
- •Наука сьогодні: загальні характеристики.
- •Завдання філософії науки.
- •Способи людського світовідношення й освоєння світу за законами істини.
- •Форми осягнення буття людиною:
- •Людина, її відношення до світу – центр єдності буття і наповнення його сенсом.
- •Філософія і наука: відмінність можливостей і взаємодія.
- •Наука як об'єкт філософського дослідження
- •Взаємозв'язок філософії і часткових наук
- •Думки деяких учених про взаємозв'язок філософії і часткових наук, про науку:
- •Контрольні запитання до теми:
- •Джерела до теми:
Способи людського світовідношення й освоєння світу за законами істини.
Від унікальності способу буття людини у світі залежать основні способи людського відношення до світу і його освоєння та осягнення. Надзвичайний духовний феномен людини – її світоглядна культура. Єдність істини, добра і краси, як підвалин духовності, забезпечує можливості гармонійної цілісності людської культури, повноти сенсових життєвих потенцій особи. Народження інтелектуальної культури відбувалося в контексті духовно-практичного осягнення світу. Інформованість ставала знаряддям поступової і поступальної автономізації раціонально-мисленого аспекту від універсально-світоглядної синкретичності духу. Поставала необхідність до дієво-практичних засобів долучати теоретичні. Людині спочатку практично знадобились раціональні теорії. Це легко зрозуміти порівнявши форму теоретичного осягнення з формами духовно-практичного та практичного освоєння дійсності.
Найпростіший попередній порівняльний розгляд такий: практичне освоєння – це предметно-чуттєве перетворення речовини, енергії та інформації; теоретичне – це створення людиною ідеальних моделей об’єктивних явищ світу; духовно-практичне – це світоглядне, людиномірне, оцінне; відношення людини до світу – центр єдності буття і наповнення його сенсом. Філософія та наука є вищим якісним рівнем теоретичного осягнення світу.
Той факт, що в науці, особливо експериментальній, настанова на об’єкт як такий забезпечує незначний вплив суб’єкта на кінцевий результат дослідження, не свідчить про елімінацію суб’єкта як посередника між об’єктом і знанням про нього. Пізнавальне відношення автономне, але не надто незалежне від ціннісного відношення. Відсторонення від соціокультурних, історичних чинників – лише прийом «об’єктивації» суб’єктивного відношення, яким є й відношення гносеологічне. Для стабільності бачення світу «самого по собі» сьогодні також треба вся різноманітність духовно-практичного його осягнення.
Ціннісне ставлення – не довільна випадковість для людини у світі. І без нього не може існувати цілісне гносеологічне відношення. В одному зрізі ціннісне ставлення – момент, бік гносеологічного, в іншому – воно більш широке відношення, в якому гносеологічне – лише момент, бік ціннісного. Не стаючи цінністю, об’єктивний світ не пізнається і як сутність. Пізнаний як сутність – він поглиблює й ціннісне відношення.
Філософія є теоретичним ядром духовно-практичного освоєння світу людиною, що принципово відрізняє її від окремих наук. Філософія є наукою лише в теоретичному відношенні, але не в емпіричному. «Буття» – центральна категорія для філософії, але для наук – це навіть не робоче поняття.
Форми осягнення буття людиною:
Практичне – цілеспрямоване й цілевідповідне суспільно-історичне предметно-чуттєве перетворення речовини, енергії та інформації для задоволення потреб життя.
Теоретичне – створення людиною ідеальних моделей об’єктивних явищ чи подій світу на засадах знання його внутрішніх зв’язків, відтворення самодостатності світу.
Духовно-практичне – світоглядне, людиномірне, оцінне. Хто й навіщо займається наукою? Якщо для суспільства, людського роду – це корисно, то для окремої людини (індивіда) – це цікаво. Академік Арцимович висловився так: наука – спосіб задоволення власного інтересу за рахунок держави. Дійсно, існує момент самодостатньої цінності знання: наука не лише для чогось, але й заради самої себе.
Якщо вчений буде думати про корисність, а не про розуміння світу речей, енергій, ідей, він нічого не досягне значного. Але й без орієнтацій на створення нових цінностей, тлумачень, безпристрасна „безкорисливість ерудиції” дасть жалюгідний результат. І. Кант і В. Соловйов набагато „корисніші” від більшості „виготовлених на конвеєрі” професорів. Ці люди орієнтовані на два різних піки світової мудрості: Кант – Що є людина (що я можу знати, що я мушу робити, на що я можу сподіватися); Соловйов – Навіщо я живу. Перший пік – феноменологічний, другий – морально-риторичний. Обидва можуть бути надзвичайно продуктивними завдяки ціннісній настанові на духовне подолання смерті: цінності духу – то дихання Вічності, Абсолюту.
ТАБЛИЦЯ 1
Типологія Буття. Види буття.
ДО ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ЗНАННЯ І НАУКИ
Теоретичне й духовно-практичне.