37. Неопозитивізм, його школи та течії.

Серед течій емпіричного напряму у сучасній світовій філософії головне місце посідає неопозитивізм. Він є сучасною формою позитивізму — філософської течії, що виникла у 30-ті роки XIX ст. у Франції і потім поширилась у багатьох країнах світу. Основою позитивізму е такий принцип: будь-яке справжнє" тобто позитивне, знання можна здобути лише як результат досліджень окремих спеціальних наук та їх синтетичного об'єднання, і філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права па існування. На основі цього принципу розроблені положення програми позитивізму:

1) пізнання має звільнитися від будь-якої філософської (світоглядної і ціннісної) інтерпретації;

2) вся "традиційна", тобто попередня, філософія як "метафізична" і доктринерсько-догматична, має бути заперечена і замінена або спеціальними науками ("наука — сама собі філософія"), або узагальненим і економним оглядом системи знань, або вченням про співвідношення між науками;

3) у філософії має бути прокладений середній шлях, який піднявся б над протилежністю матеріалізму та ідеалізму як несуттєвою, уявною або помилковою, оскільки нібито є третє, "нейтральне" вирішення основного питання філософії, і навколо цього вирішення могли б об'єднатися, стираючи відмінності, всі "нейтралістські" концепції у філософії, соціології і політиці.

У концепціях позитивістів до розряду метафізичного нерідко потрапляють і проблеми, які насправді не стосуються метафізики, а вирішуються діалектико — матеріал істинною філософією.

Однак у позитивізмі є не тільки філософські міркування, а й широка життєво-практична основа. Це зростання ролі точних наук і конкретних знань, ефективних дій і обґрунтованих рекомендацій в усіх сферах людської життєдіяльності. Обґрунтованність дій має протистояти загальним словам, не закріпленим і не перевіреним досвідом. Відповідно і зусилля філософії мають зосереджуватися па "позитивному" в людському з пап пі і пізнанні.

Позитивізм заснував французький філософ Огюст Копт (1798— 1857). Свої ідеї він виклав у шеститомному "Курсі позитивної філософії" (1830—1842) й у творі "Дух позитивної філософії" (1844). У них він висунув відому формулу: "Знати, щоб передбачати, а передбачати, щоб могти".

У 1818—1824 pp. Копт був особистим секретарем соціаліста — утопіста К.Л. Сен-Сімона (1760—1825) і деякою мірою запозичив у нього ідеї про класифікацію наук, про три стадії суспільного і пізнавального розвитку та ін. Услід за Сен-Сімоном він розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (так само, як і індивіда), які визначають, зрештою, весь розвиток суспільства. Перша з цих стадій — "теологічна", на якій усі явища пояснюються за допомогою релігійних уявлень; друга — "метафізична", тобто спекулятивно-філософська, яка замінює надприродні фактори у поясненні природи сутностями, причинами; третя— "позитивна", на якій виникає наука про суспільство, що сприяє його раціональній організації.

Копт гадав, що позитивна стадія повністю замінить дві попередні і остаточно займе своє місце у свідомості людей. Тоді вся попередня філософія зникне, а їй на зміну прийде позитивізм як новітня антифілософська філософія, який приведе до однієї системи всю сукупність надбаних знань. У позитивну стадію перейдуть усі науки, спочатку найбільш загальні (тобто прості, незалежні від інших наук, які легко вивчати), а потім окремі, точні, важчі і складніші для дослідження.

Завершувачем першої історичної форми позитивізму був англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820—1903). Характерним у його вченні є поєднання основних принципів позитивізму зі всебічно проведеною ідеєю еволюції. Перший твір "Соціальна статика" Спенсер опублікував 1850 р. Потім вийшли "Основні начала", "Підвалини біології", "Підвалини психології", "Підвалини соціології", "Підвалини етики" та інші праці. Твори Спенсера приваблювали тим, що були зрозумілі, привертали увагу енциклопедизмом, широким охопленням проблем з єдиних позицій, великим набором різноманітних фактів.