Kultura_posibnik (1)

Розділ 5. Українська культура часів козацько-гетьманської держави

ми композиціями і гармонією будівель з місцевою природою. Тому поєднання народних традицій та європейського барокового впливу створило умови для розквіту в Україні своєрідного стилю, названого

українським або козацьким бароко. Видатний український вчений початку ХХ ст. В. Щербаківський дуже влучно підмітив цю його особливість: «Характеризується українське бароко своєю меншою обтяженістю прикрасами… Властива українському мистецтву простота і ясність взяла гору над химерністю, і стиль бароко на Україні став простішим і спокійнішим, ніж на своїй батьківщині, не втративши нічого в красі».

На той час в Україні вже склалася досить усталена технологія зведення дерев’яних храмів. Наприклад, ще в другій половині XVI ст. були винайдені і втілені в будівництво конструктивні та архітектур- но-художні варіанти поєднання квадратного і восьмигранного в своїй основі зрубу з пірамідальними чи восьмигранними куполами (банями) дерев’яних церков. Для захисту зрубу від вологи його оббивали гонтом1 і робили широкий захисний навіс на стовпах чи консолях — залишках деревини. Гонт м’яко обгинав форми зрубу, створюючи плавний перехід від однієї форми до іншої, і в такий спосіб усував передчасне гноїння деревини. Завдяки такому архітектурному прийому забезпечувалася довговічність дерев’яних храмів та створювався їх неповторний і чарівний вигляд. На жаль, з різних причин збереглося небагато подібних високомистецьких споруд. Одна з них — церква Святого Духа в Рогатині (Прикарпаття, побудована в першій половині XVII ст.), розташована на мальовничому пагорбі біля злиття невеликих річок. Така ж оригінальність і вишуканість композиції характерна церквам Воздвиження і Юра в Дрогобичі.

Першою особливістю, що вирізняє українські дерев’яні храми серед культових споруд інших народів, є перекриття церковних приміщень не плоскою стелею, а високим, вежеподібним зрубом. Завдяки такій конструкції в українських церквах досягається повна відповідність внутрішнього простору і зовнішньої архітектури, а самі споруди сприймаються як завершена, цілісна система, зовнішніми характерними ознаками якої є вежі (бані), згруповані за певним принципом (по три, п’ять, сім і дев’ять бань).

Вже у XV ст. українські народні вмільці — будівничі придумали унікальний конструктивний прийом — залом, що зустрічається

1 Гонт (від польск. gont) — вузькі й тонкі дощечки клиноподібного перетину для покриття даху.

311

Історія української культури

лише в українській архітектурі. Його суть полягає в наступному: квадратну, в основному, кліть — зруб — накривали пірамідальним верхом; на цю зрізану піраміду ставили вертикальний зруб, накритий пірамідальним рубленим склепінням. Ця комбінація нахиле-

них і вертикальних частин верху української дерев’яної церкви і є залом. Існували храми з одним і двома заломами. Використання у дерев’яній архітектурі заломів надавало особливої чарівності храмам. Згодом майстри почали завершувати квадратну кліть восьмигранним верхом, що також спричиняло великий архітектурно-художній ефект,

істало одним з характерних барокових прийомів під час зведення культових споруд.

Друга особливість українських дерев’яних храмів полягає у тому, що вони не мають ні головних, ні другорядних фасадів. Їх — як скульптуру — необхідно розглядати з усіх боків, обійти навколо, оскільки вони вражають своєю цілісністю і гармонійністю складових, зачаровують інтимністю і величністю. Зворушлива сила впливу форми цих храмів ще більше зростає, якщо дивуватися ними на відстані.

Третьою особливістю дерев’яних храмів є велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верхніх частин споруди, специфічних для кожної місцевості, що породжує не згасаючі, неповторні враження від церков у різних регіонах України.

Чудовими зразками культових дерев’яних споруд, створених народними майстрами у XVII — ХVIII століттях, є храм Покрови в Ромнах ( Полтавська обл.) заввишки понад 30 метрів, церква Миколая із села Кривки (нині Львів ), церква Параскеви у селі Крехів (Львівська обл.), Михайлівська церква в Мукачеві (Закарпатська обл.), Троїцький собор у Новосельцях (Дніпропетровська обл.) та чимало інших.

Поряд з дерев’яними церквами унікальними пам’ятками українського бароко стали кам’яні церкви. Пафос боротьби й перемоги викликав до життя справжні архітектурні шедеври не лише з дерева, але й з цегли. Фундаментальність, величність і довговічність, граціозність

ілегкість, гармонійність і пишність, розмаїття мальовничих композицій — всі ці риси споруд найкраще відповідали естетичним смакам козацької старшини. Цегла, як будівельний матеріал, давала прекрасні і порівняно не дорогі можливості виразити їх. Приваблювала козацтво в бароковому стилі також динамічність, експресивність, внутрішня напруга, що були покликані вразити, пробудити уяву людини. Камінь для цього підходив як жоден інший матеріал. Що стосується зодчих, то їх вражали і вабили декоративні можливості стилю бароко,

312

Розділ 5. Українська культура часів козацько-гетьманської держави

тому вони прагнули сповна реалізувати органічну єдність споруди з довкіллям. А це вже залежало не стільки від матеріалу, скільки від майстерності архітекторів і будівельників, що й було доведено ними в їх творіннях.

Провідним типом споруд Гетьманщини стає так званий козацький собор — пятикупольний, з чотирма однаковими фасадами — це Миколаївський собор у Ніжині, Георгіївський — у Видубицькому монастирі, собор Троїцького монастиря — у Чернігові, Хрестовоздвиженський монастир — у Полтаві, Миколаївська церква Святогірського монастиря (Донецька обл.), яка побудована на живописній крейдяній кручі і є зразком повного злиття з природою, та ін.

Щоб краще зрозуміти особливості козацького собору, необхідно порівняти його з давньоруським тридільним і прямокутним у плані собором, бо вони є найпопулярнішими типами сакральних споруд в Україні.

Таке порівняння засвідчує, що це не просто два типи споруд, це два типи художнього мислення: давньоруський храм — будова цілком раціональна: має передній бік (фасад) і затилля (апсиди), його простір обмежений початком і кінцем, складається з частин, що виконують конкретне функціональне призначення (місце для хрещення, для віруючих, для духовенства). Він також поділяється на головне («народне») і додаткові приміщення (нефи); козацький же

собор — споруда в своїй основі ірраціональна, барокова. Цей тип собору однаковий з усіх чотирьох боків, повернутий своїм «обличчям» до всіх присутніх на соборній площі, тобто має чотири фасади. В цьому полягає його демократичність, яка одночасно не заважає йому бути й виразником барокового світогляду. Кожен, хто спробує, наприклад, обійти Миколаївський собор у Ніжині чи Георгіївський у Видубицькому монастирі, буде постійно відчувати, що весь час обертається навколо осі. Таке враження, на думку мистецтвознавців, породжується ідеєю нерозривної єдності скінченого і безмежного та безкрайньої складності всього сущого, матеріалізованої в архітектурі козацького собору.

Своєрідність козацького собору виявляє себе і при порівнянні його з ренесансною архітектурою.

Нові умови життя українського суспільства на чолі із заможною козацькою старшиною породили інші потреби, поставили нові вимоги до мистецтва, — так само як це було свого часу в Західній Європі. Спокійні, симетричні, логічно виважені форми Ренесансу,

313

Історія української культури

що спиралися на античні традиції, вже не відповідали смаку козацької старшини. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багаті, показові форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Колишній красі відтепер протиставлялася сила, спокою — рух, гармонії — боротьба. На зміну ренесансній графіці прийшла живописність, пластика, що створює неспокійну гру світла і тіні, перетворилася на основний засіб художньої виразності, панівними стали криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій змінилася бурхливою динамікою форм: розкривалися фронтони і карнизи, групувалися колони і пілястри1, фасади та інтер’єри насичувалися скульптурами, в інтер’єрах широко використовувалася позолота, ліпнина, різьблення, мальовничі плафони. Тому в архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали2, брами3, що чергуються з важкими пілястрами, складними, вигнутими і покрученими завитками — так званими волютами — та буйною орнаментикою.

Зазначені риси стали характерними для багатьох шедеврів барокової архітектури. Вони чітко виявляються в обрисах СпасоПреображенської церкви у Сорочинцях, Катерининської церкви у Чернігові, Всехсвятської церкви на Економічних воротах у КиєвоПечерській лаврі, Покровського собору у Харкові, Миколаївської церкви Святогірського монастиря на Донеччині. Загадковість і таємничість, піднесеність і схвильованість, фольклорна життєрадісність і мистецька самозаглибленість поставили ці споруди в ряд неперевершених.

Національні риси козацького бароко виявилися не лише у типах споруд, але й у віртуозному опануванні східноукраїнськими та наддніпрянськими майстрами прийомів цегляної кладки, соковитому декорі, вмінні архітекторів обирати вдале місце для зведення культової чи світської споруди.

По — іншому склалася ситуація в архітектурі на західних землях України. Тут були інші замовники культових споруд, а тому виявилися й інші архітектори — переважно іноземці.

1 Пілястр (від фр. pilaster) — чотиригранна колона, що наполовину вмонтована в стіну.

2Портал (від лат. porta — ворота) — головний вхід великого будинку, архітектурно оформлений портик (перекриття, яке підтримується колонадою або аркадою, і утворює частину будівлі, що виступає).

3 Брама — ворота.

314

Розділ 5. Українська культура часів козацько-гетьманської держави

Посилення католицької експансії в Галичині, на Волині і Поділлі зумовило спорудження великої кількості католицьких монастирів і костьолів у цих регіонах України. Проте стиль бароко був властивий і їм. Це чітко виявляється, наприклад, в архітектурі єзуїтського костьолу Петра і Павла та костьолу Кармелітів — у Львові. Риси бароко були притаманні й іншим типам будівель у цих регіонах — палацовим, замковим та спеціального призначення (наприклад, приміщення королівського арсеналу у Львові).

Стиль бароко продовжував розвиватися на західноукраїнських землях і на початку XVIII ст., коли українське духовенство остаточно визначилося з визнанням Берестейської унії і католицька церква стала міцно тримати в своїх руках всі важелі управління духовним життям суспільства цих регіонів. В ту пору, наприклад, у Львові мешкало всього 25 тисяч городян і при цьому діяло 40 костьолів та католицьких монастирів. Суто українська, національна своєрідність стилю бароко у цих спорудах була виражена не так помітно, як в архітектурі Придніпров’я та Слобожанщини. Минулися часи, коли у культових спорудах знаменитого Львівського братства чітко виражались національні риси будівництва, хоча дослідники зазначають близькість до традицій української архітектури окремих елементів у композиціях кафедрального собору святого Юра та ще деяких культових споруд Галичини. З другої половини ХVІІ ст. на Правобережжі й у західних землях, що перебували під владою Польщі, занепадає кам’яне будівництво і більш популярною стає дерев’яна архітектура.

Слід констатувати, що достоїнства бароко як архітектурного стилю особливо яскраво виявилися в ансамблях Придніпров’я та східних областей України. Саме тут вони гучно й потужно заявили про себе завдяки вмілому поєднанню масштабом і ритмом пластичних чергувань архітектурних споруд та ландшафтних можливостей.

У ХVІІ ст. були відновлені чи перебудовані на кошти козацької старшини древні святині — київський Софійський собор, Успенський собор Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові. Найціннішою групою пам’яток слобідського козацького будівництва цього періоду є низка мурованих соборів, форма й конструкція яких запозичені з дерев’яної архітектури: Преображенський собор в Ізюмі (1685), Покровський собор в Харкові (1686), Покровська і Воскресенська церкви в Полтаві — всі вони «вбралися» у бароковий «одяг».

315

Історія української культури

Деякі з названих храмів постали із небуття у повному сенсі цього слова, інші значно змінили свій облік. Було добудовано верхи спо-

руд, з’явилися архітектурні доповнення, більш складної форми набули куполи, фасади прикрашалися декором, оштукатурювалися і опоряджувалися ліпниною. Поступово відходили у минуле прийоми цегляної пластики. Стіни споруд охайно білилися, завдяки чому будівлі органічно вписувалися у навколишній пейзаж українських населених пунктів, у яких домінували хати — мазанки, і в природний ландшафт. Характерної форми бані та інші елементи мідного покриття фарбувалися переважно в зелений або синій колір, хоча інколи, особливо у Києві, вкривалися позолотою. Так створювалися цілісні у своєму художньому наповненні ансамблі Києва, Чернігова, Переяслава, Полтави, Харкова, а також Межигірський, Червоносільський , Густинський та інші монастирі.

Значні стильові зміни в українських архітектурних ансамблях забудови XVIII ст. пов’язані з іменами плеяди знаменитих зодчих, серед яких чільне місце посідає російський архітектор Іоганн Шедель1 (1680—1752) . Він приїхав до України на запрошення керівництва Києво-Печерської лаври для будівництва у Лаврі великої дзвіниці — унікального архітектурного проекту свого часу, яка була найвищою спорудою Російській імперії — 96,5 м. Дзвіниця — вперше в українській архітектурі — побудована за принципами ордерної архітектури (певне поєднання в споруді елементів, що підтримують, з тим, що підтримується).

Крім споруд у Лаврі, І. Шедель створив багато інших чудових проектів. Він реалізував замовлення відомого мецената, київського митрополита Рафаїла Заборовського, розробивши проект знаменитої Брами (західних воріт Софійського монастиря), названої на честь цього митрополита. Брама є однією з найкращих пам’яток українського бароко XVIII ст. І. Шедель також звів Софійську дзвіницю, яка стала, подібно до Лаврської, провідною домінантою міського пейзажу, та добудував

другий поверх споруди Києво-Могилянської академії. У стилі українського бароко другої половини XVII — початку XVIII ст. ним зведено ще дві будівлі, які прикрасили архітектуру столиці України, — ми-

трополичий будинок і трапезну Софійського монастиря.

1Готфрід Іоган Шедель — видатний російський архітектор, німець за походженням, з 1713 р. працював у Росії. Він є автором проектів палаців О. Меншикова на Васильєвському острові у Санкт-Петербурзі та в Оранієнбаумі, а також інших відомих будівель, зведених у стилі бароко.

316

Розділ 5. Українська культура часів козацько-гетьманської держави

У1747 р. (за деякими джерелами у 1748 р.) в Києві розпочалося будівництво Андріївської церкви (церква названа на честь апостола Андрія Первозваного) — архітектурного шедевра світового значення. Для зведення храму було вибрано пагорб, що височиться над Подолом. Згідно з задумом, споруда повинна композиційно завершувати перспективу Хрещатика і бути видною з усіх боків. Проект церкви взявся підготувати знаменитий російський архітектор Бартоломео Растреллі1 (1700—1771).

Андріївська церква — один із ранніх творів цього великого митця, однак це не завадило стати йому знаменитим творінням, в якому архітектор вперше звернувся до українських композиційних особливостей. Майстер довго й детально вивчав особливості стародавніх київських храмів з їх унікальними фресками, мозаїками і декором. Остаточний проект храму був готовий у 1747 р.

Будував церкву відомий архітектор І. Мічурин, який на той час обіймав посаду головного архітектора Києва. Стрункий силует хрестової за планом споруди з високим куполом, що стрімко злітає вгору та завершується бароковою главкою і чотирма тонкими вежами, з усіх боків «прочитується» на фоні придніпровських пагорбів. Улюблені

кольори Б. Растреллі — блакитний, білий і золотий роблять церкву легкою і чепурною та дивовижно гармонують з київським небом. Фахівці справедливо вважають Андріївську церкву мало не найкращою церковною спорудою у творчому доробку майстра. За своєю художньою виразністю, сміливістю й оригінальністю задуму Андріївська церква вважається одним із шедеврів вітчизняного зодчества ХVІІІ ст. Храм чудово сприймається на тлі київських придніпровських пагорбів. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм з навколишнім ландшафтом принесли цій пам’ятці всесвітню славу.

Уці ж часи в Києві за проектом Б. Растреллі споруджується також Імператорський (Маріїнський, як він став називатися пізніше)

1 Варфоломей Варфоломейович (Бартоломео Франческо) Растреллі — видатний російський архітектор, син російського скульптора Бартоломео Карло Растреллі (італійця за походженням). Переосмисливши досвід барокової європейської архітектури в контексті російської художньої культури, Б. Растреллі поєднав грандіозний просторовий розмах, конкретність об’ємів, чітку організованість планів з пластичністю архітектурних мас, багатством скульптурного вбрання і кольору, примхливою орнаментикою. Найбільш відомими спорудами, зведеними за його проектами в Росії, є: Зимній палац і Смольний монастир у Санкт-Петербурзі, Великий палац у Петергофі, Катерининський палац у Царському Селі та ін.

317

Історія української культури

палац (1752—1755). У первісному вигляді він не зберігся, згорів і потім (у ХІХ ст.) був відбудований у стилі архітектури Б. Растреллі. Сьогодні — це Президентський палац, де проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер (1754—1761) Києво-Печерської лаври, побудована талановитим українським народним зодчим Степаном (Стефаном) Ковніром (1695—1786). Зодчий протягом 60 років керував будівельними роботами в Лаврі та її володіннях. Це був архітектор «від бога». Він народився на Київщині, був кріпаком Києво-Печерської лаври, потім став вільним, працював і самостійно, і сумісно з відомими архітекторами П. Неєловим, І. Шеделєм та І. Григоровичем-Барським. Крім дзвіниці Дальніх печер, ним зведено у стилі бароко Ковнірський корпус (1744—1745), дзвіницю на Ближніх печерах (1759—1763), Кловський палац (1752—1756, проект І. Шеделя і П. Неєлова), дзвіницю Братського монастиря на Подолі (1756—1759), Троїцьку церкву в Китаєві (1763—1767), поблизу Києва тощо.

Видатним вітчизняним архітектором був також Іван ГригоровичБарський (1713—1785), рідний брат відомого мандрівника Василя Григоровича-Барського. Мистецтву архітектури І. ГригоровичБарський навчався в Києво-Могилянській академії, побудував у Києві, на Подолі, водоканал з павільйоном — фонтаном «Самсон» (1748—1749), надвратну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1748—1760), бурсу Київської академії (1778), собор Різдва Богородиці (1752—1763) і будинок полкової канцелярії (1756— 1765) в Козельці (на Чернігівщині, обидва — разом з архітектором О. Квасовим), а також Набережно — Микільську церкву на Подолі (1772—1775). З його багатьох споруд найцікавіша — як продовження традицій української національної архітектури — Покровська церква (1766—1772) на Подолі: три главки, що підкреслюють її основну композицію, «ганки», які прилягають до основних бокових фасадів, витончено промальований декор, що не порушує ілюзію площинності стін — традиційний для української архітектури прийом.

НеординарнукомпозиціюстворивзодчийівдзвіниціКирилівської церкви Києва. Ця споруда, як й інші твори митця, вражає вишуканістю барокового оздоблення та м’якістю трактування художніх ідей, що так властиві українському мистецтву.

318

Розділ 5. Українська культура часів козацько-гетьманської держави

У наступних творіннях І. Григоровича-Барського (НабережноМикільська церква на Подолі, ротонда фонтана «Самсон») поруч з бароковими рисами вже з’являються й класицистичні ознаки.

Подальший розвиток вітчизняної архітектури (як і всієї української культури) характеризується поступовою, але усталеною відмовою від колишньої перенасиченості прикрасами та переходом до простоти й раціональності. Почуття поступається місцем розуму, розсудливості, що вже є прикметою нового художнього стилю —

класицизму.

Архітектура з виразними елементами класицизму як реакція на сталу напруженість бароко та грайливий характер рококо виникає вже у середині ХVІІІ ст. Для класицизму були характерні суворість

ічіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, світлі барви (здебільшого, жовтий колір стін, білі колони). У таких спокійних, раціональних і дещо сухих формах зведено палац у Вишнівці на Волині (1730—1740), прибудову (1753) кафедральної Успенської церкви у Володимирі-Волинському та низку невеликих споруд і брам у багатьох містах Західної України. Яскравими зразками класицизму в архітектурі Гетьманщини були палац П. РумянцеваЗадунайського (70-і роки ХVІІІ ст.) в с. Качанівка Чернігівської обл.

івеличаві палати (кінець ХVІІІ ст.) колишнього гетьмана України К. Розумовського в Почепі, Яготині, Глухові та відбудованому Батурині. У батуринському палаці, збудованому за проектом англійця Ч. Камерона (1799—1803), вже помітний вплив стилю ампір (стиль в архітектурі, що виник на початку ХІХ ст. у Франції і спирався на копіювання античних зразків).

5.7. Здобутки природничих наук

Не стояла осторонь від розвитку провідних сфер суспільного життя і наука часів козаччини та Гетьманщини. На жаль, її тогочасний стан поки що мало досліджений. Тому й дотепер існують застарілі стереотипи про значне відставання розвитку української науки, особливо природознавства та прикладних наук, від рівня досліджень у розвинутих європейських державах. Щоб позбутися таких помилкових уявлень необхідне ґрунтовне і об’єктивне опрацювання всієї (а не тільки гуманітарної) творчої спадщини професорів

319

Історія української культури

Києво-Могилянської академії та інших українських колегіумів. Так, аналізуючи наукові проблеми з гірництва, майже всі автори не тільки радянських, але й українських підручників і монографій справедливо посилаються на праці основоположника російської науки М. Ломоносова, але залишають «за кадром» більш ранній і не менш вагомий доробок у цій галузі видатних українських вчених, скажімо І. Гізеля і Ф. Прокоповича, які вже тоді читали в Києво-Могилянській академії курси лекцій «Про будову Землі», «Про досконалі змішані неживі тіла — метали та камені», «Про корисні копалини» тощо.

Визнаний авторитет з питань природничих наук, яким вважався

Ф. Прокопович, висловив у ту далеку епоху геніальну догадку про єдність часу, простору і матерії, що лежить в основі сучасної теорії відносності, і таким чином вказав на обмеженість вихідних постулатів знаменитого англійського фізика, механіка, астронома і математика — творця класичної механіки — І. Ньютона. Вже одного цього факту достатньо, щоб судити не лише про глибину осмислення українським вченим природничих проблем, але й про його здатність робити з них далекосяжні філософські висновки.

Будучи ректором Києво-Могилянської академії і розуміючи актуальність залучення до наукових досліджень досягнень вищої математики, Ф. Прокопович започатковує викладання в академії вищої математики. При цьому ним посилюються вимоги до теоретичного і методичного рівня викладання ординарної математики (курси арифметики, алгебри, геометрії, механіки, оптики, фізики, гідравліки, гідростатики, архітектури тощо) та забезпечення її вивчення добротною навчальною літературою. Вчений особисто підготував курс з арифметики і геометрії для студентів академії та підручник «Скорочення змішаної математики». Він любив повторювати, що «народи, які засвоїли геометрію, набагато перевищують інші народи в усіх науках і мистецтвах».

Дослідження з проблем математики проводилися і в Галичині. Тут математика викладалася на філософському факультеті Львівського університету від самого початку його заснування у 1661 р., а окрема кафедра математики була відкрита в 1744 р.

Значними результатами позначилися наукові пошуки українських вчених у галузі астрономії і географії. Іоаникій Галятовський, наприклад, приділив велику увагу вивченню причинно-наслідкових зв’язків сонячного і місячного затемнення, досліджував походження таких природних явищ, як дощ, вітер і блискавка. Зробив свій вне-

320