Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

МОДИФІКАЦІЯ́ (рос. модификация; англ. modification).

м. кристалів́ (рос. модификация кристаллов; англ. crystal modification). 1) Поліморфна м. к. – кристали однієї речовини, що існують у термодинамічно різних твердих фазах. Наприклад, вуглець у кристалах графіту й алмазу. 2) Енантіоморфна м. к. – правий і лівий різновиди кристалів однієї речовини. Ідеальна форма правого кристала сполучається з відповідною формою лівого кристала дзеркальним відбиванням і не суміщається простим накладанням. Такі кристали можуть бути оптично активними (наприклад, кварц).

МОДУЛОМЕТР,́ -а (рос. модулометр; англ. modulation meter, modulation monitor) – прилад для вимірювання коефіцієнта модуляції амплітудномодульованих коливань.

МОДУЛЬ,́ -я (рос. модуль; англ. (коефіцієнт) modulus, coefficient, constant; (мат.) absolute value, magnitude; (блок конструкції) module, block, pack, package, style unit, construction unit, modular unit).

м. об'ємного́ стиснення́ (рос. модуль объёмного сжатия; англ. modulus of volume compression) – відношення величини рівномірного всебічного тиску до величини відносного об'ємного стиснення, викликаного цим тиском (див. також модуль́ пружності́ ).

м. об'ємної́ пружності́ (рос. модуль объёмной упругости; англ. modulus of volume elasticity) – див. модуль́ пружності́ .

м. поздовжньої́ пружності́ (рос. модуль продольной упругости; англ. axial elasticity modulus, axial elastic modulus, axial modulus of elasticity, axial coefficient of elasticity) – те ж саме, що модуль́ Юнга́ .

м. пружності́ (рос. модуль упругости; англ. elasticity modulus,

341

elastic modulus, modulus of elasticity, coefficient of elasticity) – величина, що характеризує пружні властивості матеріалу (див. також закон́ Гука́ ). Модулі пружності (модуль Юнга Е, модуль зсуву G, модуль об'ємного стиснення К) встановлюються експериментально при статичних і динамічних випробуваннях.

м. Юнга́ [модуль́ поздовжньої́ пружності́ ] (рос. модуль Юнга, модуль продольной упругости; англ. Young's modulus, axial elasticity modulus, axial elastic modulus, axial modulus of elasticity, axial coefficient of elasticity) – число, яке характеризує пружні властивості матеріалу і дорівнює відношенню нормального напруження σ до відносного видовження ε, викликаного цим напруженням вздовж лінії його дії: E

= σ/ε (див. також модуль́ пружності)́ .

МОДУЛЯТОР,́ -а (рос. модулятор;

англ. modulator) – пристрій для примусової зміни в часі параметрів, що характеризують який-небудь регулярний фізичний процес.

м. магнітний́ (рос. модулятор магнитный; англ. magnetic modulator) – феромагнітний пристрій для перетворення низькочастотних електричних сигналів (включаючи і нульову частоту) у змінну напругу більш високої частоти (див. також модулятор́ ,

модуляція́ коливань́).

м. надпровідний́ (рос. модулятор сверхпроводящий; англ. superconducting modulator) – різновид модуляторів із модуляцією вхідного сигналу, який застосовується в умовах низьких температур; являє собою провід із надпровідного матеріалу (наприклад, танталу), який поміщають у змінне (10100 Гц) магнітне поле.

м-ри світла́ (рос. модуляторы света; англ. light modulators) – пристрої для керування параметрами світлових потоків (амплітудою, частотою, фазою, поляризацією). Існують механічні м. с. (обертальні та

коливальні заслінки, призми, дзеркала), і м. с. на основі фізичних ефектів, при яких зовнішні поля змінюють оптичні характеристики середовища (ефект Поккельса та ефект Керра, ефект Фарадея, фотопружність, ефект Келдиша-Франца).

МОДУЛЯЦІЯ́ (рос. модуляция; англ. modulation; від лат. modulatіo – мірність, розмірність) – зміна за заданим законом у часі параметрів, які характеризують якийнебудь стаціонарний процес (див. також

коливання́ модульовані́ , модуляція́ коливань́ , модуляція́ світла́ ).

м. амплітудна́ (рос. модуляция амплитудная; англ. amplitude modulation) – зміна амплітуди коливань або хвиль у часі (у просторі). Цей термін застосовується до процесів із повільною (порівняно з початковими коливанняминосіями) зміною амплітуд, коли їхню поведінку наближено можна описати за допомогою неперервних функцій (огинальних).

м. імпульсна́ (рос. модуляция импульсная; англ. pulse modulation) – зміна параметрів імпульсних сигналів у часі або у просторі. Зазвичай м. і. є різновидом модульованих коливань, де як "переносник" інформації використовується послідовність імпульсів. Розрізняють 4 основних види м. і.: амплітудно-імпульсну, широтноімпульсну, фазово-імпульсну та частотноімпульсну.

м. коливань́ (рос. модуляция колебаний; англ. oscillation modulation)

– зміна різноманітних характеристик коливань, повільна порівняно з їх періодом (див. також коливання́ модульовані́ ).

м. оптичного́ випромінювання́ (рос. модуляция оптического излучения; англ. light modulation) – те саме, що модуляція́ світла́ .

м. перехресна́ в і о н о с ф е р і [перебудова́ модуляції́ , ефект́ Люксембурѓ – Горьківський́ ] (рос. модуляция пере-

342

крёстная в и о н о с ф е р е , пере-

стройка модуляции, эффект Лю- ксембург–Горьковский; англ. cross

Gorjkij effect) – перенесення модуляції потужної радіохвилі з носійною частотою ω на радіохвилі інших частот ωі, які проходять через ту ж область йоносфери, що й потужна хвиля. Виявлений у 1933 на радіостанціях у Люксембурзі та Горькому.

м. світла́ [модуляція́ оптичного́ випромінювання́ ] (рос. модуляция

света, модуляция оптического излучения; англ. light modulation) – зміна за заданим законом у часі амплітуди (інтенсивності), частоти, фази або поляризації коливань оптичного випромінювання. Розрізняють внутрішню (перетворення випромінювання відбувається безпосередньо в джерелі) та зовнішню (перетворення випромінювання

коливань, при якому фаза коливань високої частоти змінюється відповідно з величиною низькочастотного модулювального сигналу. Один зі

способів здійснення м. ф. полягає у дії початковим немодульованим коливанням на резонансний контур, власна частота якого змінюється згідно з величиною модулювального сигналу.

t e c h n o l o g y ] ) – повільна зміна частоти гармонічних коливань відповідно з модулювальним сигналом (див. також

модуляція́ коливань́). У радіотехніці користуються лінійною модуляцією, коли зміна частоти пропорційна величині модулювального сигналу. Нелінійність

призводить до спотворень передаваного сигналу.

МОЗАЇЧНІСТЬ,́ -ості (рос. мозаичность; англ. mosaic structure).

м. кристалів́ (рос. мозаичность кристаллов; англ. mosaic structure of crystals) – недосконалість кристалічної структури, яка полягає в тому, що монокристали ніби складаються з блоків, трохи розорієнтованих (до декількох мінут) один відносно іншого. М. к. зумовлена дислокаціями на межах зерен.

МОЛЕКУЛА́ (рос. молекула; англ. molecule; від новолат. molecula,

зменшувальне від лат. moles – маса) – найменша стійка частинка речовини, що має її основні хімічні та фізичні

утворюється з атомів при їхньому зближенні, якщо енергія зв'язаного стану менша від суми енергій вільних атомів.

грам-молекула́ (рос. грамммолекула; англ. gram-molecular weight)

– застаріла назва одиниці кількості речовини – моля.

м-ли ван-дер-ваальсові́ (рос. молекулы ван-дер-ваальсовы; англ. van der Waals' molecules) – зв'язаний стан невеликого числа атомів і молекул, що виникає за рахунок слабкої – наприклад, ван-дер-ваальсівської взаємодії (системи, що складаються з великої кількості таких частинок, називають кластерами). Обмінна взаємодія у м. в.-дер-в. відповідає відштовхуванню, тому слабкий зв'язок, що з'єднує частинки у м. в.-дер-в., утворюється при відносно великих відстанях між ними, коли далекодійна взаємодія ще перевищує обмінну. Компоненти, які входять до складу м. в.-дер-в., зберігають свою індивідуальність. У м. в.-дер-в. атоми (молекули) можуть утримуватися не тільки за рахунок ван-дер-ваальсівської

343

взаємодії (взаємодії двох наведених диполів). Залежно від типу молекул, зв'язок може визначатися й іншими типами взаємодії: диполь – наведений диполь, диполь – квадруполь і так далі. Можлива також іон-іонна взаємодія, що відповідає слабкому перетіканню електрона від однієї компоненти м. в.-дер- в. до іншої.

м-ли в а т м о с ф е р а х і о б о -

класів О, В, А и F м. відсутні, наявні лише атоми та йони. У спектрах менш гарячих зірок спектральних класів G і K з температурою поверхні T ≤ 6000 К виявляються сліди м.; у спектрах холодних червоних зір із T ≤ 3500 К спостерігаються сильні молекулярні смуги поглинання.

м-ли в міжзоряному середовищі (рос. молекулы в м е ж з в е з д н о й с р е д е ; англ. molecules і n і n t e r s t e l l a r m e d і u m ). Існування м. у міжзоряному середовищі уперше встановлене в 1938 – 40, коли в оптичних спектрах ряду зір були виявлені вузькі лінії поглинання, зумовлені міжзоряними радикалами CN, CH і CH+. Їхній відносний вміст ~ 10-8. Виявлено багатоатомні молекули, у т.ч. Н2О, NH3 та ін. (~ 80 видів м.).

МОЛІБДЕН,́ -у (рос. молибден; англ. molybdenum), Mo – хімічний елемент побічної підгрупи VІ групи періодичної системи елементів, атомний номер 42, атомна маса 95,94. У природі представлений 7 стабільними ізотопами 92Mo, 94Mo – 98Mo, 100Mo. Електронна

7,10 еВ. У вільному стані м. – світло-сірий ме-тал, має кубічну об'ємноцентровану структуру. Густина 10,22 кг/дм3, tпл = 2620°C,

tкип = 4600-4800°C (за різними

джерелами).

М. – парамагнітний матеріал, при Т = 0,90

– 0,98°К м. переходить у надпровідний стан. Механічні властивості істотно залежать від чистоти металу та способу його попередньої обробки. М. використовується в основному в жаростійких та ін. сплавах. Із м. виготовляють аноди, сітки, катоди та ін. Із парою води реагує при температурах вище 700°С.

МОЛІБДЕНІТ,́ -у [блиск молібденовий́ ] (рос. молибденит, блеск мо-либденовый; англ. molybdenite) – мінерал сполуки MoS2. Кристали дигексагонально-дипірамідального виду симетрії.

МОЛЯЛЬНІСТЬ,́ -ості (рос. моляльность; англ. molality) – концентрація розчину, виражена кількістю молів речовини, розчиненої в 1000 г розчинника. М. не слід плутати з молярністю.

МОЛЯРНІСТЬ,́ -ості (рос. молярность; англ. molarity) – концентрація розчину, виражена кількістю молів речовини, розчиненої в 1000 см3 розчину. М. необхідно відрізняти від моляльності.

МОЛЬ, -я (рос. моль; англ. mole, mol), моль – одиниця СІ кількості речовини. У 1 м. міститься стільки молекул (атомів, іонів, будь-яких інших структурних елементів речовини), скільки атомів міститься в 0,012 кг 12С (нукліду вуглецю з атомною масою 12).

Див. також стала́ Авогардо́ .

МОМЕНТ,́ -у (рос. момент; англ. moment; (часу) moment, instance, point).

м. аеродинамічний́ (рос. момент аэродинамический; англ. aerodynamic moment) – див. сила́ та момент́ аеродинамічні́ .

344

(para)magnetic moment) – сталий магнітний момент, пов'язаний із повним механічним моментом атома та зумовлений просторовим рухом

електронів і їхніми спінами, а також магнітним моментом ядра ξ.

м. атома́ парамагнітний́ (рос. момент атома парамагнитный; англ. atomic paramagnetic moment) – те саме, що момент́ атома́ магнітний́ .

м. вигинальний́ (рос. момент изгибающий; англ. bending moment) – 1) У теорії вигину бруса – обчислений відносно нейтральної осі момент внутрішніх сил, які виникають у даному поперечному перерізі бруса при його вигині. 2) У теорії пластин і оболонок – момент внутрішніх сил, які діють біля обраної точки на одиниці довжини перерізу, що є нормальним до серединної поверхні пластини (оболонки).

м. дипольний́ (рос. момент дипольный; англ. dipole moment). Електричний м. д. – вектор, напрямлений від від'ємного заряду до додатнього і чисельно рівний добутку заряду на відстань між зарядами; м. д. магнітний – псевдовектор, який визначається рівнянням m = [IS], де S =

vsdr=knnds – векторна площа, обмежена

зарядів, якими можна представити будь-яку молекулу, чисельно рівний μ = еeff×l, де еeff – ефективний заряд із величиною 10-10 од СГСЕ,

l – відстань між центрами тяжіння додатнього і від'ємного зарядів, величина якої порядку розмірів молекули, тобто 10-8

см.

м. імпульсу́ (сили́ ) [момент́ кількості́

руху,́ момент́ кінетичний,́ імпульс́ обертальний,́ момент́ кутовий,́ момент́ орбітальний́ ] (рос. момент импульса (силы), момент количества движения,

момент кинетический, импульс вращательный, момент угловой, момент орбитальный; англ. moment of momentum, angular momentum, angular impulse) – одна з динамічних характеристик руху матеріальної точки або механічної системи; відіграє особливо важливу роль при вивченні обертального руху. Як і для моменту сили, розрізняють м. і. відносно центра (точки) і відносно осі. М. і. матеріальної точки відносно центра О дорівнює векторному добутку радіуса-вектора r точки, який проведено з центра О, на її кількість руху mv, тобто k0 = [r mv].

м. інерції́ (рос. момент инерции; англ. moment of inertia) – величина, що характеризує розподіл мас у тілі і є поряд з масою мірою інертності тіла при непоступальному русі. У механіці розрізняють м. і. осьові та відцентрові. М. і. складної конфігурації зазвичай визначають експериментально.

м. інерції́ відцентровий́ [добутоќ інерції́ ] (рос. момент инерции центробежный, произведение инерции; англ. centrifugal moment of inertia) – одна з величин, які характеризують розподіл мас у тілі чи механічній системі. В. м. і. обчислюють як суми добутків мас mk точок тіла (системи) на координати xk,

yk, zk цих точок: Іxy = Σmk xk yk, Іyz = Σmk yk zk, Іzx = Σmk zk xk. Значення м. і. в. впливають на величини сил тиску на підшипники, в

яких закріплена вісь обертового тіла.

м. квадрупольний́ (рос. момент квадрупольный; англ. quadrupole moment) – мультипольний момент 2-го порядку (рангу), що характеризує джерела будь-якого поля. Напр., м. к. системи електричних зарядів, розподілених в об'ємі V із густиною ρ(r),

345

називається симетричний тензор Qike 12 V

(xіxk – r2δіk /3)ρdV, де хі, хk – компоненти вектора r, δіk – символ Кронекера.

м. кількості́ руху́ (рос. момент количества движения; англ. moment of momentum) – те саме, що момент́

імпульсу́ .

м. кінетичний́ (рос. момент кинетический; англ. moment of momentum, angular impulse) – те саме, що момент́ імпульсу́ .

м. кутовий́ (рос. момент угловой; англ. angular momentum, angular impulse) – те саме, що момент́ імпульсу́ .

м. крутильний́ (рос. момент крутящий; англ. twist, torsion torque, twisting moment, rotational moment, torque). 1) У теорії кручення брусів – момент внут-рішніх сил, що діють у даному поперечному перерізі бруса, узятий відносно центральної осі перерізу, перпендикулярної до його площини; дорівнює моменту відносно тієї ж осі зовнішніх сил, які прикладені до відкинутої частини. 2) У теорії пластин і оболонок – момент внутрішніх сил, які діють біля обраної точки на одиниці довжини перерізу, що є нормальним до серединної поверхні пластини (оболонки).

м. магнітний́ (рос. момент магнитный; англ. magnetic moment) – фізична величина, що характеризує магнітні властивості системи заряджених частинок (або окремої частинки) і визначає, разом із іншими мультипольними моментами (дипольним електричним моментом, квадрупольним моментом і т. д., див. також мультиполі́ ), взаємодію системи з зовнішніми електромагнітними полями та з іншими подібними укладами. М. м. μ, створюваний замкнутим електричним струмом густини j(r), що тече в обмеженому об'ємі V, визначається

формулою μ = [r j(r)]dV. М. м. мають

V

елементарні частинки, атомні ядра,

електронні оболонки атомів і молекул. М. м. елементарної частинки зумовлений існуванням у неї власного механічного моменту – спіну. (див. також магнетон,́ відношення́ магнітомеханічне́ ). Для характеристики магнітного стану макроскопічних тіл обчислюється середнє значення вислідного м. м. усіх мікрочастинок, що утворюють тіло. Віднесений до одиниці об'єму м. м. називається намагніченістю.

м. магнітний́ аномальний́ (рос. момент магнитный аномальный; англ. anomalous magnetic moment) – відхил величини магнітного моменту елементарної частинки від "нормального" значення, передбачуваного релятивістським квантовомеханічним рівнянням, яке описує поведінку частинки.

м. молекули́ магнітний́ (рос. момент молекулы магнитный; англ. molecule magnetic moment) – момент, зумовлений рухом електронів, обертанням молекули як цілого і внутрішнім рухом ядер.

м. обертальний́ (рос. момент вращающий; англ. turning moment, running torque, driving torque, torque) – міра зовнішнього впливу на тіло, що обертається, який змінює кутову швидкість обертання. М. о. дорівнює алгебричній сумі моментів усіх діючих на обертове тіло сил відносно осі обертання (див. також момент́ сили́). М. о. може бути також виражений через кутове прискорення ε тіла рівністю Mоб = Іε, де І – момент інерції тіла відносно осі обертання.

м. орбітальний́ (рос. момент орбитальный; англ. moment of momentum, angular momentum, angular impulse) – 1) у класичній механіці те саме, що момент́ імпульсу́ ; 2) квантовомеханічний аналог моменту імпульсу: при переході до квантової механіки змінні замінюються операторами, виникає квантування о. м. Переходи між станами з певними l (т. зв. орбітальне, або азимутальне квантове

346

число) і j (повний момент) відбуваються за правилами відбору (див. також

додавання́ моментів́ квантове́ ).

м. сили́ (рос. момент силы; англ. moment of force) – величина, що характеризує обертальний ефект сили; має розмірність добутку довжини на силу. М. с. в і д н о с н о ц е н т р а (точки) О називається векторна величина M0, що дорівнює векторному добутку радіуса-вектора r, проведеного з О в точку прикладання сили F, на силу M0 =

проєкції на вісь z вектора м. c. відносно будь-якого центра О, узятого на цій осі

Mz = M0cosθ.

м. ядра́квадрупольний́ (рос. момент ядра квадрупольный; англ. nuclear quadrupole moment) – величина, що характеризує відхил розподілу електричного заряду в атомному ядрі від сферично симетричного. Визначається добутком eQ, де е – елементарний електричний заряд, Q – коефіцієнт, що має розмірність площі і дорівнює середньому значенню <r2(3cos2 θ – 1)>, де r – відстань елементу заряду від початку координат, θ

– полярний кут радіуса-вектора за умови, що полярна вісь спрямована за спіном ядра. Для сферично симетричного ядра Q = 0.

м-нти атомних́ ядер́ (рос. моменты атомных ядер; англ. nuclear magnetic moments) – моменти кількості руху й електромагнітних моментів ядер, які, поряд із масою та зарядом є найважливішими характеристиками внутрішньої будови ядер і взаємодії ядер із зовнішніми полями.

м-нти випадкової́ величини́ (рос. моменты случайной величины; англ. random quantity moments, random variable moments) – середні значення степенів випадкової величини ξ; момент порядку

n = 1, 2, 3... для неперервно розподіленої випадкової величини з густиною р(х)

дорівнює Mξn = <ξ> = xnp(x)dx. Момент

1-го порядку – математичне сподівання, м. в. в. 2-го порядку називається дисперсією.

м-нти речовин́ магнітні́ (рос. моменты веществ магнитные; англ. substance magnetic moments, material magnetic moments) – середні значення магнітного моменту, що припадають на один атом (чи йон) – носій магнітного моменту в тілі.

МОНАЦИТ,́ -у (рос. монацит; англ. monacyte) – мінерал, безводний фосфат елементів церієвої групи, головним чином церію і лантану (Ce, La)PO4, що можуть ізоморфно заміщуватися Th, у меншій мірі Y, Ca, Mg, Fe і т. д.

реєструє повний потік випромінювання, яке пройшло в процесі проведення вимірювання через мішень. М. застосовуються, коли інтенсивність джерел випромінювання не залишається незмінною.

поодинокі кристали, що мають єдину

кристалізацію з: розплаву, розчину, газової

англ. ferromagnetic monocrystals) – монокристали, що мають анізотропію магнітних властивостей.

347

МОНОПОЛЬ,́ -я (рос. монополь; англ. monopole).

м. магнітний́ [монополь́ Дірака́] (рос.

монополь магнитный, монополь Дирака; англ. magnetic monopole, Dirac monopole) – гіпотетична частинка, що має позитивний або негативний "магнітний заряд" – точкове джерело радіального магнітного поля. Неодноразові спроби експериментального виявлення м. м. поки не увінчалися успіхом.

м. Дірака́ (рос. монополь Дирака; англ. Dirac monopole) – див. монополь́ магнітний́ .

МОНОСКОП,́ -а (рос. моноскоп;

англ. monoscope) – електроннопроменева трубка (допоміжна) для генерації заданої послідовності телевізійних сигналів при настроєнні чи випробуванні телевізійної й іншої спеціальної апаратури.

МОНОХРОМАТОР,́ -а (рос. монохроматор; англ. monochromator) – спектральний оптичний прилад для виділення вузьких ділянок спектру оптичного випромінювання.

м. нейтронний́ кристалічний́ (рос.

монохроматор нейтронный кристаллический; англ. neutron crystal monochromator) – прилад для одержання монохроматичних нейтронів за допомогою дифракції на монокристалі та проведення досліджень із ними.

м. нейтронний́ механічний́ (рос.

монохроматор нейтронный механический; англ. neutron mechanical monochromator) – прилад, що виділяє механічним способом із неперервного спектру нейтронів вузьку групу моноенергетичних нейтронів. Монохроматизація здійснюється шляхом пропускання добре колімованого пучка нейтронів крізь криволінійні щілини ротора, що обертається.

МОНОШАР,́ -у (рос. монослой; англ. monolayer) – те саме, що шар мономолекулярний́ .

МОРФОТРОПІЯ́ (рос. морфотропия;

англ. morphotropism) – поняття, введене в

кристалографію ще до відкриття рентгеноструктурного аналізу; у даний час позначає закономірний зв'язок між формою елементарної комірки кристала та формою молекул речовини, з якої він складений. Окремі випадки м.: ізоморфізм та ізодиморфізм.

МОТОР,́ -а (рос. мотор; англ. engine, motor; (вічний) machine; (авто) mill) – див. двигун́.

МУЛЬТИВІБРАТОР,́ -а (рос. мультивибратор; англ. multivibrator, retriggerable multivibrator, multivibrator oscillator; від лат. multum

– багато і vіbro – коливаю) – електронний пристрій із двома метастабільними станами, яким відповідають два різних значення напруги (або струму) і які періодично стрибкоподібно змінюють один одного за рахунок позитивного зворотного зв'язку. М. генерує періодичний сигнал прямокутної форми,

мультивибратор ждущий; англ. biased

елементарних частинок (дублет, триплет, октет, декуплет та інші об'єднання частинок з великим числом складових) з однаковим спіном, а у випадку, коли вона утворені адронами, також і однаковою внутрішньою парністю. Існування м. є відображенням наявності певних властивостей симетрії взаємодій елементарних частинок.

м. ізотопічний́ (рос. мультиплет изотопический; англ. isotopic multiplet)

– родина адронів, які в однаковий спосіб беруть участь у сильній взаємодії, мають

348

приблизно рівні маси, одні й ті ж баріонні числа, спін, парність, дивність та інші квантові числа і відрізняються тільки електричним зарядом (див. також

інваріантність́ ізотопічна́ ). У випадку атомних ядер м. і. є аналогові стани ядерізобарів.

МУЛЬТИПЛЕТНІСТЬ,́ -ості (рос. мультиплетность; англ. multiplicity) – число 2S + 1 можливих орієнтацій у просторі повного спіну атомної системи (де S – спінове квантове число системи). У випадку LS-зв'язку (нормального зв'язку, див. також зв'язоќ векторний́ ) при L ≥ S (L – орбітальне квантове число) м. дорівнює числу можливих орієнтацій у просторі повного моменту J атомної системи (тобто кратності виродження рівня енергії). При L < S число можливих орієнтацій J дорівнює 2L + 1, однак і в цьому випадку м. називається число 2S + 1. М. визначає розщеплення рівня енергії на компоненти. Це розщеплення, зумовлене релятивістськими ефектами в атомній системі (головним чином спін- орбітальною взаємодією), називається тонким, або мультиплетним, і визначається правилом інтервалів Ланде. Значення м. вказують ліворуч угорі від повного позначення рівня енергії: 2S=1LJ.

МУЛЬТИПОЛІ́ , -ів, мн. (рос. мультиполи; англ. multipoles; від лат. multum – багато і грец. πόλος – полюс) – певні конфігурації точкових джерел (зарядів). Назва "м." включає позначення числа зарядів, які утворюють м. Наприклад, точковий заряд – м. нульового порядку; два протилежних за знаком заряди, однакових за абсолютною величиною – диполь, або м. 1-го порядку; 4 однакових за абсолютною величиною заряди, які розміщуються у вершинах паралелограма, кожна сторона якого з'єднує заряди протилежного знака – квадруполь, або м. 2-го порядку і т. д. Поле таких складних систем відносно

просте і може бути описане як суперпозиція полів деякого числа м.

МУСКОВІТ,́ -у [слюда́біла́] (рос. мусковит, слюда белая; англ. muscovite [mica]) – мінерал хімічного складу KAl2[AlSі3O10]·[OH]2, належить до групи слюд.

МЮОНИ́ , -ів, мн. (рос. мюоны; англ. muons, heavy electrons), μ – заряджені елементарні частинки зі спіном Ѕ, часом життя 2,2·10-6 с, і масою, яка приблизно в 207 разів перевищує масу електрона (107,5 МеВ); належать до класу лептонів. М. складають 80 % частинок космічного випромінювання на рівні моря і народжуються в процесі розпаду π-

мезонів (піонів) і К-мезонів (каонів), при зіткненнях адронів із речовиною та ін. Негативно заряджений м. і позитивно заряджений м. є античастинками. Застаріла назва м. – мю-мезони.

МЮОНІЙ,́ -ю (рос. мюоний; англ. muonium), Mu – зв'язаний стан електрона (е–) і позитивно зарядженого мюона (μ+); воднеподібний атом, у якому роль ядра відіграє мюон. М. – найпростіша система двох точкових заряджених частинок – лептонів. М. є метастабільною системою внаслідок розпаду мюона на позитрон і два нейтрино з часом життя τ ≈ 2,2·10-6 с. Тонка та надтонка структури рівнів енергії м. цілком подібні структурі рівнів атома водню.

states method) – метод наближеного розв'язання задач квантової механіки, що застосовується для опису квантових систем, у яких можна виділити "швидку" та "повільну" підсистеми. Задача вирішується в два етапи: спочатку розглядається рух швидкої підсистеми при фіксованих координатах повільної підсистеми, а потім враховується рух останньої. Н. а. в його первісному формулюванні відоме як метод Борна– Оппенгеймера, у якому рух швидкої і повільної підсистем вважалися

незалежними. Н. а. використовується в теорії молекулярних спектрів та ін.

349

наближення в електронній теорії металів, засноване на розгляді "металу як цілого", тобто сукупності великої кількості електронів, які взаємодіють між собою і перебувають у просторово періодичному полі йонів кристалічної решітки (остання може здійснювати також теплові

коливання). Н. б. належить до квантової теорії багатьох тіл.

н. борнівське́ в к в а н т о в і й м е х а н і ц і т а к в а н т о в і й т е о р і ї

обчислення амплітуд пружного розсіяння і непружної взаємодії мікрочастинок у рамках теорії збурень у першому

знаходження хвильової функції та рівнів енергії квантової системи за умови, що довжина хвилі де Бройля частинок системи набагато менша характерних

(рос. приближение квазистационарное [приближение квазистатическое] в э л е к т р о д и н а м и к е ; англ. quasistationary approximation [quasi-static

опис змінного електромагнітного поля, справедливий при досить по-вільних його змінах у часі. Критерієм повільності

слугує умова τ/T << 1, де Т – характерний

час зміни поля (напр., період коливань), τ

– час поширення хвильових збуджень через розглядувану обмежену область простору (квазістаціонарну зону).

н. марковського́ процесу́ (рос. приближение марковского процесса; англ. Markov process approximation) – наближений метод розв'язання диференціальних рівнянь, які містять випадкові параметри; базується на малій величині відношення часу кореляції

впливів τ0 до часу кореляції відгуку τ1. Формально відповідає межі τ0 / τ1 → 0. Н. м. п. допускає опис значних

флуктуацій, що виникають у фізичній

350

t h e o r y o f w a v e p r o p a g a t і o n ) – наближений метод опису багатократного розсіяння хвиль з урахуванням дифракційних ефектів у середовищах із великомасштабними (порівняно з довжиною хвилі λ) неоднорідностями показника заламу. Суть н. п. р. полягає в тому, що здійснюється наближений перехід від еліптичного рівняння (наприклад, хвильового або рівняння Гельмгольца) до параболічного рівняння Леонтовича. Для параболічного рівняння достатньо однієї граничної умови, тому його розв'язок має властивості динамічної причинності, тобто поле функціонально залежить лише від попередніх за координатами значень випадкового параметра.

н. середнього́ поля́ (рос. приближение среднего поля; англ. average field approximation) – метод наближеного опису ефектів багаточастинкових взаємодій у задачах багатьох тіл у квантовій механіці та квантовій статистиці, який полягає у заміні реального гамільтоніана взаємодії багатьох частинок відповідно підібраним гамільтоніаном одночастинкової взаємодії з деяким ефективним "полем", параметри якого визначаються

рівнянь для кореляційних функцій у класичній статистичній фізиці, в якому тричастинкова кореляційна функція

F3(r1, r2, r3) розподілу молекул наближено визначається через парні

функції F2(rі, rk) за схемою F3(r1, r2, r3) =

F2(r1, r2)×F2(r1, r3)×F2(r2, r3), де (і, k) = 1,2,3,