История / Lektsiya_3_Derzhava_i_pravo_v_ukrayini_v_litovsko

Лекція №3

Держава і право в Україні в литовсько-польський період (к. XIV – пол. XVII стст)

План лекції

1. Загальна характеристика періоду

2. Соціальний та державний устрій

3. Джерела права та суд

* *

*

В другій половині XІV ст. українські землі були поділені між Польщею і Литвою. Галичина відійшла до Польщі. Чернігівщина, Київщина, Поділля і Волинь відійшли до Литви. Якщо Галичина одразу стала частиною Польської держави і в ній одразу, почали використовуватись польські норми права і традиції, то землі які відійшли до Литви певний час зберігали автономію, свій політичний і правовий устрій. І лише згодом, вони стали складовою частиною Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського.

Становище змінилось після 1569 р., коли була підписана Люблінська унія і об’єднана Литовсько-Польська держава стала реальністю. Маючи переваги, в умовах Речі Посполитої, поляки почали активно переносити свої політичні і правові інститути на українські землі. Почалось ополячення, а з 1596 р. і окатоличення.

В економічному відношенні, цей період характеризується обмеженням економічних прав селян, і поступовим закріпаченням. А в середині XVІІ ст. вільних селян не залишилось взагалі. Польські і українські магнати отримали велику кількість земель – латифундій. Поступово відроджувалась зовнішня торгівля.

2. Соціальний лад на українських землях:

Феодали – вищий клас. Цей суспільний стан ділився на дві великі категорії, в залежності від кількості земель якими вони володіли.

Самою могутньою групою феодалів були магнати – великі землевласники, в основному, це вихідці і потомки українських князівських і боярських родів. Так наприклад, князь Острозький володів 80 містами і містечками, мав 2760 сіл, майже 2 млн. гектарів землі.

Магнати мали права і привілеї:

1. політичні – підлягали суду Великого князя або короля

• створювали державні органи влади (Пани – рада, Сенат)

• призначались на найвищі посади саме тому їх і назвали "королев’ята"

Шляхта – середні і дрібні землевласники. На відміну від магнатів, шляхта постійно боролась за свої політичні права. Остаточно шляхетський стан оформлюється після аграрної реформи 1557 р. В 70-х рр. шляхта була зрівнена в правах з магнатами.

Духовенство

Великий князь – Король – тенденція обмеження прав і повноважень

Міське населення – після переходу українських земель під владу Литви і Польщі починається поступове відродження українських міст.

Населення міст також ділиться на кілька категорій:

1. чисельно невеликі але найбільш заможні купці, ремісники, міські урядоці – це був т.зв. міський патриціат (верхівка), але українців серед них було небагато

2. повноправне міщанство – середні торгівці, ремісники

3. плебс – дрібні торгівці і ремісники, підмайстри, слуги, учні.

На розвиток міського життя великий вплив мали польські, німецькі, єврейські, армянські колоністи, які приносили з собою традицію міського життя Західної Європи. Особливо їх впливи відчувала Західна Україна.

Основною масою населення було селянство. В XІV – XV ст. серед селянства ще існували різні категорії, але основна тенденція – обмеження права переходу і повне закріпачення. В 1543 р. відбулось остаточне закріпачення.

Особливою верствою населення, яке активне формується і розвивається в цей час було козацтво. Формування козацтва обумовлювалось кількома факторами:

1. економічним, національним, релігійним тиском на українське селянство й бажанням селянства звільнитись від цього тиску;

2. наявність великої кількості вільних незаселених територій і можливість їх колонізації;

3. необхідність збройного захисту колонізованих територій від кримських і турецьких нападів;

4. історичними традиціями кочових народів, які заселили Дикий Степ з ІХ ст до Р.Х.

Згодом козацтво поділилось на три категорії:

1. козаки січовики – мешкали в особливих військових таборах які називались Січами, з своїм устроєм;

2. козаки-хуторяни, "сидні", "гніздюки", які господарювали на землях війська Запорізького, мали чисельну родину, найманих працівників;

3. козаки-реєстровці, які служили польському королю в прикордонних містах і мали певні пільги.

3. Державний Устрій

[А] Українські землі під владою Литви

На початку вищість в державі займав Великий князь Литовський який володів всією повнотою влади.

Згодом, необмежена влада князя, зменшується і обмежується. Спочатку консультативним, а згодом державним органом "Пани-Ради". Вже в XVІ ст. Пани-Ради стає вищим органом влади. До неї входять католицькі єпископи, вищі посадовці і магнати.

В умовах, зростаючого впливу середньої і дрібної шляхти, збільшується вплив і повноваження Великого вального сейма. Вперше Вальний сейм Литовського-руської держави зібрався в 1507 р. І Литовський статут (1529 р.) визнав сейм як державну установу. На сейм збирались Великий князь, "Пани-Рада", православні і католицькі єпископи і по два делегати від кожного повіту обрані шляхтою. Згодом Вальний сейм добивається права встановлювати податки, починати війну і об’являти привілеї.

До центрального "уряду адміністрації" входили також маршалок земський (головував на зборах Пани-Ради, за відсутності великого князя), маршалок-двірський (заступник), канцлер (державний секретар), земський підскарбій (фінанси), гетьман земський (військо).

Місцева влада з’явилась після ліквідації удільних князів в руських землях. Основною територіальною одиницею визнавалось воєводство, яке поділялось на повіти, а згодом на волості. На чолі воєводства стояв воєвода, на чолі повіту стояв староста.

Після утворення Речі Посполитою на Україну поширюється політичний лад Польщі. Можемо зауважити про деякі особливості політичного ладу.

В 1572 р. Річ Посполита оголошується дворянською республікою на чолі з королем. Король обирався шляхтою на спеціальному сеймі. Порушення королем прав і привілеїв шляхти, тягло за собою право відмовитись від покори королю.

Законодавча влада в Речі Посполитій передавалась Вальному сеймі, який скликався кожні два роки і до якого входили король, сенат, посольська ізба.

До сенату входили – вищі посадові особи, католицькі єпископи Литви і Польщі, великі магнати.

До посольської ізби – 170 делегатів, послів від місцевої шляхти. Посольська ізба скликалась за кілька тижнів до викриття сейму. Обрання послів-делегатів здійснювалась на шляхетських повітових сеймиках. До компетенції Вального сейму відносилось: прийняття законів; встановлення податків; оголошення війни і збір війська; визначення зовнішньої політики, прийом іноземних послів. Постанови сейму називались конституціями.

Люблінська унія 1569 р. внесла певні зміни у структуру місцевого управління. Річ Посполита поділилась на Велику Польщу, Малу Польщу (Україну), Литву. До складу Малої Польщі увійшли 6 воєводств: 1) Руське (Галичина), 2) Белзьке, 3) Волинське, 4) Подільське, 5) Брацлавське, 6) Київське. З 1630 р. – Чернігівське воєводство.

Кожне воєводство мало свої сеймики, на чолі воєводств стояв воєвода. Повіт – очолював староста. Староста і сільський схід стоялі на чолі села.

Особливе управління було в містах. Управління залежало від статусу міста. Міста поділялись на королівські, великокнязівські – королівські (державні), приватні, церковні. Королівськими містами правили воєводи, старости, войти. В містах на Магдебурзькому праві існувало самоврядування. На чолі міста стояв магістрат або ратуші. Магістрат складався з двох колегій: міської ради і лави. Міська рада – виконавчий орган, лава – судовий орган в кримінальних справах. Такі міста самостійно вирішували питання оборони міста, господарства, податків, торгівлі. Протягом XV – перш. пол. XVІ ст. самоврядування отримали Санок (Сянок), Ковель, Кременець, Київ, Луцьк, Рівне.

Джерела права і суд. Правова система ВКЛ сформувалась на основі синтезу місцевого звичаєвого права і нормативних актів у вигляді судебників, статутів, сеймових постанов і привілеїв. В правовій системі закріплювались окремі положення русько-українського (київського), саксонського (німецького), польського права.

На селі продовжило діяти звичаєве право. Традиційним джерелом залишались міжнародні договори. Новим джерелом права стали привілей ні грамоти (Привілеї). Привілеї – особливі документи що видавались князем або Королем окремим особам, соціальним групам (ремісникам, торгівцем), етнічним групам (армянам, євреям), містам. Ці привілеї виступали як приватний закон.

Ці привілеї регулювали окремі частини соціально-економічного, культурного, релігійного життя. Наприклад звільняли від податків, суду, адміністративного управляння т.ін.

Нове джерело Земські устави – законодавчі акти, що стосувались врегулювання земельних справ, врегулювання відносин між місцевою і вищою владою.

Судебник князя Казимира (1468 р.) і Литовський статут. Останній мав три редакції: 1529 р., 1554 р. (почав діяти з 1566 р.), 1585 р. (діяв в Україні до 1840 р.).

Кожна з трьох редакцій мала свої особливості. Перша захищала інтереси магнатів. Друга редакція збільшує права дрібної шляхти, обмежує права селян. Третя – захищає права магнатів і шляхти, права яких зрівняно. Натомість повністю обмежує в правах селян.

Самою досконалою була остання редакція. Вона містила 14 розділів і 488 артикулів. Головна увага в Статуті приділялась захисту приватної власності (особливо земельної). Статут закріплював станові привілеї, визначав і розрізняв різноманітні види злочинів і покарань, регламентував судочинство.

Церковні норми фіксувались в збірниках церковного права – "Номоканонах".

В XV – XVІІ ст. з’являються гетьманські артикули – накази і розрядження вищого воєначальники. Вони стали першими джерелами військово-кримінального і судового права.

Суспільний і державний устрій Великого князівства Литовського, Польщі, а згодом і Речі Посполитої визначав систему суду. В 1434 р. в Галичині, створюються перші виборні земські суди, а у містах – гродські суди. В 1564 р. проведено судову реформу (Більській сейм). За Статутом 1566 р. Головною рисою системи судоустрою стала соціальна нерівність і становість суду. Суд був нерівний.

Магнати і шляхта розв’язували судові суперечки в сеймовому або королівському суді. Крім того шляхта обирала для себе земський суд. Цей суд розглядав кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату. Земський суд складався з судді, підсудка, писаря. Засідав суд тричі на рік по два тижні. Наступною ланкою судової системи був Гродський суд. У гродському суді справу розглядав одноособово намісник, староста або воєвода. Гродські суди розглядали кримінальні справи шляхти, міщан і селян. Перш за все справи з найбільш тяжких злочинів, коли злочинець був затриманий на місці злочину.

Спеціальним органом який розглядав земельні справи – межі земель, межові знаки, суперечні за землю був підкоморський суд. Суддя – підкоморний призначався Великим князем.

Важливу роль у здійсненні правосуддя відігравав спеціальний судовийчиновник возний. Він мав при свідках вручати виклик до суду, міг застосовувати силу до тих хто не з’являвся до суду, виконував рішення суду, оглядав місце злочину, визначав розмір шкоди.

У королівських і приватновласницьких міст судові функції виконували судді, які призначались власниками міст. По суті це був доменіальний, приватний суд. У містах на самоврядуванні суд вершили магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядались радою на чолі з бургомістром, а кримінальні – лавою на чолі з війтом. Міські суди збирались на свої засіданні двічі на тиждень.

Така система державної влади, права і суду зберігалось без особливих змін до сер. ХVІ ст. (1648 р.).

7