Думки деяких учених про взаємозв'язок філософії і часткових наук, про науку:

Д. Джинс(фізик): „Природа і наші свідомі математичні уми діють за одними й тими ж законами”.

Макс Планк(„Наукова біографія”). „З юнацьких років мене запалювала на заняття наукою свідомість того зовсім не самоочевидного факту, що закони нашого мислення збігаються з закономірностями, які мають місце у процесі закарбування вражень від зовнішнього світу, і що, відповідно, людина може судити про ці закономірності за допомогою чистого мислення”. Зовнішній світ – щось від нас незалежне, а „пошуки законів, які відносяться до цього абсолютного, здаються мені самим прекрасним завданням у житті вченого”.

М. Лауе (видатний фізик): „Вона (філософія) геть перевернула моє буття; навіть фізика здається мені з тих пір наукою, справжнім досягненням якої є те, що вона надає філософії суттєві допоміжні засоби. Мені здається, що всі науки винні гуртуватися навколо філософії, як їхнього загального центру, а служіння їй є їх власною метою. Так, і лише так, можна зберегти єдність наукової культури супроти нестримно прогресуючої спеціалізації наук. Без цієї єдності вся культура була б приречена на загибель”. Справді: ніколи не було в історії людства науки, яка б не була у зв’язках з філософією. Філософія життя навіть саме мислення розглядала як одну з форм життя.

Науки – відповідь на потреби життяна стадії цивілізації. Це правда! Науки – „доктрини знання”. Це вже не вся правда. Бо сьогодні над ними самими поставлені чиновницькі доктрини. Але скільки ж є міфів про науки. Розглянемо деякі міфи науки та про науку.

Наука вирішує життєві питання. Це міф. Мислення панує, не дивлячись ні на що, лише у царстві думок. Життя може існувати і без нього, але яке? Людина дійсно приречена на філософію. Але який кошмар великих питань! Та доки людина ще може сподіватися, вона називає таїну проблемою. „Відсторонене від відчуттів розуміння називається мисленням” (Шпенглер, ч. ІІ, с.16). Система – потяг до вбивства живого (с.19).

Була й певна пихатість у науки, окремих вчених.

Лаплас(про Бога): „У такій гіпотезі не маю потреби”. Зате мав її у лінійному детермінізмі.

Сумнівів у науці також немало.

БеконФ. (т.1, 122): Бог-то дав лише 2 книги: Писання (воля Його) і Природи (могутність Його).

Монтень:Жалюгідна книжна вченість – знання про природу.

Декартпро себе: „Геть закинув книжну науку” і звернувся до „великої книги світу”.

Паскаль:людина лише найслабкіший очерет природи, але мислячий очерет. „Вся наша велич у мисленні”. „Будемо намагатися мислити красиво. Ось моральна ідея”. Ось „логіка серця”.

Задовго до абстрактного образу, людина мала справу з міфопоетичним, релігійним, художнім. Це правда. Але як важко погодитися з думкою Шпенглера, що з точки зору таїни долі – „в реальній історії Архімед з усіма своїми науковими відкриттями має, можливо, менше значення, ніж той воїн, що вбив його при штурмі Сіракуз. Факти в руках долі, істини в руках причинності. Та ось:

РуссоЖ.-Ж. у якості одного з найзначніших благодіянь природи покладав складність її вивчення. „Люди сплюндровані, але вони були б ще набагато гіршими, якби мали щастя народжуватися вченими”.

МалкейМ., резюмуючи дослідження соціології науки, писав: «Фактуальні утвердження залежать від умосяжних передумов. Спостереження спрямовуються мовними категоріями. Прийняття нових наукових тверджень включає звернення до мінливих і невповні надійних критеріїв. Отже: фізичний світ в принципі міг би геть адекватно досліджуватися на підставі мов і фундаментальних попередніх засновків, повністю відмінних від тих, які використовуються сучасним науковим співтовариством, тобто у фізичному світі нема нічого, що однозначно визначало б висновки цих співтовариств». (думка, близька до ідеї лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа).

Жак Марітен.Кому потрібна безкорисна істина? Але вона саме й є корисною: в ній найбільша потреба людини. „Не в істинах які служать нам, маємо ми потребу, а в істині, якій би ми служили. Бо в ній – пожива розуму, а ми – розум, у найвищій частині нашої істоти”. Безкорисна метафізика й установлює лад – що виходить з вічності – в інтелекті. Тут етичний сенс безкінечно важливіший найрозкішніших квітів математики феноменів. ”Бо ж який сенс завойовувати світ, але втратити істинну спрямованість розуму”.

Чаргафф Е.(один з творців генної інженерії, біолог, лауреат Нобелівської, США): „Чи ж маємо ми право незворотне протидіяти еволюційній мудрості мільйонів років заради того, щоб задовольнити амбіції й допитливість декількох учених? Цей світ даний нам як позика”. Його слід полишити й іншим.

Юрій Германвклав у вуста героя свого: „Професор – це не лише поняття про ранги в науці, але поняття моральне”. Хірург Пирогов це особливо демонстрував: пропустити на кафедру людину неталановиту чи підлу – це „постріл у майбутні покоління”.

Ортега-і-Гассет:як сумістити два початки – Діоніса й Аполлона – ось тема нашого часу. Не протиставляти, а сумістити науку і світогляд!

Дані науки (її предметність) виявляються не стільки „даним науки”, скільки „даним науці” (взятим наукою зі світоглядної повноти „об’єктивного” буття) протягом тисячоліть в історичній же обумовленості (за мотивами думки Трубнікова М.М., 1987, с. 227).

„Чи ж уведення освічених і озброєних наукою органів по боротьбі з корупцією зменшує корупцію?”

Поклоніння перед математикою на початку ХХ ст.перетворилось у справжній культ, який забрав багато сил у природничників і гуманітаріїв. Гра в науку стала вище неї самої.

Міфи про математику:„натуральність чисел”, „точність”. Вже не кажучи про „конкретність” і „об’єктивність”. „Натуральні числа” - не натуральні: в натурі – не числа, а феномени. Число – порушення натури, її ритму. „А-ритметика”. Зручні натуральні числа в бухгалтерії – там також ірреальна точність – „бухгалтерська”. Математична точність – це ідеальна точечність, а не реальна явленність. Будь яке рівняння – тавтологія: з точки почали до неї й прийшли (знаковий вираз змінився й тільки). Саме слово точність походить від точки. Об явища фізичного світу як об скелю хвилі розіб’ються всі математичні оболонки – ці «ідеальні витвори нашого розуму» (Вернадський).

А. Пуанкаре. Зводити математику до логіки – надто обтяжливо. Будуть страшні втрати. ”Посередництвом логіки доказують, посередництвом інтуїції винаходять”. Чиста логіка завжди приведе нас лише до тавтології; вона не змогла б створити нічого нового, сама по собі вона не може дати ніякого початку ніякій науці”. „Я винен погодитися з Платоном, що арифметика й чиста математика взагалі не виводяться зі сприйняття; чиста математика складається з тавтологій, аналогічних реченню „люди суть люди”, але за звичай більш складних. Для того, щоб узнати, що математичне висловлювання правильне, не варто вивчати світ, але тільки значення символів”, які у дійсності нічого не значать. Математика точна лише для математичної реальності.

Гармонія – інтуїція – раціональна дискурсія – кількісні операції: це шлях від універсального світогляду до числової формалізації. Чому ж є вундеркінди в математиці й музиці; чому їх немає у філософії і скульптурі? „Менш достовірними, ніж факти, можуть бути лише цифри” (Каннінг). А як гордовито було ще недавно у школі бути математиком. А які питання ставили: що важливіше – ваша етика, чи наша математика? А між тим цілі цивілізації гинули як з математичним потенціалом, так і без нього. А ось якби був моральний потенціал – не загинули б.

Кантвідносив навіть „чисту” математику до естетики. Перша і вища умова її можливості є чиста споглядальність. Геометрія – чисте споглядання простору; арифметика – складає поняття чисел послідовним додаванням одиниць у часі. Час і простір – лише форми нашої чуттєвості, відношення до чуттєвості, а не належність самих речей у собі. Предмети – лише явища, а природа – сукупність усіх предметів досвіду.

Магніцький(1703) називав арифметику мистецтвом: числительниця є „художество честное, независтное, и всем удобопонятное, многополезнейшее”.

Наприкінці 18 ст. розхитався фундамент Кантівсько-Ньютонівської науковості, яка стала майже стилем життя. Пішли у хід науки про дух, життя, культуру, мову, міф, мистецтво, релігію. А на початку ХХ ст. Б. Раселпомітив крах точності у самій її цитаделі – в математиці: „Математика може бути визначена як доктрина, в якій ми ніколи не знаємо ні про що ми говоримо, ні того, чи правильно ми говоримо”.

Ейнштейн:„Якщо теореми математики прикладаються до відображення реального світу, то вони не точні; вони точні до того часу, доки не посилаються на дійсність” (Гумільов Л., 1990, 338). Математика не дає ні точних, ні навіть приблизних відповідей на питання сенсожиттєві.

„Право, якщо не на особливе існування, то на особливе положення, може отримати наука тоді, коли вона оперує своїми власними, справжніми лише для неї, методами і прийомами дослідження”. Отже, якби математична точність і була б панацеєю, то науки б тоді не мали б власної гідності. І важливіше у методі – яквідноситься знання до предмету, а недо чоговідноситься пізнання (думка від Юма). Поділ наук на „точні” та „гуманітарні” (неточні? Приблизні?) втратний. Костичєв (Напереломе, 1990, 175*): Точність неповного пізнання дають науки; проблематичні, але всеохоплюючі міркування складають предмет метафізики”.

Є якісні й кількісні аспекти строгості наукового пізнання. Точність – це кількісний аспект.Свасьян К.А.каже, що в Англії склався один з рокових забобонів Нового часу, що надав математичному типові мисленнянорми знання взагалі (як такого). Отож і точність стала математичною. Насправді вона – концептуальна! Слова ніщо, якщо не має каркасу мислення. Чи винен суддя судити точно?

Шредер:Метафора точна як опис ситуації, не точна як засіб опису. Справді, хто може дати математично точний опис особливостей польоту крилатих виразів? Точність буває там, де є певна точна залежність, а це буває з ідеалізованими об’єктами. В розмаїтті життя не знайти експоненціальної чи класифікаційної точності, єдиної точки зору.

4. Протонаука: архаїчні витоки і античні раціональні прозріння на шляху до мистецтва наукового мислення.

Ми вже говорили про наукові традиції, у рамках яких працює вчений. Силу цих традицій усвідомлюють і самі дослідники. Наука як діяльність можлива тільки завдяки традиції. Згадували ми й про те, що вона сама може бути розглянута як особливий тип традицій, переданих у людській культурі. Аналіз науки як традиції і як діяльності – це два способи аналізу, що доповнюють один одного. Кожний з них виділяє особливий аспект складного цілого, яким є наука. І їхнє сполучення дозволяє виробити більш повне уявлення про науку.

Звідки й коли з’явилася наука? Небуття – коли її ще нема; буття – коли вже є! А між ними що? Спробуємо почати з витоків, самих джерел.

Архаїчні витоки науки. Де ж початок тих традицій пізнавальної діяльності, що підштовхували до виникнення науки? В архаїчних здобутках. Розглянемо деякі артефакти, які свідчать про архаїчні витоки наукових знань. Ларичєв В.Є. у книзі «Колесо времени» популярно оповів про значення солярного, а потім і селенного культів у первісному суспільстві для утворення зародку науки. Візерунки-орнаменти – це не проста собі гра уяви, у тому числі й числова гра, а певні відношення космічних тіл (Сонця, Місяця, планет, зірок, людей), певні стосунки людей і їхнього сенсу. Це були чудові знаки сенсу, що вже не був щільно прикріпленим до чуттєвих предметів, якими можна вже було автономно оперувати, комбінувати, мислено моделювати.

Норман Лок’єр захопився фактами, які підтверджують поклоніння стародавніх людей Сонцю. У 1890 році він установив, що осі Парфенону, Елевксінського та інших храмів Еллади варіювалися у горизонтальних напрямках, як це прийнято і в християнських церквах, осі яких орієнтувалися на ту точку сходу Сонця, яка приходилася на день народження відповідного святого. У 1891 році він установив, що храм Амона-Ра у Карнаці (руїни 3700 року до н.е.) зорієнтований так, що останні промені сонця сягали найвіддаленішої точки інер’єру святилища при довжині осі близько 500 ярдів. 7 храмів орієнтовані на ту точку горизонту, де напередодні літнього сонцестояння перед сходом Сонця вперше (після 70 днів відсутності на небосхилі) з’являлась Ізіда (Сіріус), попереджаючи розливи Нілу.

Лок’єр написав книгу «Зоря астрономії», у якій зробив такі висновки:

• принципи орієнтації у просторі культових споруд підлягають астрономічним знанням (за ними можна вирахувати й час будування споруд);

• всього 8 зірок причетні до орієнтування храмів єгиптян, у яких обов’язково був напис-посвята відповідній зірці-богині. Наприклад: „Ізіда світить у своєму храмі в день Нового року, і вона змішує світло своє зі світлом батька свого Ра на горизонті”.

Звернувся Лок’єр і до Стоунхенджу, визначивши дату будування цього „храму-календаря” приблизно 1700 до н.е. У середині ХХ ст. визначили 2100 рік, але обидві дати збігаються з головними святами стародавніх кельтів (з ними збігаються й ярмаркові свята й урочистості сучасної Англії).

Уцентрі мегалітичної споруди – п’яточний камінь, на підкові – триліти, зовнішнє кільце – сарсенове.

Внутрішнє кільце – з блакитних каменів.

1950 рік – Пітер Ньюем помітив те, чого не помітивЛок’єр:

орієнтування на дні весняного і осіннього рівнодення,

пізніше – на місяцеві орієнтири. Джералд Хокінс зумів переконати впертих археологів за допомогою комп’ютера, що друїди могли передбачати всі затемнення і здогадатися про сферичність Землі. При мінімальній різниці нахилу орбіт Землі та Місяця (це буває раз на 1861 рік) – максимальні приливні хвилі. Отже їх передбачення мали й практичний сенс: землетруси, рибальство, посуха тощо.

Математичне знання також не є позачасовим феноменом. Його світоглядні передумови добре проглядаються в архаїчній свідомості. Наприклад, у фольклорній нумерології: лічилках, заговорах, знаках. Також у світоглядній числовій ритміці, яку добре зберегли народні казки. Сакралізована семірка – це числовий вираз повноти Всесвіту (центр і шість орієнтаційних точок світу). Найвище щастя – на сьомому небі. Ми й сьогодні тричі стукаємо по дереву, плюємо через плече, клянемося й бажаємо. А трійка – лінія зв’язку центру світу і двох полярно протилежних його сторін (низу – верху, правої – лівої, задньої - передньої). Дуальні опозиції народжувалися тут, в архаїчній культурі. Подвоєна триграма стала гексаграмою; перетин лінії вогню (вертикаль) і води (горизонталь) створили хрест. Це були спочатку сакральні знакові символи, лише потім – математичні. Сакральне первісне мистецтво подарувало математиці немало знаків і значень. Від штрихів насічок лишилися нам у спадок римські цифри (знаки числення): І X V II L C.

Орнамент (мікроскопічний образ макрокосмосу) – це вже значне віддалення від безпосередньо споглядального предметного світу, особлива скомбінована знакова система різних елементів. В орнаментах приховане коріння числової гри: пропорцій, функцій-ритмів, метрики. Діти не випадково плутають число і цифру (знак і значення).

Принцип неолітичної родючості радикально змінив, порівняно з культом родича-предка, як сакральне шанування (без поваги не було б рівноваги, без почета – подсчета), так і раціонально-господарське значення Сонця, Землі, Місяця, зодіакальних сузір’їв. На небі прочитувався складний орнамент, який став практичним орієнтиром у землеробсько-скотарських справах з їх сезонними ритмами. Вищим досягненням архаїчної свідомості став побудований на солярно-селенно-зодіакальній ритміці (підвалини сезонних змін земної природи) народний календар. Про можливості донаукового мислення яскраво свідчать мегалітичні споруди кінця енеоліту-початку бронзового віку, міфопоетика чисел у «Біблії». Містико-оккультні знання «Кабали», езотерики. „Круглі числа” також не вчора введені..

Таким чином – знання народжувалися як результат соціокультурного духовно-практичного процесу, зовсім не наукового (донаукового). Для наукового пізнання треба був значний соціальний розподіл праці, складні форми виробничої діяльності, універсалізація предметного використання, розвиток духовності. Все це – ознаки цивілізації. І вже ранні цивілізації дають здобутки наукові.

Єгипет. Стародавні єгиптяни зробили великий внесок в астрономію, створивши сонячний календар, настільки досконалий, що ми з деякими змінами користуємося ним і зараз. Інший великий вклад в астрономію – це поділ доби на 24 години. Вже під час Нового царства були відомі водяні й сонячні годинники. Єгиптяни створювали карти неба, групуючи зірки в сузір'я. Велися спостереження й за планетами. Вчені-жерці вирахували „рік вічності” – 1640 років (це інтервал, коли 6 основних небесних тіл займають абсолютно таке ж положення в небі).

Єгиптяни користувались десятеричною непозиційною системою лічби, в якій вживали спеціальні знаки для позначення чисел 1, 10, 100 і т.д. Оперували простими дробами. Єгипетські математики вміли обчислити довжину кола і обсяг усіченої піраміди. Засіб, яким єгиптяни обчислили площу кола, призводив до такого результату, наче число Пі дорівнювало 3,16; хоча поняття числа Пі не існувало. Для розрахунків, пов'язаних з дробами, користувались спеціальними таблицями. Знали єгиптяни і арифметичну прогресію. Для позначки невідомого користувались словом "куча". Вже в Давньому царстві накопичилося багато знань у галузі анатомії і медицини — достатньої для появи лікарів різноманітних спеціалізацій. Пізніше засвідчені практичні керівництва для лікарів, в яких наука переплітається з магією. Єгипетські медики чудово знали анатомію, можливо, відкрили кровообіг, знали дещо про роль мозку (параліч ніг ставили у зв'язок з пошкодженням голови). Існувало і керівництво для ветеринарів. Як муміфікація, так і особливо рецепти показують значні пізнання в області хімії.

Китай. Давній Китай вніс у світову культуру такі відкриття як компас, спідометр, сейсмограф, друкарство і порох. Саме в Китаї винайшли папір і рухливий шрифт, а у військовій техніці — гармати і стремена. Також був винайдений механічний годинник і відбулися технічні удосконалення в області шовкоткання. Китайська порцеляна, вироби з металу, шовку, бавовни були відомі практично в усіх країнах Сходу.

Китайські вчені добре знали математику, астрономію, географію, книгодрукування.. Уже в VIII ст. була заснована Ханьлінська академія наук, яка була найдавнішим у світі державним науковим закладом, існувала низка вищих шкіл. Показником загального підйому культури був розвиток наукових знань. З розвитком математики були тісним чином пов'язані значні досягнення в галузі астрономії і календаря. У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислення відношення довжини кола і його діаметра. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати час затьмарення Сонця, склали один з перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на сонці й ін.

За період від зародження цивілізації і приблизно до ХІ ст. у Китаї було зроблено більше відкриттів і винаходів, ніж у будь-якій іншій країні, а може бути, навіть і більше, ніж у всьому іншому світі. На увесь світ славиться китайська медицина. Тут вперше було написано "Фармакологію", уперше стали проводити хірургічні операції з застосуванням наркотичних речовин, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, припіканням і масажами.

За свою довгу історію нумерологічні структури в Китаї досягли високого ступеня формалізації. Саме ця обставина зіграла вирішальну роль у перемозі китайської нумерології над протологікою, оскільки остання не стала ні формальною, ні формалізованою, а тому не мала якості зручного і компактного методологічного інструмента (органона). У цілому в китайській філософії нумерологія взяла гору при теоретичній нерозробленості опозиції «логіка – діалектика» і загальному пануванні комбінаторно-класифікаційного натуралізму, відсутності логізуючого ідеалізму, а також консервації символічної багатозначності філософської термінології і ціннісно-нормативній ієрархії понять.

У Іцзін (Книзі змін) представлені 64 пентаграми, кожна з яких складається з 6 неповних рядків, спочатку призначених для ритуалу гадання. Більш пізні доповнення витлумачували окультне значення діаграм і закладали основи метафізики.

Античне зародження науки. Умосяжна наука й “онаучена” філософія античності, початком яких був принцип живого, але предметно-чуттєвого Космосу, принципи його вічності й єдності (у тому числі – єдності “фюзису” й “техне”), стали справжнім джерелом сучасної європейської науки. Мистецтво мислення, як особлива оформленість думки, народжувалось від тих самих умов і причин, від яких пішла глибина оформленості античного мистецтва, художньої думки. Воно форсувало раціональні прозріння еллінів і римлян. Архаїчна інтуїція числової гармонії світу (не „прохолодних чисел” інформаційної логіки), занурена у загальну Гармонію Всесвіту, була засадами античних „відкриттів” математики. Недарма теорію перспективи для античного театру розробляє художник – Агаферф.

Філософія поступово ставала універсальним світоглядним і методологічним базисом наукового пізнання. Від її універсалізму та внутрішньої диференційованості сформувалась і тенденція відщеплення та диференціації наук. Спершу астрономія і математика. Геометрія стає еталоном теоретичності навіть для філософії. Числа, геометричні фігури – це ідеальне буття. Ідеальне буття перекочувало в етику, естетику. Прості елементи як математичні сутності покладалися в основу світобудови: піраміда – вогонь, куб – земля, октаедр – повітря, додекаедр – ефір (небесна субстанція), косаедр – вода. Прості числові відношення цілих чисел 1:2; 2:3; 3:4 – музична гама. Піфагор навчився чути музику планетарних сфер. Числа – не якась там матерія, а справжня містерія світу, його якість, а не абстракція кількості. У хід пішли відношення відрізків, квадратів і коренів з них тощо. Гіппократ наприкінці 5 ст. розробляє першу систематику геометрії – дедукцію викладу планіметрії. Демокрит дає перші формули об’єму. Розробляється техніка виміру кутів, загальна теорія правильних багатогранників (Євдокс, Теетет). У елліністичну добу вже просять точку опори (Архімед, Ератосфен). „Начала” Евкліда – це систематизація всіх попередніх досягнень геометрії з „точки” аксіоматики.

Поштовхом до атомістичного вчення стали апорії Зенона. У математиків вони визвали жах. Демокрит не злякався: треба безкінечну ділимість замінити принципом непідвладності часточок. Натомість безкінечності дихо-томе – межа подільності – а-томе. А-мери – математично неподільні. Звідси ідея дискретності. Атомістика випередила фізичне вчення про будову матерії з атомів, теорію дискретного простору. Фізик ХХ ст. Борн мав підстави для такої думки: «Вирішальний крок на шляху до атомної фізики був зроблений більше 2500 років тому; я маю на увазі абстрактні міркування грецьких натурфілософів – Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена і особливо Левкіппа й Демокрита. Наше покоління якраз збирає врожай, посіяний грецькими атомістами». Такий же врожай зібрала наука XVI-XVII ст. від еллінського прото-Коперніка Аристарха Самоського про нецентральне положення Землі у Всесвіті. Вчення про праматерію визріло у сучасній фізичній теорії єдиного поля тощо. Аристотель уважав філософію формою знання, яке слугує передумовою природничих наук.

Термін «метафізика» (назва філософії до ХІХ ст.) запровадив Андронік Родоський – редактор і видавець творів Аристотеля у І ст. до н.е. Важко сказати, чого більше й у сучасній теоретичній фізиці – фізики чи метафізики.

Водночас посилювався доктринальний характер мислення (обмеження загальноприйнятою формою), проти чого повстав уже Сократ. Від Сократа наука має етичні принципи. „Я знаю, що нічого не знаю”. У науці нема місця тим, хто ні у чому не має сумніву. „Пізнай себе” – поза самовдосконаленням, ауторефлексією раціональне пізнання не буває глибоким. Доктринальність закладала підвалини інституалізації науки.

То де ж і коли зародилась наука? Як особливий феномен «аполлонійської душі» культури – на відстані від Іонії до єгипетської елліністичної Олександрії. Як феномен загальноєвропейської цивілізації («фаустівського духу» культури) – у XVI-XVII століттях.