
- •Об’єкт та предмет дослідження мовознавства. Мовні універсалії.
- •Аспекти та розділи мовознавства
- •Загальне мовознавство. Об’єкт та предмет дослідження
- •Галузі мовознавства
- •Методи дослідження мови
- •Поняття про синхронію та діахронію
- •Зв’язок лінгвістики з іншими науками
- •Функції мови
- •Мова і мовлення.
- •10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.
- •11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.
- •12. Система та структура мови.
- •13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.
- •14. Типи відношень у структурі мови.
- •15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.
- •16. Три аспекти вивчення звука.
- •Фізіологічна (біологічна):
- •Лінгвістична (фонологічна):
- •17. Принципи класифікації голосних звуків.
- •18. Принципи класифікації приголосних звуків.
- •19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.
- •20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.
- •21. Позиції фонем: сильна і слабка.
- •22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.
- •23. Позиційні зміни звуків.
- •24. Комбінаторні зміни звуків.
- •25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.
- •26. Наголос і його типи.
- •27. Інтонація.
- •28. Граматика як розділ мовознавства.
- •29. План змісту і план вираження у граматиці.
- •30. Граматичні категорії.
- •31. Граматичні значення.
- •32. Граматична форма.
- •33. Граматичний спосіб.
- •34. Типи граматичних способів.
- •35. Лексико-граматичні категорії.
- •36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.
- •37. Поняття про морфему, типи морфем
- •38. Частини мови, критерії їх виділення.
- •39. Розуміння речення у лінгвістиці.
- •40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.
- •41. Тема та рема.
- •42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.
- •43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.
- •44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.
- •45. Лексичне значення слова.
- •46. Елементи семантичної структури слова
- •47. Типи лексичних значень.
- •48. Семантичні процеси.
- •49. Основні типи переносу значення слова.
- •50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.
- •51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.
- •52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм
- •53. Класифікація фразеологізмів.
- •54. Типологічна класифікація мов.
- •55. Генеалогічна класифікація мов.
- •56. Соціолінгвістична класифікація мов.
22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.
Інваріант – структурна одиниця мови (фонема, морфема, лексема) на відміну від її конкретної реалізації.
Варіація – різновид фонеми, який виступає замість головного вияву фонеми в сильній позиції або під впливом звукового оточення і не збігається з іншими фонемами чи виявами інших фонем певної мови. Варіаціями є факультативні і комбінаторні варіанти фонем. . Факультативними варіантами є такий звуковий вияв фонеми, який реалізується в сильній позиції і може виступати замість головного вияву фонеми. Так, в українськiй мовi поряд з вимовою фонеми [в] у сильнiй позиції як сонорного щілинного губно-губного приголосного зустрiчається в деяких носіїв мови вимова її в тій самій позиції як губно-зубного звука: вітер, квіти. Губно-зубний приголосний у цьому випадку е факультативним варіантом головного вияву фонеми [в]. М'який приголосний [д'], який може з'являтися перед м'якими сонорними [н'], [л'] у словах типу підняти, днями, для, є факультативним варіантом фонеми [д]. Комбінаторними варіантами є такі реалізації фонем, які з'являються замість головного вияву під впливом звукового оточення. Наприклад, напівм'які губні перед голосним [i] є комбінаторним варіантом фонем б п в м: бік – боку, піч – печі, віз – воза, мій – мого.
Варіант фонеми – усі звукові реалізації фонеми разом з головним виявом її. Є три види варіантів фонеми: факультативні, комбінаторні і позиційні. Позиційні варіанти – це різновиди (відтінки) фонем, що виступають замість головного вияву в певній означеній позиції. Позиційним варіантом фонеми О є О(У) в ненаголошеному складі. Додатковий варіант – варіант, який збігається з виявом інших фонем: боротися – боротьба; ткати – тчемо.
23. Позиційні зміни звуків.
Позицiйнi змiни залежать від місця звука в слові. Спостерiгаються такі позицiйнi змiни.
Редукція - послаблення артикуляцiï голосного в певній, головним чином у ненаголошеній позиції, аж до повного його зникнення. Це залежить від нерівномірного розподілу сили голосу між наголошеними й ненаголошеними складами.
Наприклад, у французькiй мовi редукувалися всі голосні в пiслянаголошених складах: la classe (la kla:s), il parle (il parll). У німецькiй мовi редукується ненаголошений е: kaufen [kaufn), andere [andre]; так само в англійській мові: counsel ['kaunsl], wolves [wolvz]. Дуже поширене це явище в росiйськiй мовi: молоко [мьлако], облако [облькь). В украïнській редукції нема. Повне зникнення ненаголошеного голосного називається синкопою.
Оглушення дзвінких приголосних у кінці слова спостерiгається в росiйськiй, польськiй, сербськiй, хорватській, німецькій, іспанській мовах. Наприклад, у російській хлеб [хл'еп), сад (сат), у польськiй - chleb [xdep), sad (sat), y німецькій der Weg [wek] «дорога», але die Wege дороги», das Lob [lop] «похвала». Такого оглушення нема в українській, англійській, французькій мовах.
Позицiйне чергування - регулярна змiна звуків, зумовлена ïхнiм оточенням у слові. Наприклад, чергування о, е у відкритому складі з i в закритому в украïнськiй мовi: коня кiнь, хмелю - хміль.
Чергування звуків, які з точки зору сучасної мови не мають причини, називаються історичними. Наприклад, порівнюючи сучасні форми дієслів водити - воджу, вести веду, не можна пояснити, чому в першому випадку відбулося чергування д - дж, у другому такого не сталося. Це пояснюється тільки історично: колись у першому випадку до основи додавалося закінчення -йу (д + йу джу), у другомy - лише -у. Тепер ця відмінність у закінченнях ззовнi непомiтна.
Протеза - приєднання на початку слова додаткового - звука. Наприклад, в українськiй мовi перед голосними з'являються звуки в, г: око - вічі, осі - вісь, вулиця з давнього улиця, гострий з давнього острий (пор. латинське асег). Слова, які починалися на голосний а, е, у, ще в давньоукраїнській мові діставали протетичний й: яблуко (пор. німецьке Apfel), ягня (пор. старослов'янське агнюць), Европа (пор. грецьке Еurора), юшка (пор. росiйське уха).
Поява початкового (протетичного) і в таких словах, як iмла, iржа, зумовлена прагненням уникнути збігу приголосних в одному складi (iм-ла, iр-жа). Аналогічне явище спостерiгається також у романських мовах: лат. schola escola фр. école школа.