Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

няється на стримерній стадії іскрового розряду; слугує для реєстрації заря-

камера флотационная пузырьковая; англ. bubble chamber, bubble cell) – те саме, що камера́ бульбашкова́ ́.

к. Шмідта́ (рос. камера Шмидта;

англ. Schmidt camera) – дзеркальнолінзовий телескоп із сферичним дзеркалом і розташованою у його центрі кривизни корекційною пластинкою, поверхня якої має спеціальну форму, завдяки чому система виправлена на сферичну аберацію при великому полі

зору (до 25°) і великому відносному отворі (до 1:1).

channel, chain, bed, channeling, conduit, circuit, pass, path, race).

КАНАЛ́ , -а 2 (рос. канал; англ. channel (slot), canal, cavity, bed, channeling, conduit, cut, duct, (flow) passage, port, race, track; (реактора) hole; (у системах пакетного зв'язку) slot, channel slot).

к. звуковий́ підводний́ (рос. канал звуковой подводный; англ. underwater sound channel) – природний акустичний хвилевід, який утворюється в океані внаслідок особливого вигляду залежності швидкості звуку від глибини. Швидкість звуку на деякій глибині, що називається віссю к. з. п., сягає мінімального значення.

КАОН́ , -а (рос. каон; англ. kaon) – те саме, що К-мезон́.

КАРЛИЌ , -а (рос. карлик; англ. dwarf).

к-ки білі́ (рос. карлики белые; англ. white dwarfs) – компактні зорі з масами порядку маси Сонця (МS) і радіусами ~ 0,01 радіуса Сонця (RS). Середня густина речовини к. б. складає 105–106

241

г/см3. За оцінками, число к. б. складає 3– 10 % від загального числа зірок Галактики. Значна частина к. б. входить у подвійні зоряні системи (зокрема, першою зіркою, віднесеною до б. к. виявився Сіріус В – супутник Сіріуса з М ~ 1МS, відкритий А. Кларком [A. Clark] у 1862). К. б. виділені в особливий клас зірок у 1910-і рр., їхня назва пов'язана з кольором перших представників цього класу – Сіріуса В та 40 Ерідана В – гарячих білих зірок. Для фізики к. б. цікаві насамперед як об'єкти застосування теорії надгустої плазми. Білими карликами стають зорі наприкінці своєї еволюції (див. також еволюція́ зір). Основне джерело світності к. б. – накопичена в зірці енергія теплового руху йонів. У тісних подвійних системах к. б. може стати більш масивний компонент. Основне джерело світності у таких к. б. – термоядерне горіння водню.

к-ки червоні́ (рос. карлики красные;

англ. red dwarfs) – зірки спектральних класів К, М, які мають низьку світність. Більша частина к. ч. належить до зірок головної послідовності діаграми Герцшпрунга-Расселла. К. ч. є численними, в них зосереджена основна частина речовини зірок нашої та більшості інших галактик, наприклад,

Галактика містить 3×1011 ч. к.

КАРОТАЖ́ , -у (рос. каротаж; англ. logging, geophysical logging, well logging, logging services, wire-line services, borehole survey, well (log)

геофізичних досліджень, які проводяться для розвідки нафтових і газових родовищ і базуються на зондуванні нейтронами

o f b o r e h o l e s ) – група методів дослідження шарів гірських порід за

проводяться при розвідці та розробці родовищ газу, нафти й інших корисних копалин.

КАРЦИНОТРОН,́ -а (рос. карцинотрон; англ. carcinotron) – те саме, що лампа́ зворотної́ хвилі́ .

КАТАЛІЗ́ , -у (рос. катализ; англ. catalysis).

к. мюонний́ (рос. катализ мюонный;

англ. muon catalysis) – явище синтезу (злиття) ядер ізотопів водню, що відбувається при істотній участі негативно заряджених мюонів, які, утворюючи з ядрами мезомолекули, сприяють зближенню ядер на відстані, достатні для перебігу ядерної реакції. Звільняючись після акту реакції, мюони можуть повторити процес (тобто вони виступають в ролі каталізатора).

КАТІОН́ , -а (рос. катион; англ. cation)

– позитивно заряджений іон, який рухається в електричному полі до катода. К. містяться в розчинах і розплавах більшості солей і основ (див. також електроліз́ ). К. називають також позитивно заряджені йони в іонних кристалах.

КАТОД́ , -а (рос. катод; англ. cathode)

– 1) негативний полюс (або клема) джерела струму. 2) Негативний електрод електровакуумного або газорозрядного прилада, який править за джерело електронів, що забезпечують провідність міжелектродного проміжку у вакуумі або газі. 3) В електрохімії – електрод в електроліті, біля якого відбувається відновлення йонів, що входять до складу електроліту (див. також електроліз́ ).

к. віртуальний́ (рос. катод виртуальный; англ. virtual cathode) – потенціальний бар'єр, що може виникати

242

в потоці заряджених частинок (електронів або йонів) за рахунок

створюваного або просторового заряду; к.

в. частково пропускає і частково відбиває цей потік. К. в. виникає, наприклад, перед катодом вакуумного діода, що працює в режимі обмеження струму просторовим зарядом; у вакуумних багатоелектронних приладах при інжекції прискореного електронного пучка в простір між сіткою та наступним електродом; при емісії заряджених частинок у плазму в ленгмюрівському шарі (див. також явища́ приелектродні́ ) між електродом і плазмою.

к. вторинноелектронний́ (рос. катод

(рос. катод металлопористый, катод

распределительный, катод диспенсерный; англ. dispenser cathode) – тип термоелектронного катода; являє

собою металеву губку з тугоплавкого металу (W, Re, Mo), яка містить сполуки активних матеріалів, переважно Ba. При нагріванні Ba, виділяючись зі сполук, дифундує до поверхні і покриває її тонкою плівкою металу, яка знижує роботу виходу.

к. оксидний́ (рос. катод оксидный;

англ. coated cathode) – ефективний термоелектронний катод непрямого розжару; належить до класу напівпровідникових термоелектронних катодів. Активною речовиною тут є окис металу; в результаті прогрівання (активування) к. о. в об'ємі та на поверхні утворюється надлишок металу, який забезпечує необхідну електропровідність к. о. і зниження роботи виходу. Існує два

низькотемпературних к. о., які працюють при робочих температурах ~ 900 – 1300 К, використовуються суміші окисів лужноземельних металів Ba, Sr, Ca. У

високотемпературних активною

речовиною слугують окиси Y, Th та ін. Робочі температури таких к. о. лежать у діапазоні ~ 1400 – 2000 К.

к. плазмовий́ (рос. катод плазменный; англ. plasma cathode) – область розряду поблизу власне катода, в якій плазма створюється за допомогою спеціальних засобів, не пов'язаних з основним розрядом. У загальному випадку

– плазмовий електрод.

к. порожнистий́ (рос. катод полый;

англ. hollow cathode) – тип емітера в газорозрядних приладах, у яких струм емісії знімається з поверхні порожнини (сферичної, циліндричної), що охоплює розрядний об'єм. До к. п. належать також емітери, що складаються з кількох елементів, робочі поверхні яких обмежують частину розрядного об'єму.

к. термоелектронний́ [термокатод́] (рос. катод термоэлектронный, термокатод; англ. thermionic cathode, hot cathode) – катод електровакуумних і газорозрядних приладів, який емітує

металопористі та боридні.

КАТОДОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ́ (рос. катодолюминесценция; англ. cathodoluminescence) – люмінесценція, що виникає при збудженні речовини потоками електронів, прискорених у зовнішньому електричному полі. Найбільшу ефективність перетворення кінетичної енергії зарядженої частинки в кванти випромінювання, яка досягає 20 – 25 %, мають деякі полікристалічні кристалофосфори з рекомбінаційним механізмом світіння.

КАУСТИКА́ [поверхня́ каустична,́ обвідниця́ ] (рос. каустика, поверхность каустическая; англ. caustic; від грец. καυστικός – пекучий, палючий) – обвідна родини променів, тобто геометричне місце

243

точок перетину нескінченно близьких променів родини. Рівняння к. визначається

рівнянням родини променів r = r(ξ, η, τ) з додатковою умовою D(τ) = ∂(x, y, z)/∂(ξ, η,

τ) = 0, де D(τ) – якобіан переходу від

променевих координат до декартових (див. також метод́ геометричної́ оптики́ ).

КВАДРУПОЛЬ́ , -я (рос. квадруполь; англ. quadrupole). В е л е к т р о с т а т и ц і – обмежена система зарядів з нульовими сумарним зарядом і дипольним електричним моментом, але з

замкнутих струмів з нульовим магнітним дипольним моментом, але з відмінним від нуля псевдотензором магнітного квадрупольного моменту.

КВАЗАРИ́ , -ів, мн (рос. квазары;

англ. quasars) – позагалактичні об'єкти малого кутового розміру, що характеризуються значним червоним зміщенням z спектральних ліній (z більше або порядку 0,1). Назва походить від англійських слів "quasі-stellar radіo sources" (квазізоряні джерела радіовипромінювання).

КВАЗІЕНЕРГІЯ́ (рос. квазиэнергия;

англ. quasienergy) – фізична величина, що характеризує стан квантовомеханічної системи, гамільтоніан якої є періодичною функцією часу. У випадку, коли період

τ є дійсною величиною, хвильова

квазизвёзды; англ. quasi-stars) – те саме, що

надзорі́ .

КВАЗІЗІРКИ,́ -оќ, мн. (рос. квазизвёзды; англ. quasi-stars) – те саме, що

надзорі́ .

КВАЗІІМПУЛЬС́ , -у (рос. квазиимпульс; англ. quasi-momentum) – векторна характеристика р стану квазічастинки в кристалі. Для частинки в періодичному середовищі (напр., у кристалічній решітці) к. відіграє ту ж саму роль, що й імпульс частинки в просторово однорідних системах. У просторово-періодичній системі

перетворення хвильової функції ψ(r)

частинки при зсуві на вектори трансляції (періоди) аі системи має

вигляд: ψ(r + аі) = exp(іраі/ћ)ψ(r); тут р – квазіімпульс.

КВАЗІКООРДИНАТИ́ , -нат́, мн. [квазісурядні́ ] (рос. квазикоординаты; англ. quasi-coordinates) – поняття, встановлювані в такий спосіб: якщо положення механічної системи визначається s узагальненими координатами q1, q2, …, qs, то величини

dπ1, dπ2, …, dπs, що є незалежними одна від одної лінійними комбінаціями диференціалів координат q1, q2, …, qs і виражені неінтегровними рівностями

вигляду dπі = аі1dq1 +аі2dq2 + … +аіsdqs

(і = 1, 2, …, s) (де аіk – коефіцієнти, що залежать від q1, q2, …, qs), називаються

диференціалами к., а самі π1, π2, …, πs –

к. даної системи.

КВАЗІКРИСТАЛ́ , -а (рос. квазикристалл; англ. quasi-crystal) – тверде тіло, що складається з атомів, які не утворюють кристалічної решітки,

244

проте мають далекий координаційний порядок, який проявляється у здатності когерентно розсіювати надхідне випромінювання (див. також порядоќ далекий́ і близький́).

КВАЗІНЕЙТРАЛЬНІСТЬ́ , -ості (рос. квазинейтральность; англ. quasineut-rality).

к. плазми́ (рос. квазинейтральность плазмы; англ. plasma quasineutrality) – одна з найважливіших властивостей плазми, яка полягає у практично точній однаковості густин додатніх і від'ємних частинок, що входять у її склад. К. п. може порушуватися на відстанях порядку дебаєвого радіуса екранування і на час

порядку або менше 1/ωре (ωре – плазмова частота).

КВАЗІОПТИКА́ (рос. квазиоптика;

англ. quasi-optics) – асимптотичний метод для опису дифракції коротких хвиль у системах, розміри яких істотно перевищують довжину хвилі. К. уточнює геометричної оптики метод в околах каустик і фокусів, у зонах півтіні, при описі широких хвильових пучків і т.п.

КВАЗІРІВНІ́ , -ів, мн. (рос. квазиуровни; англ. quasi-levels).

к-вні Фермі́ (рос. квазиуровни Ферми; англ. Fermi quasi-levels) – енергетичні рівні, що характеризують заповнення дозволених енергетичних зон носіями заряду в напівпровідниках у нерівноважних умовах. Якщо часи релаксації імпульсу й енергії для електронів і дірок набагато менші за часи їхньої рекомбінації, то всередині кожної дозволеної енергетичної зони встановлюється рівноважний розподіл за енергіями з температурою решітки. Однак при цьому не існує єдиного рівня Фермі для всієї системи, а кожній зоні відповідає ферміївський розподіл зі "своїм" рівнем Фермі.

КВАЗІСЕРЕДНІ́ , -ніх, мн. (рос. квазисредние; англ. quasiaverages) – статистичні середні для систем із виродженим станом статистичної рівноваги. К. відповідають звичайним статистичним середнім, для яких виродження знімається нескінченно малим збуренням, що порушує симетрію гамільтоніана. Поняття к. введено М.М. Боголюбовим у 1960.

КВАЗІСУРЯДНІ,́ -них, мн (рос. квазикоординаты; англ. quasicoordinates) – те саме, що квазікоординати́ .

КВАЗІЧАСТИНКА́ [збудження́ елементарне́ ] (рос. квазичастица, возбуждение элементарное; англ. quasiparticle) – фундаментальне поняття квантової теорії багатьох тіл, введення якого радикально спрощує фізичну картину і методи опису широкого кола процесів у системах багатьох частинок із сильною взаємодією, у т. ч. у конденсованих середовищах (тверде тіло, квантова рідина), плазмі, ядрі атомному. К. – особливий довгоісновний (довготривалий) багаточастинковий комплекс, що слабко взаємодіє зі своїм оточенням (або, принаймні, ця взаємодія зводиться до самоузгодженого поля). Тому к. перебуває у певному квантовому стані зі своєю хвильовою функцією, енергією, імпульсом (у кристалі – квазіімпульсом), спіном і т.д., рухаючись як ціле подібно до звичайної частинки.

КВАЗІЯДРО́ (рос. квазиядро; англ. barionium) – те саме, що баріоній́ .

КВАНТ, -а (рос. квант; англ. quantum).

гама́ -квант (рос. гамма-квант; англ. gamma(-ray) quantum) (γ) – фотон великої енергії (умовно вище 100 кеВ). Г.-к. виникає, наприклад, при квантових переходах в атомних ядрах, при деяких перетвореннях елементарних частинок

245

(зокрема, при аннігіляції електронпозитронної пари у фотони), гальмівному та синхротронному випромінюванні електронів високої енергії.

к. дії́ (рос. квант действия; англ. quantum of action) – те саме, що стала́ Планка́ .

к. магнітного́ потоку́ (рос. квант магнитного потока; англ. quantum of magnetic flux) – мінімальне значення магнітного потоку Фо через кільце надпровідника зі струмом, зумовленим рухом куперівських пар електронів (див. також ефект́ Ку́пера, надпровідність́ ); одна з фундаментальних фізичних констант. Фо = h/(2e) = 2,0678506(54)·10–15 Вб (на 1984). Значення Фо визначене на основі ефекту Джозефсона.

к. світла́ (рос. квант света; англ. light quantum) – те саме, що фотон́.

КВАНТУВАННЯ́ (рос. квантование; англ. quantization, quantizing).

к. вторинне́ (рос. квантование вторичное; англ. secondary quantization, secondary quantizing) – метод розгляду квантової системи, при якому роль незалежних змінних відіграє кількість частинок у заданому стані. К. в.

П. Дірак [P. Dіrac], П. Йордан [P. Jordan] і О. Кляйн (О. Клейн) [O. Kleіn], для Бозе-

частинок, 1928. Апарат к. в. має широке застосування в статистичній фізиці і квантовій теорії поля, де розглядаються

канонічного) формалізму, аналогічного гамільтоновому формалізму класичної механіки. Постулат к. к. полягає в заміні узагальнених координат і спряжених їм імпульсів на відповідні оператори, що діють на хвильову функцію стану. Причому переставні співвідношення для цих операторів і квантові рівняння руху для них отримуються заміною фундаментальних дужок Пуассона і канонічних рівнянь руху класичної механіки за "правилом відповідності": класична дужка Пуассона замінюється

на квантову дужку Пуассона {А, В} →

1

{А, В}квант = ih [А, В], визначену через

комутатор операторів А і В: [А, В] ≡ АВ – ВА.

к. Ліфшица́ –Онсагера́ (к. Ліфшица́ – Онзагера́ ) (рос. квантование Лифшица– Онсагера; англ. Lifshic–Onsager quantization, Lifshic–Onsager quantizing) – узагальнення правила орбітального квантування електронів у магнітному полі (див. також рівні́ Ландау́) для випадку довільного закону дисперсії носіїв заряду в металах. У металі для електронів, що перебувають поблизу Фермі поверхні, значення енергії рівнів Ландау набагато перевищують характерну відстань між ними (яка дорівнює добуткові Планка сталої на циклотронну частоту). Тому орбітальне квантування описується квазікласично, а самі рівні характеризуються високими квантовими числами (п ~ 104). При цьому умова орбітального квантування фактично задає зміну площі S, охоплюваної орбітою в імпульсному просторі, при

переході з однієї орбіти на іншу: S =

Sn+1 – Sn = 2πeћH/c (тут е – заряд електрона, Н – напруженість магнітного поля).

к. магнітного́ потоку́ (рос. квантование магнитного потока; англ. quantization of magnetic flux, quantizing of magnetic flux) – дискретність значень

246

магнітного потоку Ф, що проходить через неоднозв'язний надпровідник (напр., надпровідне кільце). Магнітний потік має значення, кратні кванту магнітного потоку

Фо.

к. просторове́ (рос. квантование пространственное; англ. space quantization, spatial quantization, space quantizing, spatial quantizing) – те ж, що й квантування моменту імпульсу: дискретність можливих його просторових орієнтацій відносно довільно обраної осі.

к. простору́ -часу́ (рос. квантование пространства-времени; англ. space-time quantization, space-time quantizing) – напрямок у квантовій теорії поля, заснований на гіпотезі про дискретну (квантовану) структуру просторовочасового світу в області малих масштабів.

КВАРКИ́ , -ів, мн. (рос. кварки; англ. quarks) – мікроскопічні частинки зі спіном Ѕ, елементарні складові всіх адронів: баріонів і мезонів. У межах точності сучасного експерименту к. – точкові, безструктурні утворення (їхні розміри менше 10–16 см). До початку 80-х рр. були відомі 5 типів к.: u, d, s, c, b. Однак є теоретичні підстави припускати наявність ще одного, шостого к. – t-к. Кожен тип к. qі представлений трьома

різновидами qi , у яких квантові числа і

маса однакові, але є відмінність у характеристиці (відсутньої в адронів), названій кольором, яка набуває трьох

різних значеннь, α = 1, 2, 3. У першому наближенні кожен баріон складається з трьох кварків, кожен мезон – із кварка й антикварка. Всім к. зазвичай приписують баріонне число В=1/3. Тип к. характеризується насамперед значеннями таких квантових чисел: ізотопічного спіну (І) та його проєкції Іz, дивності (S), чарівності (C) і краси (b), які визначають а р о м а т к. Характерною рисою к. є дробовий електричний заряд, кратний e/3.

КВАРКОНІЙ́ , -ю (рос. кварконий;

англ. quarkonium) – мезон, що складається з важкого кварка та його антикварка. К. може правити за "пробник" сильної взаємодії на малих відстанях. Цей пробник є унікальним, тому що дає пряму інформацію про властивості глюонних полів (див. також глюони́ ). Крім того, к. – зручний об'єкт для дослідження слабкої взаємодії; напр., розпади к. є одним із джерел інформації про бозони Хіггса, аксіони та інші екзотичні об'єкти, що виникають у теорії.

КВАРЦ, род. -у, ор. -ом (рос. кварц;

англ. quartz) – кристалічний двоокис кремнію SіО2, один з основних мінералів земної кори. Основною кристалічною модифікацією SіО2, що існує при

звичайних температурах і тисках, є α-К.; цю модифікацію і називають власне к. Кристалічна структура к. утворена з кремнекисневих тетраедрів SіО4: катіон Sі, що міститься в їх центрі, оточений по тетраедру чотирма аніонами О, а кожен іон О, здійснюючи зчеплення тетраедрів, зв'язаний з двома йонами кремнію; зв'язок між Sі і О має йоноковалентний характер.

Параметри елементарної комірки α-к.: а = 0,4903 нм, с = 0,5393 нм, точкова група 32. Для α-к. ця група реалізується в

атомній структурі в двох енантіоморфних (правій і лівій) просторових групах. Кристали к. – подовжено-призматичні або дипірамідальні з гранями гексагональної призми і двома ромбоедрами; часто к. є здвійникованим (див. також двійникування́ ).

КВАТЕРНІОНИ́ , -нів, мн. (рос. кватернионы; англ. quaternions) – елементи множини Н, які можна

представити у вигляді q = αo1 + α1і + α2j

+ α3k. Тут αo, …, α3 – дійсні числа, а (1, і, j) – твірні базису в Н, що задовольняють співвідношення:

1і = і, 1j = j, 1k = k, 12 = 1, t2 = j2 = k2 = –1,

іj = –jі = k, kі = –іk = j, jk = –kj = і. Ці

247

співвідношення можна записати в більш компактній формі, ввівши твірні ео, е1, е2,

е3; тоді ео2 = 1, eі2 = –1, eіej = εіjk еk (і, j = 1, 2, 3) (εіjk – символ Леві-Чівіти). Множення

к. на скаляр і додавання к. визначаються як і для звичайних векторів. Можна

ввести добуток двох к. q = αіeі і q' = βіeі

множина Н перетворюється в алгебру (алгебру кватерніонів). Алгебра Н містить у вигляді підалгебри поле дійсних чисел і поле комплексних чисел.

КЕЛЬВІН,́ -а (рос. Кельвин; англ.

Kelvin), К – одиниця термодинамічної температури, одна з основних у СІ; К. дорівнює 1/273,16 частини термодинамічної температури потрійної точки води. Застосовується як одиниця Міжнародної практичної температурної

шкали, 1 К = 1°С.

КЕРМА́ (рос. керма; англ. kerma;

скорочено від англ. kіnetіc energy released іn matter – кінетична енергія, звільнена в речовині) – сума початкових кінетичних енергій всіх заряджених частинок, утворених нейтронами, рентгенівськими

та γ-квантами в одиниці маси

опромінюваної речовини в результаті взаємодії з речовиною. К. вимірюється в греях (СІ) або в радах. К. – міра енергії, переданої випромінюванням зарядженим частинкам у даній точці опромінюваного об'єму.

КЕРМЕТ́, -у (рос. кермет; англ. cermet) – те саме, що металокераміка́ .

КЕРУВАННЯ́ (рос. управление; англ. control, handling, management, manipulation, operation, steering, guidance; (автомобілем, поїздом) drive, driving).

к. оптимальне́ (рос. управление оптимальное; англ. optimal control) – керування технічними об'єктами, що

забезпечує найкращий у якому-небудь заздалегідь визначеному розумінні перебіг

[ t h e o r y ] ) – наука, яка вивчає загальні властивості систем автоматичного керування та регулювання і займається розробкою методів аналізу та синтезу цих систем.

КИПІННЯ́ (рос. кипение; англ. boiling) – процес пароутворення в рідині, що включає народження пухирців пари, їхній ріст, рух і взаємодію; окремий випадок нерівноважного фазового переходу 1-го роду. К. викликається перегрівом рідини, стан якої потрапляє в область вище лінії рівноваги (див. також

рівняння́ ван-дер-Ваальса́ ), або зниженням тиску нижче його значення на лінії рівноваги рідина – пар.

КИСЕНЬ́ , -сню (рос. кислород; англ. oxygen), О – хімічний елемент VІ групи періодичної системи елементів, атомний номер 8, атомна маса 15,9994 а.о.м. Природний К. складається з трьох стабільних ізотопів 16О (99,762 %), 17О (0,038 %) і 18О (0,200 %). Ядра атомів 16О містять 8 протонів і 8 нейтронів і мають особливу стійкість; вони є найпоширенішими ядрами земної кори. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 2s2p4. К. існує у вигляді двох простих речовин: власне к. з молекулою О2 та озону О3, що утворюється, напр., в електричних розрядах в атмосфері. Молекули О2 є досить стійкими, озон же

нестійкий і легко розпадається: О3®О2 +

О. К. О2 – безбарвний газ без запаху і смаку; озон О3 має синє забарвлення і різкий запах, є отруйним.

КИСЛОТА́(рос. кислота; англ. acid). к-ти нуклеїнові́ (рос. кислоты нуклеиновые; англ. nucleic acids) – група

248

біологічних полімерів, що передають і зберігають спадкову інформацію, керують процесами синтезу структурних білків і білків-ферментів.

КІАНІТ́, -у [дистен́] (рос. кианит, дистен; англ. kyanite, cyanite, disthen(e), blue talc), Al2OSіO4 – мінерал із групи острівних силікатів.

КІЛО…, к (рос. кило…, к; англ. kilo…, k; франц. kіlo-, від грец. χίλια – тисяча) – основа до найменування одиниці фізичної величини для утворення найменування кратної одиниці, яка дорівнює 1000 початкової одиниці. Приклад: 1 км = 1000 м.

КІЛОГРАМ́ , -а, кг (рос. килограмм, кг; англ. kilogram, kg) – одиниця маси, одна з основних у СІ. К. дорівнює масі міжнародного прототипу, що зберігається в Міжнародному бюро мір і ваг.

к.-метр за секунду,́ кг×м/с (рос. к.- метр в секунду, кг×м/с; англ. k.-meter per second, kg×m/s) – одиниця СІ імпульсу

(кількості руху); дорівнює імпульсу тіла масою 1 кг, що рухається поступально зі швидкістю 1 м/с.

КІЛОПОНД́ , -а (рос. килопонд; англ. kilopond), kp – див. кілограм́-сила́.

КІЛЬКІСТЬ́ , -ості (рос. количество; англ. quantity, amount; (число) number, count; (чисельність) population, strength).

к. опромінення́ (рос. количество облучения; англ. energy exposure) – те саме, що експозиція́ енергетична́ .

к. освітлення́ (рос. количество освещения; англ. exposure, lumination) – те саме, що експозиція́ .

к. руху́ (рос. количество движения; англ. momentum, linear momentum) – те саме, що імпульс́ .

КІЛЬЦЕ́, -я́(рос. кольцо; англ. ring, nucleus; (інтерференційне) fringe; (деталь) collar, becket, race, annulus, thimble, washer).

к. будкерівське́ (рос. кольцо будкеровское; англ. Budker ring) – стаціонарний стан кільцевого пучка релятивістських електронів з домішкою деякої кількості позитивних іонів, який досягається завдяки самофокусуванню. Названо на честь Г.І. Будкера, який узагальнив умову самофокусування релятивістського пучка електронів на кільцеве утворення. На цьому явищі засновано один із напрямків колективного методу прискорення.

к. нагромаджувальне́ (рос. кольцо накопительное; англ. storage ring) – те саме, що накопичувач́ заряджених́ частиноќ .

к. накопичувальне́ [кільце́ нагромаджувальне́ ] (рос. кольцо накопительное; англ. storage ring) – те саме, що накопичувач́ заряджених́ частиноќ .

кільця́ Ньютона́ (інтерференційні́ ) (рос. кольца Ньютона (интерференционные); англ. Newton fringes) – інтерференційні смуги однакової товщини у формі колець, розташованих концентрично навколо точки дотику двох сферичних поверхонь або площини і сфери. Інтерференція світла відбувається в тонкому проміжку, що розділяє поверхні. При освітленні немонохроматичним світлом к. Н. стають кольоровими. [І. Ньютон, 1675].

КІНЕМАТИКА́ (рос. кинематика;

англ. kinematics) – розділ механіки, в якому вивчаються геометричні властивості руху тіл без урахування їхньої маси і діючих на них сил. Вихідними в к. є поняття простору та часу. Залежно від властивостей досліджуваного об'єкта, к. можна розділити на: к. точки та твердого тіла; к. деформовної частинки; к. неперервного деформовного середовища. Положення точки чи тіла відносно даної си-

249

стеми відліку визначається якими-небудь незалежними між собою параметрами (координатами) q1, q2, …, qп, число n яких дорівнює числу ступенів вільності точки або тіла. Закон руху точки чи тіла відносно даної системи відліку описується кінематичними рівняннями руху q1 = f1(t), q2 = f2(t), …, qn = fn(t), що визначають координати qі(t) як функції часу t. Кінематичні характеристики руху, що розглядаються в механіці, виражаються через перші та другі похідні від координат qі за часом. Про к. деформовного середовища див. також тео́- рія пружності́ та гідроаеромеханіка́ .

КІНЕСКОП́ , -а (рос. кинескоп; англ. kinescope, direct view(ing) tube, (television) picture tube) – електроннопроменевий прилад, що слугує для відтворення телевізійних зображень, а також цифро-буквених і графічних даних у системах відображення інформації керованих ЕОМ (д и с п л е ї ). Див. також

прилади́ електроннопроменеві́.

m e c h a n і c s ) – розділ механіки, в якому вивчаються рух і рівновага механічних систем під дією сил. Підрозділяється на динаміку та статику.

к. фазових́ переходів́ (рос. кинетика фазовых переходов; англ. kinetics of phase transition) – розділ фізичної кінетики, в якому досліджуються процеси виникнення нової фази при фазових перетвореннях. Ці процеси різні для фазових переходів (ФП) 1-го та 2-го роду, оскільки при ФП 1-го роду фази різко відрізняються одна від одної, тоді як у випадку ФП 2-го роду вони майже збігаються. У випадку ФП-1 перетворення однієї фази в іншу вимагає перебудови системи і подолання бар'єру енергетично

метастабільного стану старої фази в області, де абсолютно стійкою є нова фаза. У першій стадії процесу флуктуаційно виникають невеликі області нової фази – з а р о д к и ; число їх невелике і кожен зародок росте незалежно від інших. У наступній стадії відбувається ріст і об'єднання нової фази. У випадку ФП-2 к. ф. п. визначається повільною релаксацією параметра порядку до свого рівноважного значення.

к. фізична́ (рос. кинетика физическая; англ. physical kinetics) – мікроскопічна теорія процесів у нерівноважних середовищах. У к. ф. методами квантової або класичної статистичної фізики вивчають процеси перенесення енергії, імпульсу, заряду і речовини в різних фізичних системах (газах, плазмі, рідинах, твердих тілах). На відміну від термодинаміки нерівноважних процесів і електродинаміки суцільних середовищ, к. ф. виходить із уявлення про молекулярну будову розглянутих середовищ, що дозволяє обчислювати з перших принципів кінетичні коефіцієнти, діелектричні та магнітні проникності й інші характеристики суцільних середовищ. К. ф. включає в себе кінетичну теорію газів з нейтральних атомів або молекул, статистичну теорію нерівноважних процесів у плазмі, теорію явищ перенесення у твердих тілах (діелектриках, металах і напівпровідниках) і рідинах, кінетику магнітних процесів і теорію кінетичних явищ, пов'язаних із проходженням швидких частинок через речовину. До неї ж належать теорія процесів перенесення в квантових рідинах і надпровідниках і кінетика фазових переходів.

к. хімічна́ (рос. кинетика химическая; англ. chemical kinetics) – область фізичної хімії, в якій вивчають механізми та швидкості хімічних реакцій. К. х. включає в собе три основні задачі: вивчення закономірностей протікання хімічних реакцій у часі та залежність їх швид-

250

костей від концентрацій реагентів, температури й інших факторів; теоретичне визначення констант швидкостей хімічних реакцій на основі молекулярної будови реагентів; дослідження хімічних реакцій в умовах руху речовини, дифузії реагентів, наявності теплопередачі і т. д. (хімічна макрокінетика).

КІНЕТОСТАТИКА́ (рос. кинетостатика; англ. kinetostatics) – розділ механіки, в якому розглядаються способи розв'язання динамічних задач за допомогою аналітичних або динамічних методів статики. В основі к. лежить принцип Даламбера, відповідно до якого рівняння руху тіл можна складати у формі рівнянь статики, якщо до фактично діючих на тіло сил і реакцій зв'язків приєднати сили інерції.

КІНОФОРМ́ , -а (рос. киноформ;

англ. kinoform) – тонка фазова синтезована голограма, що несе однозначну інформацію про фазову складову об'єктної хвилі і дозволяє відновлювати її при освітленні опорною хвилею. Прообразом к. можна вважати фазову лінзу Френеля. К. відновлює тривимірне зображення, але, на відміну від тонких голограм, записаних шляхом реєстрації інтерференційної картини, к. формує на заданій довжині хвилі тільки одне зображення, і при цьому все світло, що падає на нього, дифрагує в один порядок дифракції.

КІРАЛЬНІСТЬ́ , -ості (рос. киральность; англ. chirality) – див. хіра́- льність.

ККД (рос. ккд; англ. efficiency (factor), coefficient of performance, performance factor, output-input ratio, coefficient of efficiency) – див. коефіцієнт́ корисної́ дії́.

КЛАС, -у (рос. класс; англ. (розряд) class, brand, category, group, sort, type; (рівень) grade, quality, range, rate; (роди-