38.Філософське вчення про матерію і сучасна наука

Проблема матерії е внутрішнім стрижнем теоретичного змісту матеріалістичної філософи, а поняття матерії — квінтесенцією, альфою і омегою матеріалізму, центральною його ідеєю і категорією.

Термін "матерія" має латинське походження (лат. речовина). У широкому значенні — це субстанція, найглибша сутність світу, його фундамент. Згідно з матеріалістичною філософією, крім матерії в її різноманітних видах та формах, у світі нічого не існує. Навіть свідомість розглядається як властивість матеріального характеру, оскільки вона притаманна високоорганізованій матерії — мозку людини.

У вузькому розумінні матерія — це об'єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості і відображається органами чуття. З її змісту вилучається все, що є продуктом діяльності психіки людини. Матерія розглядається як протилежність свідомості. З гносеологічного погляду так чинити можна, тому що в самій свідомості не існує, наприклад, ланів чи лісів, на які спрямовані органи чуття людини. У ній немає нічого речовинно-субстратного від цих об'єктів споглядання. У свідомості містяться лише ідеальні образи, копії ланів і лісів, завдяки чому фахівець може осмислено діяти, творити.

Поняття матерії — це найширша абстракція, категорія. Тому матерію взагалі неможливо бачити, сприймати дотиком, нюхати, пробувати на смак і т. ін. Те, що сприймають органи чуття людини, є певним видом матерії. Матерія не тотожна жодній з речей, хоча всі вони входять до її структури, а іноді, на рівні буденної свідомості, саме так і сприймаються.

Отже, головною ознакою матерії є те, що вона — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

У сучасній філософії виокремлюють чотири етапи становлення категорії "матерія".

Перший отримав назву етапу наочно-чуттєвого уявлення про матерію. Він охоплював безліч філософських шкіл і течій стародавнього світу, особливо античної Греції. Основою речей і космосу вважались ті чи інші першооснови (стихії) природи, які мали життєве значення, були поширеними і сприймалися наочно-чуттэво. Наприклад, Фалес доводив, що такою першоосновою є вода.

Другий етап називається фізикалістським, оскільки він базувався на фізичних уявленнях про зміст і структуру матерії. Зародився цей етап ще в античності, а розквіту досяг в епоху Нового часу. Його видатними представниками були: Ф. Бекон, Р. Декарт, Дж. Локк, П. Гассенді, І. Ньютон, М. Ломоносов, Д. Дальтон, К. Гельвецій, П. Гольбах та ін. Вони доводили, що матерія — це атоми або сукупність загальних властивостей речей. Так, за Ф. Беконом, кожна річ складається з певної кількості неподільних і простих властивостей — твердості, тяжіння, проникності, легкості. Згідно з Р. Декартом, природа матерії полягає в одній лише протяжності. Дж. Локк вважав, що сутність матерії утворюють дві вічні та незмінні властивості предметів — протяжність і щільність.

Настав третій, філософсько-гносеологічний, етап у формуванні і розвитку цього поняття. Застосувавши діалектику до його вивчення, філософія дійшла висновку, який В. Ленін сформулював так: "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них"1. До позитивних моментів цього визначення можна віднести те, що воно оголошує поняття матерії філософською категорією, а об'єктивну реальність — її головною властивістю, стверджує пізнаванність матерії та показує шляхи її вивчення.

Четвертий етап — субстанційно-аксіологічний (ціннісний). Він сформувався в середині XX ст. у результаті розвитку філософської думки та синтезу різноманітних стратегій дослідження матерії. Всі досягнення в цих дослідженнях, всі відомі науці та практиці форми і види матерії сьогодні розглядаються як загальнолюдські цінності, а за їх подальшого вивчення пріоритетною стала методологія діалектико-аксіологічного підходу.