8. Мовні засоби переконування.

Коли говорить оратор перші хвилини, часто сприйняти, зрозуміти його ідею та аргументи майже не можливо. З чим ми зустрічаємося на самому початку виступу? З мовою. І якщо оратор припускається мовних помилок або мова безбарвна, то аудиторія слідкує не за тим, що оратор говорить, а як; і, зробивши висновок про відсутність мовної культури, починає сумніватися в його переконаннях. А також неправильно інтонована промова може перекрутити її зміст.

Успіх переконання слухачів безпосередньо пов'язаний зі словниковим запасом оратора. Якщо словниковий запас багатий, то ораторові легко дібрати потрібні слова, будувати промову логічно, доказово, образно й переконливо.

Отже, передумовою успіху публічного виступу є мовна майстерність оратора. Його мовлення повинно відповідати усім вимогам мовної культури, відзначатися усіма позитивними комунікативними якостями — правильністю, точністю, логічністю, доказовістю, доцільністю, виразністю, різноманітністю вжитих мовних засобів. Зважаючи на усну форму викладу, окремі з них для оратора особливо важливі.

Правильність – це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, граматичними, лексичними, синтаксичними, стилістичними тощо). Цицерон писав так: „... вміти правильно говорити - це не заслуга, а не вміти – вже ганьба…». Вільно володіти мовою, означає засвоїти літературні норми і не допускати типових помилок у наголошуванні слів (договір, читання, була), вживанні замість літературного слова діалектизму (кожний, баче, легінь) або слова іншої, в основному російської, мови (елементи т. зв.» суржику» - слідуючі питання, геть погані, заключати договір), уживанні слів-"паразитів"(ну, ага,так сказать, тіпа), жаргонізмів і вульгаризмів (облом, прикол, чмо тощо).

Точність виявляється у чітких формулюваннях, у вживанні слів у повній відповідності з їхнім значенням. Уміння оформляти і висловлювати думки відповідно до явищ дійсності зумовлюється прагненням пізнати реальний світ, а також знанням мови. Найбільше можливостей для вираження точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми та пароніми, фразеологізми, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення . Для усіх цих багатозначних слів основним джерелом точної передачі значення є контекст. Незнання синонімічних можливостей слів (білет – квиток, положення – становище) чи значень слів-паронімів ( абонент – абонемент, особистий – особовий) призводить до грубих помилок.

Логічність вимагає таких мовних конструкцій, які відповідають змістові думки, не допускають двозначного тлумачення. Наслідком неправильного добору слів є такі алогізми: тавтологія (місцевий абориген, вільна вакансія), плеоназм (вживання зайвих слів – власноручний підпис руки, моя власна думка), поєднання несумісних слів (жахливо добрий, страшно гарний), порушення порядку слів у реченні (Успіх породжує старання.), вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних речень (Повернувшись у село віпускникам ВНЗ обіцяли роботу за фахом.), порушення хронологічної точності та будь-якого іншого смислового зв’язку у реченні.

Доказовість залежить від посилання на документи, цифрові розрахунки, першоджерела, конкретизації висловлених думок, чіткості сформульованих висновків. (Як зазначено у статті 10 Конституції України…)

Доцільність досягається тоді, коли промовець враховує рівень підготовленості слухачів, добирає такі мовні засоби, що не спричиняють ніяких труднощів для сприймання змісту (уникає занадто довгих речень, не переобтяжує зміст виступу іншомовними словами, складною професійною термінологією), добирає мовні засоби відповідно до стильової приналежності. Наприклад:» Є пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час» - недоречно; «Є пропозиція припинити обговорення, у звязку з часовим обмеженням». – доцільно.Стандартні вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні у розмовному. У науковому тексті недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика. Щоб мовлення було переконливим доцільно вживати стійкі сполуки притаманні офіційно-діловому стилю (доводити до відома, взяти за основу, докласти зусиль, вжити заходів).

Багатство мовлення – це великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій, вміння застосовувати й усі ті засоби, що вживаються в художніх текстах. Це, зокрема, тропи: порівняння, епітети (художнє означення), метафори (перенесення назви одного поняття на ін.), уособлення, гіпербола (перебільшення), літота (применшення), іронія, а також стилістичні фігури — повтор окремих слів чи речень, анафора (однаковий початок кількох фрагментів), епіфора (однаковий кінець), синтаксичний паралелізм (однакова будова двох чи кількох речень), градація (кілька однотипних за семантикою або синтаксичною роллю слів, словосполучень чи частин складного речення, які ніби підсилюють одне одного і сприяють більшій емоційності вислову), образно-емоційну лексику, стійкі вислови, прислів’я, фразеологізми, цитати тощо (Без діла слабіє сила - прислів’я; Сім п’ятниць на тиждень – приказка; неопалима купина– крилатий вислів, »Борітеся – поборите» - цитата, чорне золото – метафора).

Виразність – це мистецтво володіння словом, яке забезпечується виразністю дикції та чіткістю вимови, це також вміння застосовувати виражальні засоби: логічний наголос, паузи, емоційну тональність. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка. В інтонації, тональності голосу – установки, настрій, почуття. Чим важливіший зміст, тим повільніша мова. Середня швидкість мовлення повинна бути – 100-110 слів на хвилину. У народів Сходу існує п’ять складових частин мудрості мови: говорити відповідно до обставин; говорити правду; говорити м’яко; говорити з користю; говорити великодушно.

Практичні поради ораторові

В усних висловлюваннях можуть гармонійно поєднуватися елементи розмовної і книжної мови, але при доборі мовних засобів переконування слід звернути увагу на такі «не»:

-не вживайте такі слова як «може бути», «напевно»,а підбирайте лише словатвердження «неодмінно», «всім очевидно», дієслова доконаного виду, а також вилучити з мовлення слова–паразити «ну», «мм», «ее»;

-не вживайте надто довгих речень, бо їх набагато важче зрозуміти, ніж короткі; не порушуйте смисловий зв'язок між окремими висловами у тексті. Наприклад: На факультеті п’ять гуртків, які прцюють при кафедрі, вони функціонують вже понад десять років.;

-не знеособлюйте речення, не зловживайте третьою особою однини і множини. Наприклад, "було проведено...", "були заплановані подальші заходи" тощо; не боятися вживати форму першої особи множини. Тим самим наблизити виклад до рівня знань слухачів, зробити його доступнішим, пожвавити безособовий опис. За тим описом слухачі зможуть уявити діяльність певних осіб: "Ми провели...", "Ми запланували заходи…, Вони дозволили.."; Діючим засобом контакту зі слухачами є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок між промовцем та слухачем. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо тощо.), звертання (шановні колеги, любі друзі), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?).

-не переобтяжуйте свою мову іншомовними словами, професійними термінами, абстрактними поняттями. Можливо, слухачі не мають достатнього рівня професійних знань і доповідь залишиться для них незрозумілою, тому доречно добирати українські відповідники, дублетні слова, н-д: апелювати – звертатися, компенсація – відшкодування, інцидент – випадок, аеродром – летовище;

-не вживати тавтологічних, суржикових чи логічно несумісних словосполучень: окреме епізодичне явище, самий надійний спосіб, жахливо вдалий день тощо;

-не вживати надмірно абстрактні, віддієслівні іменники, їх доречно замінити дієсловами чи їх формами: для доведення – щоб довести, при виконанні – виконуючи, займатися дослідженням - досліджувати.

Отже, перелічені вище мовні засоби переконування допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами. Аудиторія любить мову змістовну, образну, дотепну, стислу. Популярний той оратор, який за словом у кишеню не лізе, а його слово – це відлуння думки.

Висновок:

Для того, щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен бути впевненим у своїх силах, уміти завойовувати увагу слухачів своїм виступом: говорити переконливо, вживаючи слова,словосполучення й речення відповідно до норм літературної мови; використовувати різні прийоми, щоб проілюструвати певне твердження (порівняння, протиставлення, аналогію, цитати, приклади із життя); жести й міміка доповідача повинні бути невимушеними, а темп мовлення ні монотонним, ні надто швидким.

Приклад фрагменту публічного виступу керівника, зверненого до педагогів школи напередодні подачі заяв на атестацію педагогічних кадрів:

«...Наша школа завжди відрізнялась високими показниками завдяки професійним досягненням її вчителів. Проведена цього року атестація, як у минулому, позаминулому й будь-якому іншому році, стане свідченням педагогічного росту наших педагогів. Атестація - це можливість саморозкриття для вчителя, це привід показати в усій повноті його високий професіоналізм. Кожному, хто атестується, дається можливість упорядкувати свої методичні матеріали, систематизувати структуру, щоби потім рухатись далі. Атестація - це свято для вчителя, коли йому приділяється стільки уваги й коли він може так виявити себе у кращому світлі, що про нього потім довго будуть говорити. Крім того, збільшення зарплати після проходження атестації ні для кого не буде зайвим...»