенні слова, яке дають Є. Короткевич і Н. Родзевич [Словник лінгвістичних термінів. – Київ, 1957] говориться тільки про номінативну функцію слова: «Слово – оформлена за нормами певної мови неподільна на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається зі звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси і явища об’єктивної дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між ними, або виражає емоційно-вольові прояви». Це визначення до розряду слів включає усі самостійні слова, службові слова та вигуки, два останні з яких не можуть бути лексемами.

Однак термін слово використовується не тільки у лексикології, а й у граматиці. У граматиці термін слово називає одиницю мови, яка виражає граматичне значення і тотожний терміну грамема. Оскільки способи вираження граматичних значень є синтетичними й аналітичними, то в граматиці слова розглядають як прості – писатиму, та складні – буду писати. Однак єдності у такому підході немає, тому в граматиці правильним є й розуміння цих складних граматичних форм як сукупності двох слів. А у лексикології слова писатиму та буду писати однозначно є однією лексемою, оскільки виражають єдине лексичне значення “зображати на папері графічні знаки”.