Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ядерних парамагнетиків т. с. Тs визначає ймовірність Wі перебування системи частинок зі спіном у стаціонарному стані з енергією εі: Wі=Z-1exp(-εі/kTs), де Z – статистична сума.

т. термодинамічна́ (рос. температура термодинамическая; англ. thermodynamic temperature) – те саме, що температура́ абсолютна́ .

т. характеристична́ (Дебая́) (рос. температура характеристическая (Дебая); англ. Debye characteristic temperature) – див. температура́ дебаї́- вська.

т. шумова́[температура́ еквівалент́ - на] (рос. температура шумовая, температура эквивалентная; англ. noise temperature, equivalent temperature) – ефективна величина, яка є відносною мірою спектральної густини потужності електромагнітного випромінювання джерел шумів. Поняттям т. ш. широко користуються у радіотехніці для оцінювання шумових властивостей електровакуумних і напівпровідникових приладів, призначених для підсилення та перетворення електричних сигналів, а також у радіоастрономії для опису джерел космічного радіовипромінювання.

т-ри високі́ (рос. температуры высокие; англ. warm temperatures) – температури, що істотно перевищують деяку характеристичну температуру, якій відповідає енергія збудження того чи іншого ступеня вільності розглядуваної системи. Прикладами характеристичної температури є дебаївська температура, температура виродження – температури, вище яких не проявляються квантові ефекти, температура критичного стану, що визначає верхню межу існування парової та рідкої фаз речовини. У вузькому розумінні високими називають

температури, вищі за кімнатну.

т-ри крiоге́нні(рос. температуры криогенные; англ. cold temperatures,

cryogenic temperatures) – те саме, що

температу́ринизькі.́

641

т-ри низькі́[температури́ крiоге́нні]

(рос. температуры низкие, температуры криогенные; англ. cold

temperatures, cryogenic temperatures) –

температури, що лежатьнижче точки кипіння рідкого повітря (близько 80 К). Відповідно до рекомендації, прийнятої на 13-му конгресі Міжнародним інститутом холоду (1971), кріогенними температурами слід називати температуринижче 120 K.

ТЕМПЕРА́ТУРА в астрофізиці

(рос. температура в астрофизике; англ. temperature і n astrophysіcs)

– параметр, який характеризує випромінювання і стан речовини космічних об'єктів. Термодинамічний стан об'єктів астрофізики описують за допомогою кількох температур. Під ефективною т. розуміють температуру цілковито чорного тіла тих же розмірів і світності, що й дане тіло. Яскравісна т. – це така температура абсолютно чорного тіла, при якій світність даного тіла в певному спектральному інтервалі дорівнює світності чорного тіла. Колірна т. – температура такого цілковито чорного тіла, яке має такий же розподіл енергії в даному спектральному інтервалі, як і розглядуваний об'єкт. Кінетична т. визначається як параметр максвеллівського розподілу швидкостей частинок. Іонізаційна т. описує ступінь іонізації речовини. Т. збудження характеризує ступінь заселеності збуджених рівнів атомів або молекул речовини.

т. колірна́ (рос. температура цветовая; англ. colo(u)r temperature) – параметр, який застосовується для наближеного опису відносного розподілу інтенсивності за довжинами хвиль у видимій області спектру випромінювання тіл, що не надто відрізняються від сірих тіл. Т. к. вимірюється за допомогою колірних пірометрів. Див. також пірометрія́ ́

оптична́ .

т. яскравісна́ (рос. температура яркостная; англ. luminance temperature, radiance temperature, brightness temperature) – параметр будь-якого на-

грітого тіла, що випромінює суцільний спектр, який дорівнює такій температурі цілковито чорного тіла, при якій спектральна густина його енергетичної яскравості дорівнює спектральній густині енергетичної яскравості даного тіла (при

одній і тій же довжині хвилі).

ТЕМПЕРАТУРОПРОВІД́НІСТЬ, -ості

(рос. температуропроводность; англ. thermal diffusivity) – коефіцієнт, який характеризує швидкість вирівнювання температури при нестаціонарній теплопровідності і який чисельно дорівнює відношенню коефіцієнта теплопровідності до питомої об'ємної теплоємності.

Див. також теплопровідність́ .

ТЕМПОСКОПIЯ́ (рос. темпоскопия;

англ. temposcopy) – галузь науки, що розглядає засоби та способи спостереження швидких або повільних процесів. У т. зазвичай застосовуються пристрої, спроможні фіксувати різноманітні фази явища з відповідною швидкістю і з наступним відтворенням одержаної інформації в зміненому темпі, що дозволяє візуально спостерігати розвиток явища. До таких засобів належать уповільнена кінозйомка, швидкісна кінозйомка, стробоскопічний ефект, оптична розгортка.

ТЕНЗОДА́ТНИК, -а (рос.

тензодатчик; англ. strain sensor, strain ga(u)ge, strain (ga(u)ge) indicator, strain meter, pickoff, cell load) – чутливий елемент термометра, який перетворює вимірюване лінійне переміщення або деформацію в який-небудь вихідний параметр – опір, індуктивність, ємність, частоту тощо.

ТЕНЗО́МЕТР, -а (рос. тензометр;

англ. tensometer) – прилад для виявлення та вимірювання лінійних переміщень і деформацій, що виникають при зовнішніх впливах у механічних системах. Існують механічні, оптикомеханічні, оптичні, електромеханічні та інші т.

642

ТЕ́НЗОР, -а (рос. тензор; англ. tensor)

– багатокомпонентна величина, компоненти якої в новій системі координат лінійно і однорідно виражаються через його складові в старій системі. Скаляр і вектор – частинні випадки тензорів, у яких перетворення координат зачіпає більшу кількість компонент. Прикладом т. є тензор деформації, тензор діелектричної проникності, які мають по 9

компонент.

т. абсолю́тноантисиметри́чний(рос. тензор абсолютноантисимметричный;

англ. absolutely antisymmetric tensor) –

те саме, що си́мволЛе́ві–Чівіт́ .и т. відно́сний (рос. тензор

относительный; англ. relativetensor) – те саме, що псевдоте́нзор.

т. кривизни́[тензор́ Рі́мана] (рос. тензор кривизны,тензор Римана; англ. curvaturetensor,Riemanntensor) – локальна характеристика кривизни в рімановій геометрії. Т. к. визначають за допомогою процедури паралельного перенесення вектора вздовж замкнутої кривої в рімановому просторі. Коваріантні компоненти т.к. мають вигляд

Rіklm = 2-1(∂2gіm/∂xk∂xl + ∂2gkl/∂xі∂xm –

–∂2gіl/∂xk∂xm – ∂2gkm/∂xі∂xl) + + gnp( nkl imp – nkm ilp );

компоненти електричногоЕ та магнітного Н полів у вакуумі, δαβ – символ Кронекера,

α, β = 1, 2, 3 (Дж.К.Максвелл [J.C. Maxwell], 1861). Якщо відомі поля Е та Н за межами тіла, що перебуває у

вакуумі,то т. н. М. дозволяє знайти силу, що дієна тіло.

т. метри́чний(рос. тензор метрический; англ. metrictensor,vertor) – двічі коваріантний симетричний тензорg і j(х), заданий в області ріманового простору з координатами х = (х1, х2, … хn), причому

матриця gі j позитивно визначена:gіjіj > 0,

якщо вектор Т ¹ 0. Т. м. іноді називають рімановою метрикою. Т. м. використовується при опису суцільного середовища, в теорії поля в криволінійних координатах, у теорії відносності та теорії тяжіння.

т.Рімана́ (рос. тензор Римана; англ.

Riemann tensor) – те саме, що тензор́ кривизни́ . ́

т.Річчі́ (рос. тензор Риччи; англ.

Ricci tensor) – двічі коваріантний симетричний тензор Rіj(x), що є однією з характеристик кривизни ріманового простору (чи псевдоріманового простору). Якщо gіj – метричний тензор простору, Rіjkl – відповідний тензор кривизни, то компоненти т. Р. визначаються

згорткою: Rіj=Rіjkl=qklRlіkj, де gkі – коваріантні компоненти метричного тензора.

Згортка R=gіjRіj є скаляром (не залежить від вибору координат) і називається

скалярною кривизною.

т. цілкови́тоантисиметри́чний(рос. тензор абсолютноантисимметричный;

англ. absolutely antisymmetric tensor) –

те саме, що си́мволЛе́ві–Чівіт́ .и

т. цілкови́то протиспівпо́мірний (рос. тензор абсолютноантисимметри-

чный; англ. absolutely antisymmetric tensor) – те саме, що си́мволЛеві–Чіві́́ - ти.

т-ри дуальні́ (рос. тензоры дуальные; англ. dual tensors) – антиси-

метричні тензори у n-вимірному рімановому або псевдорімановому просторі, пов'язані певним співвідношенням; тензор і його дуальний тензор належать ортогональним підпросторам n- вимірного простору, перехід до т. д. дозволяє коваріантно узагальнити на неевклідові випадки поняття потоку

643

через поверхню і формулу Гаусса-Остро- градського, а в евклідовому випадку спростити тензорні вирази.

ТЕОДОЛІТ́, -а (рос. теодолит; англ. theodolite) – оптикомеханічний прилад для вимірювання кутів у вертикальній та горизонтальній площинах із великою точністю. Основними частинами т. є лімб із кутовими поділками та зорова труба для точного наведення на репери.

t)dvdx, де f(v, x, t) – функція розподілу частинок за швидкостями та координатами, що задо-вольняє кінетичне рівняння Больцмана,– просторовагустина Н-функції, яка виступає як локальна густина ентропії зі зворотним знаком. У рівноважному стані Н-функція стала. Спадання Н-функції (зростанняентропії)відповідає зростанню хаосу всистемі.

т. CPT [теорема́ Людерса́ –Паулі́ (– Швінгера́ )] (рос. теорема CPT, теорема Людерса–Паули(–Швингера); англ. CPT theorem, lueders–Pauli(–Schwinger) theorem) – твердження про те, що релятивістично інваріантна квантова теорія поля зі звичайним зв'язком між спіном частинок і

їх статистикою є автоматично інваріантною відносно добутку перетворень віддзеркале-

ння просторових координат r → – r (P-перетворення), обернення часу t → – t (T-перетворення) та зарядового спряження

– заміни частинок античастинками (C-

перетворення).

т. Ампе́ра(рос. теорема Ампера;

англ. Amperetheorem) – встановлює еквівалентність полів, створюваних магнітним листком і сталим електричним струмом, що тече в контурі, сполученому з краєм цього листка. Ампер показав (1820), що магнітнівластивості витка зі струмом і постійного магніта на досить великих відстанях однакові.

т. Бабіне́в теорії дифракції (рос. теорема Бабинев теории дифракции; англ. Babinet theorem і n d і f f ractіon theory) – теорема, відповідно до якої фраунгоферові дифракційні картини від кожного з додаткових екранів, які одержуються у фокусній площині лінзи, однакові для будь-якої точки, за винятком самого фокуса (Ж.Бабіне [J. Babіnet], 1937). Додатковими називаються екрани, для яких прозорі місця (отвори) одного відповідають непрозорим місцям іншого і навпаки.

т. Бересте́цького(рос. теорема Берестецкого; англ. Beresteckij theorem) – твердження про те, що добуток внутрішніх парностей ферміона та відповідного йому антиферміона дорівнює –1. ВстановленаВ.Б.Берестецькиму 1951. Т. Б. безпосередньовипливаєзформул зарядового спряження та перетворення просторової інверсії для розв'язків рівняння Дірака.

т. Бло́ха(рос. теорема Блоха; англ.

Bloch theorem) – фундаментальна теорема квантової теорії твердого тіла, що встановлює вигляд хвильової функції електрона, який перебуває в полі з періодичним потенціалом U, зокрема в кристалічних решітках. Сформульована Блохом [F. Bloch] у 1929. Т. Б. стверджує, що якщо потенціалU(r) (r – просторова координата) – функція з періодом a кристалічних решіток: U(r + a) = U(r), де a =

644

n1 a 1+ n2 a2 + n3 a3; a1, a2, a3 – основні (базисні) вектори граток; n1, n2, n3 – цілі числа,

то розв'язки ψ(r) одноелектронного рівняння Шредінгера (адіабатичне наближен-

ня) мають вигляд ψk (r) = exp(іkr) uk(r). Тут k – хвильовий вектор, що характеризує стани електрона, uk(r) – періодична

функція з періодом решітки. Функції, що

задовольняютьумову ψk(r + a) = exp(іka)

ψk(r), називаютьсяблохівськими.

т.Боголю́бова(рос. теорема Боголюбова; англ. Bogoljubov theorem) – теоремастатистичної фізики про особливості типу 1/q2 у функцій Гріна для Бозе- і Фермі-систем при малих імпульсах q. Доведена М.М. Боголюбовим у 1961. Згідно з т. Б., для квантових Бозе-систем з калібрувально інваріантною взаємодією між частинками Фур'є-компонент функцій Гріна, що відповідають енергії E = 0, задовольняють нерівності

aq+ – Бозе-оператори, А – константа, пропорційна густині Бозе-конденсату. Функції Гріна слід розуміти як квазісередні. Аналогічна теорема має місце і для Фермі-систем, для яких можливий перехід у надпровідний стан, наприклад,для електронів у металі.

т. Боголю́бова–Парасюка́ (рос. теорема Боголюбова–Парасюка; англ. Bogoljubov–Parasjuk theorem) – твердження, що перенормовані функції Гріна та матричні елементи матриці розсіяння в квантовій теорії поля (КТП) не мають ультрафіолетових розбіжностей. Т. Б.–П., доведена М.М. Боголюбовим та О.С. Парасюком у 1955, гарантує скінченність цих квантовопольових величин, які обчислюються за теорією збурень, свідчить про математичну коректність процедури віднімання УФ розбіжностей і забезпечує однозначність отримуваних за теорією збурень результатів у перенормованих моделях КТП (див. також перенормува́ння). Значення т. Б.–П. у тому, що вона цілком вирішує

питання про перенормуваннявсіхрозбіжностей у досить високому порядку теорії збурень і дає доволі простий рецепт для цього, який одержавназву R-операції.

т. Бо́ра–ванЛе́вена(рос. теорема Бора–ван Левена; англ. Bohr–van Leeuwentheorem) – теорема класичної статистичної фізики, відповідно до якої магнітний момент будь-якого тіла, що розглядається як сукупність елементарних електричних зарядів, які рухаються за законами класичної механіки в сталому магнітному полі, у стаціонарному стані дорівнює нулю. Теорема доведена Н. Бором [N. Bohr] у 1911 у його дисертації та незалежно Й. ван Левеном [J. van Leeuwen] у 1919.

т. Бо́рна–Оппенга́ймера (рос. теорема Борна–Оппенгеймера; англ. Born–Oppenheimertheorem) – те саме, що теоре́маБо́рна–Оппенге́ймера.

т. Бо́рна–Оппенге́ймера(т. Бо́рна– Оппенга́ймера) (рос. теорема Борна– Оппенгеймера; англ. Born–Oppenheimer theorem) – встановлює співвідношення між внесками рухів електронів відносно рухів ядер і обертання молекули як цілого в повну енергію молекули. Із т. Б.–О. випливає, що рівняння Шредінгера для молекули можна розв'язувати незалежно для електронів і для ядер. Т. Б.–О. лежить воснові квантової хімії.

т. ван Ціт́ терта–Це́рніке (рос. теорема ван Циттерта–Цернике; англ. van Cittert–Zernicke theorem): функція когерентності випромінювання від просторово некогерентного джерела з розподілом інтенсивності І(ρ) пропорційна хвильовому полю когерентного випромінювача з розподілом амплітуди, що повторює І(ρ). ДоведенаП. ван Ціттертом [P. van Cіttert, 1934]; Ф. Церніке [F. Zernіcke, 1938, простіший спосіб].

т. Варіньйо́на(рос. теорема Вариньона; англ. Varignontheorem) – одна з теорем механіки, що встановлює залежність між моментами сил даної системи та моментом їх рівнодійної відносно яко- го-небудь центра чи осі. Сформульована

645

Khinchin theorem) – твердження про те,

що спектральнагустина %( ) стаціонарного випадкового процесу x(t), пов'язана з

³ 0 (кутові дужки означають статистичне усереднення, * – комплекснеспряження). Спектральну густину називають також с пектром потужності випадкового процесу. (О. Вінер [O. Wіener], 1930, в іншому формулюванні А.Я. Хінчін, 1934).

т. віріалу́ (рос. теорема вириала;

англ. virial theorem; нім. Vіrіal, від лат.

vіres, мн. від vіs – сила) – співвідношення, що пов'язує середню кінетичну енергію системи N частинок з діючими в ній силами. Для класичної системи матеріальних точок, які рухаються так, що їхні координати rі і швидкості vі не досягають нескінченних значень, середнє за нескінченним проміжком часу від кінетичної енергії K(v) дорівнює середньому від віріалу сил Fі, що діють на матеріальні точки системи (Р. Клаузіус [R. Clausіus] вираз праворуч під знаком середнього назвав віріалом, 1870): <K(v)>

тенціал, що відповідаєсиліF.

У такій формі т. в. справедливаі для квантовомеханічних систем. Т. в. застосовується також і в статистичній механіці.

т. Га́уссав електродинаміці (рос. теорема Гаусса в электродинамике; англ. Gauss theorem і n e lectrodynamіcs) – теорема, яка стверджує, що потік вектора електричної індукції D через замкнуту поверхню S пропорційний повному вільному заряду Q, що міститься всередині об'єму V, охопленого поверхнею S. У системі оди-

ницьГаусса vsdr=kn s DdS 4 Q 4 V dV , (ρ

– об'ємна густина вільного заряду); у си-

стемі СІ множника 4p немає. Це співвідношення отримане К.Ф. Гауссом [K.F. Gauβ] у 1830 для суто електростатичних полів. Воно пов'язане, власне кажучи, зі встановленим раніше (1785) законом взаємодії нерухомих електричних зарядів – законом Кулона. Т. Г. в диференціальній формі має вигляд: dіv D

=(ÑD) = 4pρ.

т.Голдсто́уна в квантовій теорі ї поля (рос. теорема Голдстоуна в квантовой теории поля;

. Goldstonetheorem і n quantum f і e ld theory) – теорема, що стверджує необхідність існування частинок із нульовою масою (голдстоуні-англ

646

вських частинок) при спонтанному порушенні деякої неперервної симетрії (див. також пору́шення симе́трії спонта́нне).

т. Жуко́вського(рос. теорема Жуковского; англ. Zhukovskij theorem) – формулюється у такий спосіб: якщо сталий плоскопаралельнийпотенціальний потік (див. також течія́потенціа́льна) ідеальної нестисливої рідини набігає на нескінченно довгий циліндр перпендикулярно його твірним, то на ділянку циліндра, що має довжину уздовжтвірної, рівну одиниці, діє підіймальна силаY, яка дорівнює добутку густини ρ середовища на швидкість v потоку на нескінченності і на циркуляцію швидкості Г по будь-якому замкнутому контуру, що охоплює обтічний циліндр, тобто Y = ρvГ. Напрямок підій-мальної сили можнаодержати, якщо напрямок векторашвидкості на нескінченності повернути на прямий кут проти напрямку циркуляції (М.Є. Жуковський, 1904).

т.зворо́тливості[при́нцип зворо́тливості хо́ду про́менів світ́ ла] (рос.

теорема обратимости,принцип обратимости хода лучей света; англ. reversibility theorem, reversibility principleof ray path) – одне з основних положеньгеометричної оптики, відповідно до якого шлях елементарного світлового потоку, що поширюєтьсяв оптичних середовищах, замінюється на протилежний, якщо світло виходить у напрямку, протилежному до первісного.

т. Ір́ншоу (рос. теорема Ирншоу;

англ. Earnshawtheorem) – стверджує, що сукупність нерухомих частинок, які взаємодіють між собою із силою, обернено пропорційною квадратові відстані (притягуються або відштовхуються), не може утворювати стійкої рівноважної системи. СформульованаС. Ірншоу [S. Earnshaw] у 1839. Об'єкти із заданими (незалежними від зовнішніх полів) дипольними і мультипольними моментами також задовольняють заборону т. І., що не

поширюється, однак, на об'єкти з індукованими(наведеними) моментами.

т. Карно́(рос. теорема Карно; англ.

Carnottheorem) – стверджує, що коефі-

цієнт корисної дії η теплової машини, в якій використовується цикл Карно, залежить тільки від температурнагрівачаі холодильника і не залежить від природи

нкція f(z) є аналітичною в області D, аγ – шматковогла-денький контур, що лежить у D і не містить усередині себе особливостей цієї функції. Доведена О. Коші у 1825.

т. Кра́мерса(рос. теорема Крамерса;

англ. Kramers theorem) – твердження про існування принаймні дворазового виродження рівнів енергії довільної зворотливої за часом квантової системи, що містить непарне число ферміонів [Х.А. Крамерс, 1930].

т. Лагра́нжа–Діріхле́(рос. теорема Лагранжа–Дирихле; англ. Lagrange–

647

Dirichlettheorem) – встановлює достатнюумову стійкості рівноваги консервативної механічної системи. Відповідно до т. Л.-Д., консервативна механічна система перебуває в положенні стійкої рівноваги, якщо потенціальнаенергія укладу в цьомуположенні має чіткий мінімум.

т. Ліувіл́ ля(рос. теорема Лиувилля;

англ. Liouvilletheorem) – теорема механіки, згідно з якою фазовий об'єм системи, що підкоряється рівнянням механіки у формі Гамільтона, залишається сталим при русі системи. Теорема встановленаЖ.Ліувіллем у 1838.

т. Лі–Я́нга (рос. теорема Ли–Янга;

англ. Lie–Yang theorem) – теорема про розподіл нулів великої статистичної суми для феромагнітної моделі Ізінга

N

Z(ω) = ωnZn, де ω = exp(-2μH/k), H –

n 0

напруженість магнітного поля, μ – магнітний момент,Zn – статистична сума з заданимповним магнітним моментом М = μn. Згідно з т. Лі–Я., всі нулі полінома Z(ω) розташовані на одиничному колі |ω| = 1 у комплексній площині ω.

т. Людерса́ –Паулі́ –Швінгера) (рос. теорема Людерса–Паули–Швингера; англ. Lueders–Pauli–Schwinger theorem)

– те саме, що теорема́ СРТ.

т. Ляпунова́ (рос. теорема Ляпунова; англ. Ljapunov theorem) –

ц е н т р а л ь н а г р а н и ч н а т е о р е м а

теорії ймовірностей.

т. Ма́ксвелла (рос. теорема Максвелла; англ. Maxwell theorem) – теорема теорії пружності та будівельної механіки, яка встановлює, що у всякій лінійній пружній системі при статичному її навантаженні переміщення δВА в напрямку однієї сили В, викликане кількісно рівною їй іншою силою А, відповідно дорівнює переміщенню δАВ в напрямку другої сили, викликаного першою. Т. М. називається також принципом взаємності переміщень і записується так: δАВ = δВА; Дж.Максвелл[J.C. Maxwell].

т.Ме́рміна–Ва́гнера(рос. теорема Мёрмина–Вагнера; англ. Moermin– Wagnertheorem) – стверджує неможливість феро- і антиферомагнетичного впорядкування в одно- і двовимірній решітціспінів S, яка описується ізотропною моделлю Гайзенберга, при температурах

Т¹ 0.Т. М.–В. справедливадля явищ надпровідності і надплинності.

т.Не́рнста(рос. теорема Нернста;

випадку відсутності магнітного поля й обертаннясистеми якцілого. Якщо на систему діє зовнішнє магнітне поле H або вона обертаєтьсяз кутовою швидкістю ω,

648

k – хвильове число, q – кут розсіяння в системі центраінерції.

т. Паулі́ (рос. теорема Паули; англ.

Pauli theorem) – встановлює зв'язок спіну зі статистикою (В. Паулі, 1940) і стверджує, що поля, які описують частинки з цілим спіном, квантуються за БозеЕйнштейном, а з напівцілим – за ФерміДіраком. Відповідно всі частинки поділяються на бозони та ферміони. Т. П. фіксує характер перестановних співвідношень між операторами народження та знищення частинок: бозонні оператори пов'язані відношенням комутації, ферміонні – антикомутації. Т. П. обгрунтовує принцип заборони Паулі нерелятивістської квантової механіки – неможливість перебування двох електронів в одному квантовому стані. Доведення т. П. базується на умовах мікропричинності, а саме: використовує незалежність операторів полів у точках, розділених просторовоподібним інтервалом. При формулюванні квантової теорії поля за допомогою функціонального інтеграла т. П. змушує описувати поля з напівцілим спіном грассмановими (антикомутаційними) числами (див. також алгебра́ Грас́- смана).

т. Пойнтінга́ (рос. теорема Пойнтинга; англ. Poynting theorem) – теорема, яка описує закон збереження енергії електромагнітного поля. Теорема була доведена у 1884 р. Дж. Пойнтінгом [J.H. Poyntіng]. Якщо продиференціювати за часом густину енергії електромагнітного поля в стаціонарному середовищі

без дисперсії, w = (DE + BH)/(8π), з урахуванням рівнянь Максвелла одержи-

вектор Пойнтінга, j – густина струму, E, H і D, B – напруженості та індукції

електричного і магнітного полів.

т. Померанчука́у фізиці високих

енергій (рос. теорема Померанчука

в физике высоких энергий; англ.

Pomeranchuk theorem іn hіgh energy physіcs) – встановлює асимптотичну рі-

вність повних перерізів (σповн) взаємодії частинок а та античастинок a з однією й тією ж довільною мішенню b за умови, що енергія частинок Е прямує до нескінчен-

жина; англ. Prigozhin theorem) – теорема термодинаміки нерівноважних процесів, відповідно до якої при даних зовнішніх умовах, що перешкоджають досягненню системою рівноважного стану, стаціонарному (нерівноважному, але незмінному в часі) стану відповідає мінімум виробництва ентропії.

т. Пуанкаре́ про повернення

(рос. теорема Пуанкаре о возвращении; англ. Poincare theorem) – одна з основних теорем, що характеризують

поведінку динамічної системи з інваріантною мірою. Прикладом такої системи є гамільтонова система, еволюція якої

pі – канонічні координати й імпульси; і = 1, …, n; H = H(p, q) – функція Гамільтона; крапкою позначене диференціювання за часом t]. Інваріантною мірою слу-

649

просторі М, що зберігається відповідно до теореми Ліувілля. Згідно з т. П., через будь-який окіл U будь-якої точки x = (pі, qі), що належить інваріантній множині скінченної позитивної міри з М, проходить траєкторія, яка повертається в

U.

т. Стокса́ (рос. теорема Стокса; англ.

Stokes theorem) – твердження про те, що інтеграл від зовнішнього диференціала dω диференціальної форми по орієнтованому компактному багатовиду М дорівнює інтегралові від самої форми по

орієнтованому краю ∂Μ багатовиду Мd . Частинними випадками т. С.

MM

єформула Гаусса–Остроградського, формули Гріна.

т.Шеннона́ (рос. теорема Шеннона; англ. Shannon's theorem) – одна з

основних теорем теорії інформації, стосується передачі сигналів по каналах зв'язку за наявності завад, які призводять до спотворень у процесі передачі.

т. Якобі́ (рос. теорема Якоби; англ.

Jacobi theorem) – встановлює, що якщо для голономної механічної системи з s ступенями вільності інтеграл рівняння Га- мільтона-Якобі відомий, то закон руху цієї системи визначається із системи алгебри-

αі) – вказаний повний інтеграл, який називають дією, αі і βі – сталі інтегруван-

ня, рі – узагальнені імпульси системи.

т. Яна́ –Теллера́ (рос. теорема Яна– Теллера; англ. Jan–Teller theorem) – визначає умови стійкості симетричних конфігурацій молекул, згідно з якими у нелінійних багатоатомних молекул із симетричним розташуванням ядер вироджені електронні стани є нестійкими. Зокрема, основним електронним термом

ним струмом, що зберігається; гравітон, який взаємодіє з тензором енергії-імпу- льсу, що зберігається, та ін. Т. н. є наслідком симетріїлагранжіанатеорії.

ТЕО́РІЯ (рос. теория; англ. theory, science,analysis).

ГЛАГ-теорія́ (рос. ГЛАГ-теория;

англ. GLAG theory) – теорія надпровідності Гінзбурга–Ландау-Абрикосова- Горькова, див. також надпровід́ ністьі тео́ріяГі́нзбурга–Ланда́у.

т. автохви́ль(рос. теорияавтоволн; англ. autowave theory) – те саме, що синерге́тика.

т. багатьо́х части́нок ква́нтова(рос. теориямногихчастицквантовая; англ. quantum theory of many particles) – сукупність теоретичних методів, що застосовуються для опису квантовомеханічних систем, які складаються більш ніж із двох частинок. Оскільки рівняння Шредінгера для таких систем не може бути розв'язане точно, мова йде про наближені методи. Основою ряду методів теорії багатьох частинок є теорія збурень, найдосконалішою формою останньої є діаграмна техніка (див. також діагра́ми Фе́йнмана).

т. Ва́йнберга–Гле́шоу–Сала́ма(рос. теория Вайнберга–Глешоу–Салама; англ. Weinberg–Glashow–Salamtheory) – єдина теорія електромагнітної та слабкої взаємодій. Див. також взаємодія́ електрослабка́.

650

т. відно́сності[тео́рія релятиві́- стська] (рос. теория относительности, теориярелятивистская; англ. relativity, relativistic theory) – теорія, що описує універсальні просторово-часові властивості фізичних процесів. Т. в. – фізична теорія простору-часу. Виникнення т. в. пов'язанез невдачеювизначити рух Землі відносно ефіру. Незалежність швидкості світла від руху джерела неодноразово перевірялася (найбільш точно – 1964, Т. Альвагер [T. Alvager] та ін.) Як окремий випадок у т. в. розглядаються властивості простору-часу в областях, де полями тяжіння можназнехтувати; звідси термін – частинна, або спеціальна, т. в. (від нім. spezіell – частинний). Як правило, під частинною т. в. мають на увазі опис явищ за допомогою інерційних систем відліку. В області застосування частинної т. в. простір-час має високий ступінь симетрії: усі фізичні явища інваріантні відносно власних перетворень Пуанкаре, які складають метрику простору-часу Мінковського.

т. відно́сностізага́льна(рос. теория относительности общая; англ. general relativity) – сучасна фізична теорія простору, часу і тяжіння; остаточно сформульованаА. Ейнштейном у 1916. В основі загальної теорії відносності (ЗТВ) лежить експериментальний факт однаковості інертної маси (що входить у другий закон Ньютона) та гравітаційної маси (що входить у закон тяжіння) для будь-якого тіла, що призводить до принципу еквівалентності. Однаковість інертної та гравітаційної мас виявляється в тому, що рух тіла в полі тяжіння не залежитьвід його маси. Це дозволяє ЗТВ трактувати тяжіння як викривлення просторово-часового континууму. Це викривлення описується метрикою, яка визначається з рівнянь теорії тяжіння (див. також тяжін́ ня).

т. відносності́ спеціальна́ (рос. теория относительности специальная; англ. special relativity) – див. теорія́ від-

носності́ .

т. га́зівкінети́чна(рос. теория газов кинетическая; англ. kinetic theory of