Kultura_posibnik (1)

Розділ 7. Новітня українська культура: витоки і джерела, проблеми і здобутки

лежних реалізму, що отримали назву «альтернативного мистецтва». До їх кола належать і група митців старшого покоління, «шістдесятників», які за радянських часів перебували «в тіні» офіційного мистецтва. Це такі нині відомі майстри, як: живописці А. Антонюк, В. Гонтаров, В. Куликов, С. Сичов, скульптор Р. Петрук, графік і кераміст П. Мось та ін. Оскільки одні з них послідовно спираються на українські національні традиції, а інші тяжіють до авангардистських пошуків, то їх художні здобутки сприймаються неоднозначно.

Так, взірцем справжнього відродження національних традицій живопису критики називають творчість уродженця Миколаївщини , лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Андрія Антонюка. Плідну основу для своїх новацій цей живописець віднайшов в архаїчній спадщині України, у прадавніх часах, коли наші пращури поклонялися Місяцю, Сонцю, Воді, Матері-Землі. Разом з тим, близькими і зрозумілими для нього є образи християнства, що наочно продемонстровано в його творі «Животворний хрест». Яскравий колорит, орнаментальність і високий духовний настрій притаманний також іншим картинам А. Антонюка, а саме: «Прийдіть і поклоніться» (1992 ), «Митрополит Іларіон» (1997 ), «Феофан Прокопович», «В казематі (Тарас Шевченко)» (1994 ), «Богопільська мадонна», «Розмова з Всесвітом» (2005 ) та ін.

Помітне місце в сучасному українському живописі посідає творчість харків’янина, Заслуженого художника України Віктора Гонтарова. Для манери цього майстра монументально-декоратив- них композицій і живописця характерне тонке і виважене поєднання класичних і модерністських прийомів. Прикладом є його твори «Роздуми» та «Подвір’я мого дитинства», в яких відтворений знайомий з дитинства сільський побут. Інший твір художника — «Свята криниця» приваблює глядача аскетизмом кольорового вирішення задуму автора, побудованого на звучанні змістовних сіро-зелених і коричневих відтінків. За сюжетом, священне джерело об’єднує трьох персонажів — селянку, дитину і юнака, єдиних у своїй духовній спразі, яка надихає людину, особливо молоду, на дерзання. Отже, твори В. Гонтарова спонукають особистість на творчу й активну діяльність у розбудові української державності; джерелом справжнього натхнення у цій справі, на думку їх автора, повинно стати дотримання традицій української народної культури.

Значних здобутків у сфері театрального плаката і книжкової графіки досяг харківський живописець і графік Віталій Куликов. Він

551

Історія української культури

скрупульозно досліджує досвід кубістів, акцентуючи увагу на моменті «переоформлення» ними реальних об’єктів, по-своєму підступає до з’ясування проблеми становлення форми та принципів її пластичного втілення. Мова його живопису близька до мови архітектора чи скульптора, заснована на грі масами, а колір виконує другорядну роль, лише певною мірою визначає межі існування та зміни форми (картини: «Республіка», 1997; «Евксинський понт», 2005; «Календули», 2006 та ін.). Тому персонажі творів художника, як правило, гостро характерні й гротескні. Іронічний підтекст їхніх образів наводить на думку, що людське в людині — це складний і тривалий шлях становлення її культури, піднесення духовного потенціалу в процесі повсякденної творчості.

Вагомий внесок у розповсюдження модерністських та постмодерністських ідей належить представникам одеської школи неофіційного мистецтва. Більшість критиків вважають, що організована в 1967 р. «Парканова виставка» молодих одеських художників Станіслава Сичова і Валентина Хруща на огорожі Одеського театру опери і балету стала точкою відліку «одеського нонконформізму1». До складу цієї школи належали Олександр та Маргарита Ануфрієви, Володимир Стрєльников, Валентин Хрущ, Станіслав Сичов та ін.

Показовою є творчість С. Сичова, бо мало кому в наші дні притаманний такий універсалізм образотворчого мислення, як цьому митцю. Художник пристрасно працював над монументальними розписами — фрескою в приміщенні Одеського художнього училища, яка невдовзі була знищена за наказом адміністрації закладу; працював над фрескою в Узбекистані, що була просякнута радісними та вишуканими національними мотивами; творив інші монументальні речі, доля яких часто була такою ж драматичною, як училищної фрески. С. Сичов також захоплювався гравюрою — аристократичним мистецтвом. Граверні витвори, що збереглися у його родини, чарівно мініатюрні, їх середній розмір 2х3 сантиметра. Дивлячись на ці крихітні шедеври видно, з якою завзятістю майстер засвоював виснажливу граверну техніку.

С. Сичов залишив після себе унікальні рисунки, акварелі, портрети. У молодого художника живопис точний, чіткий, просякнутий повагою до людини, яка зображена. Плине час і в його портретах з’явиться гостре відчуття тривоги (наприклад, «Автопортрет», 1957).

1Нонконформізм (від фр. non-conformiste — не + пристосування) — заперечення існуючого устрою суспільства, соціальний протест.

552

Розділ 7. Новітня українська культура: витоки і джерела, проблеми і здобутки

Це відчуття «роз’їдає» гармонію реалізму, що була так притаманна раннім портретам С. Сичова. Руйнація академічної форми експресією світовідчуття стала однією з визначальних чинників в подальшому розвитку таланту художника. Твори С. Сичова: картини, акварелі, рисунки, портрети зберігаються в державних і приватних колекціях у різних країнах світу.

Затребуваною залишається творчість львівського скульптора Романа Петрука. Початок його мистецького шляху складався драматично. Йому довелося знищити деякі із своїх творів, оскільки їм була притаманна мова алегорій і метафор, що розглядалося в радянські часи виявом вільнодумства. Активна творча діяльність майстра припадає на 90-ті роки ХХ ст. Його скульптури «Євангеліст Іоанн», «Євангеліст Лука» (обидві були створені в 1990—1994) та інші вражають втіленою в них силою духу і пластичною експресією, що досягається завдяки високому професіоналізму автора, його виразній техніці і принциповій відмові від героїзації образів. У цьому полягає і принадливість, і виховний аспект творчості Р. Петрука.

Оригінальним переосмисленням стародавніх пластів української культури позначені твори харківського графіка і кераміста Петра Мося. Звернення майстра до українського фольклору, інакомовності і прийомів народної творчості співзвучна його внутрішньому світові (графічна серія «Дідові казки», 1992). Художник віднаходить у глибинах народних творів образ чистоти і щирого почуття, протилежний реаліям похмурого урбанізму. Цим насамперед приваблюють його твори. Той, хто хоча б раз їх побачив, прагне «зустрічі» з ними знову і знову.

Значну і динамічну за своїм складом групу художників, які тяжіють до експерименту, утворюють молоді, але вже професійно зрілі митці. Більшість із них — це представники того покоління, яке розпочало свій творчій шлях у 90-ті роки ХХ ст. Їм притаманний постійний пошук і всебічна переоцінка спадщини не тільки реалізму, але й так званого «класичного» модернізму та широке використання впливу на глядача нових мистецьких технологій (колажу, фото — і відеотехніки, тощо). Прагнення новизни привернуло увагу художників до графіті — рисунків на стінах будинків та на парканах. На межі різних видів, техніки мистецтва і сфери повсякденності виникли і набувають широкого поширення інсталяції1. Їх призначення — створення

1Інсталяція (від англ. installation — установка) — твір образотворчого мистецтва у вигляді конструкції, що зводиться з використанням різних предметів.

553

Історія української культури

багатовимірного художньо-смислового простору за допомогою нетривіальних композиційних та синтаксичних рішень.

Посилення в Україні інтересу до опанування різними формами народної творчості і відтворення національних живописних традицій суттєво розширило рух вітчизняних художників — шанувальників народної картини. Провідне місце серед них посідають такі відомі майстри як Марія Приймаченко, Ліза Миронова, Марфа Тимченко та ін.

Таким чином, сучасне образотворче мистецтво України відзначається стилістичним поліфонізмом, проте йому притаманна низка спільних ознак. Серед них — прагнення до яскравих, декоративних вирішень задуму і, одночасно, збереження пріоритету внутрішнього, духовно-сакрального начала, переважання лірично-поетичного забарвлення, наповненість метафорами, алегоріями, символікою кольору. Вітчизняному мистецтву також характерна апеляція в пізнанні суті речей не тільки до розуму, але й до інтуїції і почуття.

До ключових пріоритетів у діяльності молодої української держави належить охорона національної культурної спадщини. З цією метою протягом 2011—2012 рр. тривала паспортизація нерухомих пам’яток та поповнення Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Так, за 2005—2012 рр. найбільшу кількість пам’яток до реєстру занесене від Одеської (988), Луганської (240) областей, міста Києва (550) та Автономної республіки Крим (246). На даний час на державному обліку перебуває понад 140 тис. пам’яток. Ще потребують дослідження та постановки на облік понад 70 тис. об’єктів.

У прямому підпорядкуванні Міністерства культури України перебувають 25 історико-культурних та історично-архітектурних заповідників, у більшості з яких розроблено генеральні плани розвитку. За активного сприяння Президента України В. Ф. Януковича в основному завершено ремонтно-реставраційні роботи в музеї Т. Г. Шевченка (м. Канів). Тривають роботи над створенням нової експозиції музею, що є важливим складником підготовки до належного відзначення 200-річчя від Дня народження Великого Кобзаря.

На сьогоднішній день в Україні працюють 546 державних та комунальних музеїв, серед них — 42 національних музейних закладів. Протягом 2011 р. фонди музеїв поповнилися 222 тис. музейних предметів.

В Україні діє понад 40 тис. бібліотек різних систем і відомств та форм власності. З них у сільській місцевості — близько 14,8 тис. бібліотечних закладів. Останніми роками склалася негативна тенден-

554

Розділ 7. Новітня українська культура: витоки і джерела, проблеми і здобутки

ція щодо скорочення кількості бібліотек, зокрема, на селі. Сьогодні близько третини сільських населених пунктів України не мають жодної бібліотеки. Важливими проблемами в роботі бібліотек є стан їх матеріально-технічної бази, а також поповнення та збереження бібліотечних фондів. Нині у фондах публічних бібліотек зберігається близько 300 млн примірників документів, більшість з яких морально застарілі або потребують реставрації.

Одним із позитивних здобутків розвитку бібліотек є процес їх інформатизації. З впровадженням інформаційних технологій перед бібліотеками відкривається можливість реалізації стратегії переходу від традиційної бібліотеки до динамічного центру інформації. В межах виконання проектів і завдань Національної програми інформатизації розпочато створення в державі єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека — ХХІ ст.». Більшість бібліотек активно працюють над створенням власних інформаційних ресурсів, заповнюючи український сегмент у світовій інформаційній мережі, створюють електронні каталоги та інші бази даних, мають власні вебсайти. Важливим завданням стало розроблення концепції електронної бібліотеки «Культура України». Цей проект нині реалізується на базі Національної парламентської бібліотеки України і в перспективі має об’єднати всі бібліотечні ресурси.

Суттєві зрушення відбуваються і в інших сферах духовного життя українського суспільства, прямо чи опосередковано відбиваючись на розмаїтті матеріальної культури.

Отже, проголошення 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України стало вінцем тривалих національно-визвольних змагань українського народу, усієї його історії, у тому числі й історії культури. На цьому багатовіковому шляху було чимало злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок, але українці вистояли. ХХ ст. в історії української культури не стало виключенням. Визначальну роль у розвитку вітчизняної культури в цей період набув політичний чинник. Нові можливості відкриває перед культурою утворення української незалежної держави. Однак досі їх використання було ускладнене економічною кризою. Вихід з неї — завдання не тільки економіки, але й культури. Яким буде майбутнє нашої держави, залежить тільки від кожного з нас.

555

Історія української культури

Контрольні запитання і завдання

1.Назвіть основні причини зміни світоглядної парадигми у культурі ХХ ст.

2.Охарактеризуйте провідні напрями і течії в культурі ХХ ст.

3.Розкрийте основні риси модернізму.

4.Доведіть, у чому полягає криза європейської реалістичної культури на зламі ХІХ — ХХ століть.

5. Охарактеризуйте художньо-творчі угрупування 20-х рр.

ХХ ст. та покажіть їх роль у розвитку української культури.

6.Назвіть особливості творчості В. Сосюри, М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини та М. Хвильового.

7.Розкрийте основні тенденції розвитку українського театру 20—30-х рр. ХХ ст. Творчість Л. Курбаса.

8.Обґрунтуйте основні напрями розвитку українського кінематографу.

9.Покажіть внесок О. Довженка в український кінематограф.

10.Розкрийте досягнення архітектури та образотворчого мистецтва в українській культурі ХХ ст.

11.Проаналізуйте внесок українських діячів культури в перемогу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.

12.Розкрийте особливості розвитку української культури у період «хрущовської відлиги».

13.Охарактеризуйте діяльність «шістдесятників» та її вплив на культурний процес в Україні.

14.Проаналізуйте особливості творчості О. Гончара і М. Стельмаха.

15.Доведіть внесок сучасного телебачення та інших засобів масової інформації у формування особистості громадянина України.

16.Розкрийте особливості розвитку духовного життя в незалежній Україні.

17.Обґрунтуйте місце і роль України в міжнародному культурному житті.

556

Післямова

Українська культура, як і загальнолюдська, — це комплекс, єдність матеріальних і духовних складових життя українського народу. Щоб її охарактеризувати, необхідно не тільки описати архітектурні споруди, осягнути твори живопису й музики, зануритися в кіномистецтво, систему освіти й науки і показати їх місце у світовій творчості, треба ще й розкрити втрачені з часом смисли давніх культурних форм, зрозуміти, що саме переживали і хотіли сказати наші далекі предки, створюючи «слова», «повчання», «хроніки», споруджуючи святині, виконуючи традиційні пісні та здійснюючи обряди. Не слід забувати, що культура — це не тільки сфера професійного мистецтва, наукової творчості чи охорони здоров’я: існує ще й масова, непрофесійна культура, культура матеріального виробництва, відношення до природи, поведінки та побуту і, нарешті, культура моралі, права й політики. Ось чому потрібен діалектичний, комплексний підхід до осмислення культури як широкого суспільного явища. Реалізувати такий підхід покликано вивчення курсу «Історія культури України».

Історичні часи для різних народів розпочинаються з виникнення писемності. Більш давні культурні нашарування сучасна наука може пояснювати лише завдяки артефактам. Але стародавні культури, про які ми отримуємо певні уявлення завдяки археології, не зберегли в матеріальних цінностях культуру попередніх поколінь, вони її лише інтерпретували. У цьому контексті походження культури українського народу до нашого часу залишається гострою проблемою гуманітарних наук, стосується це доби Трипільської культури на сучасних українських землях чи скіфських часів, чи періоду зв’язків з Римською імперією.

Сьогодні не можна розглядати культуру українського народу без зв’язків слов’янської міфології з релігією і культами народів, які мешкали на українських землях. Лише з початком прямих міжнародних відносин Київської Русі з Візантією розпочинається просування України до античних цінностей та зарубіжних культурно-релігійних структур. Хрещення Русі Володимиром Великим знаменує входження української культури в європейський простір, їх взаємопроникнення та взаємозбагачення. В ці часи закладаються підвалини нової культури, яка зберегла народні цінності, адаптувала не тільки візантійські, але й загальноєвропейські культурні досягнення і створила на

557

Історія української культури

цій основі яскраві здобутки. Ця культура отримала назву «культура русів». Тому, щоб зрозуміти сьогодні, що таке архітектурна культура середньовічної Європи, не достатньо оглянути, наприклад, романські й готичні споруди — треба ще знати й древності України.

Неможливо проминути і таке явище в українській культурі, як козацтво, що залишило найяскравіше віддзеркалення у літописах, козацьких соборах і фольклорній пам’яті українців. То був час релігійних війн, жорстокості і великих руйнацій. Але водночас козаччина залишила у спадок Україні могутній потяг до свободи, вінцем якого стало виникнення козацької демократії — феномена політичного, державницького і культурного, що здивував усю Європу.

Україна створила систему освіти, яка поєднала кращі здобутки європейських університетів зі східнослов’янськими християнськими традиціями. У добу Просвітництва Україна стала своєрідним культурним містком між Європою і Росією. На українських теренах поширювалися західні освітянські новації, які згодом запроваджувалися у російських школах та університетах. Справжньою революцією в освіті став перехід на європейську систему викладання предметів. Зразком у цьому плані були Острозька і Києво-Могилянська академії. Їх досвід став у нагоді під час розбудови вищої освіти в ХІХ ст., яка перетворилася на могутній чинник у боротьбі українського народу за свою незалежність.

Більше двох століть українські землі перебували під владою різних держав. За умов посиленої полонізації та русифікації Україна не втратила національного обличчя і створила свою самобутню новочасну культуру. Характерною рисою українського менталітету стало почуття гумору і самоіронії. Корені цього здорового світовідчуття знаходяться в традиціях сміхової культури; воно вперше яскраво проявило себе національною мовою в творі класика новочасної української літератури І. Котляревського — «Енеїда».

Україна залишалася відкритою до новітніх культурних течій і в ХХ ст., створивши авангардне мистецтво, яке ні в чому не поступалося творчості європейських майстрів. Сучасна незалежна Україна має величезний культурний потенціал, щедро відкриває його світові задля торжества свободи і справедливості на землі.

Шановні студенти! Історичний досвід свідчить, що не може бути культури без людини, як і людини — без культури. Культурними люди не народжуються, а стають. Людина постійно навчається бути культурною. Культура міститься в кожній нашій дії, вчинку, думці,

558

Післямова ...

уявленні, переконанні, ідеалі. Тому автори посібника звертаються до Вас із закликом формувати в собі таку самосвідомість, яка б забезпечила кожній особистості самоконтроль і самооцінку, управління собою на основі цінностей культури.

Пам’ятайте, що світ культури — це світ самої людини, який вона від початку і до кінця творить власно. У культурі людина представлена як суб’єкт і об’єкт її змін і перетворень. Ідеал культури кожного народу — це єдність загальнолюдських і національних матеріальних і духовних цінностей, рух до яких є шляхом соціального прогресу кожного суспільства і кожної особистості.

Автори посібника засуджують політичну нерозбірливість, духовну деградацію особистості, аморалізм, культ насильства, злочинність, шовінізм, корупцію та інші явища контркультури.

Підвищена увага українського суспільства, його інститутів до історії української культури та вирішення проблем створення матеріальних основ розвитку культури дають упевненість у швидкому культурному ренесансі незалежної України. Наскрізна ідея посібника — необхідність протидії невігластву і безкультур’ю — це набатний заклик до Вас, шановні студенти: вивчайте історію культури України, бережіть культурні традиції українського народу, відтворюйте й удосконалюйте їх, несіть людям добро, утверджуйте гуманізм, економічну й духовну свободу в суспільстві, пропагуйте радість до праці й комфорту у побуті, зберігайте родинне щастя, матеріальний добробут, постійно турбуйтесь про свою духовну досконалість!

559

Додатки

Додаток 1

560