Позначимо основні риси наукової теорії:

• Наукова теорія – це знання про визначений предмет чи строго визначену, органічно зв'язану групу явищ. Об'єднання знання в теорію визначається її предметом.

• Теоретичне пізнання рухається в дихотомії знання істинного та помилкового (вирішальна логічна протилежність: “істина” – “похибка”).

• Теорію в якості найважливішої її ознаки характеризує пояснення відомої сукупності фактів, а не простої їхній опис, розкриття закономірностей їхнього функціонування і розвитку.

• Теорія повинна мати прогностичну силу, пророкувати плин процесів і їх поводження у майбутньому.

• У розвиненій теорії всі її головні положення повинні бути об'єднані загальним початком, підставою.

• Нарешті, усі вхідні в зміст теорії положення повинні бути обґрунтовані.

Що ж стосується структури наукової теорії, то вона включає, по-перше, підстави теорії (аксіоми геометрії Евкліда, принципи діалектики); по-друге, закони, що виступають як косяк наукової теорії, її бази; по-третє, вузлові поняття, категоріальний апарат теорії, за допомогою якого виражається і викладається основний зміст теорії; нарешті, по-четверте, ідеї, у яких органічно злиті відображення об'єктивної реальності і постановка практичних задач перед людьми.

Вимоги до теорії, що будується тепер:

• Адекватність тому об’єкту, що описується. Повинні бути пояснені взаємозв’язки між різноманітними компонентами в межах самої теорії.

• Повнота опису певної області й аспекту дійсності у термінах вхідного базису теорії за допомогою основних принципів, абстракцій, ідеалізацій, аксіом тощо.

• Принцип простоти і внутрішньої несуперечності та відповідності дослідним даним.

• Взаємозв’язки між самими положеннями теорії та забезпечення логіки переходу від одних положень і тверджень до інших

• Бритва Оккама: мінімізація кількості фундаментальних положень чи постулатів теорії

• Принцип додатковості.

• Мінімізація кількості незалежних змінних.

• Застосування можливостей формалізації та математизації, тобто – точність, системність, спрощення, узагальнення, логічна цілісність і відносна замкненість, швидкість перевірки. Завдяки цьому теорія дозволяє описати складні, емпірично недосяжні системи, сформулювати знання про явища, які принципово не спостерігаються.

Дюгем П., 1910, с. 25 – теорія – система математичних положень, виведених з невеликої кількості принципів, які мають за мету надати вираз по можливості простіше, повніше й точніше цілісній системі експериментально встановлених законів”. А на с. 40: все добре – в описовій частині теорії, все погане – в пояснювальній.

2. Закон і принцип як форми наукового пізнання.

Закон – особлива наскрізна для наукового пізнання форма знання, яка фіксує необхідні, повторювані, стійкі, суттєві відношення між явищами чи в самому явищі, різними елементами, властивостями, функціями.

Узагальнення мають справу з багатьма фактами, з урахуванням чого говорять про закони. Закон – це зв'язок між фактами і їхніми узагальненнями. Спрямовуючи закони називаються принципами.

В емпіричному законі приводяться тільки факти. Теоретичний закон має справу тільки з узагальненнями, поняттями. Строго говорячи, емпіричні і теоретичні закони не мають змісту один без одного, вони взаємно навантажені.

***Розглянемо узагальнення Галілея: «Всі важкі тіла, що не підвішені і не спираються, падають з швидкістю, що зростає пропорційно часу падіння». У цьому узагальненні міститься закон, що виражає функціональну залежність між швидкістю v і часом падіння t у вигляді формули v = gt. Цей закон Галілей базував на нікчемно малому числі фактів: він примушував котитися металеві кульки в похило поставлених жолобах і вимірював час їх падіння. Але його узагальнення охоплює всі випадки вільного падіння тіл. Згідно йому не тільки металева кулька, що котиться в жолобі, але та ж кулька, падаюча з високої башти, і камінь, кинутий в глибокий колодязь, і кожен предмет, упущений людиною, повинен підкорятися цьому закону. І не тільки у Флоренції початку XVII сторіччя, але і усюди на землі, у будь-який час, навіть в епоху карбону, коли ще і людей не було, важкі тіла повинні були поводитися саме так. Скільки ж непомічених і недосліджених фактів містить це узагальнення?

Йдемо далі. Величина t в приведеній Галілеєм формулке може приймати цілі, дробові, ірраціональні, трансцендентні значення. Знову ж таки, з'являється нескінченно багато висловів про події, яких також ніхто не спостерігав і не може спостерігати. Як же тоді можна вважати, що закон Галілея є відтворенням фактів?

Навіть якщо б у нас була можливість вивчити всі факти вільного падіння тіл, то і тоді ми не змогли б формулу v = gt вважати їх відтворенням, оскільки прагнучи переконатися, чи вірно ця формулка відображає дійсність, ми повинні були б в кожному випадку вимірювати швидкість v і час падіння t. Але жодне вимірювання ніколи не є точним. Тому неможливо стверджувати, що швидкість точно пропорційна часу падіння.

Втім, кінець кінцем, ми знаємо, що закон про падіння важких тіл може бути істинним тільки приблизно, оскільки він припускає неіснуючі умови, такі як постійне земне прискорення або відсутність опору повітря. Подібні зауваження можна було б зробити і про кожен інший закон, отриманий шляхом індукції. Жоден з них логічно не обгрунтований одиничними висловами про факти, даними в досвіді. Якщо ж він не покоїться на фактах і не є їх відтворенням, чим же іншим він може бути, як не результатом творчої діяльності людини? До того ж історія учить, що закон вільного падіння тіл, що поклав початок всій сучасній механіці, не виник із спостережуваних явищ, але народився а priori в творчій свідомості Галілея. Лише після створення закону Галілей перевіряв його наслідки фактами. Така роль досвіду в кожній природно науковій теорії: бути єдино подразником творчих помислів і поставляти матеріал для їх перевірки.

Довгі роки астрономи не могли пояснити відхилень в русі планети Уран, що суперечать обчисленням, заснованим на законі гравітації Ньютона. Леверье допустив, що ці відхилення викликає нова і невідома планета, що знаходиться позаду Урану. Він обчислив її шлях, час обертання і масу. Незабаром потім поблизу вказаного місця Галлові[9] відкрив нептун. Гіпотеза Леверье була творчим створенням його розуму, а не відтворенням тоді ще нікому невідомого факту. Випадок розпорядився так, що цю гіпотезу перевірили. Але не завжди так буває. Гіпотезу про існування Вулкана, планети що знаходиться ближче до Сонця, чим Меркурій, до цих пір не перевірили. Деякі гіпотези безумовно ніколи не дочекаються дослідного підтвердження.

ПРИНЦИП. Стосовно ідеї це є її перше й найабстрактніше визначення, що далеко не вичерпує змісту ідеї. В основі теорії завжди знаходиться одна ідея, а ось принципів, що її виражають, може бути декілька. Висунуті принципи й ідея – це закони науки. Але закон далеко не завжди виступає принципом чи ідеєю.

НАУКА – основна форма людського пізнання – діяльність по виробці, систематизації й перевірці знань про дійсність. Науковими є лише добре обгрунтовані й перевірені знання. Наука – це система теорій (загалом і в кожній науковій галузі зокрема).

Начало науки Аристотель усматривал в удивлении. Греки удивлялись, что сторона и диагональ квадрата не обладают общей мерой. Удивление является интеллектуально-эмоциональным состоянием психики. Таких состояний существует много, например, любопытство, страх перед неизвестным, недоверие, неуверенность. Они до сих пор подробно не исследованы, но уже поверхностный анализ наряду с эмоциональными факторами обнаруживает в них всех интеллектуальный элемент, жажду знаний.

Если эта мысль верна, то дополнительную ценность, которой кроме истинности должно обладать каждое высказывание с тем, чтобы принадлежать науке, можно было бы определить как способность вызывать либо удовлетворять непосредственно или опосредствованно интеллектуальные общечеловеческие потребности, т. е.. такие, которые может воспринять каждый человек, стоящий на определенном уровне умственного развития. Как искусство произросло из потребности в красоте, так науку создало стремление к знанию. Поиск целей науки вне сферы мышления является такой же большой ошибкой, как и связывание искусства взглядами на полезность. В равной мере правомочны лозунги: "наука для науки" и "искусство для искусства".

Наука багато знає, багато може, але “не знає й суттєво знати не може, що таке її предмет, його ім’я, по батькові й родина”. (Шпет Г.Г., 1989. С. 346-347). Багато неточностей та суперечностей науки помітили К. Поппер та інші “критицисти” науки. Але за їх критеріями все інше теоретичне знання – просто марення (художнє, езотеричне, релігійне, оккультне).