
Метод сходження від абстрактного до конкретного.
При побудові теорії складних об'єктів важливу роль грає метод сходження від абстрактного до конкретного. За його допомогою здійснюється синтез абстракцій, в наслідок чого дійсність відтворюється як єдине ціле.
На початковому етапі пізнання йде від реального, предметного, конкретного до вироблення абстракцій, що відбивають окремі сторони досліджуваного об'єкта. Розсікаючи об'єкт, мислення як би робить його мертвим, представляючи об'єкт розчленованим, розрізаним скальпелем думки. Тепер устає на чергу наступназадача- відтворити об'єкт, його цілісну картину в системі понять, спираючи на вироблені на першому етапі абстрактні визначення, тобто перейти від абстрактного до конкретного, але уже відтвореному в мисленні до духовно-конкретного.
Діалектичним принципом тут служить принцип збігу початку й принципу: з чого починати? Конкретне є початковим і кінцевим пунктом пізнавального процесу. Рухаючись від чуттєво-конкретного до абстрактного, пізнання знаходиться ще на емпіричному рівні. Кінцевим результатом даного рівня пізнання є ті чи інші абстракції, емпіричні поняття, у яких відбиваються лише окремі сторони досліджуваного предмета, доступні живому спогляданню. На цьому рівні пізнання суб'єкт одержує однобічні знання, що відбивають лише зовнішні, поверхневі зв'язки і відносини, тобто явище. Для того, щоб відбити предмет у всіх зв'язках і опосередкуваннях, виявити його всебічно треба особливі процедури мислення, які з позицій ідеалістичної діалектики дав Гегель. Теоретичне відображення дійсності він уявляв як рух від простого, абстрактного до складного, до конкретного. На його думку, «всюди абстрактне повинне складати початок і ту стихію, у якій і з який розгортаються особливості і багаті образи конкретного», тому що в процесі пізнання «легше схопити абстрактне просте визначення думки, чим конкретне, котре є деяке різноманітне з'єднання таких визначень думки і їхніх відносин, адже саме таким чином, а не так, як воно дано в спогляданні, повинне розумітися конкретне». Ці думки Гегеля, що стосуються діалектичного розуміння конкретного, мають визначене значення для наукового пізнання. Але разом з тим варто пам'ятати, що ідеалізм філософської системи Гегеля спотворив те, що було добуто завдяки його діалектичному методу. Німецький мислитель розглядав процес пізнання конкретного як процес його створення. Насправді ж конкретне в думці, теорії є лише результат відображення об'єктивної конкретності. Тому як принцип наукового пізнання може бути використана тільки матеріалістично зрозуміла діалектична єдність конкретного й абстрактного.
Таким чином, діалектика конкретного й абстрактного у пізнанні припускає використання двох логічних прийомів: 1) рух від конкретності в об'єкті до вихідних теоретичних абстракцій і 2) від первісних абстракцій до відтворення конкретності об'єкта в думці, у науковій теорії.
Саме такий шлях від загальних абстракцій товару (висхідна абстракція), праці, грошей тощо до цілісної, багатої картини економічної системи капіталізму проробляє Карл Маркс у «Капіталі». При цьому сама побудова теорії може бути здійснено або логічним, або історичним методами, що тісно зв'язані між собою. При історичному методі теорія відтворює реальний процес виникнення і розвитку об'єкта аж до дійсного часу, при логічному вона обмежується відтворенням сторін об'єкта, як вони існують у предметі в розвитому його стані.
Вибір методу, природно, не довільний, а диктується цілями дослідження. Історичний і логічний методи тісно взаємозалежні. Адже в результаті, у підсумку розвитку зберігається все позитивне, що накопичувалося в процесі розвитку об'єкта. Не випадково організм у своєму індивідуальному розвитку повторює еволюцію живого від рівня клітки до сучасного стану. Тому можна сказати, що логічний метод є тієї ж історичний, але очищений від історичної форми. Так, учень починає вивчати математику з того, з чого починалася її історія – з арифметики, а Маркс малює логічним методом картину капіталізму, починаючи з того, відкіля капіталізм бере свій початок історично - з товару. У свою чергу історичний метод у кінцевому рахунку дає ту ж, що і логічний метод, реальну картину об'єкта, але логічний метод при цьому обтяжений історичною формою.
Метод сходження від абстрактного до конкретного застосували і в теорії газів: основні закони ідеального газу (рівняння Клапейрона, закон Авогадро тощо) стали вихідною абстракцією на шляху до конкретних взаємодій та властивостей реальних газів, характеристик суттєвих сторін. Поступово вводилися дослідниками все нові абстракції. Які виступали у якості більш глибокого відображення сутності об’єкту. В процесі розвитку теорії газів з’ясувалося, що закони ідеальних газів характеризують поведінку реальних газів лише при невеликому тискові, бо абстракція ідеальних газів ігнорує сили тяжіння молекул. Врахування цих сил привело до формулювання закону Ван-дер-Ваальса, який у порівнянні з законом Клапейрона надав вираз сутності поведінки газів глибше і конкретніше.
АБСТРАКТНЕ – ЦЕ НЕ ПУСТА АБСТРАКЦІЯ,якщо воно розумно утворено і його зміст має реальну властивість дійсності
КОНКРЕТНЕ – це вихідний пункт і кінцева точка пізнання. адже коли береться початкова абстракція для побудови системи, то у ній вже передбачається “універсальна” властивість. Це у педагогіці та побуті його ототожнюють з “наочним”.
АБСТРАКТНЕ й КОНКРЕТНЕ – співвідносні категорії. В них знаходить вираз зміна пізнавального образу як стосовно багатобічності охоплення в ньому предмету, так і глибини входження в його сутність. «Жива споглядальність» феноменологічно вже утримує в собі «загальне», бо звідки б йому взятися в думці (логіці)? В житті це загальне не є початково загальним: воно стає таким у розвитку з часткового через особливе до всезагальності (як товар у Маркса).
КОНКРЕТНО-ВСЕЗАГАЛЬНЕ – утримує все багатство частковостей у своїх визначеннях. У ньому знаходить вираз специфічно конкретний зміст лише однієї певної форми розвитку предмета дослідження. Воно надає вираз тій формі розвитку предмета у цілому, яка складає реально всезагальну підставу розгортання всього багатства всіх інших формоутворень. Наприклад, власність як категорія є результатом аналізу найпростішої економічної конкретності – обміну товару на товар. Саме в цій простій формі думки приховувалось все багатство форм капіталістичних стосунків, вся єдність різноманітного
Зі самого по собі відношення людини та природи неможливо зрозуміти загальне, як уважали Гоббс чи Локк. З одиничного загальне не вилучається.
Розглянемо ще два основних методи побудови теоретичних систем.
Аксіоматичний метод. За його допомогою наукова теорія як й ідеальні об'єкти будується у вигляді аксіом і правил висновку, що дозволяють шляхом дедукції одержати теореми даної теорії. Аксіома – це положення, прийняте без логічного доказу і не здатне бути спростоване на основі емпіричних фактів. Використовуються дефініції.
Аксіоматизація– спосіб побудови наукової теорії, при якому в основу його кладуться деякі вихідні положення - аксіоми чи постулати, - з яких всі інші твердження теорії виводяться дедуктивно, чисто логічним шляхом, за допомогою доказу. Це також сходження від абстрактного до конкретного, тільки висхідною абстракцією (початком) виступає аксіома чи декілька аксіом. Класичним зразком побудови теорії аксіоматичним методом може служити геометрія Евкліда. У рамках евклідової геометрії через двох крапок на площині можна провести одну і тільки одну пряму лінію ( чи дійсно справа обстоїть саме таким чином, перевірити не можна). Аксіоми не повинні суперечити один одному. Аксіоматичний метод широко використовується в логіці й математиці. Він геть-чисто виключає які-небудь протиріччя. Але як показав К. Гедель, несуперечність теорії, побудованої на аксіомах, не можна довести в цій теорії. Значить принцип несуперечності міркувань має більш широкий, чим сугубо логіко-математичний, характер. Несуперечність – принцип усякого теоретичного знання, і його правомірність визначається зіставленням теорії з практикою.
Гіпотетико-дедуктивний метод застосовується у науках, що спираються не тільки на теоретичний, але й на експериментальний рівні дослідження. Для них він є ідеальним. На місце аксіом як засновків ставляться гіпотези. Гіпотеза, за визначенню, є знання, що може бути спростовано зіставленням з експериментальними фактами. Гіпотетико-дедуктивний метод використовує широко фізика, електротехніка, радіотехніка, економічні наук. Як правило, гіпотетико-дедуктивний метод вимагає гарної математичної підготовки.
І засновки і висновки носять вірогідний характер. У передбаченнях обгрунтовуються припущення про майбутній стан певних явищ в теоретичних поняттях.