Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

дженого газу з домішкою пилових частинок у міжзоряному просторі. Існують т. планетарні, які містять у центрі дуже гарячу зірку, т. дифузні – йонізовані хмари міжзоряного газу, темні т. – хмари темного, холодного та густого міжзоряного газу, відбивальні т. – світлі утворення навколо яскравих зірок, помітні завдяки

розсіянню світла на пилових частинках.

т. крабови́дна(рос. туманность крабовидная; англ. crab nebula) – те саме, що туманністькрабоподіб́ на.

т. крабоподіб́ на[тума́нність крабува́та,тума́нність крабови́дна] (рос.

туманность крабовидная; англ. crab nebula) – залишок спалаху наднової зірки, що спалахнула в нашій Галактиці і спостерігалася у 1054. Оптичне випромінювання т. к. характеризується надзвичайно потужним неперервним степеневим спектром, на який накладаються емісійні лінії, а лінії поглинання відсутні. Інтенсивність неперервного спектру в багато разів перевищує сумарну інтенсивність емісійних ліній, що істотно відрізняє т.к. від інших туманностей.

т. крабува́та (рос. туманность крабовидная; англ. crab nebula) – те саме, що тума́нністькрабоподіб́ на.

т-сті планетарні́ (рос. туманности планетарные; англ. planetary nebulae) –

проте доволі компактну газову світну хмару, яка оточує гарячу зірку, що розташовується зазвичай у центрі хмари

ТУНЕЛЮВАННЯ́ [перехід́ тунельний́ ] (рос. туннелирование, переход туннельный; англ. tunneling).

т. міжзо́нне[пробій́ зінерівський́ ] (рос. туннелирование межзонное, пробойзинеровский; англ. band-to-band

681

турбидиметр; англ. turbidimeter) – те саме, що нефелометр́ .

ТУРБІДІМЕТРІЯ́ ́ (рос. турбидиметрия; англ. turbidimetry) – те саме, що нефелометрія́ ́.

ТУРБУЛЕНТНІСТЬ́ , -ості (рос. турбулентность; англ. turbulence, vorticity) – явище, спостережуване в потоках рідини або газу, яке полягає в тому, що гідродинамічні та термодинамічні характеристики потоку (швидкість, температура, тиск, густина) зазнають хаотичних флуктуацій і змінюються від точки до точки та в часі невпорядковано. Т. виникає за певних умов унаслідок гідродинамічної нестійкості ламінарних течій. У більшості випадків течія рідин і газів, як у природі (повітря, вода в ріках і морях, газ в атмосферах Сонця та зірок і т. п.), так і в технічних пристроях (у трубах, каналах, струменях, межових шарах тощо) виявляється турбулентною. Див. також турбулентність́ атмосфери́ .

т. атмосфери́ (рос. турбулентность атмосферы; англ. atmospheric turbulence) – явище турбулентності, яке проявляється в багатьох атмосферних процесах – в обміні енергією між атмосферою і поверхнею Землі, в перенесенні тепла і вологи, у випаровуванні з земної поверхні та поверхні водойм, у дифузії атмосферних забруднень, у зародженні вітрових хвиль і течій у морях, у флуктуаціях амплітуди та фази звукових, світлових хвиль, радіохвиль тощо.

ТУРМАЛІН́ , -у (рос. турмалин; англ. tourmalin(e)) – мінерал, який має несталий хі-мічний склад (Na, Ca)

(RAl)6[Sі6Al3B3(O,OH)30], де R = Mg, Fe, Mn, Cr, Lі. Полярність структури

мінералу визначає різко виражену анізотропію його електричних та оптичних властивостей. Зокрема, для т. характерні такі полярні електричні явища, як піроелектрика, п'єзоелектрика, він є оптично одновісним кристалом із яскраво вираженим плеохроїзмом – залежністю коефіцієнта поглинання від поляризації світлової хвилі.

ТЯГА́ (рос. тяга; англ. propulsion, propulsive effort, propulsive power, motivepower, drive, pull,thrust(power), traction, tug, draft, draw, dragging, haul(ing); (сила) force; (штукатурна) cornice;(стержень) drawbar,shaft,rod, pullstud).

т. реакти́вна(рос. тяга реактивная; англ. reactive force, reacting force, У

УДАР́ , -у (рос. удар; англ. impact,hit, strike, stroke; (поштовх) shock, kick, knock,blow, bump,brunt, beat,thrust;

(стук) bang).

у.гідравліч́ ний(рос. ударгидравлический; англ. water hammer, hydraulic impact, hydraulic shock, hydraulic hammer,waterram,surge) – різке підвищення тиску в трубопроводі з рідиною, що рухається, яке виникає при швидкому перекритті запірних пристроїв, і поширюється трубопроводом у вигляді пружної хвилі зі швидкістю а. У. г. може викликати розрив стінок труб і пошкодження арматури трубопроводу. Основи теорії у. г. розробивМ.Е. Жуковський (1898).

у. тверди́хтіл (рос. удар твёрдых тел; англ. impactof solids) – сукупність явищ (зміна швидкостей тіл, поява де-

682

reaction force) – те саме, що си́ла реакти́вна.

ТЯЖІННЯ́ (рос. тяготение; англ. gravitation) – у нерелятивістській класичній фізиці явище притягання двох тіл, що описується законом тяжіння Ньютона, згідно з яким сила т., що діє з боку точкового тіла b на точкове тіло а,

радіус-вектор

із точки b в точку а, ma і mb – маси тіл, k – універсальна гравітаційна стала:

k = 6,67×10–8 см3г–1сек–2. Загальна теорія

відносності Ейнштейна встановлює еквівалентність поля т. неінерційності системи відліку, в зв'язку з чим існує аналогія між рухом тіл у полі т. і вільним рухом тіл, який спостерігається у неінерційній системі відліку. Квантова теорія поля розглядає т. як релятивістську теорію тензорного поля.

формацій у тілах, нагрівання, виникнення звукових хвиль тощо), які виникають при зіткненні рухомих тіл, а також при деяких видах взаємодії твердого тіла з рідиною або газом – удар струменя обтіло, удар тіла об поверхню рідини, гідравлічний удар, дія вибуху чиударної хвилі на тверде тіло тощо. Удар називається центральним, якщо центри мас тіл, які ударяються, лежать на лінії удару – спільній нормалі до поверхонь тіл у точці їх дотику. Удар називається прямим, якщо швидкості центрів мас тіл до удару паралельні лінії удару. Найбільш розроблена теорія удару цілковито пружних тіл, у якій покладається, що тіла протягом часу удару підпорядковані законам пружної взаємодії і в них не з'являються залишкові деформації.

у. тіл́ аоб пове́рхнюрідини́(рос. удар тела о поверхность жидкости; англ. bodyimpacton a liquid surface) – граничний випадок швидкого занурення тіла, що подає на поверхню або плаває на ній, коли зміну швидкостей тіла і рідини можна вважати миттєвою. У теорії у. т. обп. р. визначаютьсяімпульси, які подіяли на тіло при ударі, та їх моменти. Знання цих величин потрібне для розрахунку міцнісних характеристик тіла і для розрахунку його подальшого руху. Див. також уда́р.

удари́ дру́гогоро́ду(рос. удары второгорода; англ. impactsof a second kind) – непружні процеси взаємодії атомних частинок (атомів, молекул, іонів, електронів), у результаті яких сумарна кінетична енергія взаємодійних партнерів збільшується за рахунок зменшення їх внутрішньої енергії.

УЗГОДЖЕННЯ́ (рос. согласование; англ. match(ing), adapting, compliance, conformance, conformation, coordination, interfacing, interface, balancing;(обч.) negotiation).

у. наванта́ження(рос. согласование нагрузки; англ. load matching) 1) В електротехніці й радіотехніці – рівність вхідного опору навантаження внутрішньому опору джерела. Таке навантаження відбирає від джерела найбільшу потужність. 2)У лініях передачі високих і надвисоких частот – рівність повного опору навантаження хвильовому опору лінії. Ця умова забезпечує режим рухомої хвилі в лінії (відсутність відбивання).

УКЛАД́ , -у (рос. система, уклад; англ. system; (збірнота) assembly; (мережа) chain,(установка) installation;

(структура) structure; (комплекс) complex; (спосіб) method; (обч.) repertoire,repertory) – див. систе́ма.

УКХ (рос. УКВ; англ. ultrashort waves)

– те саме, що хви́ліультракоро́ткі.

683

УЛАМКИ́ , -ів, мн. 1 (рос. обломки; англ. debris,pieces,fractions,fragments, splinters,chips).

УЛАМКИ́ , -ів, мн. 2 [оско́лки, -ів] (рос. осколки; англ. fragments,splinters, chips, pieces, fractions, grit; (ділення ядра) fragments,debris).

у. діл́ ення(рос. осколки деления; англ. fissionfragments) – атоми та ядра, що утворюються в результаті ділення ядер і наступних перетворень. Ділення усіх важких ядер (235U, 239Pu, 233U, 238U, 232Th) під дією нейтронів характеризується приблизно однаковим розподілом у. д. за масами. Діапазон масових чисел А від 70 до 165. Періоди напіврозпаду радіоактивних у. д. від декількох секунд до 106 років. Енергія, випромінюванау. д., – від сотень кеВ до декількох МеВ. У момент утворення уламки перебуваютьу збудженому стані.

УЛО́ВЛЮВАЧ, -а (рос. уловитель;

англ. trap; (пристосування) catcher) –

див. вло́влювач.

УЛЬТРАЗВУЌ , -у (рос. ультразвук; англ. ultrasound, ultra(-audible) sound, ultrasonicsound) – пружні коливання та хвилі, частотаяких перевищує10 – 15кГц і які не сприймаються слуховим апаратом людини. Найвищі частоти, які вдалося збудити та прийняти акустичними

методами, становлять 3×109 Гц у рідині і 8×1010 Гц у твердих тілах (гіперзвуки).

УЛЬТРАМІКРОСКОП́ , -а (рос.

ультрамикроскоп; англ. ultramicroscope) – мікроскоп для спостереження дрібних об'єктів за допомогою розсіяного ними світла. У. має у своєму складі джерело світла, що створює за допомогою освітлювальної системи потужне світлове поле у кюветі, де міститься спостережуваний препарат, на дрібних частинках якого дифрагує світло. Спостереження препарату

проводять у перпендикулярному напрямку, і дрібні частинки видно як світлі точки (цятки). У. дозволяє спостерігати частинки розміром від 5 до 0,04 мкм. Див. також

ультрамікроскопія́.

УЛЬТРАМІКРОСКОПІЯ́ (рос.

ультрамикроскопия; англ. ultramicroscopy) – метод виявлення субмікроскопічних частинок, менших довжини хвилі світла, розміри яких лежать за межами роздільної спроможності мікроскопа. Такі частинки виявляють за допомогою ультрамікроскопа за розсіяним ними світлом: на темному фоні їх видно як світлі точки і плями. Від звичайної мікроскопії у. відрізняється тим, що за формою та розмірами дифракційних плям не можна визначати дійсну форму і розмір частинок. У. застосовується для дослідження аерозолей, колоїдних розчинів та інших подібних об'єктів.

УЛЬТРАЦЕНТРИФУГА́ (рос.

ультрацентрифуга; англ. ultracentrifuge)

– прилад для створення полів відцентрових сил, які у багато разів (до 106) перевищують поле земного тяжіння. Застосовується при дослідженнях макромолекул і біологічних систем, створюючи умови для седиментації – розподілу концентрації в радіальному напрямку.

УЛЬТРАЦЕНТРИФУГУВАННЯ́

(рос. ультрацентрифугирование; англ. ultracentrifugation) – метод дослідження (аналітичне у.) і розділення (препаративне у.) високодисперсних головним чином біологічних систем і розчинів полімерів за допомогою ультрацентрифуги. Див. також

седимента́ція.

684

(застереження) proviso, reserve;

(правило) convention; (вимога) requirement;(лог.) antecedent).

у. Бе́ннетта–Бу́дкера(рос. условие Беннетта–Будкера;англ. Bennett–Budker condition) – необхідна умова рівноваги пучка релятивістських електронів, частково нейтралізованих іонами, які перебувають у стані спокою, що має вигляд

(для однозарядних іонів)ne /γ2 < nі < ne, де

ne,

nі – відповідно число електронів та йонів

на 1 см довжини пучка, γ – релятивістський фактор для електронів. Див. також пучо́кбе́ннеттівський,кільце́бу́- дкерівське.

у. бетатро́нна[умо́ваВідеро́е,умо́ва 2:1] (рос. условиебетатронное,условие Видероэ, условие 2:1; англ. betatron condition, Wideroe condition, 2:1 condition) – умова сталості радіуса рівноважної орбіти в бетатроні, яка полягає в тому, що швидкість зміни середнього магнітного поля, яке пронизує орбіту, повинна бути вдвічі більшою за швидкість зміни провідного магнітного поля на орбіті.

у. Бре́гга–Ву́льфа(рос. условие Брэгга–Вульфа; англ. Bragg–Wolf condition) – визначає напрямок виникнення дифракційних максимумів пружно розсіяного на кристалі рентгенівського випромінювання. Виведенав 1913 незалежно В.Л. Бреггом [W.L. Bregg] і Г.В. Вульфом. Якщо кристал розглядати як сукупність паралельних атомних площин, що віддалені одна від одної на відстань d, то процес дифракціїможнапредставити як відбивання випромінювання від системи цих площин. Максимуми інтенсивності (дифракційні максимуми) виникають при цьому тільки в тих напрямках, у яких усі відбиті даною системою атомних площин хвилі мають однакові фази, тобто коли різниця ходу між двомавідбитими від сусідніх площин хвилями кратна цілому числу

довжин хвиль λ. Таким чином, у. Б.–В.

має вигляд2dsіnq = nl, де ціле додатнє число n називається порядком відбиван-

ня, q – кут ковзання надхідного променя (к ут Брегга). У. Б.–В. дозволяє визначати міжплощинні відстані d у кристалі. Ця умова справедлива і при ди-

фракції g-випромінювання, електронів і нейтронів у кристалах (див. також дифра́кціячасти́нок), при дифракції в шаруватих і періодичних структурах випромінювання радіота оптичного діапазонів, а такожзвуку.

у. Відеро́е(рос. условие Видероэ;

англ. Wideroe condition) – те саме, що

умо́вабетатро́нна.

у. межова́Леонто́вича(рос. условие граничноеЛеонтовича; англ. Leontovich boundary condition) – наближене співвідношення, що пов'язує на поверхні добре провідного тіла (середовище2) та- нгенці-альні складові електричного, Е(r)exp(іωt), і магнітного, H(r)exp(іωt), векторів електромагнітного поля в діелектрику (середовище 1). В силу умов неперервності на межі двох середовищ поле поза провідником підкоряється у. м.

Л. Etan = Z[Hν]. Тут прийнятагауссовасистема одиниць, у якій величина Z = (μ2/ ε2)1/2 є безрозмі́рною (ε2 і μ2 – діелектри-

чна та магнітна проникності,ν – нормаль до межі). При цьому припускається, що для комплексного показника заламу n2

провідного тіла виконується умова |n2| >>

n1. у. пласти́чності[умо́вапли́нності] (рос. условие пластичности, условие текучести; англ. plasticity condition, yielding condition) – співвідношення математичної теорії пластичності, що визначає межу, яка відділяє областьпластичного (точніше, пружно-пластичного) стану матеріалу від області його пружногостану.

у. синусів́ (рос. условие синусов;

англ. sine law) – те саме, що закон́

cинусів́ .

умови́ випромін́ юванняЗо́ммерфельда(рос. условия излученияЗоммер-

685

фельда; англ. Sommerfeld radiation conditions) – один із можливих видів асимптотичних умов (межових умов на нескінченності), які виділяють єдині розв'язки крайових задач для рівнянь, що описують стаціонарні коливання. Вперше введені Зомерфельдом для рівняння Гельмгольца u + k2u = f(r). У тривимірному просторі у. в. З. для хвильового

поля u є такими: при r®¥ u ~ r-1, lіm r(¶u/ ¶r – іku) = 0. У двовимірному просторі

при r®¥ u ~r-1/2, lіm r1/2(¶u/¶r – іku) = 0. Для інших еліптичних рівнянь у. в. З. не завжди визначають умови розв'язності крайової задачі.

умо́ви Ло́ренца(рос. условия Лоренца; англ. Lorentz conditions) – додаткові умови, якуприйнято накладати на вирази для векторного та скалярного потенціалів електромагнітного поля, коли при розв'язуванні задач електродинаміки переходятьвід рівнянь Максвеллапершого порядку для напруженостей електричного та магнітного полів до рівнянь другого порядку для потенціалів.

умо́ви норма́льні (рос. условия нормальные; англ. normal condition(s),

standard condition, standard environment) – 1) фізичніумови, зумовлені тискомр = 101325 Па (760 мм рт. ст., нормальна атмосфера) і температурою Т

= 273,15 К (0°C), при яких молярний об'- єм газу

V = 2,2414×10-2 м3/моль. Нормальне прискорення вільного падіння приймають рівним gn = 9,80665 м/с2. 2) умови застосування засобів вимірювання, при яких величини, які впливають на їхні покази (температура, напруга живлення та ін.) мають встановлені (нормальні) значення чи перебувають у межах нормальної області значень.

умо́випочатко́ві(рос. условияначальные; англ. initial condition, starting conditions) – див. зада́чакрайова́.

умо́ви симе́трії Фо́ка[умо́виспівпо́- міру Фока] (рос. условия симметрии Фока; англ. Focksymmetryconditions) –

умови, які накладаються принципом Паулі на координатну частину хвильової функції системи тотожних частинок зі спіном 1/2 у стані з певним значенням сумарного спіну (коли сили взаємодіїміж частинкамине залежатьвід спіну).

УНІТАРНІСТЬ́ , -ості (рос. унитарность; англ. unitarity) – математична властивість лінійних операторів, згідно із якою лінійний функціональний оператор L називається унітарним, якщо для будь-

яких двох функцій f(x) і ϕ(x) із деякого класу виконано умову (Lf(x), Lϕ(x)) =

(f(x), ϕ(x)). Умова у. в поєднанні з дисперсійними співвідношеннями використовується для перевірки основних положень квантової теорії поля і для створення напрямку втеорії поля, який базується на загальних властивостях хвильових полів.

УНТЕРТОН́ , -у (рос. унтертон; англ. untertone) – синусоїдна складова періодичних коливань складної форми з частотою, яка у ціле число разів (найчастіше вдвічі)меншачастоти основного тону.

УПАКУВАННЯ́ (рос. упаковка;

англ. packing, arrangement; (елн.) packagingprocess).

у. найщільні́ше (в кристалографії) (рос. упаковкаплотнейшая(в кристаллографии); англ. mostclose packing,mostdensepacking,mostclosepacked arrangement [ і n c r ystallography]) – таке (уявлюване нескінченним) укладання ідеальних куль однакового діаметра, при якому простір використовується найекономніше, тобто на частку порожнин між кулями, що дотикаються, припадає мінімальний об'єм.

УПОВІЛЬНЕННЯ́ (рос. замедление;

англ. deacceleration, slowdown, retard(ation),negativeacceleration,delay, high-to-low speedtransition;(гальмування) deceleration, inhibition; (нейтронів)

686

УПОРЯДКУВАННЯ́ (рос. упорядочение; англ. ordering, ranking, sort(ing),collation,collating).

у. спла́вів (рос. упорядочение сплавов; англ. alloy ordering) – процес утворення далекого та близького порядку в розташуванні атомів різного сорту по вузлах кристалічної решітки твердого розчину. У. с. відбуваєтьсяшляхом дифузії атомів на відстані порядку міжатомних і супроводжуєтьсязміною фізичних і механічних властивостей сплавів – зменшується електроопір, зростають модулі пружності та твердість.

УРАН́ , -а в астрономії (рос. уран; англ. uranium) – сьома за відстанню від Сонця, велика планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 19,182 а.о. (2870 млн. км.). Період обертання навколо Сонця 84,014 роки. Середня швидкість руху по орбіті 6,8 км/ с. Радіус У. 25400 км (3,98 земного), стиснення 1/17, маса 8,65·1025 кг (14,42 земної), прискорення вільного падіння на екваторі (за вирахуванням відцентрового прискорення, яке дорівнює 0,6 м/с2) близьке до земного і становить 9,8 м/с2.

Період обертанняУ. навколоосі становить 17 год 14,4 хв. Екватор планети нахилений до площини орбіти на 98˚, тобто вісь обертання майже збігається з віссю екліптики, напрямок обертання зворотній. Ефективнатемпература55 К.

Стабільних ізотопів у. не має. Надзвичайно важлива властивість ізотопів у.

– їх здатність до ділення при захопленні нейтронів, що є основою використанняу. як ядерного палива, атакожяк вибухової речовини.

УТВО́РЕННЯ (рос. образование; англ. creation, formation, forming, generation, establishment; (виникнення) origination;(речовини) buildup).

у. пар (рос. образованиепар; англ. pair creation, pair formation, pair forming,pair generation,pairing) – процес одночасного утворення частинки й античастинки. У більш вузькому розумінні – процес перетворення фотона великої енергії в пару електрон і позитрон, що відбувається при зіткненні фотона з деякою зарядженоючастинкою.

687

допомогою особливих конфігурацій (відкритих і замкнутих) магнітних полів.Див. також па́сткимагніт́ ні,па́сткивідкриті,утри́манняпла́зми.

У́ХИЛ, -у (рос. уклон; англ. slope, gradient, acclivity, decline, bevel, bias, cant(ing), declivity, pitch, (negative) grade, inclination, incline, lean, ramp, slant, dip; (нахил) drop; (дороги) downgrade, fall, batter; (гірн.) slope, dipping drift, dook, dip entry, sloping tunnel,run;(труби) fall;(калібра) taper).

у. гідравліч́ ний[градієнт́ гідравлі́- чний] (рос. уклон гидравлический, градиентгидравлический; англ. specific hydraulic slope, hydraulic gradient) – втратипитомої енергії (напору) рідини на одиницю довжинипотоку:

деdh – втратанапору на довжиніds, υ –

швидкість течії, p – тиск, γ = cp/c – відношення питомих теплоємностей, вираз у дужках (тричлен Бернуллі, див. також

рівня́нняБерну́ллі́) – питома енергія по-

току. В окремому випадку руху в трубах зі сталим діаметром (рівномірний рух), коли кінетична енергія по довжині потоку не змінюється, гідравлічний ухил збігається з п'єзометричним ухилом, а при рівномірному русі в каналах – з ухилом дна канала.

УЩІЛ́ЬНЕННЯ вакуумне (рос.

уплотнение вакуумное; англ. seal(ing), sealing-in, tightening, seal

assembly,packingassembly,filler,gland, lute,package,ramming rammer) – засіб або пристосування, яке перешкоджає проникненню газу через з'єднання або стінки вакуумної системи. До у. належать лаки (глінталевий, шелачний), епоксидні смоли, герметики, вакумне мастило, защільники, вакуумна гума, металеві прокладки. Див. також матеріа́ливакуумні,́

переміщ́ еннямеханіч́ ніу вакуумі,́ ваку́ - умнадвисокий.

ФА́БРИКА (рос. фабрика; англ. factory,plant,mill,work).

ф.мезо́нна(рос. фабрикамезонная;

англ. mesonfactory) – прискорювач, при-

значений для одержанняпучків π-мезонів

і мюонів (π±, π0, μ±) високоїінтенсивності вширокому діапазоні енергій.

ФА́ЗА к о л и в а н н я (рос. фаза к о - л е б а н и я ; англ. phase (angle), angle, azimuth(al) angle;(ел.) phase,electric(al) angle,branch).

ф. колива́нь(рос. фаза колебаний; англ. oscillation phase, wave phase) – величина, яка визначає стан коливального процесу в кожен момент часу. Ф. к. вимі-

688

рюється в кутових одиницях. У рівнянні гармонічного коливального руху s =

Asіn(ωt+ϕ) величина (ωt+ϕ) називається

ф.к.,а сталаϕ – початковою ф. к.

ф.рівнова́жна (рос. фаза равновесная; англ. equilibriumphase) –

значення фази ϕ0 прискорювальної ВЧ напруги (з амплітудою U0) в резонансних прискорювачах, при якій частинки, що приходять у прискорювальний проміжок,

пластинки, яка застосовується в світловій оптиці і слугує для підсилення фазового контрасту.

ФАЗОМЕТР́ , -а (рос. фазометр; англ. phasemeter, phase(-angle) meter, phase indicator) – прилад для вимірювання різниці фаз двох електричних коливань. Для низьких частот ф. будується за принципом електровимірювальних приладів, у яких відхил рухомої системи залежить від зсуву фаз між струмами. Для високих частот застосовуються опосередковані методи вимірювання різниці фаз, наприклад, за формою фігур Ліссажу або за допомогою фазового детектора.

ФАЗООБЕРТАЧ́ , -а́[фазоповерт́ч,

коло́ фазооберта́льне, коло́ фазоповерта́льне] (рос. фазовращатель, цепь фазовращающая; англ. phaser, phase shifter, phase-shift(ing) circuit, phase-inverting network, phase-shift network,shifter,phase-shiftingunit,phase changer) – радіотехнічний пристрій для плавної зміни фазового зсуву електричних сигналів. Найпростішим ф. є послідовно з'єднані активний і реактивний опори; диференціювальні кола; інтегрувальні кола. Ф. широко застосовують у вимірювальній техніці, для фазової модуляції коливань, при скануванні діаграм напрямленості багатоелементних антенних систем і т.д.

ФАЗОПОВЕРТАЧ́ , -а́ (рос.

фазовращатель; англ. phaser, phase shifter, phase-shift(ing) circuit, phaseinverting network, phase-shift network, shifter, phase-shifting unit, phase changer) – те саме, що фазооберта́ч.

ФАЗОТРОН́ , -а [синхроциклотро́н] (рос. фазотрон,синхроциклотрон; англ.

phasotron, synchrocyclotron) – циклічний резонансний прискорювач важких заряджених частинок (протонів,

689

дейтронів і α-частинок) до енергії 1 ГеВ, у якому прискорення забезпечується високочастотним електричним полем із частотою, що змінюється пропорційно зростанню маси прискорюваної частинки, а просторова стійкість у процесі прискорення забезпечується стаціонарним магнітним полем.

ФАЗУВАННЯ́ (рос. фазировка, фазирование; англ. phasing).

ф. знакозмін́ не(рос. фазировка

знакопеременная, фазирование знакопеременное; англ. alternating phasing) – метод забезпечення стійкості фазового руху в лінійному прискорювачі, при якому прискорювальні проміжки розташовані вздовжприскорювачатак, що частинки потрапляють по черзі то у стійку, то у нестійку рівноважну фазу. Такий вплив може призвести до стійкого руху частинок за фазою – автофазування.

ФАКТОР́ , -а (рос. фактор; англ. (множник) factor, coefficient; (чинник) factor).

g-фактор́ (рос. g-фактор; англ. Lande factor) – те саме, що мно́жникЛа́нде.

ф. а́томний(рос. фактор атомный;

англ. atomic factor) – величина, що характеризує спроможність ізольованого атома або йона когерентно розсіювати рентгенівське випромінювання,

електрони, нейтрони. Величина ф. а. та його залежність від кута θ розсіяння і довжини хвилі випромінювання λ визначаютьсяфізичною природою взаємодії випромінювання з атомом. Ф. а. визначає інтенсивності дифракційних максимумів і їхньої залежності від θ і λ (див. також

дифра́кціярентге́нівськогопромін́ ня, дифра́кціячасти́нок), він відіграє важливу роль у рентгенівському структурному аналізі, електронографії, нейтронографії.

ф. геометри́чний(рос. фактор геометрический; англ. geometricalfactor) – величина, що визначає геометрію пучка випромінювання; використовується у фотометрії, космофізиці при реєстрації випромінювань і потоків частинок. Геометричний фактор G залежитьвід розмірів і взаємного розташування діафрагм, які спільно виділяють із усіх можливих прямих ту множину напрямків, яка визначається пучком випромінювання і кутовою апертурою приймача випромінювання. Ф. г. інваріантний відносно будьяких поверхонь, які перетинаються прямими, що входять у дану множину напрямків, і приймається за міру цієї множини (поняття про міру множини променів уперше введене А.А. Гершуном у 30-х роках 20 століття).

ф. Дебая́–Воллера́ (рос. факторДе- бая–Уоллера; англ. Debye–Waller factor)

– безрозмірний коефіцієнт W, який характеризує вплив коливань кристалічної решітки на процеси розсіяння або випромінювання без віддачі в кристалі. Обчислюється відповідно до моделі твердого

тіла Дебая.

ф. каламу́тності(рос. фактор мутности; англ. turbidityfactor) – одна з кількісних характеристик прозорості атмосфери для оптичного короткохвильового випромінювання.

ф. магнітного́ розщеплення́ (рос. фа-

ктор магнитного расщепления; англ.

Lande factor) – те саме, що мно́жникЛа-́ нде).

690

ф.масшта́бний[фа́кторозши́рення] (рос. фактормасштабный, фактор расширения; англ. scalefactor,extension factor) – у релятивістській космології величинаR(t), що показує, як із часом t змінюється відстань між фіксованими частинками у Всесвіті, що деформується (розширюється). Див. також моде́лі космологіч́ ні.

ф.розмагніч́ увальний[коефіціє́нт розмагніч́ ення] (рос. факторразмагни-

чивающий, коэффициент размагничивания; англ. demagnetizationcoefficient)

–відношення розмагнічувального магнітного поля H0 в намагніченому тілі до намагніченості M цього тіла.

ф.розши́рення(рос. факторрасширения; англ. extensionfactor) – те саме, що фактор́ масшта́бний.

ф.стери́чний(рос. факторстерический; англ. steric factor) – емпіричний коефіцієнт у рівнянні для швидкості хімічної реакції,який вводитьсядля пояснення відхилів спостережуваної швидкості реакції від обчисленої за числом активних співударів на основі хімічної кінетики.

ф.структурний́ (рос. фактор

структурный; англ. structure factor, geometrical structure factor) – величина, що характеризує спроможність елементарної комірки кристала когерентно розсіювати рентгенівське випромінювання залежно від числа атомів у комірці, їх кординат і атомних факторів. Визначається як су-

ма атомних факторів fі з урахуванням просторових зсувів фаз між хвилями, розсіяними різними атомами решітки