Лекція 3. Загальна логіка поступального розвитку науки.

План:

• Розвиток науки і розвиток суспільства. Головні тенденції наукового прогресу.

• Логічні закономірності розвитку науки.

• Взаємодія наук у процесі розвитку. Наука як духовне виробництво.

• Навіщо потрібна історія науки? Перспективи розвитку науки.

3.1. Розвиток науки і розвиток суспільства. Головні тенденції науково-технічного прогресу.

Багато постало нових проблем і питань. Людина й наука. Чи дегуманізується людина в результаті науково-технічного прогресу? Культура і технологія. Типи наукової раціональності. Утилітарність як цільова характеристика сучасного типу наукової раціональності. Чи дуже раціональна наука? Наука й індустріальне виробництво. Наука й індустріальне суспільство. Нові предмети філософської рефлексії: технологія – наука – культура; філософія техніки. Інформаційна технологія. Інформаційне суспільство. Інформатизація значно вплинула на науку. Але ж є й зворотній процес впливу – “онаучення” технології, індустріального виробництва, інформаційних технологій, власне всього соціокультурного життя. Які можливості несе інформатизація у союзі з наукою? Яка з часом буде якість інформаційного суспільства?

Сучасна філософія науки розглядає наукове пізнання як соціокультурний феномен. І однією з важливих її завдань є дослідження того, як історично змінюються способи формування нового наукового знання і які механізми впливу соціокультурних чинників на цей процес.

Щоб виявити загальні закономірності розвитку наукового пізнання, філософія науки повинна спиратися на матеріал історії різних конкретних наук. Вона виробляє визначені гіпотези і моделі розвитку знання, перевіряючи їх на відповідному історичному матеріалі. Усе це обумовлює тісний зв'язок філософії науки з історико-науковими дослідженнями. Філософія науки завжди зверталася до аналізу структури динаміки знання конкретних наукових дисциплін. Але разом з тим вона орієнтована на порівняння різних наукових дисциплін, на виявлення загальних закономірностей їхнього розвитку. Як не можна жадати від біолога, щоб він обмежив себе вивченням одного організму чи одного виду організмів, так не можна і філософію науки позбавити її емпіричної бази і можливості порівнянь і зіставлень.

В історії формування і розвитку науки можна виділити дві стадій, що відповідають двом різним методам побудови знань і двом формам прогнозування результатів діяльності. Перша стадія характеризує науку, що зароджується (протонауку), друга – науку у власному сенсі слова.

Наука, що зароджується, вивчає переважно ті речі і способи їхньої зміни, з якими людина багаторазово зіштовхувалася у виробництві і повсякденному досвіді. Вона прагнула побудувати моделі таких змін для того, щоб передбачати результати практичної дії. Першою і необхідною передумовою для цього було вивчення речей, їхніх властивостей і відносин, виділених самою практикою. Ці речі, властивості і відносини фіксувалися в пізнанні у формі ідеальних об'єктів, якими мислення починало оперувати як специфічними предметами, що заміщають об'єкти реального світу. Ця діяльність мислення формувалася на основі практики і являла собою ідеалізовану схему практичних перетворень матеріальних предметів. З'єднуючи ідеальні об'єкти з відповідними операціями їхнього перетворення, рання наука будувала таким шляхом схему тих змін предметів, що могли бути здійснені у виробництві даної історичної епохи. Так, наприклад, аналізуючи давньоєгипетські таблиці додавання і віднімання цілих чисел, неважко установити, що представлені в них знання утворюють у своєму змісті типову схему практичних перетворень, здійснюваних над предметними сукупностями. Використовуючи такого типу знання, можна було передбачати результати перетворення предметів, характерні для різних практичних ситуацій, зв'язаних з об'єднанням предметів у деяку сукупність.

Спосіб побудови знань шляхом абстрагування і схематизації предметних відносин наявної практики забезпечував пророкування її результатів у границях уже сформованих способів практичного освоєння світу. Однак у міру розвитку пізнання і практики поряд з відзначеним способом у науці формується новий спосіб побудови знань. Він знаменує перехід до власне наукового дослідження предметних зв’язків світу.