Наука і філософія. Небезпека престижної взаємодії у певних умовах соціуму

Наука у своїх глибинних підставах завжди була зв'язана з філософією, хоча цей зв'язок не завжди усвідомлювався, а іноді приймала виродливі форми – як, наприклад, у нашій країні протягом 20-50-х рр. Взаємодія філософії і науки добре просліджується у творчості багатьох видатних натуралістів. Особливо воно характерно для переломних епох, коли створювалося принципово нове наукове знання. Можна згадати, скажемо, “Правила умовиводів у фізику”, розроблені великим Ньютоном, що заклали методологічний фундамент класичної науки і на сторіччя вперед стали еталоном наукового методу у фізико-математичному природознавстві. Значна увага філософським проблемам приділяли і творці некласичної науки, - Ейнштейн і Бор, Борн і Гейзенберг, а у нас і Росії – В.І. Вернадський, що передбачила у своїх філософських міркуваннях ряд особливостей наукового методу і наукової картини світу наших днів.

Високо оцінюючи роль філософської думки в науці, В.І Вернадський, однак, проводив між ними границю, добре розуміючи, що кожна з цих сфер людської культури має свою специфіку. Ігнорування цієї автономії наукової діяльності, грубе втручання в наукові дослідження факторів поза наукових, так ще в догматизованому вигляді, приводило до важких наслідків. Приклади загальновідомі. Трагічно позначилася доля багатьох видатних учених, - усім пам'ятні імена М.І. Вавилова, М.К. Кольцова й інших. Були репресовані цілі науки і напрямки наукового пошуку (генетика, кібернетика, релятивістська космологія й ін.). Некомпетентне втручання в науку не раз створювало перешкоди для вільного наукового дослідження. Не можна забути і спроби тих чи інших натуралістів відстоювати свої неспроможні концепції за допомогою псевдофілософської риторики. Прикладами цього буяє розвиток практично всіх наук визначеної епохи. Але усі вони не кидають тінь на саму ідею зв'язку науки і природознавства, співробітництва фахівців різних областей науки з філософами. Догматичні перекручування ролі філософії в пізнанні, зроблених в епоху так називаної ідеологізованої науки, були рішуче засуджені на Першій нараді з філософських питань сучасного природознавства, що відбулася у 1958 р. Нарада завдала відчутного удару по неосвічених тлумаченнях досягнень сучасної науки, що конструювалися тільки на цитатах з авторитетних у той час філософських текстів, і серйозно підірвало дуті репутації авторів таких тлумачень. Але знадобилася ще багаторічна інтенсивна і непроста робота, которую приходилося вести в умовах дуже твердого ідеологічного тиску, щоб закінчилася, так сказати, “холодна війна” між філософами і фахівцями в області природних, суспільних, технічних наук і стало налагоджуватися співробітництво між ними.

Має потребу у філософському осмисленні й сучасна наука, яка має ряд особливостей, що якісно відрізняють її від науки ще й недавнього минулого. Тут варто мати на увазі не тільки науково-дослідну діяльність саму по собі, але і її роль як інтелектуальний фундамент технологічного прогресу, що стрімко змінює сучасний світ, а також соціальні наслідки сучасної науки.

Відзначимо, по-перше, моменти, що впливають на зміну образу науки наших днів.Ось риси цього образу:

• а) Висування принципово нових ідей у науці залишається справою лише деяких найбільш великих учених, але для наукового пізнання в цілому стають усе більш характерними колективні форми діяльності, здійснювані, науковими співтовариствами. Небагатьом удається зазирнути за «обрії» пізнання, а тим паче – істотно їх розширити.

• б) Наука усе більш стає не просто системою абстрактних знань про світ, але й одним із проявів універсальної людської діяльності, що прийняла форму особливого соціального інституту. Вивчення соціокультурніх аспектів природничих, суспільних і технічних наук у зв'язку з проблемою наукової творчості являє собою цікаву, поки ще багато в чому відкриту проблему.

• в) У сучасну науку усе більш проникають методи, засновані на нових технологіях, а з іншого боку – нові математичні методи, що серйозно змінюють колишню методологію наукового пізнання; отже, вимагаються і філософські корективи з цього приводу. Принципово новим методом дослідження став, наприклад, обчислювальний експеримент, що одержав саме широке поширення. Яка його пізнавальна роль у науці? У чому полягають специфічні ознаки цього методу? Як він впливає на організацію науки? Усе це становить великий інтерес.

• г) Сфера наукового пізнання стрімко розширюється, включаючи й колись недоступні об'єкти як мікросвіту, включаючи найтонші механізми живого, так і в макроскопічних масштабах. Але не менш важливо, що сучасна наука перейшла до дослідження об'єктів принципово нового типу – надскладних систем, що самоорганізуються. Одним з таких об’єктів є також біосфера. Але і Всесвіт можна розглядати у певному сенсі як таку систему.

• д) Ще одна характерна риса сучасної науки полягає в тому, що вона перейшла до комплексного дослідження людини методами різних наук. Об'єднання основ цих методів немислиме без філософії.

• є) Значні зміни відбуваються у системі наукового знання. Вона все більш ускладнюється, знання різних наук перехрещуються, взаємно запліднюючи одне одного у вирішенні ключових проблем сучасної науки. Становить інтерес побудова моделей динаміки наукового знання, виявлення основних чинників, що впливають на його зростання, з’ясування ролі філософії в прогресі знань у різних сферах вивчення світу та людини. Серед учених знову намітилася тенденція до штучного ускладнення результатів проведених досліджень. В епоху постмодерна багато деталей, тонкощів, відгомонів попередніх епох, прошитих нелінійною динамікою. Це радує душі професіоналів, але повідати про отримані результати непосвяченому стає усе сутужніше.

• ж) Особиста відповідальність ученого різко знижується. Він стає зовсім необ'єктивним у своїх оцінках. Рівень підготовлених ним фахівців падає.

• з) Спостерігаються великі витрати при мінімальному результаті, з чим суспільство змиритися ніколи не зможе. Як і з отриманням вчених ступенів людьми, далекими від сфери наукової діяльності. Як і з надмірною комерціоналізацією наукової сфери.

• і) Посилились небезпеки, зв’язані з можливостями злочинного застосуванням досягнень сучасної науки. Як і підміну її всілякими езотеричними й окультними ерзацами завдяки телебаченню, яке відомий вчений А.П Капіца назвав «злочинною організацією».

• к) Стали очевидними досить істотні негативні наслідки неконтрольованого поширення передових технологій. Загрозливими стають деякі глобальні проблеми – вичерпання ресурсів, забруднення середовища мешкання, загроза генетичного виродження людства тощо.

По-друге, аналіз феномена науки варто вести з урахуванням тієї величезної ролі, що вона відіграє в сучасному світі. Наука впливає на всі сторони життя як суспільства в цілому, так і окремої людини. Досягнення сучасної науки переломлюються тим чи іншим способом у всіх сферах культури. Наука забезпечує безпрецедентний технологічний прогрес, створюючи умови для підвищення рівня і якості життя. Вона виступає і як соціально-політичний чинник: держава, що володіє розвинутою наукою і на цій основі створює передові технології, забезпечує собі значнішу вагомість у міжнародному співтоваристві.

По-третє, досить швидко виявилися і деякі небезпеки, пов’язані з можливим застосуванням досягнень сучасної науки. Скажімо, сучасна біологія вивчає тонкі механізми спадковості, а фізіологія вищої нервової діяльності проникла так глибоко в структуру мозку, що виявляється можливим ефективно впливати на людську свідомість і поводження. Сьогодні негативні наслідки неконтрольованого поширення передових технологій стали очевидними й дуже істотнми, а це створює загрозу навіть самому виживанню людства. Вона яскраво виявилася не лише у відомих глобальних проблемах – вичерпання ресурсів, забруднення середовища проживання тощо, але і в тенценції генетичного виродження людства. Ось звідси необхідність пильної уваги до «людського» виміру науки.

На наш погляд, дуже важливим представляється зараз добірний аналіз усіх відзначених сторін феномену науки в цілому, тобто в єдності його пізнавальних і людських аспектів. Справа в тім, що зміни образу та статусу науки, що відбуваються зараз, викликають її зростаючий відрив від повсякденної свідомості. Як компенсацію ми маємо «пишний» розквіт усіляких псевдонаук, для повсякденної свідомості більш зрозумілих, але таких, що не мають до науки ніякого відношення. У сучасних умовах псевдонаука здобуває таку міць у свідомості деяких шарів людей (включаючи часом і вчених), що вона починає становити небезпеку для здорового розвитку самої науки. Ось чому необхідний глибокий аналіз основ наукового методу, його відмінностей від способів міркування, застосовуваних псевдонаукою. Небезпеку становлять і престижні змагання між науками, наук з філософією, які не пов’язані з їх реальним внеском.

Настійно необхідно продовжити вивчення науки в її зв’язку з прогресом сучасної технології та зміною її соціальної ролі. Багато хто з тих, хто аж ніяк не відмовляється від використання досягнень науки у своєму повсякденному житті, зображують науково-технічний прогрес як певного «монстра», що придушує і поневолює людину, тобто як безумовне «зло». Зараз, як з рогу достатку, сиплються обвинувачення на адресу не тільки науково-технічного прогресу, але і самої науки, яка начебто порвала з «людськими цілями».

Хоча в даному випадку критика в значній мірі б'є повз мету – наука обвинувачується в «гріхах», в яких винна не стільки вона сама, скільки та система інститутів, у рамках якої вона функціонує і розвивається, – критики науки праві в одному: в епоху, коли з усією ясністю виявилося, що розвиток науки може приводити до соціально-негативних наслідків, орієнтація вченого на одержання об’єктивно-істинного знання – безумовно необхідний стимул його діяльності (в умовах занепаду моральних засад суспільства особливо), проте він не є достатнім. Актуальність здобуває питання про соціальну відповідальність ученого за можливе використання його відкриттів як найважливішу етичну норму наукової діяльності.