Лекція 8. Функції науки у суспільному житті.

План:

• Традиційні і новаційні функції науки у суспільстві. Креативна функція.

• Зміна суспільного статусу і престижу науки.

• Наука як соціальний інститут. Нові наукові спільноти і товариства.

• Наука в інформаційному забезпеченні суспільства.

Наука – це історично сформована форма людської діяльності, перш за все духовної, що спрямована на пізнання й перетворення об'єктивної дійсності.. Наука – складне багатогранне суспільне явище: поза суспільством наука не може ні виникнути, ні розвиватися, але й суспільство на високому ступені розвитку немислиме без науки. Семенов Є.В. визначав науку як особливі суспільні стосунки й вид соціальної діяльності у єдності її «живої» й «опредметненої» форм існування. Соціальне значення науки полягає в тім, щоб полегшити життя і працю людей, збільшити розумну владу суспільства над природою, сприяти удосконалюванню суспільних стосунків та гармонізації людської особистості.

Гігантський науково-технічний прогрес, зокрема військово-технічний, масштабний вплив людини на природні процеси (вичерпання ресурсів, зміна не у кращий бік якості середовища життя тощо) велетенське збільшення ціни людства на глобальні помилки надали особливого значення соціології й етиці науки. У цій темі розглядаються проблеми соціології науки.

8.1. Традиційні і новаційні функції науки у суспільстві.

Найяскравіше проблеми соціології науки розкриваються через аналіз соціальних функцій науки. Виробництво знань у суспільстві не самодостатність, воно необхідне для підтримки та розвитку життєдіяльності людини, яка повинна продемонструвати повне і живе знання того, що і як робиться зараз в обраній нею галузі людської активності. Щоб через десять – п'ятнадцять – двадцять років стати лідером, керівником не по вислузі років чи лише за формою, а по суті справи, випускник університету повинний бути фундаментально освіченим й у гуманітарній області, в галузі наук про людину, наук соціальних.

Та спостерігається парадокс: роль науки у суспільстві різко підноситься й водночас зростає її криза. Наука найзначніше забезпечує людські потреби – наука стає могутньою «нелюдяною» силою. Україна може мати гідне майбутнє лише на шляху збереження і розвитку освіти та створення нових передових технологій. Всебічна освіченість населення - головна опора науки. Підготовка високо компетентних фахівців-професіоналів – друга найважливіша опора. Фундаментальна підготовка в сфері філософії науки також відповідає цій умові.

8.1.а. Культуротворча функція. Виробництво знань у суспільстві не самоціль, воно необхідно для підтримки і розвитку життєдіяльності людини. Становлення і розвиток досвідної науки в XVII сторіччі привело до корінних перетворень способу життя людини. Як відзначав Б. Рассел: “Майже всі, чим відрізняється новий світ від більш ранніх століть, обумовлено наукою, що досягла разючих успіхів у XVII столітті... Новий світ, наскільки це стосується духовних цінностей, починається з XVII століття”.[1]

Мислення людей стало спиратися на уявлення про наявність законів природи, “роблячи неймовірними такі речі, як магія і чаклунство. У 1700 році світогляд людей був цілком сучасним, тоді як у 1600 році, за винятком далеко не всіх, воно було ще здебільшого середньовічним”.[1] Перемога науки і колонізація європейцями інших материків привели до того, що “люди XVII століття відчули себе живими людьми, а не нещасливими грішниками, як вони усе ще називали себе в молитвах”.

Подібна оцінка наукової революції XVII в. дана і В.И. Вернадским; «У загальному ході історії людської культури, у звичайних про неї уявленнях, - відзначав він, - немає місця історії того перелому, що вчинився в людстві входженням точного знання в його життя і привів вперше в багатотисячорічному його існуванні до нових, нечуваних раніш форм і укладів побуту та суспільного ладу. Перелом цей учинився в XVII сторіччі. У це сторіччя вперше наука про природу і математика ввійшли у життя, одержали значення історичних сил, які змінюють умови людського існування» [2]. Мислення людей стало спиратися на уявлення про наявність законів природи, «роблячи неймовірними такі речі, як магія і чаклунство. У 1700 році світогляд людей був цілком сучасним, тоді як у 1600 році воно було ще здебільшого середньовічним». Люди XVIIІ століття відчули себе живими людьми, а не нещасними грішниками. У загальному ході історії людської культури не було значніше того перелому, що вчинився у людстві входженням в його життя точного знання та привів вперше до нових, нечуваних раніше форм і укладів побуту та суспільного ладу. Найбільші досягнення Нового часу не диктували значно практиці. Швидше наука йшла за практикою, пояснюючи, а не пророкуючи, не передбачаючи нового і не штовхаючи до винаходів чи створення нового.

Сучасний розвиток науки веде до подальших перетворень усієї системи життєдіяльності людини. Вражаючий її вплив на розвиток техніки і новітніх технологій, на життя людей. Наука створює нове середовище буття. Вона, як і мистецтво, є вирішальний спосіб, яким для нас з'являється те, що є. “Дійсність, усередині якої рухається і намагається залишатися сьогоднішня людина, усе більше визначається тим, що називають західноєвропейською наукою”. (М. Гайдеггер).

Держава зацікавлена у розвитку фундаментальної науки як основи нової, насамперед військової техніки. Це еліта суспільства розуміла завжди, суспільство – майже ніколи. Але й керівництво майже ніколи не розуміло, що наука має свої власні закони розвитку, що вона самодостатня і сама собі ставить задачі. І що роблять науку люди вчені, тобто дуже своєрідні. Насамперед учений не може бути людиною упередженої ідеї, наперед заданого напряму думок, запропонованого поводження. Саме ця їхня властивість, іманентна фундаментальній науці, і приводить до труднощів у взаєморозумінні і взаємодії вчених з усім суспільством.

Креативна функція науки. Наука і мистецтво. Апріорні міркування та доведення ведуть до елементів творчості. Вся область апріорних наук є творчою, бо вони не спираються на досвід і не є простим відтворенням фактів. Всі предмети, якими займається геометрія, є ідеальними конструкціями розуму. Точно так же у світі явищ нема цілих, дрібних, ірраціональних, мнимих чисел, а це ж вони є основою всього математичного аналізу. У нас немає ніякої гарантії, що те, що нашому розуму здається очевидним, повинно бути таким самим у природі. Людський розум не може диктувати свої закони природі.

Вивчення соціальних аспектів наукової творчості у природничих, суспільних, технічних науках являє собою цікаву, поки ще багато в чому відкриту проблему. Природа людини далеко не зводиться до розумової діяльності. Найважливішою характеристикою життєдіяльності людини є її емоційно-духовний аспект, уявлення про який втілені головним чином у мистецтві. Відповідно до цього взаємодія науки і мистецтва обумовлює цілісний розвиток людської особистості, її духовного світу. Людина не тільки має потяг до знання, але намагається знати щось таке, що приносило б їй радість і насолоду, позбавило б від болю та страждання. Вона шукає у світі лад і порядок, бо гармонія приносить задоволення, а дисгармонія неприємна. Чуття краси і сили, шанування та покори, естетичні, моральні, релігійні почуття поєднані зі спрагою знань. Ці почуття мають значний вплив на створення теорій. навіть не вчені завдяки науці розвивають інтелектуально креативний потенціал людини.

Для науки систематизація знання важлива й корисна; але набагато цінніші монографії великих творців науки, які варто трактувати індивідуально, як і шедеври поезії чи мистецтва. При створені теорії головним є не дедукція, а редукція: отже розум повинен зробити стрибок, щоб знайти підстави для даного наслідку. Сама логіка вчить нас, що теорії не виникають шляхом чисто логічного міркування. Діють й алогічні чинники. Учений відрізняється від поета тим, що завжди й скрізь розмірковує, все пов’язує логічними вузлами в єдине ціле, пояснює факти, упорядковує. Так народжується поезія науки.

8.1.б. Пізнавальна функція науки. Фундаментальні і прикладні дослідження грають різні ролі як у суспільстві, так і стосовно самої науки. Наука розвивається широким фронтом, має складну структуру, яку багато у чому можна уподібнити структурі високоорганізованих систем, насамперед живих. У живих системах є підсистеми і процеси, що спрямовані на підтримку самих систем у живому, діяльному, активному стані, але є підсистеми і процеси, спрямовані на взаємодію з навколишнім середовищем, на здійснення метаболізму із середовищем. Аналогічним чиом і в науці є підсистеми і процеси, орієнтовані, насамперед, на підтримку науки в активно-дієвому стані, а є підсистеми і процеси, орієнтовані на зовнішні прояви науки, її включення в інші види діяльності. Розробка фундаментальної науки спрямована, насамперед, на внутрішні потреби й інтереси науки, на підтримку функціонування науки як єдиного цілого, на пізнання глибинних підстав буття. Відповідно до цього говорять про “чисту” науку, теоретичну науку, про пізнання заради пізнання. Прикладні науки спрямовані зовні, на асиміляцію з іншими, практичними видами діяльності людини, насамперед на асиміляцію з виробництвом. Звідси говорять про практичну науку, спрямовану на зміну світу.

8.1.в. Освітянська функція науки. Оскільки сучасний фахівець повинний завжди бути готовим йти нога в ногу з прогресом науки і технології, його освіта повинна виховувати в ньому здатність як до інтелектуальної творчості, так і до інтелектуально-активного сприйняття зробленого іншими. Наука тут – це вміння навчити навчатися, тобто передати (і одержати) знання й уміння добувати це знання самостійно. А видобуток знання, створення нового знання й уміння - це процес фундаментального постійного дослідження. Для того щоб цей процес йшов, необхідна відповідна атмосфера, атмосфера інтелектуального особистого спілкування і не тільки в ланцюжку учень-вчитель, але й у взаємодії вчитель - учитель, учень - учень. Для цього потрібна школа, потрібний університет. Але освіта не може бути реальною у світі лише віртуальних реальностей.

А для чого ж потрібно реальна освіта? Для того, щоб мати свободу, бо «лише освічена людина – вільна», бо «знання – сила», бо людському суспільству потрібна добре виконана складна робота. Добре освічені працівники можуть з’являтися тільки за допомогою системи справжньої вищої освіти, яка спирається на науку. Для успішності роботи й задоволеності роботодавця і працівника молоді люди, приступаючи до роботи, повинні мати повну інформацію про всі, у тому числі новітні досягненнях у своїй галузі та мати досить глибокі знання відповідних фундаментальних наук, уміючи все це застосувати на ділі.

Постає закономірне питання: а навіщо тому ж інженеру фундаментальне знання? Хіба не досить конкретного, рецептурного знання, знання-вміння робити речі? Хочеться сподіватися, що відповідь на це питання самоочевидна. На жаль, нелегко усвідомлюється, що шлях поступового придбання фундаментальною наукою прикладної якості довгий і тернистий. Суспільство, що живе тимчасовими інтересами, не схильне підтримувати саме фундаментальний компонент освіти, охочіше готове обговорювати питання про кадрове забезпечення науково-технічного прогресу, про кадровий супровід розгортання робіт тощо. Не дуже хоче чути про випереджальні засади, про роботу на перспективу, які можливі тільки на основі фундаментальної науки.

Усі суспільства надають індивідам незалежно від їхніх якостей і можливостей певні статуси. Інші статуси досягаються шляхом вибору та конкуренції. Для багатьох школи виконують роль «ескалаторів», що дозволяють здатним і обдарованим людям піднятися по соціальним сходам. Обов'язкове навчання стирає етнічні розходження і передає національним меншостям і людям, що знаходяться на нижніх ступінях соціальної ієрархії, цінності та спосіб життя пануючої групи. Якщо колись університетський диплом давав людині елітарний професійний статус з відповідним цьому статусу винагородою, то сьогодні він дає статус середнього класу з відповідною йому оплатою праці.

8.1.г. Технологічна функція науки. Оскільки основне значення прикладних наук не є дослідження дійсності, то ж залишається завдання втілення здобутків науки, її результатів. Питання здобутків науки, її включення в різноманітні сфери практичної діяльності людини нині характеризуються як питання технології. Вона суть застосування знань на практиці з метою виробництва предметів споживання, з метою зміни, удосконалювання і контролювання умов життя.

Коли нині розглядаються проблеми технології, то неминуче стає питання про соціальну спрямованість її розвитку, адже кожне технологічне досягнення амбівалентне, тобто воно може служити, в залежності від підходу до нього чи певної ситуації, на користь чи на шкоду людині. Більш того, технології, задіяні на благо людини, можуть мати в ході свого розвитку й негативні наслідки, тому технологічний розвиток має потребу в постійному розумінні та контролі, які також вимагають наукових засобів. Вибір основних напрямків у суспільному розвитку безпосередньо торкається самих базисних форм організації життя людей. Корінні питання розвитку суспільства визначаються інтересами певних груп, шарів, класів - політичних сил. Найбільш значимі науково-технічні програми приймаються на рівні урядів, парламентів. Отже відповідальність за технологічний розвиток несуть насамперед політичні сили й організатори виробництва (бізнес).

8.1.д. Соціалізуюча функція науки. ХХ-ХХІ століття можуть бути охарактеризовані як усе зростаюче використання науки, що поширюється у всіляких областях соціального життя. Наука починає усе активніше застосовуватися в різних сферах управління соціальними процесами, виступаючи основою кваліфікованих експертних оцінок і прийняття управлінських рішень. З'єднуючись із владою, вона реально починає впливати на вибір тих чи інших шляхів соціального розвитку. Цю нову функцію науки іноді характеризують як перетворення її в соціальну силу. При цьому підсилюються світоглядні функції науки та її роль як безпосередньої продуктивної сили.

8.1.е. Гуманістична функція. Наука і цілісний розвиток людини. Первинним у розумінні природи науки є її вплив на саму людину, на систему її інтересів, потреб і можливостей до дії в організації свого буття і його удосконалювання. Наука не є щось зовнішнє стосовно сутності людини, вона пов’язана з її потребами. Саме потреби, їхні так чи інакше упорядковані системи, визначають феномен людини. Прийнято виділяти три види базисних потреб: вітальні (біологічні), соціальні (приналежність до певної групи) і пізнання. «Останню групу вихідних потреб, - писали П.В. Симонов і П.М. Єршов, - складають ідеальні потреби пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, пізнання змісту та призначення свого існування на землі як шляхом присвоєння вже наявних культурних цінностей, так і за рахунок відкриття зовсім нового, невідомого попереднім поколінням. Пізнаючи дійсність, людина прагне усвідомити правила і закономірності, яким підлеглий навколишній світ. Його загадковість так важко переноситься людиною, що вона готова нав'язати світові міфічне, фантастичне пояснення, аби позбутися від тягаря нерозуміння, навіть якщо це нерозуміння безпосередньо не загрожує їй ні голодом, ні небезпекою для життя» [5].

Важливо відзначити, що потреба пізнання не є похідною від біологічної і соціальної потреб, а веде своє походження від універсальної, властивої всьому живому потреби в інформації. Останнє знаходить своє відображення, наприклад, у тім, що В.А. Енгельгардт пізнавання відносив до числа атрибутів життя. Якщо не визнавати прагнення до пізнання як базисну потребу людини, то її нішу займуть інші, допоміжні потреби, серед яких особливо агресивною є воля до влади. «Поки ми не визнаємо, - писав Г. Башляр, - що в глибинах людської душі присутнє прагнення до пізнання, що розуміється як обов’язок, ми будемо схильні розчиняти це прагнення в ніцшеанській волі до влади» [6]

Задовольняючи і розвиваючи потреби пізнання, людина уможливлює свій комплексний, цілісний розвиток. Наука створює ідеальний світ, систему ідеальних уявлень про світ, випереджаючи цим практичні дії. Тим самим наука характеризується рядом взаємодоповнюючих функцій у життєдіяльності особистості та суспільства. Залучення в наукову діяльність, прилучення до сфери знань підвищує і загальну культуру людини. А. Пуанкаре: «Людина не може відмовитися від знання, не опускаючись, ось тому-то інтереси науки священні» [7]. Стратегічним показником національного багатства виступають не лише запаси сировини чи масштаб виробництва, а перш за все «кількість здатних до наукової творчості людей» (А.Б. Мігдал). У розвитку науки втілена, насамперед, еволюція людського інтелекту, збагачення абстрактно-логічного мислення, яке робиться усе більш витонченим і вишуканим.

8.1.є. Прогностична функція науки. Мистецтво передбачення. До числа найважливіших функцій науки відноситься передбачення. Наука – це й є мистецтво передбачення. У свій час з цього питання блискуче висловився В. Оствальд: «...Проникливе розуміння науки: наука – це мистецтво передбачення. Уся її цінність у тім, якою мірою і з якою вірогідністю вона може угадати майбутні події. Мертво всяке знання, що нічого не говорить про майбутнє, і такому знанню повинно бути відмовлено в почесному званні – наука» [4]. Справді, на передбаченні фактично ґрунтується вся практика людини. Включаючись у будь-який вид діяльності, людина заздалегідь передбачає отримати деякі цілком визначені результати. Діяльність людини у своїй основі організована і цілеспрямована, і в такій організації своїх дій людина спирається на знання. Саме знання дозволяють їй розширити ареал свого існування, без чого не може продовжуватися її життя. Знання дозволяють передбачати хід подій, оскільки вони незмінно включаються у структуру самих методів дії.

Методи характеризують будь-який вид діяльності людини, і в їхній основі лежить вироблення особливих знарядь, засобів діяльності. Як вироблення знарядь діяльності, так і їх «застосування» засновані на знаннях, що і дає можливість успішно передбачати результати цієї діяльності. Говорячи про передбачення, необхідно також мати на увазі його відносний характер. Майбутнє відкрите, воно завжди в чомусь непередбачуване. Як говорять, шлях у майбутнє вимощений випадками, і його аналіз вимагає безупинних зусиль, постійного оволодіння все новими випадками. Наявне знання складає основу передбачення, а практика веде до безупинного уточнення та розширення цих знань. Освоєння нової практики містить у собі лінію наступності й урахування новизни. Мистецтво передбачення і спирається на ці компоненти в діяльності людини.