Философия экзамен / 15-19
.docx15.Філософська апологетика в середньовіччі. На перших парах існування християнської релігії виникає апологетика, як форма філософської думки, представники якої підтримували християнство, що тільки формувалося. Першими знаменитими апологетами християнства були Александрійські філософи Філон та Климент, за місцем проживання їх називали Александріїцями. Суть апологетики яскраво виразив Климент такими словами «Істина філософії-це християнська релігія». (апологія — захист). Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство. Найбільш видним представником цієї епохи був Квінт Тертулліан (160-229 рр.), який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри. Тертулліанове “вірую, бо це — абсурдне” — це відкриття і визнання “надрозумової реальності”, яка пізнається не розумом, а вищою інтуїцією, одкровенням. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Є істини, які не можуть бути висловлені і обгрунтовані логічними засобами, засобами розуму. Пропаганда та захист християнства Тертулліаном та іншими апологетами церкви здійснювалися ще в той час, коли християнство було релігією меншості населення Римської імперії. Але наприкінці III на початку IV ст. християнство стає державною релігією у Римській імперії. Тепер треба було систематизувати християнське віровчення, обгрунтувати і роз'яснити віруючим його догми. В першу чергу це торкалося найскладнішої догми про Трійцю, про триєдність божественної сутності.
16. Філософська схоластика в середньовіччі. Схоластика (від грецьк. scholasticos- школа) являла собою сугубо шкільну (університетську, монастирську) мудрість, у якій засобами формально логічних міркувань доводилися догми християнства. Схоластика формувалася в період з VIII по XIIст. і її розквіт приходиться на XIII – XIV ст. Найбільш повно ідеї ранньої схоластики – IX-XIIст. – відбиті в працях Іоанна Еригени, Ансельма Кентерберійского, "класичної" схоластики – XIII-XIVст. – у працях Альберта Великого, Фоми Аквінського. В той час всі, хто займався науками і особливо філософією, були "схоластиками", що в той час було по смислу близьким поняттю – вчений, теоретик. Проблеми, над якими розмірковували схоласти по змісту як і раніше були пов’язані з Богом і таємницею спасіння, але на перший план виходить проблема відношення віри та розуму, релігії і науки, проблема природи загальних понять (універсалій). Схоластична філософія прагнула осягнення християнського не тільки вірою, а перш за все раціональними засобами – логікою та філософією. В цей час особливо відчувається вплив філософії Аристотеля і його силогістики. Увага до аналізу понять засобами формальної логіки часто призводило до того , що сама філософія зводилась виключно до маніпулювання поняттями – до саме тієї "схоластики", яку критикували за нежиттєздатність, надуманість, беззмістовність. Головна риса схоластики – це відірвана від життя, голе, непов’язане з практикою теоретизування. Тому сьогодні часто можна почути схоласт-людина, що намагається щось обґрунтувати без опори на практику.
17,19.Номіналізм і реалізм у середньовіччі. Так звані реалісти(реал-загальне) доводили, що реально існують лише загальні поняття, а існування конкретних поодиноких предметів і речей – це тільки омана в яку вводить людину її органи чуття. Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм - це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність /буття/ існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів (Ансельм Кентерберійський 1033-1109 рр. та ін.) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу.Номіналізм. Термін "номіналізм" походить від латинського слова "nomen", що означає "ім'я". В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т.зв. універсалії) - лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленнях. А за загальним поняттям мудрість як і лошадність нічого конкретного не приховується і реалісти і номіналісти не припускались помилки. Існують реально конкретні предмети, речі,явища,яким притаманні і загальні риси і неповторні, унікальні властивості.Наприклад в кожній є загальне, те що характерно всьому людському роду, а саме кожна людина має інтелект. Оце є загальне, що характерно всім людям. У той же час у кожній людині є такі неповторні риси, що не має жодна людина, що є неповторне, одиничне. Основними представниками цього напряму були: Д.Скот, І.Расцлін, У.Оккам.Крайні номіналісти, до яких належав Расцелін (XІ -XІІ ст.), обґрунтовували думку про те, що загальні поняття - це тільки звуки людського голосу; реально існує лише одиничне, а загальне - тільки ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі.Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності "святої трійці".Реалізм наполягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав "лики" /іпостасі/ трійці. Проте "проблема трійці" була лише зовнішньою формою, так би мовити "офіційним приводом", який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного. Номіналізм і реалізм — протилежні напрями в середньовічній філософії щодо витлумачення універсалій, які за своєю тенденцією наближались відповідно до матеріалізму й ідеалізму. Номіналізм і реалізм підрозділялись на декілька типів. Крайній реалізм, що тяжів до платонізму: універсалії існують до речей у божому розумі, вони мають духовну природу й існують поза нашим розумом; поміркований реалізм, який спирався на перипатетичну традицію: універсалії — реальні, збігаються з формами та іманентні речам чуттєвого світу; крайній номіналізм: реально існують лише окремі речі, універсальне існує лише в розумі і за його межами позбавлене будь-якого об’єктивного значення; поміркований номіналізм, або концептуалізм: загальне існує в людських поняттях (conceptus), які фіксують подібні риси в окремих речах.Реалісти, говорячи про єдність "божественної трійці", обґрунтовували по суті об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять, універсалій). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існування одиничного, окремих речей і явищ. З рештою це і призводило номіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей 18. Фома Аквінський – систематизатор середньовічної філософії. Фома Аквінський- один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологівв історії, засновник теологічної школи томізму, святий католицької церкви. Монах-домініканець. Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя — філософської схоластики. Фома Аквінський залишив після себе фундаментальну працю, що мала вплив на виникнення неотомізму та неосхоластики і досі має важливе теологічне та філософське значення.Знаменитим представником схоластики був Фома Аквінський-його вчення отримало назву- томізм.Свої погляди Аквінський обґрунтував в своїх знаменитих творах під загальною назвою «Суми».Фому сьогодні називають знаменитим систематизатором середньовічної схоластики. Ще його називають ангельським доктором. В своїх цих творах Фома виклав 5 своїх знаменитих обґрунтувань існування Бога. Перший доказ базується на понятті руху.Світ є рух, при чому кожна річ має своє джерело руху.Першоджерелом є Бог. Другий доказ базується на понятті причини. Світ є сукупність взаємодіючих причин та наслідків:початковою,вихідною причиною всього існуючого,тобто першочерговою може бути тільки Бог. Третій доказ засновується на поняттях випадковість та необхідність.В світі багато випадкового та є і необхідне. Четвертий доказ базується на уявленні про досконалість світу.Світ – це величезна досконала система і на вершині цієї системи теж знаходиться Бог.Пятий доказ відштовхується від поняття цілеспрямованість .На думку Фоми джерелом цілеспрямованості також може бути Бог.
За часів Фоми Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі.