Лекція 6. Мова науки і вербальні методи пізнання. Методи побудови теоретичних систем
План:
Знакова символіка. Наукові терміни та термінологія. Формалізація знань.
Дефініції в науці. Опис і пояснення.
Філософська методологія побудови науково-теоретичних систем.
Метод сходження від абстрактного до конкретного.
Знакова символіка. Наукові терміни та термінологія.
Формалізація знань.
Справедливо порівнюють світ із зашифрованою депешею. Хто знає ключ депеші, той механічно її зашифрує, і так же легко її розкодує. Але ми знаходимося в положенні тих необізнаних, хто не складав депеші і ключа не знає, і спочатку повинен його шляхом утомливих спроб, що частенько розчаровують, відшукати. Цим ключем для дешифровки знаків природи є наукові теорії. Вони якісно відрізняються від повсякденних або художніх інтерпретацій. Варто замислитися, наскільки інакше, ніж комедія або теологія, розуміє досконале знання Аристотель. На його думку мудрець знає все: він не знає окремих фактів,проте володіє знанням загального.Знаючи ж загальне, він знає до певної міри і всі подробиці, що підпадають під загальне. Тому потенційно він знає все, що можна взагалі знати. Але тільки потенційно; актуальне, істотне всезнання не було ідеалом Стагиріта.
Всі наукові методи, безпосередньо пов’язані з мовою науки, – це інтерпретації різного рівня та модальності. Інтерпретації звичайною мовою були б надто незручними, надмірно затримували б пізнавальні процеси у часі. Наука у процесі свого розвитку виробила арсенал знаково-символічних засобів. Семіотика науки могла розроблятися лише при умові строгої термінології.
Термінологія.Початок теоретичного інтересу до неї походить від термінізму Вільяма Оккама. Термін – це одиниця мови (слово чи словосполучення), яка надає стійкий вираз поняттю, це знак особливого роду у формі іменника. Найістотнішим засобом економії часу та зручності оперування сталаформалізаціязнань. Найбільше вона поширена в математиці. Але про це пізніше…
Дефініції в науці. Опис і пояснення.
Дефініція (лат. definitio – визначення) – особливий мовно-логічний прийом («дзеркало методу»), який дозволяє здійснити суттєве і найзагальніше охоплення змісту поняття у короткому визначенні. У дефініції обов’язково присутні: вказівка на об’єкт та кут зору на нього, родова ознака (вказівка на ближню систему, класифікаційний або генетичний код), видова ознака (вказівка на сутнісні видові, але не індивідуальні характеристики). Визначеність понять забезпечує: формулювання критеріїв відмінності об’єкту вивчення від інших об’єктів, специфічних способів його побудови та вживання: формування значення нового знакового виразу або уточнення значення того знакового виразу, що вже є в будь-якій прийнятій мові (“живій”, ідеографічних символів, формалізованих мовах логік тощо). Вже звідси стає зрозумілою необхідність чіткої визначеності наукових понять.
Дефініція – це логічна операція: 1) розкриває сенс (зміст) імені за допомогою опису істотних і відмітних ознак предметів або явищ, що позначаються даним ім'ям (денотата імені); 2) експлікуюча значення терміна. У процесі дефінування термінові повинний бути безпосередньо прописаний у якості його значення або екстенсіонал (об'єкт), або інтенсіонал (ознака). Якщо термін явно не співвіднесений ні з об'єктами, ні з ознаками, він залишається символом, що не має семантичного значення.
Структура дефініції не надто й проста. Визначити термін, значить установити межі його застосування. Строга його дефініція складається з двох частин: дефінієндума (dfd) – обумовленого імені, і дефінієнса (dfn) – визначального вираження, що розкриває зміст обумовленого імені або встановлює значення терміна. Дедефінієдум і дефінієнс повинні знаходитися у відношенні тотожності, тобто мати той самий денотат, і бути взаємозамінними.
Дефініції поділяють по різних підставах: 1) по виконуваній функції – на реальні (визначення предметів, явищ) і номінальні (уведення нових мовних форм – термінів); 2) по способу розкриття змісту – на явні (вказуються ознаки, властиві предметові або явищу) і неявні (виявляються відносини, у яких знаходиться обумовлений предмет, явище з іншими предметами, явищами). Явні дефініції можуть бути представлені у вигляді рівності, у якій обумовлена частина еквівалентна за обсягом визначальної частини.
Розрізняють наступні види явних дефініцій: 1) атрибутивно-реляційні, у яких указується найближча родова відмінність і видова ознака, властива тільки даному видові (наприклад, «вадрат – ромб із прямими кутами»); 2) генетичні, у яких указується походження або спосіб конструювання об'єкта, що позначається обумовленим ім'ям (наприклад, «сфера – просторова поверхня, що описує півколо при обертанні її навколо діаметра»); 3) операціональні, у яких, як видова характеристика об'єктів виступає вказівка на деяку операцію, за допомогою якої ці об'єкти можуть бути виявлені і позначена їхня відмінність від інших предметів (наприклад, «кислота – речовина, що зафарблює лакмус у червоний колір»).
Неявні дефініції не мають чітко вираженої структури, унаслідок чого відсутній спосіб елімінації дефінієндуму з того або іншого контексту (наприклад, матричне визначення логічних операцій у вирахуванні висловлень тощо). До числа неявних дефініцій відносяться: 1) аксіоматичні (наприклад, у математичній логіці – визначення формули у вирахуванні висловлень); 2) контекстуальні (наприклад, можливість з'ясувати зміст поняття, не прибігаючи до тлумачного словника, а через пропонований контекст); 3) рекурсивні (наприклад, визначення математичного ряду чисел Фібоначчі за допомогою рекурсивної (поворотної) функції, у якому кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх чисел: 1, 1, 2, 3, 5, 8 і т.д.); 4) індуктивні (наприклад, у математиці визначення поняття «натуральне число»).
Опис. Наукові спостереження завжди супроводжуються описом об'єкта пізнання. Емпіричний опис - це фіксація засобами природної чи штучної мови зведень про об'єкти, даних у спостереженні, експерименті чи вимірі. За допомогою опису чуттєва інформація переводиться на мову понять, знаків, схем, малюнків, графіків і цифр, приймаючи тим самим форму, зручну для подальшої раціональної обробки. Останнє необхідно для фіксування тих властивостей, сторін досліджуваного об'єкта, що складають предмет дослідження. Опис результатів спостережень утворюють емпіричний базис науки, спираючись на який дослідники створюють емпіричні узагальнення, порівнюють досліджувані об'єкти по тим чи іншим параметрам, проводять класифікацію їх за якимись властивостями, характеристиками, з'ясовують послідовність етапів їхнього становлення і розвитку.
Майже кожна наука проходить зазначену первісну, «описову» стадію розвитку. При цьому, як підкреслюється в одній з робіт, що стосуються цього питання, «основні вимоги, що пред'являються до наукового опису, спрямовані на те, щоб воно було можливе більш повним, точним й об'єктивним. Опис повинний давати достовірну й адекватну картину самого об'єкта, точно відображати досліджувані явища. Важливо, щоб поняття, використовувані для опису, завжди мали чіткий і однозначний зміст. При розвитку науки, зміні її основ перетворяться засоби опису, часто створюється нова система позначень (знаків, мовних одиниць, матриць, графів, символів, моделей та модулів тощо..
Якщо гіпотетико-дедуктивний метод виявляється неприйнятним, то доводиться звертатися до інших методів, назвемо їх описовими. Опис досліджуваних явищ може бути словесним, графічним, схематичним. Тепер думка дослідника набагато частіше, ніж при гіпотетико-дедуктивному методі, змушена звертатися безпосередньо до даних експерименту, їй рідше вдається знайти закономірні зв'язки. Описові методи широко використовуються в біології, медицині, психології, соціології. Якщо описові методи доводяться до рівня гіпотетико-дедуктивного методу, то це завжди тріумф. Можливо, однак, що для деяких особливо складних явищ описовий метод є найбільш придатним; самі явища такі, що вони не підкоряються твердим вимогам гіпотетико-дедуктивного методу.
Пояснення (інтерпретація).Тот вид редуктивного рассуждения, которое достоверные высказывания трактует как заключения и ищет для них основания. Потому эмпирия любит их.
Простейшим и самым обычным видом объяснения, используемым в эмпирических науках, является неполная или присущая индукция. Это рассуждение, которое исходным пунктом полагает единичные и достоверные высказывания, имеющие разные субъекты, но один и тот же предикат, например, "S1 есть Р", "S2 есть Р", "S3 есть Р"..., трактуя эти высказывания как заключения и подыскивая для них основание в форме общего высказывания "каждое S суть Р", причем объем термина S включает как индивиды S1, S2, S3, так и прочие ненаблюдаемые индивиды.
Это рассуждение не может считаться выводом, ибо из того, что только некоторые S есть Р, не следует, что все S есть Р. Таким образом, направление следования не согласовано с направлением рассуждения, более того, оно протекает в обратном направлении, ибо из того, что "каждое S есть Р", следует, что "S1 есть Р", "S2 есть Р" и т. д. Поэтому общее высказывание, или закон: "каждое S есть Р" - объясняет нам, почему S1 есть Р" и "S2 есть Р", и т. д.
Другим видом объяснения, используемым в эмпирических науках, является создание гипотез.
Пояснення може бути:
а) структурним, наприклад, як улаштований мотор;
б) функціональним: як діє мотор;
в) причинним: чому і як він працює.
Системний підхід – це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. У центрі уваги при системному підході знаходиться вивчення не елементів як таких, а насамперед структури об'єкта і місця елементів у ній. У цілому ж основні моменти системного підходу наступні:
1. Вивчення феномена цілісності і встановлення складу цілого, його елементів.
2. Дослідження закономірностей з'єднання елементів у систему, тобто структури об'єкта, що утворить ядро системного підходу.
3. У тісному зв'язку з вивченням структури необхідне вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний аналіз системи.
4. Дослідження генезису системи, ЇЇ границь і зв'язків з іншими системами. Особливе місце в методології науки займають методи побудови й обґрунтування теорії. Серед них важливе місце займає пояснення - використання більш конкретних, зокрема, емпіричних знань для з'ясування знань більш загальних. Пояснення може бути:
а) структурним, наприклад, як улаштований мотор;
б) функціональним: як діє мотор;
в) причинним: чому і як він працює.