4. Досвід країн в яких податки не розмежовані на мито, збори та інше.

Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між податками, зборами, митами, і податкову систему характеризують як сукупність податків і зборів. Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

– обов’язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди;

– чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

– стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження;

– примусовий характер стягнення;

– здійснення контролю єдиними податковими органами;

– безеквівалентний характер платежів.

Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності. Мито і збір відрізняються від податків:

– значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету;

– метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір – певні потреби чи витрати установ;

– обставинами. Податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

– характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру;

– періодичністю. Збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

– відносини від платності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси.

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет – мито, якщо на користь організації – збір. Нині акценти дещо змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито – плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Отже, податкова система будь-якої країни є продуктом не лише економічного, а й політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних суспільних груп та політичних партій і є результат консенсусу, до якого прийшли ці сили у процесі ухвалення податкових законопроектів.

З огляду на досвід країн із розвиненою економікою, які теж здебільшого методом проб і помилок впроваджували податкове законодавство на своїх територіях, наша держава, зокрема, вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації наявної податкової системи. Результатом такого підходу може бути передусім стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної податкової бази, з іншого – створення сприятливих умов для вдосконалення механізму нарахування і стягнення податків. Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл та перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку.