5.4. Б. Загальнонаукові методи теоретичного пізнання.

Теорія – це сукупність узагальнених положень. Узагальнення фіксуються в термінах, судженнях і умовиводах, тобто через взаємозв’язок понять Узагальнення мають справу з багатьма фактами, з врахуванням цього говорять про закони. Закон – це зв'язок між фактами і їхніми узагальненнями. Головні закони називаються принципами. В емпіричному законі приводяться тільки факти. Наприклад, «відповідно до опитувань населення, кожен третій з опитаних незадоволений урядом. Було опитано 1500 чоловік». Теоретичний закон має справу тільки з узагальненнями, поняттями. «Відповідно до закону Бойля-Маріотта, при незмінній температурі добуток тиску газу на його обсяг є незмінною величиною, константою: PV=const; T=const». У зазначеному законі мова йде принаймні про п'ять понять – газу, тиску газу, обсягу газу, температури газу, константи.

Строго говорячи, емпіричні і теоретичні закони не мають змісту один без іншого, вони взаємно навантажені. У нашому прикладі з опитуванням населення фактично теж не обійшлося без понять, зокрема використовувалося поняття «бути незадоволеним урядом». Усякий розгляд фактів має науковий сенс, тому що вони інтерпретуються, тобто підводяться під поняття і теоретичні закони. Факти начебто самі «лізуть в очі», а як досягається людиною теоретичний рівень дослідження?

Формою виділення загального є також – ідеалізації. Так, поняття ідеального газу фіксує однаковість газів. У багатьох випадках тіла можна вважати матеріальними точками. Це значить, що усі вони однакові і саме тому використовується ідеалізація матеріальної точки.

Теоретичні методи: методи пізнання на теоретичному рівні.

АБСТРАГУВАННЯ – метод, що зводиться до відволікання в процесі пізнання від якихось властивостей об'єкта з метою заглибленого дослідження однієї певної його сторони. Результатом абстрагування є вироблення абстрактних понять, що характеризують об'єкти з різних боків.

УЗАГАЛЬНЕННЯ – найпоширеніший прийом теоретизування, логічне завершення абстрагування (об’єднання окремих властивостей, функцій, явищ чи предметів у загальність поняття – наукову абстракцію). Найпростіший шлях конструювання понять. Виділяють чотири етапні процедури: групування (виділення властивостей чи предметів за певними ознаками), ототожнення і розрізнення (властивостей схожих і загальних у різному), спрощення (завдяки можливості зайти загальне, що не покриває одиничностей), вербалізація (позначення виділених властивостей словом чи сполученням слів – терміном. Будь-яке слово узагальнює).

АНАЛОГІЯ У процесі пізнання використовується і такий метод, як аналогія - умовивід про подібність об'єктів у визначеному відношенні на основі їхньої подібності в ряді інших відносин. Перенесення знань, отриманих при розгляді одного явища, на інший (менш доступний і відомий дослідникам). Включає як процедури інші прийоми:

• Порівняння – операція судження по подобі, співставлення кількостей і якостей.

• Екстраполяція – перенесення висновків стосовно однієї частини явища на іншу частину чи ціле. Важлива операція в аналізі, діагностуванні, прогнозуванні.

• Інтерполяція – знаходження проміжних значень у ряді наявних логічних або статистичних даних.

моделювання – метод, що одержав особливе поширення в сучасних умовах. Спирається на абстрагування, ідеалізацію, аналогію. Цей метод заснований на принципі подоби (ізоморфності, гомоморфності). Його сутність полягає у тому, що безпосередньо досліджується не сам об'єкт, а його аналог, його заступник, його модель, а потім отримані при вивченні моделі результати за особливими правилами переносяться на сам об'єкт (оригінал моделі). Усяке знову досліджуване явище чи процес нескінченно складні і багатообразні і тому до кінця принципово не пізнавані і не досліджувані. Тому, приступаючи до вивчення явища чи процесу, дослідник заміняє його схематичною моделлю, що вибирається тим більше складною, чим докладніше і точніше потрібно вивчити згадане явище. У моделі (на базі аналогій) зберігаються тільки самі істотні сторони досліджуваного явища, а всі мало істотні властивості і закономірності відкидаються. Які сторони досліджуваного явища необхідно зберегти в моделі і які відкинути, залежить від постановки задачі досліджень. Мета і задачі досліджень формулюються перед початком розробки теорії ще невивченого чи явища уточнення вже існуючої теорії з метою більш адекватного опису досліджуваного чи процесу явища [3]. Побудова теорії починається з вибору деякої достатньої безлічі понять і визначення тих об'єктів, з якими буде оперувати формована теорія. Іноді список початкове обумовлених понять і об'єктів називають термінами теорії. Вони повинні бути визначені так, щоб сприймалися будь-яким дослідником однозначно.

Моделювання використовується в тих випадках, коли сам об'єкт або важкодоступний, або його пряме вивчення економічно невигідне І т.д. Розрізняють ряд видів моделювання:

1. Предметне моделювання, при якому модель відтворює геометричні, фізичні, динамічні чи функціональні характеристики об'єкта. Наприклад, модель моста, греблі, модель крила літака і т.д. Макети-моделі.

2. Аналогове моделювання, при якому модель і оригінал описуються єдиним математичним співвідношенням. Прикладом можуть служити електричні моделі, використовувані для вивчення механічних, гідродинамічних і акустичних явищ. Максвелл змоделював електрострум у вигляді рідини, що не стискається й тече у трубці - гідродинамічна модель (уявний аналог).

3. Знакове моделювання, при якому в ролі моделей виступають схеми, креслення, формули. Роль знакових моделей особливо зросла з розширенням масштабів застосування ЕОМ при побудові знакових моделей. Математичні моделі.

4. Уявне (ідеальне) моделювання тісно зв'язане зі знаковим. Моделі здобувають думкою наочний характер. Прикладом може в даному випадку служити модель атома, запропонована у свій час Бором.

5. Модельний експеримент. Особливим видом моделювання є включення в експеримент не самого об'єкта, а його моделі. Цей вид моделювання свідчить про те, що немає твердої грані між методами емпіричного і теоретичного пізнання.

Ідеалізація. Органічно зв'язана з моделюванням. Являє собою конструювання понять, теорій стосовно об'єктів, що не існують і не здійсненні у дійсності, але таких, для яких існує близький прообраз чи аналог у реальному світі. Це особлива процедура абстрагування – «межовий перехід»: адже, в групуванні загальної властивості різних явищ чи предметів можна помітити нарощування ступені даної властивості. Якщо мислено подовжити в уяві це нарощування до межі, де вона зникає, ми отримуємо ідеальну точку.

Прикладами побудованих цим методом ідеальних об'єктів є геометричні поняття точки, лінії, площини і т.д. З подібного роду ідеальними об'єктами оперують усі науки – ідеальний газ, абсолютно чорне тіло, суспільно-економічна формація, держава і т.д. будь-які структурні цілісності теорії неможливі без процедур ідеалізації, абстрагування тощо.

системний метод. Істотне місце в сучасній науці займає цей метод дослідження (як часто говорять) системний підхід. Цей метод і старий, і новий. Він досить старий, оскільки такі його форми і складові, як підхід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єдності і цілісності, розгляду системи як закону структури даної сукупності компонентів існували, що називається від самого початку, але вони були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася із середини XX століття з переходом до вивчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем. Берталанфі вважається батьком теорії систем.

Систематизація – це узагальнення всього набору елементів і властивостей та приведення до цілої картини. Процедура досить складна. Включає спрощення, вербалізацію, структуралізацію, класифікацію тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ – шлях від емпірії до теорії за допомогою зміни знакової системи. Класифікаціїя – це об'єднання різних понять і відповідних їм явищ у визначені групи й типи з метою встановлення зв'язків між об'єктами та класами об'єктів. Приклади класифікацій – таблиця періодичного закону Менделєєва, класифікації тварин, рослин тощо. Класифікації представляються у вигляді схем, таблиць, графіків, діаграм, використовуваних для орієнтування в різноманітності понять чи відповідних об'єктів. Класи об’єктів – співставних і співпідлеглих понять – об’єднані у системі, що спирається на чіткі зв’язки, кореляцію між поняттями чи класами на підставі властивостей чи закономірностей.

Класифікації – це й певний результат пошуку, підсумок, що стає засадовим для подальшого дослідження. Наукові картини – завжди результат класифікацій, які також включають типологію (метод наукового пізнання, в основі якого знаходиться розчленування систем об’єктів і їхнє групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу).

Джерела до теми:

Войшвилло Е.К., Дегтярёв М.Г. Логика как часть теории познания и научной методологии. – М.: Наука, 1994, кн. 1,2.

Зотов А.Ф. Структура научного мышления. . – М.: Политиздат, 1973. 182 с.

Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. – М.: Наука, 1973

АБСТРАГУВАННЯ (134-142. 222); .АНАЛІЗ-СИНТЕЗ (166. 182. 201-205. 262. 278); АНАЛОГІЯ (ТРАДУКЦІЯ)(231); ІНДУКЦІЯ – ДЕДУКЦІЯ (166. 188-192. 232) СПОСТЕРЕЖЕННЯ (258); МЕТОД (282-283).

Кохановский В.П. Философия и методология науки – М.: АТС; Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 574 с.

Костюк В.Н, Методология научного исследования. – К., 1976.

Лебедев С.А. Роль индукции в современном научном познании.//Вопросы философии, 1980, №6

Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации. – М.,2001.

Малмуд Н. Анализ и смысл. – М.: Прогресс, 1979. 347 с.

Новик И.Б. Новый тип модельного познания.//Вопросы философии, 1980. №7.

Подкорытов Г.А. О природе научного метода. – Л.: Изд.ЛГУ. 1988. 224 с. (к-ра НУК) (поняття, метод і система, структура, генезис методів науки, класифікація).

Рузавин Г.И. Методология научного исследования. . – М.:ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

Сачков Ю.В. Стиль мышления и методы исследования.//Философские науки, 1991, №2

Сичивица О.М. Методы и формы научного познания. – М., 1972

Философия и методология науки./под ред. Купцова В.И. .. – М., 1996.

Философский энциклопедический словарь. – М., 1983, с. 7. 24. 78. 196. 202. 257. 381-382. 393. 446. 650. 713. 792.793

*Энгельс Ф. Диалектика природы. (спостереження – 197-207, аналіз-синтез – 191,196, індукція-дедукція – 191, 194-196)