Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

gases) – розділ фізики, який вивчає властивості газів статистичними методами на основі уявлень про їхню молекулярну будову і закон взаємодії між молекулами. Зазвичайдо т. г. к. відносять лише теорію нерівноважних властивостей газів. Основні об'єкти застосуваннят.г. к.– гази, газові сумішіта плазма. Послідовнат. г. к. заснована на розв'язанні кінетичного рівняння Больцмана для функції розподілу молекул за швидкостями та просторовими координатами. За допомогою цього рівняння можна розв'язати всі основні задачі т. г. к., тобто отримати рівняння перенесення імпульсу, енергії та концентрації компонентів суміші (рівняння Нав'є- Стокса, рівняння теплопровідності й дифузії)та обчислити кінетичні коефіцієнти, що входятьу них.

т. гаря́чогоВсе́світу(рос. теория горячей Вселенной; англ. hot Universe theory) – сучасна теорія фізичних процесів у Всесвіті, що розширюється, відповідно до якої в минулому Всесвіт мав значно більшу, ніж зараз, густину речовини і дуже високу температуру. Спочатку т. г. В. була запропонована Г. Гамовим[G. Gamov, 1948] для пояснення поширеності в природі різноманітних хімічних елементів та їхніх ізотопів. На початку розширення Всесвіту при великій температурі в термодинамічній рівновазі з речовиною повинно було перебувати електромагнітне випромінювання. У ході розширення речовина та випромінювання холонуть, і до даного часу у Всесвіті повинно існувати низькотемпературне випромінювання (його називають мікрохвильовим фоновим випромінюванням, або реліктовим випромінюванням), для якого речовинасьогоднішнього Всесвіту є практично прозорою. Реліктове випромінювання було відкрито А. Пензіасом [A. Penzіas] і Р. Віл(ь)соном [R. Wіlson] у 1965 на довжині хвилі 7,3 см, що стало вирішальним тестом, який підтверджує справедливість гіпотези про високу первісну температуру Всесвіту.

651

т. Гін́ збурга–Ланда́у(рос. теория Гинзбурга–Ландау; англ. Ginzburg– Landau theory) – феноменологічна теорія надпровідності, яка базується на теорії Л.Д.Ландау фазових переходів другого роду. Відправним пунктом теорії є вираз вільної енергії F провідника як функціонала від

ψ – комплексного параметра порядку (після побудови мікроскопічної теорії

надпровідності виявилось, що параметр ψ надпровідного стану в т. Г.–Л. пропорційний хвильовій функції Бозеконденсату куперівських пар електронів у надпровіднику або, іншими словами, щілині в енергетичному спектрі електронів надпровідника).

т. гравіта́ціїква́нтова(рос. теория гравитации квантовая; англ. quantum gravitaion theory) – квантова теорія гравітаційної взаємодії. У даний час під загальним терміном "т. г. к." поєднують декілька більш окремих і відносно самостійних напрямків: квантову теорію власне гравітації, теорію негравітаційних квантових полів у викривленому просторі-часі, квантову космологію та квантову теорію чорних дір, квантову супергравітацію і багатовимірні єдині теорії поля. Припускається, що в майбутньому ці напрямки зіллються і стануть частинамиповної т.г. к.

т. граничної́ рівноваги́ (рос. теория предельного равновесия; англ. limiting equilibrium theory) – розділ теорії пластичності, у якому займаються визначенням тримкості пластичних тіл і конструкцій, що характеризуються в тій чи іншій мірі пластичними властивостями. Т. г. р. застосовується для розрахунків залізобетонних і металевих конструкцій

при статичному навантаженні.

т. диференціа́льнихрівня́ньаналіти́чна(рос. теориядифференциальных уравнений аналитическая; англ. analytical theory of differential equations) – розділ теорії звичайних диференціальних рівнянь, у якому розв'язки досліджують методами теорії аналіти-

чних функцій. Існує два напрямки у дослідженні диференціальних рівнянь: аналітична теорія диференціальних рівнянь (поведінка розв'язків на всій комплексній площині) і теорія динамічних систем. Методи т. д. р. а. різні для лінійних і нелінійних диференціальних рівнянь.

т. діроќ Дірака́ (рос. теориядырок Дирака; англ. Dirac hole theory) –

теоретична модель фізичного вакууму, запропонована в 1930 П.А.М. Діраком [P.A.M. Dіrac] для усунення труднощів релятивістської квантової теорії електрона (див. також рівняння́ Дірака́ ); призвела до передбачення існування античастинок, процесів народження пар і їхньої аннігіляції і т. д., а також до уявлення про вакуум як про особливий тип матеріального середовища (див. також поляризація́ ва́-

кууму).

т. електронна́ (рос. теорияэлектронная; англ. electron theory) – див. рівнян́-

ня Лоренца́ –Максвелла́ .

т.збу́дженнямембра́нна(рос. теория возбуждения мембранная; англ. membraneexcitation theory) – пов'язує потенціали спокою та потенціали дії зпотоками йонів через поверхневий шар нервових і м'язових волокон – мембрану (товщиною близько 100 A).

т. збудження́ фазова́ (рос. теория возбуждения фазовая; англ. phase excitation theory) – теорія виникнення біоелектричних потенціалів і нерівноважного розподілу йонів між клітиною та

середовищем.

т. збу́рень(рос. теориявозмущений; англ. perturbation theory) – метод розв'язування задач, заснований на розкладі за малим параметром (ε), що дозволяє після розв'язку "незбуреної" задачі, який відповідає нульовому значенню малого параметра, знаходити шляхом послідовних ітерацій розв'язок

"збуреної", що відповідає ε ¹ 0. Якщо старший степінь малого параметраε, що враховується в розв'язку, є εm, то

652

збурень (ТЗ), який використовується в перенормованій КТП і характеризується тим, що початкові – "затравкові" – величини (оператори полів, вектори станів, константи взаємодії) у кожному порядку перевизначаються ("перенормовуються") за допомогою спеціальної віднімальної процедури. Еквівалентний спосіб представлення т. з. п. полягає у використанні від початку скінченних фізичних величин, але при цьому в лагранжіан вводяться контрчлени, що забезпечують у кожному порядку ТЗ скорочення великих поправок до початкових параметрів розкладу. Методика т. з. п. передбачає можливість введення регуляризації в теорію і вибору "ренормалізаційної схеми", тобто способу вирахування нескінченних (при знятті регуляризації) внесків у кожному порядку ТЗ. Т. з. п. виникла в зв'язку з необхідністю усунення нескінченностей, що виникають при знятті регуляризації у вищих порядках ТЗ у квантовій електродинаміці. (див. також група́ ренормалізаці́-

йна).

т. збурень́ статистична́ (рос. теория возмущений статистическая; англ. statistical perturbation theory) – див. тео́- рія збурень́ термодинамічна́ .

т. збурень́ термодинамічна́ [теорія́ збурень́ статистична́ ] (рос. теория

возмущений термодинамическая, теориявозмущений статистическая; англ. thermodynamic perturbation theory, statistical perturbation theory) – наближений метод обчислення фізичної величини в термодинаміці та статистичній фізиці, який застосовується в тих випадках, коли у виразі для енергії тіла можна виділити відносно малі складові, якими

в першому наближенні можна знехтувати. Вплив такої малої добавки знаходять, розвиваючи вільну енергію в ряд за степенями

цієї добавки.

т. зіткнень́ (рос. теория столкновений; англ. collision theory) – у класи-

чній механіці включає теорію удару, в нерелятивістській квантовій механіці вивчає процеси збудження, перезарядки та дисоціації при зіткненнях атомів і молекул між собою та з налітними частинками, в ядерній фізиці описує закономірності зіткнення нуклонів. Див. також

теорія́ розсіяння,́ зіткнення́ атомні́ .

т. змазки́ гідродинамічна́ (рос. теория смазки гидродинамическая; англ. hydrodynamic lubrication theory,

rheodynamic lubrication theory, viscous lubrication theory, fluid lubrication theory,film lubrication theory) – вчення

про явища, які виникають у мастильному шарі, тобто в шарі в'язкої рідини (або газу), розташованому між поверхнями твердих тіл, що переміщуються відносно

653

повністю вичерпані. Електрони повністю заповненої зони не беруть участі в електричному струмі, тому кристали, в яких нижні зони повністю заповнені, а верхні порожні, є діелектриками або напівпровідниками. Верхня із заповнених зон таких кристалів називається валентною зоною, а нижня з порожніх – зоною провідності. Діелектрики відрізняються від напівпровідників шириною забороненої зони, яка розділяє валентну зону та зону провідності (у напівпровідників вона менше 2,5–3 еВ). Кристали, які мають при Т =0 К частково заповнені зони (або заповнені і порожні зони, що перекриваються), є металами.

т. ймовір́ ностей[т. імовір́ ностей] (рос. теория вероятностей; англ. probabilitytheory,theoryofchances,law ofprobability,calculusofprobabilities) – розділ математики, в якому будують і вивчають математичні моделі випадкових явищ. Випадковість властива тією чи іншою мірою переважній більшості процесів, що відбуваються в природі. Зазвичай вона присутня там, де істотний вплив на хід процесу здійснює дуже велике число незначних, якщо вони взяті окремо, факторів (як, наприклад,при русі броунівської частинки чи в класичному прикладі з киданням монети), особливо в тому випадку, коли система динамічно нестійка; статистичний характер мають такожзакони квантової механіки.

т.катастро́ф(рос. теориякатастроф; англ. catastrophetheory) – сукупність застосувань теорії особливостей диференційовних (гладеньких) відображень Х. Вітні [H. Whіtnеy] і теорії біфуркацій А. Пуанкаре [H. Poіncare] і А.А. Андронова. У теорії біфуркацій розглядається динамічна система, яка опи-

сувється рівнянням x& x, , із заданим

векторним полем θ у n-вимірному фа-

зовому просторі{х}; поле залежитьвідк- вимірного параметра ε. Множина станів рівноваги визначає в (n+к)-вимірному

просторі {х, ε} к-вимірну поверхню θ(х, ε) = 0, проєкція якої на простір "ке-

Для кількісного опису ступеня порушення симетріївт.Л. вводятьпараметрпорядку, що лінійно перетворюється при всіх

654

перетвореннях із групи симетрії невпорядкованої фази.

т. металів́ Друде́ (рос. теорияметаллов Друде; англ. Drude metal theory) –

застосування кінетичної теорії газів до електронного газу в металі (запропонована П. Друде [P. Drude] у 1900). Згідно з цією теорією, метал складається з вільних електронів (електронний газ) і важких позитивних іонів, які можна вважати нерухомими. За відсутності зовнішніх полів електрони рухаються прямолінійно і рівномірно; цей рух переривається зіткненнями електронів з іонами та між собою. Завдяки зіткненням електрони приходять у стан теплової рівноваги з іонами, в якому їх розподіл за енергіями відповідає розподілу Максвел- ла-Больцмана. Т. м. Д. на якісному рівні пояснює ряд кінетичних явищ – статичну і високочастотну провідність (див. також формула́ Друде), ефект Холла, закон Ома, ефект Зеєбека, електронну провідність і деякі термоелектричні явища в

металах.

т. мета́лів Зо́ммерфельда(рос. теория металлов Зоммерфельда; англ. Sommerfeldmetal theory) є подальшим розвитком теорії металів Друде, відрізняючись від останньої тим, що розподіл електронів за енергіями описується розподілом Фермі-Дірака, а не розподілом Больцмана. Як і теорія ДрудеЛоренца, т. м. З. нехтує взаємодією електронів між собою, а їхню взаємодію з кристалічною решіткою зводить лише до зіткнень, при яких імпульс електрона змінюється стрибком. Запропонована А. Зоммерфельдом [А. Sommerfeld] у

1928.

т. Мі (рос. теория Ми; англ. Mie theory) – теорія розсіяння (дифракції) плоскої електромагнітної хвилі на однорідній сфері довільного розміру (Г. Мі [G. Mіe], 1908). Теорія Мі узагальнена і на системи частинок випадкової форми; точного розв'язку задачдифракції на таких частинках немає, користуються наближенимиметодамирозрахунку.

т. надпли́нностіЛанда́у(рос. теория сверхтекучести Ландау; англ. Landau superfluidity theory) – запропонована Л.Д.Ландау (1941) для пояснення надплинності квантової рідини Не ІІ, тобто рідкого гелію4Не при температурахниж-

преобразований; англ. transformation theory) – математичний апарат у квантовій механіці, який встановлює фізичну еквіва-лентність різних способів опису квантовомеханічної системи (різних представлень квантової механіки) і містить правила переходу

від одного представлення до іншого.

т. перколяції́ (рос. теорияперколяции; англ. percolation theory) – те саме, що теорія́ протікання́ .

655

т.пла́змиквазіліній́ на(рос. теория плазмы квазилинейная; англ. quasilinearplasmatheory) – наближенатеорія, що використовує метод адіабатичного наближення для опису взаємодії частинок і хвиль у плазмі.

т.пластичності́ (м а т е м а т и ч н а )

теория пластичности(рос.

(м а т е м а т и ч е с к а я ); англ. plasticity theory [ m a t h e m a t і c a l ] ) – наука про пластичне деформування тіл. Т. п. займається побудовою математичних моделей пластичних тіл, методами визначення розподілу напружень і деформа-

суцільних середовищ, у якому вивчають процеси повільного деформування (плину) твердих тіл під дією сталого напру-

ження (або навантаження).

т. подібності́ (рос. теория подобия; англ. theory of similarity, law of similarity, scaling) – вчення про умови подібності фізичних явищ. Грунтується на вченні про розмірності фізичних величин (див. також аналіз́ розмірностей́ ) і

слугує основою моделювання.

т. поля́ (рос. теорияполя; англ. field theory) – математична теорія, яка вивчає властивості скалярних і векторних (у загальному випадку – тензорних) полів, тобто областей простору, кожній точці Р яких поставлено у відповідність число u(P) (наприклад, температура, тиск, густина, магнітна проникність), або вектор a(P) (наприклад, швидкість рідини, що тече, напруженість силового поля), або тензор (наприклад, механічне напружен-

ня в точці пружного тіла).

т. по́ляєди́на(рос. теорияполяединая; англ. unified field theory) – єдина теорія матерії, покликана звести всю різноманітність властивостейелементарних частинок і їхніх взаємоперетворень(взаємодій) до невеликого числа уні-

версальних принципів; така теорія ще не побудованаі розглядаєтьсянасампередяк стратегія розвитку фізики мікросвіту.

т. по́ляква́нтова(рос. теорияполя квантовая; англ. quantumfieldtheory) – квантоватеорія релятивістських систем з нескінченно великим числом ступенів вільності (релятивістських полів), що є теоретичною основою для опису мікрочастинок, їхніх взаємодій і взаємоперетворень. Квантове (інакше – квантоване) поле являє собою синтез понять класичного поля типу електромагнітного та поля ймовірностей квантової механіки. Уявлення про класичне поле виникло в надрах теорії електромагнетизму Фарадея-Максвелла і викристалізувалося в процесі створення спеціальної теорії відносності. Послідовне застосування до поля ідей квантової механіки призвело до того, що динамічні змінні електромагнітного поля

– потенціали А, ϕ і напруженості електричного та магнітного полів Е, Н – стали квантовими операторами, що підкоряються визначеним переставним співвідношенням і діють на хвильову функцію (амплітуду, або вектор стану). Другим джерелом загального поняття квантового поля стала хвильова функція

частинки ψ(х, t), яка є не самостійною фізичною величиною, а амплітудою стану частинки: імовірності фізичних величин, що стосуються частинки, виражаються

черезбілінійні за ψ вирази. Релятивістське

узагальнення ψ-функції привело П.А-

.М. Дірака до чотиривимірної хвильової

функції електронаψα (α=1, 2, 3, 4), яка перетворюєтьсяза спінорним представленням групи Лоренца. Узагальненняна випадок багатьох частинок показало, що якщо вони задовольняють принцип нерозрізнимості (принцип тотожності), то для опису всіх частинок достатньо одного поля в чотиривимірному просторі-часі, яке є оператором у розумінні квантової механіки. Це досягається переходом до представлення вторинного квантування.

656

задовольняють вони основні аксіоми КТП і АКТП.

т. по́ляква́нтованеліній́ на(рос. теория поля квантовая нелинейная; англ. nonlinearquantumfield theory) –

загальне (маловживане) найменування для квантових теорій поля (КТП), що описують взаємодійні поля, рівняння для яких завжди є нелінійними. Серед нелінійних КТП можна виділити два види: перенормовані та неперенормовані (поліном(іаль)ні та неполіном(іаль)ні).

Див. також тео́рії по́ля ква́нтові

неперенормо́вані, тео́ріїпо́ля ква́нтові неполіно́мні.

т. по́ляква́нтованелока́льна(рос. теория поля квантовая нелокальная; англ. nonlocal quantum field theory) –

загальна назва узагальнень стандартної (локальної) квантової теорії поля, для яких характерненедотриманняумови мікропричинності в області малих відстанейі проміжків часу зрозмірами порядку фундаментальної довжини l. У більшості варіантів т. п. к. н. це досягається порушенням притаманної локальній теорії властивості близькодії(локальності взаємодії), що вимагає збігу просторовочасових аргу-ментів взаємодійних полів; саме тому говорять про "нелокальну" теорію поля.

т. по́лянеліній́ на(рос. теорияполя нелинейная; англ. nonlinearfieldtheory)

– загальна назва всіх спроб побудови теорії елементарних частинок, що базуються на рівняннях, у яких величина, яка описує поле та її похідні, входить нелінійно.

т. по́хибок(рос. теория погрешностей; англ. theory of errors) – розділ математичної статистики, присвячений одержанню числових значень (оцінок) вимірюваних величин за результатами вимірювання з випадковими похибками. Основними завданнями т. п. є вивчення розподілу випадкових похибок вимірювань, виявлення систематичних і грубих похибок вимірювань(див. також ана́ліз да́них), розробка методів одержання оці-

657

самоспряжені і діють у гільбертовому просторі, і станів як векторів цього

простору.

т. просочування́ (рос. теорияпросачивания; англ. weepage theory) – те саме, що теорія́ протікання́ .

т. протікання́ [теорія́́ перколяції,́ теорія́ просочування́ ] (рос. теорияпро-

текания, теория перколяции, теория просачивания; англ. leaking theory, percolation theory, weepage theory) – математична теорія, яка використовується у фізиці для вивчення процесів, що відбуваються в неоднорідних середовищах з випадковими властивостями, але зафіксованими в просторі та незмінними в

часі.

т. пружності́ (рос. теорияупругости; англ. elasticity theory, theory of elasticity)

– розділ механіки суцільних середовищ, який розглядає деформацію пружних твердих тіл під дією об'ємних і поверхневих зовнішніх сил, нагрівання та інших впливів. В основі т. п. лежить закон пружності. Т. п. є загальнотеоретичною основою для розрахунку на міцність і стійкість частин машин і споруд, знаходить численні застосування в геофізиці, фізиці кристалів та інших науках і

галузях техніки.

т. релятивістська́ (рос. теориярелятивистская; англ. relativistic theory) – те

саме, що теорія́ відносності́ .

т. розмірностей́ (рос. теория размерностей; англ. dimension(ality) theory) – див. аналіз́ розмірностей́ .

т. світла́ електромагнітна́ (рос. теория света электромагнитная; англ.

electromagnetic light theory) – теорія, яка розглядає світло як електромагнітні хви-

лі. Див. також світло́ .

т. стримерна́ (рос. теория стримерная; англ. streamer theory) – див. стри́-

мери.

т. струн (рос. теория струн; англ. string theory) – розділ математичної фізики, пов'язаний з описом різноманітних станів (фаз) у теорії поля, в якому різні моделі теорії поля розглядаються як різні стани єдиної теорії; зокрема т. с.

описує двовимірні польові моделі.

т. Таунсенда́ (рос. теорияТаунсенда;

англ. Townsend theory) – теорія несамостійної провідності газів, згідно з якою електрони, проходячи через газовий розрядний проміжок, викликають у газі ударну йонізацію, а утворені при цьому йони можуть породжувати або ударну йонізацію газу, або при ударі об катод виривати з нього певну кількість електронів. Т. Т. встановлює умови переходу несамостійного розряду в само-

стійний.

теорії́ асимптоти́чніу фізиці високих енергій (рос. теории асимптотическиев физике высоких энергий; англ. asymptotictheories і n h іgh energy physіcs) – загальні твердження про характер асимптотичної поведінки перерізів взаємодії частинок при енергії Е → ∞, які точно доводяться у квантовій теорії поля (КТП) при накладенні певних умов на відповідні амплітуди переходів. Т. а. зазвичай формулюються у вигляді рівностей або нерівностей для повних диференціальних перерізів взаємодії частинок при високих енергіях. Першою т.а. була теорема Померанчука, прикладомт. а., яка формулюється у вигляді нерівності, є теорема Фруассар. Значеннят. а. для фізики елементарних частинок полягає в наданні ними принципової можливості прямої(не залежної від моделі) перевірки первинних принципів, якілежатьв основі КТП.

658

тео́рії по́ляква́нтовінеперенормо́вні (рос. теории поля квантовые неперенормируемые; англ.

nonrenormalizable quantum field theories) – теорії, в яких при звичайних методах перенормування(у рамках теорії збурень) кількість контрчленів, що вводяться для компенсації розбіжностей, зростає з кожним новим порядком теорії збурень. Такі теорії містять нескінченну кількість невизначених параметрів, яких не можна уникнути за допомогою перевизначення скінченного числа спостережуваних фізичних величин (маса, зарядчастинок).

теорії́ по́ляква́нтовінеполіноміа́- льні (рос. теории поля квантовые неполиномиальные; англ.

nonpolynomial quantum field theories) – те саме, що тео́ріїполя́ ква́нтові неполіно́мні.

теорії́ по́ляква́нтовінеполіно́мні [тео́ріїполя́ ква́нтові неполіноміа́льні] (рос. теории поля неполиномиальные квантовые; англ. nonpolynomial quantum field theories) – нелінійні квантові теорії поля, в яких лагранжіан взаємодії має неполіномну за полями форму. Т. п. к. н. успішно описують сильну взаємодію адронів при низьких енергіях. Неполіномна форма зустрічаєтьсяй у гравітації.

ТЕПЛОВІДДАЧА́ (рос. теплоотдача; англ. heat dissipation, heat transfer) – процес теплообміну між поверхнею тіла та навколишнім середовищем. Т. здійснюється конвективним теплообміном, променистим теплообміном.

ТЕПЛОВМІСТ́ , -у (рос. теплосодержание; англ. heat content, total heat, sensible heat) – те саме, що ентальпія́.

ТЕПЛОЄМНІСТЬ́ , -ості (рос. теплоёмкость; англ. heat(ing) capacity, thermal capacity, specific heat) – кількість тепла, яку необхідно надати

тілу для зміни його температури на 1°. Розрізнюють т. питому, віднесену до одиниці маси речовини, молярну, віднесену до моля, об'ємну – віднесену до одиниці об'єму. Одиницями т.

слугують Дж/(кг×град), Дж/(моль×град), Дж/(м3×град) або позасистемна одиниця

кал/(моль×град). Т. визначається

процесом, у результаті якого тіло переходить у новий стан з температурою,

що виросла на 1°. Так, для газів розрізняють т. при сталому об'ємі та т. при сталому тиску.

т. граткова́ (рос. теплоёмкость решёточная; англ. lattice heat(ing) capacity, lattice thermal capacity, lattice specific heat) – те саме, що теплоємність́

решіткова́ .

т. молекуля́рна[теплоємність́ мо́- льна, теплоємність́ моля́рна] (рос. те-

плоёмкость молекулярная, теплоёмкость мольная, теплоёмкость моля-

рная; англ. molecular heat(ing) capacity, molecular thermal capacity, molecular specific heat, mole heat(ing) capacity, mole thermal capacity, mole specific heat,

molar heat(ing) capacity, molar thermal capacity, molar specific heat) – теплоємність моля речовини;дорівнює питомій теплоємності, помноженій на молекулярнувагу.

т. моля́рна(рос. теплоёмкость молярная; англ. molar heat(ing) capacity,

molar thermal capacity, molar specific heat) – те саме, що теплоє́мністьмолеку-

лярна́ .

т. мо́льна(рос. теплоёмкость мольная; англ. mole heat(ing) capacity,

mole thermal capacity, mole specific heat)

– те саме, що теплоє́мність молекуля́- рна.

т. решіткова́ [теплоємність́ гратко́ ва] (рос. теплоёмкость решёточная; англ. lattice heat(ing) capacity, lattice thermal capacity, lattice specific heat) – теплоємність твердого тіла, зумовлена атомною підсистемою,

659

зокрема кристалічною решіткою. Т. р. є частиною теплоємності твердого тіла.

ТЕПЛОЗАХИСТ́ , -у (рос. теплозащита; англ. heat protection) – засіб підтримання нормального температурного режиму в установках і апаратах в умовах підведення до поверхні значних теплових потоків, коли застосування теплоізоляції стає неможливим. Т. використовується головним чином в авіації та ракетній техніці для попередження аеродинамічного нагріву апаратів або камер згоряння та сопел реактивних і ракетних двигунів.

ТЕПЛОНОСІЙ́ , -я́ (рос. теплоноситель; англ. thermofor, heat carrier, heat-carrying agent, heat-transfer agent, heat(-carrying) medium, heatconducting medium, heating medium, heat transfer medium, heat-transfer material) – рідка або газоподібна речовина, яка застосовується для передачі тепла від тіл із більшою температурою до тіл із меншою температурою і які циркулює в замкнутій системі. Т. застосовуються з метою нагрівання або охолодження в теплових і атомних енергетичних установках, системах теплопостачання, технологічних пристроях. Як т. застосовують гази, водяну пару, воду, розплавлені метали, мінеральні олії тощо.

ТЕПЛООБМІН́ , -у (рос. теплообмен;

англ. heattransfer,heatinterchange).

т. конвекти́вний(рос. теплообмен конвективный; англ. convective heat transfer) – незворотливий процес перенесення тепла в рухомих середовищах із неоднорідним полем температури, зумовлений спільною дією конвекції та молекулярного руху.

т. променистий́ [теплообмін́ радіаці́- йний] (рос. теплообменлучистый, теплообменрадиационный; англ. radiant

heat transfer, radiant heat exchange,

radiation heat transfer, radiative heat transfer) – процес перенесення енергії, зумовлений перетворенням частини внутрішньої енергії речовини в енергію випромінювання (висиланням електромагнітних хвиль, або фотонів), перенесенням випромінювання в просторі зі швидкістю світла та його поглинанням речовиною (зворотним перетворенням енергії електромагнітних хвиль у внутрі-

шню енергію).

т. радіаційний́ (рос. теплообмен радиационный; англ. radiation heat transfer, radiative heat transfer) – те саме, що теплообмін́ променистий́ .

ТЕПЛООПІР́ , -ора (рос. терморезистор; англ. thermal(ly sensitive) resistor, heat-variable resistor, temperature-sensitive resistor) – те саме, що термістор́ .

ТЕПЛОПЕРЕДАЧА́ (рос. теплопередача; англ. heat transmission, thermal transmission, heat-transfer (process), heat transport, thermal transport) – 1) у широкому розумінні – процес перенесення тепла; 2) процес передачі тепла від одного середовища до іншого через стінку, що їх розділяє. Основне рівняння теорії т. пов'язує просторове перенесення тепла зі зміною об'ємної густини енергії за одиницю часу в деякій точці температурного поля. Друге фундаментальне рівняння т. пояснює механізм перенесення тепла теплопровідністю, конвективним теплообміном та променистим обміном.

ТЕПЛОПРОВІДНІСТЬ́ , -ості (рос. теплопроводность; англ. heat conductivity, thermal conductivity, heat conductance, thermal conductance, heat conduction, thermal conduction, conductance, conduction) – процес поширення тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого, який призводить до вирівнювання температур. Т. – один із видів теплопередачі, відмітною рисою

660

якого є атомно-молекулярний характер перенесення, не пов'язаний із макроскопічними переміщеннями. Згідно з основним законом т., вектор густини теплового потоку прямо пропорційний градієнту температури, причому коефіцієнтом пропорційності є коефіцієнт теплопровідності, який залежить від властивостей речовини. Цей закон справедливий, якщо зміна температури на довжині вільного пробігу мала. Т. у речовині пов'язана з перенесенням енергії молекулами речовини за допомогою різноманітних механізмів залежно від агрегатного стану.

ТЕПЛОСТІЙКІСТЬ́ , -ості [стійкість́ термічна́́ ] (рос. теплостойкость, термическая стойкость; англ. heatresistance, antiheat, heat endurance, thermal endurance, thermal strength) – спроможність матеріалів зберігати свої механічні властивості (твердість, крихкість, тощо) та структуру при багаторазових термічних впливах. Мірою т. є величина граничної температури, при якій починаються незворотливі зміни механічних властивостей і структури речовини, або (для теплоносіїв) температура, при якій починається інтенсивний термічний розклад речовини.

ТЕПЛОТА́(рос. теплота; англ. heat)

– як тепловий рух являє собою невпорядкований рух частинок, які утворюють тіло (молекул, атомів і т.п.). Енергія теплового руху входить складовою частиною у внутрішню енергію системи. Як форма обміну енергією т. є частиною внутрішньої енергії тіла з більш високою температурою, яка передається тілам із меншою температурою (кількість тепла). Закономірності передачі т. і її властивості розглядаються термодинамікою, статистичною фізикою, фізичною кінетикою.