4. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача. Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Для того, щоб навчитися добре й змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість. Вербальну комунікацію слід супроводжувати невербальними компонентами, що свідчитиме про істинність думки і почуття промовця.

Отже,у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані по-різному, можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід достатньо голосно, ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити дохідливість, не монотонно, але й не присипляючими “хвилями” (то вище, то нижче). Емоційність виступу повинна відповідати змісту і враховувати ситуацію. Не треба прагнути до гучності за рахунок голосових зв’язок, необхідно навчитися використовувати резонатори: порожнину рота, носоглотку, лобові пазухи, грудну клітку.

Виразне мовлення здатне передати безліч відтінків думки. Важливо, щоб чітко і ясно була вимовлена наголошена голосна, ненаголошені голосні істотного впливу на розбірливість мовлення не мають.

Ентузіазм, радість і недовір’я зазвичай передаються високим голосом; гнів і страх – теж досить високим голосом, але в ширшому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, туга, втому зазвичай передають м’яким і приглушеним голосом з пониженням інтонації на кінці фрази.

Існують такі практичні поради щодо використання голосу:

- пристосовуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

- не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності;

- не говоріть надто тихо – це справляє враження людини, яка погано володіє матеріалом;

- голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування;

- голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Необхідно навчитися правильно дихати в процесі виступу. Непідготовлена людина страждає від гострого кисневого голодування; у неї роздуваються вени, червоніє обличчя, виступає піт, частішає дихання і пульс. Щоб уникнути подібного, необхідно працювати над постановкою голосу і дихання, навчитися без непотрібних пауз, непомітно між звуками робити вдихи.

Максимальна ефективність досягається при гармонії думки і слова, що забезпечує логічну перспективу мови і ясність у поєднанні з простотою викладу. Чим сухіше і абстрактніше виклад, нижче його емоційність, тим слабше сприйняття виступу. Але емоційність не обмежується зовнішніми проявами, важливі внутрішня сила і переконаність, які можуть бути підкріплені тільки внутрішньою потребою висловитися, викликаною діловою необхідністю. Недопустимі повчання і моралі, але не можна і лестити аудиторії.

Доповідачеві треба перш за все чітко виявити “надзадачу”, як говорив Станіславський, тобто встановити ту головну думку, яку він хоче викласти, довести в своєму виступі. Як відомо, хто ясно мислить, той ясно і висловлюється.

Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при підготовці виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми, намалювати яскраві картини Не тягнути виступ на одній ноті, а розумно модулювати голос, акцентувати важливе. Необхідно накреслити загальні і великі плани, переходити від широких абстрактних узагальнень до конкретного, подавати загальноісторичні посилання і побутові деталі. Такий калейдоскоп занурить слухача в потік думок і відчуттів оратора, а це – запорука успіху. Н-д: « Казав один мудрий чоловік, що не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки, бо вона тече й вода в ній змінюється. Так і не вдасться нам сьогодні повернутися до тих цінностей і звичаїв, які ще вчора видавалися священними й непорушними…»

Темп мовлення також відображає певні відчуття: швидкий – схвильованість або стурбованість чим-небудь чи особисті проблеми. Повільний - свідчить про пригноблений стан, горе, зарозумілість або втому.

Мові оратора під час публічного виступу повинна бути властива імпровізаційність. Мовна імпровізація переживається як осяяння, що є результатом інтуїтивного, тобто неусвідомленого вирішення психолого-педагогічних проблем. Імпровізація не випадковість, оскільки в її основі гранична напруга інтелектуальних, емоційних і вольових сил промовця.

Внутрішня і зовнішня зібраність, енергійність, упевненість у своїх силах, оптимістичне сприйняття слухачів, вираз доброзичливості, мовні імпровізації допомагають доповідачеві завоювати ініціативу під час публічного виступу, проявити необхідну реактивність і адекватність мовних дій, підтримати гармонійну рівновагу між самовираженням оратора й активністю аудиторії.

Кажуть, що перші слова оратора повинні завоювати увагу слухачів, а останні – посилити ефект виступу.

Існують такі поради доповідачам:

•Намагайтеся встановити контакт зі слухачами та викликати в них інтерес до розмови. Поставте себе на їх місце, стежте за реакцією в залі.

•Не поспішайте. Існує межа швидкості, з якою мозок людини може сприймати й засвоювати нові поняття.

• Не використовуйте надто часто абстрактні поняття, бо це вимагатиме від слухачів великого напруження.

•Пояснюючи складні теоретичні проблеми, придумуйте порівняння, які допомогли б слухачам краще їх зрозуміти. При цьому слід орієнтуватися на слухачів, які мають нижчий рівень знань. Цю ораду треба застосовувати обережно, тому що недооцінювати слухачів, викладати матеріал надто спрощено теж не бажано.

• Підтримуйте зацікавленість слухачів упродовж усього виступу.

•Видозмінюйте свій виступ згідно із ситуацією. Безперечно, становище доповідача буде скрутнішим, якщо аудиторія змішана. У такому разі перед викладом матеріалу, який частині присутніх знайомий, рекомендується зазначити: "Багато з присутніх знайомі з цими питаннями. Дозвольте мені стисло висвітлити їх для тих, хто з ними досі не зустрічався...".

•Говоріть тихо, спокійно. Якщо в аудиторії шум, стиште голос.

•Слідкуйте за грамотністю свого мовлення.

Для зв’язку з попередніми частинами доцільно вживати такі вирази: як уже зазначаюся (як було сказано вище, враховано, взято до уваги), попередній (останній, наступний (розділ)), проаналізований (досліджений, описаний (матеріал)), згаданий (зазначений, викладений, знайдений, відзначений, наведений (вислів)). У заключній частині (висновках) важко обійтися без висловів на зразок: отже (таким чином, одне слово, із цього випливає), точніше кажучи (інакше кажучи, це означає), аналіз показує (аналіз підтверджує), на завершення (на закінчення можна сказати, можна підсумувати, слід підкреслити), висновок можна зробити такий…

• Аргументуйте деякі положення доповіді прикладами з книг, кінофільму, процитуйте вислів, наведіть приклад зі свого життя, робіть висновки.

Н-д:»Трапилося це зі мною…», «Сьогодні, коли ми всі перейняті…»,

• Ставте слухачам риторичні запитання. Вони допоможуть активізувати увагу слухачів. Особливістю риторичних запитань є те, що воно не вимагає відповіді, а служить для ствердження або заперечення чогось. Н-д: Чи знаєте ви, що середня швидкість мовлення повинна бути 100 – 110 слів на хвилину?

Висновок:

У сучасних умовах володіння живим переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:

• культурі мислення – самостійність, самокритичність, гнучкість, відкритість;

• культурі мовлення – правильність, виразність, ясність, точність, доцільність, логічність;

культурі поведінки – ввічливість, тактовність, коректність, серйозність;

• культурі спілкування – повага до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою слухачів тощо.

Отже, фонетичні особливості, лексичний об’єм, граматична й інтонаційна будова мови, жести, міміка, доповідача під час публічного виступу відкривають слухачам його особистісну суть – рівень інтелекту й освіченості, загальної культури і вихованості, своєрідності темпераменту і характеру. Це забезпечує довірливість слухачів, їх позитивні емоції від публічного виступу оратора й ухвалення тих ідей, які закладені в змісті виступу.